Спочатку:
На сторінку книги
Маєток Блерісів розташовувався неподалік від кордону. Чим ближче було до пункту призначення, тим тривожніше почувалася Рамія. З розповідей Ларса найманиця зрозуміла, що подружжя Блерісів належало до вищої аристократії. Тому дівчина хотіла перед візитом чепуритися, а також прибути в кареті, як і личить айрі.
Подорожувати верхи в компанії чоловіків було неприйнятно. Рамія запропонувала Ларсові зупинитися в найближчому містечку й вирішити ці маленькі проблеми. На що Ларс усміхнувся і категорично відмовився:
— На все це немає часу. Погода може зіпсуватися будь-якої миті, і чим швидше ми прибудемо до маєтку, тим краще!
І наче передбачив! У запланований день прибуття повалив густий лапатий сніг. Він швидко вкрив тракт білою шубою, яка, зминаючись під копитами коней, перетворювалася на брудне місиво. Мандрівників обліпило снігом. Здавалося, він був повсюди. Тому замість помпезної процесії повернення зниклої доньки подружжя Блерісів мало зустріти п'ятьох зморених, брудних і переохолоджених подорожніх.
Засніжений маєток мав неперевершено казковий вигляд, але нікому до тієї краси не було діла. Всі мріяли про гарячі напої, ситну їжу, ароматну ванну й тепле ліжко.
Молоді люди під'їхали до парадного входу, з полегшенням спішилися і стягли з коней свої пожитки. Двірники вправно орудували лопатами й мітлами, розчищаючи алеї та доріжки від снігу. Побачивши вершників, один із них кинувся доповідати дворецькому про приїзд господаря. Саме таким вони вважали Ларса, адже завдяки його старанням маєток жив і процвітав, а разом з ним — і навколишні села та містечко.
До мандрівників підскочило двійко хлопчаків, які частенько допомагали своєму батькові на стайні. Діти повели виснажених коней у теплі стійла.
Парадні двері прочинилися, і з них вибіг сухенький дідок. Але, попри поважний вік, він жваво збіг сходами:
— Ларсе, хлопчику мій! Нарешті ти приїхав! Я ще зранку виглядав у всі вікна! — схвильовано вигукнув він.
— Пане Моріне, вчителю, як я радий вас бачити!
І Ларс міцно обійняв старого, відірвавши того від землі.
— Ану пусти, халамиднику! Постав мої старі кістки на місце! — сміючись, попросив пан Морін.
Ларс відпустив вчителя, взяв Рамію за руку й підвів її до старого.
— Знайомтеся, це леді Айрін, я писав вам про неё, та її друзі й охоронці: Мак, Ян і Гор. — Блер махнув рукою в бік чоловіків. — А це мій вчитель і мудрий наставник пан Морін, за сумісництвом — дворецький Блерісів, — з теплотою в голосі промовив Ларс, повернувшись до спільників.
— Ой, який я там мудрий? — зашарівся літній чоловік і звернувся до Рамії: — Дуже приємно, люба леді, нарешті з вами познайомитися! Навіть у цьому лахмітті ви справжня красуня!
Потім дворецький підійшов до молодих чоловіків і з кожним привітався, не зважаючи на їхній статус.
— Прошу до будинку! Пані Марта з самого ранку товчеться на кухні. Пече, смажить, варить. Як у маєтку дізналися, що приїде молодий господар із гостями, то такий переполох зчинився, аж я втомився поспішати за всіма дорученнями айри Агати.
Дворецький гостинно відчинив двері. Мандрівники охоче увійшли до вітальні, передавши свої мокрі плащі пану Моріну.
З першого погляду в очі впадали блиск і розкіш. Усе: килими, меблі, портьєри, люстри, оздоблення — кричало про багатство власників. Біля сходів із біло-рожевого мармуру стояло подружжя Блерісів. Айра Агата виглядала так, наче зібралася на бал до самого імператора. Її темно-блакитна сукня вигідно відтіняла пшеничного кольору волосся, зібране в елегантну зачіску. Прикраси, вартістю як гарний корабель, виблискували діамантами. Вона пильно вдивлялася в гостей, і було помітно, як тінь невдоволення ковзнула її обличчям.
Айр Кларк Блеріс, кремезний доброзичливий чоловік, на відміну від дружини, був одягнений у зручний костюм і домашні туфлі. Він щиро посміхався і з радістю рушив назустріч Ларсу, який упевнено крокував своїми брудними чобітьми по дорогоцінному паркету й розкішному килиму.
Чоловіки тепло обійнялися.
— Ларсе, синку, нарешті ти приїхав! — розчулено вигукнув айр Блеріс.
— Так, дядьку Кларку! Це все ж таки сталося! — емоційно промовив Ларс і ще раз обійняв родича.
Потім чоловік підійшов до айри Агати й галантно поцілував їй руку:
— Тітонько, ви як завжди неперевершено прекрасні!
— А ти, як завжди, вмієш причаровувати жіночі серця! Але... я добре помітила, що ти щойно зробив з моїм улюбленим килимом! — Попри докір, жінка тепло посміхнулася Ларсові. Було видно, що подружжя Блерісів дуже його любить і з нетерпінням чекало на його приїзд.
— Люба леді, я куплю вам хоч з десяток тих килимів, аби ви тільки не засмучувалися!
— Пусте, синку, покоївки почистять. То де ж та дівчина, що має бути нам за доньку, щось я її тут не бачу?! — і вона демонстративно обвела поглядом присутніх.
Рамія давно не почувалася так ніяково. Вона розуміла, що щойно її навмисне принизили, вказали на її місце, наче вона якась дворняга.
«Що ж, раз Ларсу можна, то і мені теж!» З цією думкою дівчина підхопила свої дорожні мішки і з гордо піднятою головою підійшла до Блерісів. Кинувши під ноги леді Агаті свою поклажу, граційно присіла в реверансі.
— Рада з вами познайомитися, айре та айро Блеріс. Для мене це велика честь — бути вашою донькою!
Слідом за Рамією, безжально забруднюючи орісанський килим, зі своїми сумками підійшли й охоронці. Вони теж шанобливо вклонилися.
Тітоньку перекосило, але вона швидко опанувала себе й уже по-світському відповіла:
— О, люба дитино, я вас не помітила серед чоловіків. Я думала, ви прибудете в кареті з компаньйонкою та камеристкою, як це зробила б кожна леді на вашому місці. Але нічого, у нас ще багато часу, щоб попрацювати над вашим вихованням і манерами.
— Як скажете, матінко, — дозвольте так вас називати. За часи нашої розлуки я навчилася тільки метати кинджали та скручувати голови, щоб жертва й не пискнула, а ще знаюся на різних отрутах.
Найманиця хижо посміхнулася і з мстивим задоволенням спостерігала, як зблідла айра Агата й ледве не знепритомніла. Добре, що Ларс встиг її підхопити й почав лагідно вмовляти:
— Тітонько, Айрін жартує. Ну ви ж розумієте, що перші почали цю баталію.
— Не називай цю… цю ім'ям моєї доньки! — процідила крізь зуби леді Блеріс.
— Ну годі вже, ми ж про все давно домовилися, — продовжував заспокоювати тітоньку Ларс. — І каюся, бо це я наполіг, щоб ви вирушили верхи. Ви ж самі бачите, яка негода. На вечір усе замете. А так ми вже тут, удома. Краще нагодуйте нас.
Здається, леді Агата оговталася й цілком опанувала себе. Кинувши підозрілий погляд на найманицю, спокійним, але владним голосом покликала:
— Ріно, Міро, ану йдіть сюди!
На поклик вибігли дві молоді дівчини й присіли в кніксені перед господинею:
— Слухаємо, леді Агато!
— Проведіть гостей до їхніх кімнат, простежте, щоб вони отримали все необхідне, аби гідно виглядати. І після цього займіться килимом і паркетом! — А потім звернулася до мандрівників: — Шановні гості, пропоную вам переодягнутися та обмитися з дороги. Легкий обід вам принесуть у ваші апартаменти. Чекаємо вас із паном Блерісом на вечерю.
З цими словами айра взяла чоловіка під руку й покинула вітальню.
Найманці та охоронцям нічого не залишалося, як піти за покоївками.
Ларс швидко оцінив ситуацію й запропонував:
— Леді Айрін! Я сам вас проводжу й усе покажу. У дівчат і так багато справ.
Покоївки витріщилися на господаря й не рушили з місця.
— Я сказав: у вас, дівчата, дуже багато справ, що неясно?! — з натиском повторив Ларс, звертаючись до служниць.
Міра й Ріна стрепенулися і, покликавши охоронців, повели їх за собою до лівого крила маєтку.
— Куди це вони пішли? — поцікавилася Рамія.
— У гостьове крило. Там селять незнатних гостей. Для знаті — весь третій поверх. А оскільки ти тепер рідня, то твої кімнати розташовані на другому поверсі. Поруч із моїми.
— А леді Агата про це знає? — з посмішкою запитала найманиця.
— Хм, ну якщо не знає, то дізнається! — легковажно відповів Ларс.
І, взявши Рамію за руку, впевнено повів за собою. Вони піднялися сходами й повернули коридором праворуч. Чоловік штовхнув важкі свіжополаковані дерев'яні двері.
— Дивись, ось це мої апартаменти. Завжди радий тут тебе бачити! — інтимно прошепотів Ларс. — А твої ось, поруч! — пройшовши кілька кроків, чоловік відчинив наступні двері.
Рамія з цікавістю зайшла. Це була велика кімната, умовно поділена на вітальню та спальню. Видно, що облаштовувалася вона для дівчини. Все таке ніжне, повітряне, мереживне в пастельних тонах, але зі смаком. Рамії сподобалося. Ліворуч розміщувалася ванна кімната з усіма зручностями.
Ларс відкрутив крани, і у велику купель полилася гаряча вода. Рамія здивовано охнула.
— Бачиш, Крихітко, нас чекали. Добре прогріли ємності з водою. Моя ванна через стінку. Це нова система каналізації та водопостачання. Через кілька хвилин уже насолоджуватимешся купанням. Може, залишитися й потерти тобі спинку? — з надією запитав чоловік.
— Е ні, я вже якось сама! Вас, чоловіків, мені було цілком достатньо під час подорожі! — відповіла дівчина й з усмішкою випроводила Ларса за двері.
