Спочатку:
На сторінку книги
В лігві гільдії було спокійно — та це затишшя перед бурею. Ларс прекрасно знав, що опівночі буде облава. Його коханка Бригітта сплуталася зі старим кнуром — начальником Таємної канцелярії. Вона зливала інформацію про останні замовлення, здала таємне місце гільдії і викрила всіх учасників. Як виявилося, ця шльондра не гидувала кохатися і з Брутом, а той, своєю чергою вибовкував їй необхідні дані. «Тупа курка, на що тільки сподівалася?» — лютував Ларс. Він абсолютно не ревнував Бригіту. Вона була для нього просто жінкою для чоловічих потреб — гарна, принадлива білявка, необтяжена інтелектом. З нею, в принципі, не було коли і про що розмовляти. Мабуть, він усе-таки щось прогледів, недооцінив… Лялька втямила, що з Ларсом їй нічого не світить, і вирішила влаштувати своє життя.
Часу було обмаль. Своя людина в канцелярії попередила Ларса, що вночі до нього завітають «гості». Першою чергою він «нейтралізував» Рамію — її боялися. Під час сутички, найманиця з легкістю могла покласти десяток підготовлених бійців. Інформатор натякнув, що саме через неї загін значно підсилять. Ідея отруїти «зрадницю» прийшла миттєво. Ларсу доповіли, що після застілля, Бригітта зустрічалася з якимось незнайомцем і передала записку. План спрацював.
Рамія приєдналася до гільдії три роки тому, коли пройшла всі випробування. В шайці не було прийнято випитувати про минуле її учасників. Ларс не переймався тим, як дівчина знайшла їхнє лігво. Головне — за роки служби вона не провалила жодного завдання. Найманиця, мабуть, єдина людина, яка могла битися з Ларсом на рівних, але ж він нащадок драконів, тому значно швидший, витриваліший і живучіший. Згодом Ларс почав здогадуватися, що дівчина не така проста, як намагається здаватися.
Рамія подобалася Ларсові — таємнича, неприступна. Але ще більше його вабило те, що вона теж носійка драконячої крові. На цю її особливість в Ларса були великі плани. Звісно, як нормальний чоловік, він би бажав бачити її затуманені пристрастю карі очі, пропускати через пальці тяжке, чорне, хвилясте волосся, цілувати пухкі вуста… Але Ларс заборонив собі про це думати. Ця квіточка йому потрібна зовсім для інших цілей.
Неквапливий стукіт у двері вивів голову гільдії з роздумів. Чоловік, що до того ліниво сидів у кріслі, хутко підійшов до входу. Два короткі і три довгі постукування — це був Піт, його права рука і друг. Цей здоровань, за домовленістю з Ларсом, довгий час грав свого серед «відморозків», що дало йому змогу не тільки вистежити Брута і Бригітту, а й спостерігати за настроями в низах гільдії. Піт був очима і вухами Ларса. Для всіх «свій в дошку», для нього — побратим і радник.
Голова гільдії відчинив двері.
— Заходь, друже!
Піт привітально стукнув кулаком об кулак Ларса, пройшов до кімнати і з полегшенням розвалився в кріслі, витягуючи довгі ноги. Ларс налив в келих витриманого вина і передав Пітові. Той з вдячністю прийняв напій.
— На! Змочи горло і розказуй, як там наші справи? — нетерпляче мовив чоловік.
Піт випив вино одним махом, не розбираючи смаку. Обтерся засмальцьованим рукавом, із огидою подивився на свій одяг, потім вирішив, що це пусте, й почав розповідати:
— Рамію відвіз на звалище, як ти і просив. Брут відправився до праотців — падло, намагалося мене вбити. Золото ще раніше розділив між «нашими», твоя частка — в схові біля стайні.
— А Бригітта? — поцікавився Ларс.
— У матінки Го, у відключці після її фірмової настоянки. Вранці отямиться на галері — буде обслуговувати гарячих матросиків! — криво посміхнувся Піт.
Йому не було шкода зрадниці. Нічого, крім огиди, він до неї не відчував. Якби не Ларсовий інформатор, багато хто з гільдійців не зустрів би світанок.
Бригітта була коханкою Ларса більше двох років. Саме Піт привів білявку в гільдію. Він думав, що врятував її від борделю, куди дівчину сплавив вітчим-ґвалтівник. Піт спокусився милим личком і повірив у всі її байки. Спочатку дівчина линула до хлопця, але, зрозумівши, що він у гільдії фактично «ніхто», швидко перекинулася на Ларса.
Що відчував зраджений коханець? А нічого! Піт просто зрозумів, що пригрів хвойду. Згодом він дізнався, що ніякого ґвалтівника не було. Розважлива дівка зачарувала багатенького синочка зі столичної знаті, і той втратив через неї голову. Коли хлопчина почав погрожувати батькам, що накладе на себе руки, якщо йому не дозволять одружитися з Бригіттою, батько сімейства найняв братків зі столичної гільдії. Ті тихенько вивезли дівку за багато миль — в портове містечко Хелібек. Тут Піт і зустрів її. Сумна та заплакана, вона сиділа в корчмі матінки Го, де господиня розказувала їй про принади майбутніх заробітків.
— Вибач, Піте, — Ларс зі смутком подивився на друга. — Я не мав крутити з нею. Може, якби не твоя робота під прикриттям, Бригітта залишилась б з тобою?
Піт гучно розсміявся.
— Ларсе, ти себе чуєш? Це продажна дівка. Вона і тебе зрадила, і наступного зрадить, якщо на горизонті замаячить ласіший шматок. Я це відразу зрозумів, тому нормально все переніс. Тим більше усвідомлював, що їй з тобою, крім якихось дрібних подарунків, нічого не перепаде. І якщо тобі стане легше, то знай: мене це тішило! Вона використала мене, ти — її, вона — тебе. Закон кругообігу використання в природі! Тепер її черга платити по рахунках, принаймні я на це сподіваюся. Хтива сучка! — Піт зло сплюнув на підлогу. — Всю справу нам обламала!
— Не хвилюйся, Піте! — промовив втішливо Ларс. — Ти ж знаєш, що у мене завжди є запасний план!
Голова гільдії присів у крісло і почав розповідати:
— Ще рік тому, на підставні документи, я купив пару хат в Кошилибі. Заїжджі будівельники з'єднали їх підземними ходами. На всяк випадок… І ось цей випадок настав! Тому, друже, візьмеш адекватних і перевірених хлопців, щоб відсидітися там деякий час. Селище розташоване за дванадцять миль від міста, на північ, далеко від основного тракту. Хати розкидані, людей живе мало. Тим часом безуспішний напад на нас добряче похитне стілець під дупою начальника Таємної канцелярії. Згодом йому «допоможуть» піти на пенсію, а вакантну посаду обійме наша людина. Коли все заспокоїться — повернетеся й поступово продовжите свою справу. Я домовився — вас ніхто не чіпатиме. Але є умова: час від часу будете виконувати деякі доручення канцелярії.
Чоловіки ще якийсь час обговорювали ситуацію, що склалася. Потім Ларс встав, підійшов до столу, дістав шкіряну теку і передав Пітові.
— Ось тут нові документи для тебе і акти на нерухомість. І ще — візьми перстень, тепер ти новий голова гільдії, і це твоє місце по праву!
Піт ошелешено спостерігав, як Ларс стягує з вказівного пальця масивну золоту каблучку з викарбуваним яструбом — знаком влади в гільдії найманців — і простягає йому.
Піт взяв перстень, потримав у долоні, зважив, але надягати не поспішав. Він уважно подивився на Ларса і занепокоєно спитав:
— Друже, а ти? Ти що задумав? Залишишся тут? — здоровань злякався, що товариш самотужки даватиме бій канцелярникам.
Ларса потішило занепокоєне обличчя Піта, але він його підбадьорив:
— До облави тут має бути пусто. Я готувався до того, що покину гільдію, але це мало статися за пару місяців. Хотів пересидіти частину зими, та не врахував Бригітту. Так уже вийшло, — розвів руками Ларс.
Колишній голова гільдії замовк, обдумуючи, як пояснити другові, що вони, можливо, вже не зустрінуться. Їхня восьмирічна дружба витримала чимало випробувань. Ларс довіряв Пітові, як собі. Пліч-о-пліч приятелі долали перешкоди і зустрічали небезпеку.
— Піте, я маю поїхати з Ейріша. Ти ж знаєш — це не моя країна, а на батьківщині на мене чекають важливі справи. З собою не кличу — все ще оповите туманом. Тому, друже, давай ще по одній вип'ємо на доріжку, бо треба спакувати речі. А ти забирай хлопців і гайда звідси! Відморозків і всякий збрід я сам розпущу.
Сказати, що Піт був здивований — це нічого не сказати. Різні почуття охопили його душу: біль, жаль, смуток, відчуття втрати і ще щось, чого він не міг збагнути. Але Піт також розумів: якщо Ларс прийняв рішення, зрушити його з наміченого шляху неможливо. Та й самому йому хотілося певного зростання й статусу, а тут друг надав йому таку можливість.
Чоловіки ще випили по келиху, міцно обнялися і розпрощалися. У кожного тепер — своя дорога.
Так закінчила своє існування Ларсова гільдія найманців, шахраїв і злодюжок, яку він створив відтоді, як вісім років тому прибув до Хелібеку. Піт, очоливши гільдію, тісно співпрацював із новим начальником канцелярії. Його хлопці вийшли з тіні і брали лише вигідні замовлення. Вони більше не займалися шахрайством і дрібним розбоєм.
