Спочатку:
На сторінку книги
Вишуканий музичний зал, створений для відпочинку та прийому гостей, перетворився на якийсь імпровізований салон-магазин.
Дорогоцінні столики зі скла і цінних порід деревини вишикувалися в одну лінію. Замість фаянсових ваз із квітами на них тепер розміщувалися футляри з прикрасами, взуття, білизна, шалики, рукавички і капелюшки. Крісла з оксамитовою оббивкою були завішані різними сукнями і манто. Скрізь на підлозі розкидані плетені ящики, в яких усе це добро принесли. У куток вітальні, перемістивши статую безіменної напівоголеної дівчини, поставили здоровенну ширму для примірки.
Єдине, на що не зазіхнули підприємці — це шикарний білий рояль. Дівчині так захотілося торкнутися клавіш цього благородного інструменту, що аж пальці зачесалися. Як же давно вона не грала, це ж скільки років пройшло! Рамія ковзнула поглядом у пошуках банкетки і не одразу зрозуміла, що на ній стоїть таця з напоями і легкими закусками. А що не вмістилося, так і залишилося на сервірувальному столику. По всій кімнаті снували люди і щось голосно обговорювали.
Ларс із Рамією, побачивши цей безлад, втратили дар мови. Першим «відмер» чоловік.
«Добре хоч мого гардероба тут нема, а то однієї зали було б мало», — подумав Ларс.
В натовпі він знайшов поглядом пана Раву Швенця, низькорослого, гладкого, але напрочуд жвавого чоловічка, і підвів до нього Рамію.
— Добридень, пане Швенцю, ось познайомтеся — моя кузина, айра Айрін Блеріс.
Кравець невимовно зрадів і улесливо привітався, розсипаючись у компліментах.
Прикраси привіз сам власник ювелірного дому пан Адам Ріккен. На відміну від Швенця, він був худорлявим і довгов’язим, зі спокійним, розважливим характером. Ювелір стримано привітався і поцілував руку Рамії, ненав’язливо запросивши оцінити вироби, над якими його майстри працювали два місяці.
Дівчина з цікавістю розглядала прикраси. Вони блищали, переливалися і химерно перепліталися в хитромудрих візерунках. Це була настільки витончена і прекрасна робота, що серце переставало битися від захоплення. Рамія запитала у Ларса, скільки речей з цього різноманіття вона може вибрати для себе. На що чоловік відповів, що все, що в цій кімнаті, було виготовлено спеціально для неї. Хіба що вона може щось дозамовити або озвучити якісь зауваження чи поради. На цьому Ларс попрощався зі всіма присутніми, оскільки мав ще декілька важливих справ.
Від почутого Рамія впала в шок і в прострацію. «Це ж які статки на цих столиках і кріслах! Один гарнітур зі смарагдів і розсипу діамантів коштує як річний дохід середньостатистичного маєтку! А тут три столи всіляких футлярів з прикрасами». Святкові сукні були не меншим витвором мистецтва, одна краща за іншу, і головне — під кожну є аксесуари.
Під час примірок Рамія дізналася, що пани Швенць і Ріккен — давні приятелі і при створенні образів працюють разом, особливо коли замовник не скупиться оплачувати їхні ідеї. Не забув кравець і про повсякденний та верхній одяг. Варто сказати, що все було бездоганним.
— Скажіть, пане Швенцю, ви самі придумували ці чудові моделі чи в пана Блера були якісь побажання? — не змогла стримати жіночої цікавості Рамія.
— О, я такий радий, що вам подобається! Ви ще прекрасніша, ніж вас описала чарівна Дарін! Правду кажучи, саме вона надихнула мене на створення деяких суконь. А при виготовленні білизни її допомога була просто неоціненною! — захопливо розповідав пан Швенць, про себе підраховуючи бариші від нової моди.
«Дарін, знову ця Дарін, але, що кривити душею, дівчина має смак. А білизна справді неперевершена, на межі скромності і розпусти. Не дивно, що з такими талантами вона так швиденько окрутила беземоційного Мартіна!» — подумки міркувала найманиця.
Примірки затягнулися до пізнього вечора з перервами на маленькі перекуси. «І тут Ларс про все подбав, — подумала Рамія. — Цікаво, цей чоловік хоч щось випускає з поля зору?» Дівчина відмітила те, що її роботодавець, як тільки видалася можливість, максимально подбав про її комфорт.
Спочатку відібрали повсякденне вбрання на той час, поки Рамія перебуватиме в Марішканах, а також для продовження подорожі. Потім кравець із ювеліром допомогли дівчині створити образ для завтрашнього балу. Від результату всі перебували в невимовному захваті.
— Люба айрі, завтра ви будете королевою «Північної столиці»! — сплеснув руками Рава Швенць.
— О, так! — підтвердили помічниці. — А ще зачіску, макіяж — принц відразу закохається! Знаєте, леді Айрін, він такий красунчик і неодружений, м-м-м! Ви б були чудовою парою!
— Дівчатка, милі мої, не бентежте леді Айрін! — вклинився пан Швенць у щебетання своїх помічниць. — Давайте швиденько спаковуйте ті речі, що поки не знадобляться, і все перенесемо до кімнат леді. Ворушимось! Ворушимось! Бо доведеться тут заночувати.
Пан Ріккен зі своїми ювелірами теж підключилися до роботи. Через пів години весь цей натовп, гомонячи і сміючись, покинув гостинний двір. Наостанок Рава і Адам пообіцяли Рамії якнайшвидше закінчити другу частину гардероба і доставити її в Амарканд.
Тільки залишившись у повній тиші, дівчина зрозуміла, як втомилася. Це був один із таких днів, про які говорять: «за день перевернула справ як за тиждень!»
Рамія пройшла до рояля. Вона присіла на банкетку і відкрила кришку. Пальці звично лягли на чорно-білі клавіші. Зігравши для розігріву гами і заплющивши очі, дівчина поринула у світ пронизливої сумної мелодії. Ця меланхолійна музика викликала в неї великий і багатий нюансами спектр емоцій. Рамія так захопилася, що не чула, як відчинилися двері. Її душа та свідомість перебували десь у вищих потоках Всесвіту. Музика лилася з-під рук дівчини, заповнюючи собою кожний куточок музичної вітальні.
Ларс сів поруч на банкетку і вплів нові акорди в неземну пісню. Чоловічі і жіночі пальці перебирали клавіші в якомусь тільки їм відомому танці, і вже не було зрозуміло, хто кому задавав темп і ритм.
Ларс крадькома подивлявся на Рамію. Щось глибоко защеміло в його серці. Він ніколи не бачив у дівчини такого одухотвореного обличчя, як у ці хвилини. Це була краса душі, перемога емоцій над розумом. Він відчув несамовите бажання припасти до неї в поцілунку. Воно рвало всі логічні бар’єри, які він старанно будував у своїй голові.
Піддавшись пориву, Ларс схилився до Рамії, коли вона догравала останні акорди. У цю мить дівчина відкрила очі і якимось затуманеним поглядом подивилася на чоловіка. Прокліпавшись і зрозумівши, хто перед нею, Рамія сором’язливо промовила:
— Не знала, що ти вмієш грати, ще й так неперевершено!
— Неперевершена — це ти, Раміє! — сказав Ларс і легенько доторкнувся до її щоки, поправляючи невидиме пасмо волосся.
Дівчина зачаровано дивилася в його темні очі і не могла відвести погляду. Зникли всі застороги, переконання, інстинкти самозахисту. Тільки він, вона і музика, яка ще звучала в їхніх серцях!
Ларс приобійняв Рамію за талію і впився в її губи пристрасним поцілунком. Він пив її, він дихав нею, живився і насолоджувався. Шалена ейфорія затопила його розум, а тіло жадало більше і більше — потонути у первісній пристрасті, і нехай небо впаде на землю, але тільки бути тут, тільки з нею!
Рамія відчула, як вправними рухами Ларс розслабив шнурівку на її сукні, не перестаючи пестити її руками і цілувати. Він зводив з розуму, брав у полон своїм чоловічим натиском… «Ще трохи — і вороття не буде!» — серед бурі емоцій прослизнула зрадлива думка. «Він тебе кине як дев’ять років тому!» Промайнула ще одна: «Він навіть не згадав тебе за три роки!», «Ти ніхто для нього!», «Розвага на одну ніч!», «Він навіть імені твого не спитав тоді!» Думки і спогади атакували затуманену пристрастю свідомість дівчини, приводячи її до тями.
Рамія випросталася з обіймів Ларса, дихання її було збите, як і в чоловіка. Обоє були скуйовджені і розхристані. Намагаючись не дивитися на нього, найманиця промовила осілим голосом перше-ліпше, що спало на думку:
— Ларсе, вже досить пізно, мені рано вставати!
І, не чекаючи його відповіді, швидко шмигнула з вітальні. Подалі! Не бачити, не чути, не торкатися — допоки дурненьке серце, що так невчасно вирвалося з-під контролю, не заспокоїться!
***
Любі читачі, якщо подобається книга — подаруйте Музу вподобайку, він хоче нямати ;)
Щоб не пропустити чергову новинку, натисніть "відстежувати автора".
Дякую!!!!
