Спочатку:
На сторінку книги
Подружжя Блерісів не знаходило собі місця від хвилювання. Леді Агата звикла, що Ларс завжди повідомляв її, коли збирався відлучитися у справах. А тут — ні його, ні дівчини. А ще й охоронці підлили олії у вогонь: вони занепокоєно заметушилися, коли дізналися, що Рамія без супроводу поїхала з маєтку. За лічені хвилини з дрібних буржуа вони перетворилися на небезпечних найманців. Ян, Гор і Мак осідлали своїх коней і зникли за брамою маєтку.
І ось на мощеному подвір'ї почувся тупіт копит. Пан Морін та Блеріси вискочили надвір. Вони помітили, в якому жалюгідному стані була кобилиця Рамії — її колись білосніжні боки та ноги вкривали плями крові. Красунчик мав не кращий вигляд. Сам Ларс був утомлений, у рваному й брудному одязі, зі слідами крові на обличчі.
— Всевишні боги, що трапилося! — вигукнула, заламавши руки, леді Агата. Жінка розгублено дивилася на прибулих.
— На тракті на нас напала зграя голодних вовків, — коротко відповів Ларс. — Мак детальніше все розповість.
Чоловік спішився і зняв Рамію з коня. Дівчина трохи похитувалася, але віддала Гору плащ і попросила подбати про Сніжку.
— Може, вам потрібен лікар? — стурбовано запитала айра.
— Ні, все гаразд, хлопці вчасно допомогли. Ми просто виснажилися. Зараз трохи приведемо себе до ладу й спустимося вечеряти.
Рамія з Ларсом пройшли до будинку.
— А я б випив чогось такого… міцненького! — вигукнув Ян, гарцюючи на своєму скакуні.
— А тобі як не їсти, то випити! Або і те, і друге! — штовхнувши друга в плече, зі сміхом промовив Гор. — Поїхали краще до стайні, у нас повно роботи.
— Айре Кларку, десь за три милі на захід по тракту треба прибрати туші вовків і поховати їх, бо картина там моторошна, — промовив Мак.
— Я відправлю конюха в село, щоб зібрав людей! Це ж треба таке, хто б міг подумати! — стурбовано мовив Блеріс, хитаючи головою.
— Краще це зробити зранку, там ще бродять вовки, які втекли. А допомога конюха нам потрібна сьогодні в стайні, а ще — безліч відер теплої води. Треба вимити коней.
— Вода не проблема, — втрутився пан Морін. — Скажіть про це конюху, він вам усе покаже.
— Добре, гайда, хлопці! Раніше вправимося — раніше повечеряємо!
Вечеряли пізно. Марта двічі підігрівала страви, поки всі зібралися. За столом було безрадісно. Усі, крім Рамії, обговорювали пригоду на дорозі. Дівчина ледь торкнулася їжі, занурившись у свої думки.
Не таким Ларс уявляв її перебування в його домі, адже саме цей маєток став йому по-справжньому рідним. «Що ж, у них попереду ще майже два місяці зими», — розмірковував чоловік.
Повечерявши, всі розійшлися відпочивати. Ларс провів Рамію до її кімнат і, ніжно поцілувавши дівочу руку, побажав:
— Добраніч, Крихітко!
Чоловік пам'ятав про запрошення найманиці, але здавалося, що з того часу, як вони сиділи в лавандовій кімнаті, минула вічність. Він вважав, що напрошуватися було б недоречно, хоча, поклавши руку на серце, Ларсу дуже хотілося б провести з нею ніч.
— Залишся зі мною сьогодні, прошу, — прошепотіла Рамія, обійнявши його за шию. — Не йди!
Серце чоловіка радісно підстрибнуло. Він підняв найманицю на руки і переступив поріг її вітальні.
Зачинивши ногою двері, Ларс поніс Рамію до ліжка і ніжно поклав її на покривало. У цей момент вона була такою тендітною та беззахисною. Чоловік прибрав з її обличчя неслухняне пасмо волосся, провівши рукою по щоці. Темні кола, що залягли під дівочими очима, видавали її втому.
— Я краще піду, Раміє, бо якщо залишуся — не дам тобі відпочити, — тихо промовив Ларс.
Дівчина з усмішкою підвелася, пригорнула чоловіка до себе і пристрасно поцілувала, пробуджуючи в ньому шалене бажання.
