Спочатку:
На сторінку книги
Лола задумалася, чи варто розповідати всю правду, але, поглянувши ще раз на Рамію, все-таки наважилася.
— Добре, я розкажу, але в обмін на клятву, що ти ніколи не завдаси шкоди ні мені, ні мені подібним. Звісно, якщо ми не загрожуватимемо твоєму життю чи життю твоїх близьких! — випалила на одному диханні камеристка і завмерла в очікуванні відповіді.
— Хм, знаєш, взагалі-то, я не даю клятв казна-кому, та й твоя інформація може бути сумнівною… Тому я пропоную взаємну угоду.
— Таку, як у тебе з Ларсом?! — вигукнула дівчина і прикрила рукою рот.
— Знову копирсаєшся в моїй пам'яті! — обурилася найманиця.
— Вибач, ти просто сама про це подумала. Це було надто яскраво.
Рамія на мить задумалася і все-таки погодилася:
— Гаразд, таку як у мене з Ларсом. А ще ти навчиш мене закриватися від тебе.
— По руках! — жваво промовила Лола.
Після принесення взаємної обітниці камеристка нарешті розслабилася і почала свою розповідь.
— Давним-давно, коли драконоподібні боги прийшли у наш світ, він був на межі знищення. Люди, які проживали в ньому, не берегли свою Землю. Вони розорювали її надра, підривали гори, забруднювали ґрунти, повітря й води. Численні війни за владу та ресурси випалювали тіло планети, знищуючи все живе. Природні катаклізми накрили Землю, наче в останній агонії.
Людей залишилося зовсім мало, але вони все одно жили у своїй агресії та ненависті. Врешті-решт, драконобоги прийняли рішення стерти людям пам'ять. Після цього вони навчили їх простих речей, а також подарували звід законів, згідно з якими ті мали жити в мирі й працювати на благо своєї батьківщини.
Час та магія богів відновили планету. Людське населення значно зросло, але продовжувало жити у спокої та процвітанні. Звісно, як не стирай пам'ять — генетика інколи проявляла себе. Траплялися незначні чвари та сутички. Драконобоги, як відповідальні батьки, всіляко виховували людей, що недбало поставилися до їхніх настанов.
Час минав, красиві людські дівчата милували око богів, і ті брали їх собі за дружин. Від цих шлюбів народилися напівбоги — люди з драконячою іпостассю. Вони, як і їхні батьки, володіли стихійною магією. Звісно, не в повній мірі — вони могли опанувати тільки один вид природних сил. Так з'явилися вогняні, земляні, повітряні та льодяні дракони. Це давало їм довше життя, але не безсмертя. Напівбоги одружувалися між собою, але дитя успадковувало тільки одну стихію. З дорослих драконів утворилися клани стихій, які товаришували між собою.
Прийшов час головним драконобогам покинути нашу планету, адже Всесвіт вимагав їхньої присутності. Тож вони залишили правління своїм дітям і суворо наказали дотримуватися завіту: «Представник кожного клану править людьми лише двадцять п'ять років. Після цього він має передати владу представнику іншого клану. І так, поки всі стихії не змінять одна одну по порядку».
Свого часу на допомогу своїм дітям драконобоги створили нас — велінів. Мої пращури віками прислуговували богам та їхнім нащадкам, тому їх обдарували магією, яку вони змогли передавати у спадок. Наші можливості відрізнялися від стихійників. Веліни, які отримали ментальну магію, працювали у сфері правопорядку і були першими радниками правителів. Із цілителів утворилася каста лікарів, фармацевтів, травників. Ті, хто оволодів побутовою магією, стали незамінними помічниками у величезних палацах. Для виготовлення нових технічних чи магічних предметів була створена каста артефактників та інженерів. Для зв'язку з богами, проведення ритуалів і надання деяким діям магічності були створені жерці, які отримали магію підсилення.
— О, боги! — простогнала Рамія, схопившись за голову від потоку нової інформації. — То артефактники і жерці — це не люди в буквальному розумінні цього слова?! Це ж точно! Все логічно, і чому я про це не замислювалася?!
— Може, тому, що вони майже всі пішли з драконячих земель, коли ти була ще дитиною? — зі смутною усмішкою відповіла велінка.
— Так! З приходом Ксавія до влади, невідомо чому, храми почали пустіти, а артефактників геть не стало! — міркуючи вголос, промовила Рамія. — Але я не чула нічого про цілителів і таких, як ти, а побутова магія — це щось взагалі фантастичне!
— А ти послухай далі. Коли драконобоги покинули планету, люди побудували на всіх драконячих землях храми, щоб вшанувати великих спасителів і творців. Туди приходили молитися, поговорити з жерцями і знайти мудрість. При храмах частенько будували лікарні. І якщо жерці лікували душу, то цілителі — тіло. Це були святі місця. Артефактники створювали нові інженерні споруди, технічні витвори, винаходили різні види енергії. Люди обживали все нові й нові території, подорожуючи не тільки сушею, а й морем.
Усе колись було не таким, як зараз. Земля процвітала! Але все скінчилося, коли правитель із клану вогняних драконів забажав залишитися на другий термін. Підговоривши повітряних і земних родичів, він не допустив льодяних драконів до влади. Спалахнув конфлікт, який потім переріс у затяжну кровопролитну війну. Оскільки льодяних було обмаль, вони програли. Їх вигнали далеко на північ, за гірський перевал. Поступово вогняний узурпатор відселив з обжитих земель повітряний і земляний клани. Вони згодом заснували свої держави. Деякі люди повстали й забажали теж відокремитися — почалася нова хвиля війн. Так виник Ейріш.
Жерці, нажахані тим, що тоді відбувалося, у молитві масово звернулися до богів, благаючи їх повернутися. Головні дракони почули велінів і прилетіли на Землю. Обурені діями своїх дітей, вони розлютилися і прокляли своїх нащадків. Так напівбоги втратили свою драконячу іпостась і стихійну магію. Все, що їм залишилося — це сильніше, ніж у звичайної людини, тіло, краща регенерація і трохи більше років життя. Боги також дозволили велінам більше не прислуговувати своїм невдячним дітям. Залишивши цю planetу, вони вже сюди не поверталися.
Після того як правляча каста отямилася, вона вирішила підлатати свої магічні справи за наш рахунок. Створювалися змішані шлюби, але діти народжувалися пустими. Наша магія не успадковувалася нащадками драконів. Тоді велінів оголосили ворогами, адже ми були магічною расою і могли загрожувати правлінню нащадків драконів. Мій народ переслідували і знищували. Не чіпали тільки жерців, бо боялися зовсім розлютити богів.
Багато віків тому ті, хто вижив, покинули драконячі землі. Ми оселилися в Карімських пустошах. Ця земля була найбільш непридатною для життя, тому клани вирішили, що ми там усі загинемо, і припинили переслідування.
Минали роки, завдяки нашій магії та геніальним розробкам артефактників ми побудували свою країну. Частину року ми жили на поверхні, а частину, коли віяли нещадні буревії і температура була нестерпно низькою, ховалися під землею. Про існування велінів як раси стали забувати, жерців вважали людьми, а мандрівних артефактників — талановитими інженерами.
Нас ніхто не шукав і про нас не згадували, аж до подій десятирічної давнини. Тоді в одне з наших прикордонних селищ прийшла група зморених і поранених мандрівників. Вони розповіли, що збилися з курсу і не знали, куди йти. Веліни прихистили і вилікували їх, а потім провели до кордону, давши їжу і воду в дорогу. А через два місяці на Карімські пустоші напала армія Ксавія.
Вони знищили всі поселення, до яких дібралися, не залишаючи нікого в живих. Слава богам, що тоді починалися буревії з морозами і більша частина велінів жила під землею. Так наш народ урятувався. А загарбники потрапили в пастку нестерпних погодних умов. Тож, коли ми вийшли на поверхню, серед знищених вогнем селищ валялися численні рештки імперських солдатів. Ми вирішили їх не прибирати, щоб ці кістки нагадували іншим, що на них тут чекає.
Але... якась частина ворожої армії все ж таки повернулася в Амарканд, бо через три роки вони прийшли знову. Ми не хотіли з ними війни. На відміну від людей, веліни виконували завіт драконобогів. Ми сховалися ще глибше. Наш народ не будував уже поселень на поверхні, тому імперці подумали, що велінів більше не залишилося. Жерці та артефактники майже всі покинули драконячі землі: хтось зачаївся, когось убили, а хто зміг — утік до нас.
Наш народ і досі живе під землею.
***
Нарешті-нарешті прийшов час розповісти вам про цей фентезійний світ! Сердечко, підписка, коментар, п'ять зірочок в кінці глави будуть мені найкращою нагородою від вас. Дякую, що залишаєтесь зі мною!
