Раді Вас бачити!

Пан Прилуцький прочитав листа від сина і якось дивно подивився на Арсена.

– Хто б міг подумати. Яблуко від яблуні…

Арсен стрепенувся і втупився в пана. Він був певен, що сказане стосувалось його, але не розумів, як.

– Чого вирячився? Ти як перед паном стоїш? Батогів захотів?

Арсен стис до болю щелепи і опустив голову. Він був певен, що його покарають в особливо вигадливий спосіб, натомість пан тягне час і це не подобалось.

Поміщик встав з крісла, важко дихаючи і тільки тепер Арсен помітив, що за ці три роки той постарів та набрав вагу. Прилуцький зупинився за два кроки перед Арсеном і уважно дивився на нього, заклавши руки за спину.

– Просив мене син, щоб я покарав тебе на власний розсуд, але так, щоб ти запам’ятав на все життя, що значить образити гонор шляхтича. А я от думаю: якщо ти зміг звабити найзавиднішу наречену Відня, то розуму в тебе більше, аніж в мого сина. А нащо марнувати таке добро?

Арсен звів голову і втупився у пана величезними очима. Він вже зовсім нічого не розумів. Як таке взагалі може бути, щоб поміщик визнав кріпака розумнішим за сина та ще й так спокійно? Це напевно якийсь підступ. Він дочекається, поки Арсен заспокоїться, повірить, що все минулось, а тоді розкричиться, покличе слуг і накаже відшмагати його до смерті.

Прилуцький спостерігав за Арсеном, ледь схиливши голову і похитуючи важким тілом, а тоді несподівано голосно розсміявся.

– Я, звичайно ж, виконаю прохання сина. Тебе відшмагають в конюшні, щоб ти запам’ятав своє місце. Потім ти відмиєш з себе сморід, переодягнешся і від завтра станеш управляючим маєтку. І не дивись так. Твоя освіта влетіла в копійку і ти все відпрацюєш. Заберіть його, всипте двадцять нагаїв і не шкодуйте сили.

Арсена тягли коридором, а він все ще не вірив у почуте.

Тадеуш написав, що затримається у Відні ще на якийсь час і Арсен майже відчув полегшення. Чим менше нагадувань про невдачу, тим краще.

У Арсена з’явилась своя величезна кімната у задньому крилі будинку, пристойний гардероб і він навіть часом обідав за одним столом із Прилуцьким, доповідаючи про стан страв у його володіннях.

Арсен не шукав причини, чому поміщик поводиться аж так дивно, він, мимоволі, був вдячний йому за те, що той дозволяв використовувати набуті знання. Він знав свої обов’язки і повноваження тому працював відсторонено та байдуже. Якщо треба когось покарати – віддавав наказ і його слухали; якщо треба зробити більше – змушував одним поглядом. Арсен збайдужів до всього, він виконував свої обов’язки з холодною стриманістю і знав, що кріпаки Прилуцького ненавидять його за це.

Прилуцький вже через пів року перестав вказувати Арсену, що робити і лише слухав звіти та пропозиції. Коли пан махав рукою, дозволяючи Арсену йти, той виходив з кімнати із перекошеним від зневаги обличчям: пан віддав всю владу в руки кріпака…

Через два року Прилуцький отримав чергового листа від Ядвіги із новиною, що вона повертається додому. Пан із нетерпінням чекав приїзду доньки і маєток кипів приготуваннями.

Із ще більшим нетерпінням її приїзду чекав Арсен. Він мстиво думав, що Ядвіга негарна стара діва. Їй вже двадцять і якщо вона, незважаючи на величезний посаг, досі незаміжня, то навіть блискучий розум не допоміг їй втримати поблизу бодай одного кавалера.

Арсен з нетерпінням чекав, коли зможе постати перед нею – дорослий чоловік, у повні сили та краси, а тоді вклонитись їй із фальшивою усмішкою.

Арсен постійно уявляв цей момент, передчуваючи злорадне торжество: хай він і кріпак, але навіть собаки у маєтку знають, хто насправді тут господар.

Коли приїхала Ядвіга, Арсен наводив лад в одному з далеких маєтків Прилуцького і його бісило, що він проґавив цей момент. Йому хотілось вже у першу мить її приїзду показати, що він вже давно не той юнак, який покірно зносив її знущання.

Прилуцький чекав Арсена у кабінеті із докладним звітом про виконану роботу. Арсен розумів його нетерплячість: все вказувало на те, що управитель майже відкрито тринькає гроші Прилуцького і присилає підроблені звіти.

Арсен отримав повну свободу дій у цій справі і скористався цим сповна. Він був дико розлюченим: управитель кричав йому у обличчя, що не збирається звітувати перед кріпаком і Арсен заледве стримався, щоб не кинутись на нього. Він розізлився вперше за довгий час, але розумів, що бійка не мине без наслідків – хай він необмежений у засобах, але все ж таки кріпак і немає права кидатись з кулаками на вільного чоловіка.

Ситуація доводила Арсена до сказу, тому він рукою подав знак слугам і ті скрутили управителя. Дивлячись на це Арсен мимоволі посміхнувся – хай він не може нічого зробити сам, але його накази виконують беззаперечно…

Арсен увійшов у кабінет і зупинився лише біля столу Прилуцького. Він хотів якнайшвидше покінчити з цією справою, тому поклав папери перед паном і мовчки чекав на питання.

– Ну? Чого мовчиш?

– Мої припущення справдились. Я все з’ясував, зібрав докази і приготував детальний звіт. Якщо пан дозволить, я б хотів відпочити після дороги.

– Це той самий управитель, якого ви називаєте своєю правою рукою?

Арсен різко оглянувся і завмер, вражений видінням: солом’яні кучері обрамляли ідеально овальне обличчя із величезними синіми очима, рожевими пухкими губками та досконалою шкірою.

– Так, це він. І мушу визнати, навчання у Відні не пішло намарно.

Арсен бачив, як змінилось її обличчя, захоплення у очах поступилось розчаруванню та холоду.

– То це козачок братика? - вона перейшла на французьку, - І як це кріпак може бути вашим повіреним?

– Ти перебільшуєш, він дуже розумний…

– О, папа́! Він недостатньо розумний, якщо Тадек відправив його додому ще до закінчення навчання.

Вона обминула Арсена і вийшла в сад, а він не міг осягнути того, що сталось.

Ядвіга…

Не стара, негарна панна, як він сподівався, а схожа на ангела красуня. Її французька була настільки досконалою, що Арсен, слухаючи переливи голосу не зразу зрозумів сенс сказаного, а коли усвідомив, її вже не було в кімнаті.

Хвиля пекучої злості отверезила і він, вклонившись, вийшов з кабінету не чекаючи дозволу. Ядвіга зовсім не змінилась всередині і він змусить її пошкодувати про сказане.

Арсен розважався. Ядвіга була надзвичайно розумною, але не розумнішою за нього і Арсен використовував кожну нагоду вказати їй на це із милою усмішкою. Якщо Ядвіга була присутньою при обговоренні справ, Арсен поводився так, наче її немає; якщо випадково зустрічався з нею у маєтку – вклонявся, дивлячись повз неї і йшов далі. Він спиною відчував її повний ненависті погляд і задоволено усміхався.

Якось Ядвіга не витримала і сказала французькою до батька, що його управляючий – грубіян. На що Арсен, не менш досконалою французькою відповів, що цілком з нею згоден. Ядвіга спаленіла і вибігла з кімнати, а Прилуцький, регочучи, махнув рукою, дозволяючи йому йти. Арсен знав, що Ядвіга не вибачить маленьке приниження перед батьком і з нетерпінням чекав сутички.

Через кілька днів Ядвіга із подругами перестріла його у парку. Він ще здалеку побачив, як мстиво примружились її очі і приготувався.

Після недовгого обговорення панни обступили його із явним наміром позбиткуватись. І в першу мить Арсен справді оторопів. Він ніколи б не подумав, що з уст родовитих, добре вихованих шляхтянок, які вважаються еталоном чистоти та скромності, можуть злітати такі непристойні, а часом навіть вульгарні фрази. Вони говорили сміючись, наче жартома і здалеку могло здатись, що вони говорять про щось миле та потішне.

Арсен зловив погляд Ядвіги. Вона стояла ледь збоку і, прикусивши кутик губи, стримувала посмішку. Якби ж вона знала, чим зобов’язаний Арсен її братику, то нізащо б не вигадала саме таку помсту. Мистецтво спокушання, відточуване роками, здавалось, в’їлось у плоть і кров, йому навіть не треба було прикидатись розгубленим чи зважувати, що відповісти.

Арсен повернув Ядвізі посмішку, а тоді усміхнувся дівчатам, ледь схиливши голову. Кожну їх фразу, навіть найнепристойнішу, він повертав у вигляді романтичної ілюзії; на кожен сміх відповідав своїм, густим та глибоким; на кожен зацікавлений погляд відповідав ще більш палким та захопленим. Вже через кілька хвилин дівчата цілковито змінились, на щоках грав рум’янець, очі блищали, а сміх став грудним та дражливим. Арсен перестав бути кріпаком, з якого хотіли познущатись. Він був чоловіком – привабливим, харизматичним, досвідченим.

Арсен подивився на Ядвігу так, наче щойно згадав про її присутність, вклонився і, пославшись на термінові справи, залишив її з подругами. Вони збуджено шепотіли за його спиною, а він спокійно йшов, тримаючи перед очима образ Ядвіги: бліда, з потемнілими від злості очима і міцно стиснутими губами. Вона знов програла.

Такого задоволення він не відчував давно, а шкіру поколювало від її переповненого ненавистю погляду.

Прилуцький вирішив оглянути свої ліси і заодно обговорити з Арсеном поточні справи. Вони вже виїхали у поле, коли їх наздогнала Ядвіга. Вона хизувалась своїм вмінням їздити верхи і Арсен ні на мить не сумнівався, що вона наздогнала їх лише для того, щоб спробувати принизити його хоча б у цьому.

Як не дивно, Арсена почало втомлювати їхнє протистояння і він старанно приховував роздратування у її присутності. Ядвіга була вигадливою і розумною, але всі її підступи здавались Арсену дитячими та недалекоглядними. Він бачив у ній капризну, норовливу панянку, яка ніяк не може визначитись, хто вона – дівчина, чи молода жінка.

– Татку, чому ви не взяли мене з собою? Ви ж знаєте, як я люблю прогулянки верхи.

– Ядзю, ми не розважатись їдемо. Ти б краще залишилась вдома і за прислугою приглянула.

– Але ж татку…

Просто з під копит її коня вистрибнув заєць і за мить зник у траві. Кінь завмер, а тоді зірвався і полетів у поле. Ядвіга не кричала, лише вчепилась у вуздечку і притислась до гриви. Наступної миті Арсен, пришпоривши коня, мчав за нею. Байдуже, що Ядвіга мале, мстиве стерво, він не може просто дозволити їй зламати собі шию, а якщо він врятує, то вдячний Прилуцький остаточно втратить пильність.

Останні пів року Арсен користувався необмеженою свободою пересування і у ньому знов прокинулась жага волі. Ще трохи і почнуться жнива, тоді йому буде легко поїхати у найдальший куток панських земель, вигадавши проблему, а тоді зникнути.

Арсен усміхнувся, уявляючи, як використає цю можливість. Він змінився, став розважливим, зосередженим; його холодна впевненість у собі у поєднанні із блискучим розумом і аристократичними манерами дозволять легко увійти у будь-яке світське середовище. Ніхто і ніколи не розгледить у ньому навіть натяку на кріпацьке походження. А сутички з Ядвігою остаточно переконали його в цьому.

Арсен бачив її коня далеко попереду і Ядвіга маячіла блакитною плямою на його спині. Він ніяк не міг скоротити відстань між ними, а її кінь несподівано повернув у бік лісу. Арсен зціпив зуби, пригнувся і всадив шпори глибоко в бік коня. Потрібно наздогнати Ядвігу до того, як її кінь загубиться у хащах.

Арсен не встиг зовсім трохи. Він почув вереск, а тоді ліс замовк і десь зовсім поруч тріщали гілки. Арсен зупинив коня, прислухаючись, а тоді поїхав на звук.

Її кінь замотався вуздечкою за тернину і намагався звільнитись, ранячи колюччям боки, а сама Ядвіга лежала на землі, за кілька метрів від його копит. Арсен якусь мить дивився на неї, наче вирішуючи – варто спершу підійти до неї, чи заспокоїти коня. Зрештою, цей випадок і так стане для Ядвіги наукою, а те, що її врятував кріпак, надовго зіб’є пиху із ясновельможної панни.

Арсен взяв Ядвігу на руки і, перенісши подалі від коня, поклав на землю. Вона здавалась неживою і Арсен на мить злякався, що так і є. Він нахилився над нею і вловив легкий, уривчастий подих.

– Живуча, гадина. Хочеш не хочеш, а доведеться приводити тебе до пам’яті.

Арсен витяг мисливського ножа із халявки чобота, а тоді безцеремонно розвернув Ядвігу на бік, розірвав цупку тканину амазонки і розрізав шнурівки корсету. Вона із шумом вдихнула, закашлялась, відкрила очі і втупилась у Арсена. Здавалось, Ядвіга не впізнає його, не розуміє, де вона і що сталось. Раптом її щоки спалахнули рум’янцем, вона спробувала швидко встати. Розірвана сукня сповзла з плечей і Ядвіга, скрикнувши, вхопила її і притисла до себе.

– Ти… ти… Ти посмів?..

– Бачу, вам вже краще.

Її очі розширились ще більше від такого нахабства, Ядвіга важко дихала і Арсен бачив, що вона готується вилити на нього потік добірних образ. Він підвівся і пішов заспокоювати коня.

Арсен знав цю кобилу, ще зовсім молоду, лякливу, але дуже гарну і не дивно, що Ядвіга знехтувала безпекою заради хизування.

Арсен підходив обережно, заспокоюючи її тихим шепотінням і намагаючись не потрапити під удар копитом. Кобила хропіла і косила на нього величезними, наляканими очима, але вона була втомленою і дозволила Арсену підійти ближче. Він повільно простягнув руку, схопив вуздечку, тоді ще повільніше опустив другу руку їй на шию і почав легко погладжувати. Кобила тремтіла, але не намагалась вирватись, тоді Арсен підійшов впритул, щоб розмотати вуздечку із тернини.

Раптом він зрозумів, що його насторожує тиша і завмер, а тоді різко повернув голову. Ядвіга дивилась на нього, примруживши очі, але опустила погляд до того, як Арсен встиг зрозуміти, що в ньому не так.

Ядвіга підвелась, однією рукою притримуючи ліф сукні, а другою розправила поділ так, наче нічого не сталось. Вона мовчки чекала, не виказуючи ані злості, ані нетерпіння і Арсен розгубився. Він був певен, що Ядвіга задумала щось особливе і дуже підступне. От тільки вона вперто не дивилась на нього і Арсен уявлення не мав, чого чекати.

Їх кликали і Арсен відчув полегшення. Прилуцький прислав допомогу, тому тепер панна Прилуцька – не його турбота. Вона не зможе заперечити, що Арсен знайшов її, привів до тями, а більше йому і не треба.

– Розкажи мені про Тадека.

Арсен здригнувся від несподіванки. Ядвіга нечутно увійшла у кімнату і тепер стояла у нього за спиною, так близько, що він чув її дихання.

– Мені шкода, але ми давно не бачились і я не можу розповісти нічого, чого б панна не знала з його листів.

– Розкажи мені, який він.

– Самозакоханий, обмежений, самовпевнений егоїст.

– Панич Тадеуш шляхтич і цим все сказано.

Ядвіга розсміялась, зовсім по-дитячому, щиро та голосно, на щоках проступили звабливі ямочки і вся вона стала зовсім іншою. Арсен дивився на неї, наче вперше бачив і йому не подобалось те, що він раптово відчув до неї симпатію.

– О, я тебе прошу! Якби Тадек не був моїм братом, то я б сказала, що він хам.

Ядвіга дивилась на нього очікувально, а Арсен не знав, як реагувати і це ще більше розсмішило її. Але тепер вона не сміялась, лише закусила губу, вдаючи, що стримує сміх і подивилась на нього так, що Арсену на мить стало гаряче.

– Ось ти де, Ядзю. А я тебе всюди шукаю, там привезли твоє замовлення.

– Мої сукні!

Ядвіга, підхопивши поділ сукні, вибігла з кімнати, а Арсен стояв, наче в тумані і не міг розігнати мару.

– Бачу, сьогодні Ядзя знайшла на тебе шпильку.

– Прошу?

– Чого стоїш? Зараз ліс привезуть, йди припильнуй.

Арсен вийшов з кімнати наче не своїми ногами, у голові гуділо і тиснуло в грудях, а він з усіх сил намагався переконати себе, що це не через Ядвігу.

Із першими днями осені у маєток почали все частіше приїздити гості, Ядвіга відвідувала бали і вже зовсім скоро Арсен зрозумів, що їй шукають нареченого. Про нього забули і Арсен зосередився на підготовці до втечі, він обдумав все до найменших дрібниць і з нетерпінням чекав нагоди, аж до чергової сутички із Ядвігою.

Він випадково побачив її у саду із новим залицяльником. Ядвіга здавалась скромною, засоромленою панянкою, але Арсен бачив, що це аж занадто вправний, замаскований флірт.

– Цікаво. Чого ж їх насправді вчили у монастирській школі? Бідний хлопець, у нього немає шансів.

Разом з тим Арсен відчув незрозуміле роздратування, яке нагадувало надокучливий свербіж під шкірою.

Ядвіга стріляла очима, мило усміхалась, а панич все більше губився, його голос зривався, рухи стали різкими та недоладними. Арсена душила незрозуміла злість і, разом з тим, хотілось розреготатись від побаченого. Коли панич впав на коліна перед Ядвігою і спробував схопити її руку, Арсен не втримався – регіт зірвався з губ до того, як він встиг втекти.

Панич підхопився на ноги, хапаючись руками за бік, так, наче там мала висіти шабля або пістоль. Він шукав поглядом нахабу, але Арсена рятували осінні сутінки, що швидко огортали сад і він поспішив відступити ще далі у темінь.

Арсен не відводив погляду від Ядвіги і йому здавалось, що вона дивиться просто на нього. Він продовжував відступати і коли постаті Ядвіги та її кавалера розчинились у сутінках, Арсен розвернувся і мало що не побіг. Він не розумів, що з ним відбувається і чому його взагалі зачіпає її поведінка. Несподівано він вирішив, що найкращий спосіб зосередитись на тому, що насправді важливо – скупатись у ставку. Так, вода вже холодна, але це саме те, що йому зараз потрібно. Холод вистудить жар у тілі, отверезить і змусить розум проясніти.

Арсен одягався. Шкіру приємно пощипувало після купання. Вода, стікаючи струмочками із волосся, лоскотала спину і навіть прохолодний вітерець не міг зіпсувати йому настрій. Холод справді допоміг, він вже не думав про Ядвігу, натомість перед очима крутився образ Відня і людини, яка мала допомогти йому. Він встиг навести потрібні знайомства і, як тільки повернеться у місто, зразу ж розшукає того чоловіка...

– Як ти посмів підглядати за мною?

Арсен завмер. Неможливо! Це не може бути Ядвіга. Не тут і не тепер. У будинку повно її гостей. Але це таки вона. Арсен відчував її пекучий погляд на своїй оголений спині і несподівано подумав – а як довго вона тут?

Він видихнув усмішку, а тоді повільно, тримаючи сорочку у руках, повернувся до Ядвіги. Як добре, що вони на відкритому місці і на небі повний місяць. Арсен знав – навіть якщо Ядвіга холодна, як камінь – вона розглядатиме його, принизивши свій шляхетський гонор і розумітиме, що сама у цьому винна.

– Вибачте, я не знав, що таке дозволено лише ясновельможним паннам.

Її обличчя спалахнуло таким жаром, що Арсен мимоволі злякався свого нахабства. Якщо вона зараз почне кричати, то…

Ядвіга вліпила йому такого ляпаса, що Арсен відступив на крок. Він зовсім недоречно подумав, що у ній сили більше, аніж у братика.

– Та як ти смієш? Як ти смієш дивитись на мене? Говорити зі мною? Мартін шляхтич і поводиться, як шляхтич. Він справжній чоловік. Він знає, що потрібно жінці. А ти? Та ти навіть не знаєш, що значить бути чоловіком.

Арсен дивився на неї і усвідомлював, що лише диво стримує його від того, щоб вхопити Ядвігу за горло і вирвати її отруйне жало. Все життя над ним знущався Тадеуш, а сестра вирішила доконати його остаточно. Але її останні слова виявились її найбільшою помилкою, вони позбавили Арсена самоконтролю. Він не знає, що таке бути чоловіком?

Арсен посміхнувся у відповідь і побачив, що Ядвіга злякалась. Вона відступила на крок, підбираючи поділ сукні і повертаючись, щоб втекти. Арсен кинув сорочку у траву, схопив Ядвігу за плечі і впився в губи поцілунком. Хай він не шляхтич, але що значить бути справжнім чоловіком він покаже їй просто зараз.

Арсен зупинився в ту мить, коли зрозумів, що обіймає Ядвігу, а вона не опирається, не намагається кричати або вирватись. Вона обіймає його стан, впиваючись нігтями у шкіру і відповідає на поцілунок так пристрасно, що здається неможливим зупинитись. І, якби не думка, що одного разу він вже проміняв волю на жінку, Арсен повалив би її на холодну землю…

Арсен відступив на крок і подивився на Ядвігу. Він намагався зрозуміти, що це було: черговий відьомський план помсти, примха чи… Ні, іншого пояснення бути не може.

Ядвіга приклала пальці до губ, наче затримуючи поцілунок, а тоді подивилась на Арсена.

– Чому ти ніколи не бачив у мені жінку?

– Що?

Але вона вже тікала стежкою до саду і Арсену до божевілля хотілось наздогнати її, обійняти і знов відчути запаморочення від її вуст…

Божевілля, яке треба зупинити, поки воно не знищило його.

Арсен підняв сорочку, одягнувся і повільно пішов до будинку. Він сподівався, що Ядвіга сховалась у своїх поко́ях і не виходитиме звідти так довго, як тільки це буде можливо і разом з тим до болю в грудях сподівався побачити її.

Через декілька днів пізно увечері пан Прилуцький покликав Арсена і наказав перевірити стан фінансових справ і скласти детальний звіт.

– Знов підозрюєте розтрати?

– Ні. Ядзя, нарешті, визначилась із нареченим і, думаю, як тільки офіційно попросять її руки, ми почнемо готуватись до весілля. Йди, виконуй.

Укол виявився надзвичайно болючим, аж дух забило. Арсен вклонився і вийшов, а сам подумки насміхався над собою.

– І що ти собі думав? Вирішив закохатись у шляхтянку? Чи тобі своїх мало? Невже ти справді повірив, що вона бодай на мить була щирою?Вона – Прилуцька і звикла гратись людьми і їх почуттями.

Стіни тиснули, бракувало повітря і Арсен пішов у сад, до фонтану. Надворі було вітряно, місяць ховався за хмарами, але він не відчував холоду і, вмочивши руки у воду, протер обличчя, провів по волоссю.

Арсен не міг зрозуміти, як так вийшло, коли він встиг закохатись у жінку, яку ненавидів стільки років і чому вирішив, що вона закохана у нього? Через той божевільний поцілунок і її питання, яке сколихнуло його до глибини? Чому він не може повернути ненависть навіть тепер, коли вона обрала нареченого? І чому йому аж так боляче?

– Ти настільки нахабний, що вмиваєшся у моєму фонтані?

Арсен завмер. Він не міг повернутись і зустрітись із нею поглядом. Тільки не сьогодні. Він має звикнути до думки, що вигадав собі кохання.

– Я тебе питаю!

– Вибачте панно, такого більше не повториться.

Арсен вклонився, не дивлячись на неї і відвернувся, щоб піти.

– Арсене…

Йому почулось, чи Ядвіга справді покликала його? Тихо, ніжно, з болем. Арсен різко розвернувся і навіть у сутінках він бачив, які величезні у неї очі, скільки у них очікування та нерішучості. А тоді вона підбігла, обійняла і притислась до його грудей.

Якщо раніше Арсен думав, що відчуває біль, то тепер боліло стократ сильніше. Він перестав дихати, а серце шаленіло в грудях. Треба звільнитись із її обіймів, піти звідси якнайшвидше. Треба…

– Я зробила це навмисне, щоб виграти час.

– Що?

– Я хочу виграти час для нас…

– Про що панна говорить? Ви майже заручені, а я всього лиш…

Ядвіга смикнулась, закрила долонею йому рот, не даючи договорити.

– Я кохаю тебе, змалку. Але ти ніколи не звертав на мене увагу. Тому я була така зла. Але тепер я знаю, що ти теж мене кохаєш. Ми втечемо разом і будемо щасливі. Ніхто не знатиме правди.

У Арсена голова йшла обертом. Про що вона говорить? Що обіцяє? Вона кохає його? Вона втече з ним? Залишить дім, батька, багатство? Нареченого?

– Вибачте, панно, але…

– Я доведу тобі. Я прийду до тебе сьогодні.

І відступила, зникла, наче не було. Арсен стояв і йому здавалось – божеволіє, все примарилось… а в голові лунав її шепіт, її обіцянка.

Ядвіга прийшла перед світанком, коли небо сіріло, але до сходу сонця було ще довго. Арсен не пам’ятав, чи він спав, чи був у напівмареві, але коли Ядвіга зупинилась посеред кімнати, він закляк. Він не вірив, що це правда і не міг поворухнутись. Просто дивився на неї.

Ядвіга розв’язала стрічки біля комірця і мереживний пеньюар впав на підлогу. Вона стояла навпроти вікна, її тіло просвічувало крізь тонку сорочку, а Арсену все ще здавалось, що це сон.

Ядвіга зробила крок, і ще один. Вона йшла до нього, наче мрія, легка, прозора, чиста, торкнулась губ несміливим поцілунком, тоді взяла його руку і поклала собі на серце.

І все зникло. Не було ні заборон, ні умовностей, ні часу. Арсен хотів її так, наче це було вперше і востаннє в житті. Він не був ніжним та обережним. Арсен відчував її під собою, гасив скрики поцілунками і дозволяв їй до крові впиватись нігтями йому у спину…

Ядвіга зникла так само тихо, як і з’явилась. Він лежав, виснажений фізично та емоційно. Ще кілька хвилин тому він був безмежно щасливим, але чи не примарилось йому все це? Він досі не вірив…

Арсен сів на ліжку і потер обличчя руками, тоді відгорнув ковдру, щоб встати. Його погляд зачепився за криваву квітку на простирадлі і у грудях вибухнула зірка. Ядвіга кохає його, бо чи віддала б інакше свою цноту на підтвердження обіцянки.

Арсен почувався володарем світу і, разом з тим, ховав своє щастя глибоко всередині. Він розумів, якщо хтось помітить, що він дивиться на Ядвігу не так, як повинен кріпак на свою пані, все може зруйнуватись в одну мить. А він нізащо не хотів втратити такий розкішний подарунок долі – близьку свободу і кохану жінку.

Одночасно Арсена мучили божевільні ревнощі. Панич, якого Ядвіга обрала нареченим, попросив її руки, отримав дозвіл та благословення пана Прилуцького і все частіше приїздив навідати наречену.

Панич Адам Яворскі помітно відрізнявся від попередніх залицяльників Ядвіги – майже одного віку із Арсеном, високий, статний, із молочно-білою шкірою, вугільно-чорним волоссям та пронизливими синіми очима. І він поводився, як чоловік, якому не потрібно випрошувати погляд чи дотик, чи, навіть, цілунок.

Арсен зціплював зуби, коли бачив їх разом на прогулянці навколо маєтку, але не міг змусити себе відвести погляд і піти. Ядвіга клала свою маленьку долоньку на його зігнуту руку, дозволяла вести себе, з усмішкою слухала його розповіді і сміялась над жартами. Вона не кокетувала і не намагалась спокусити невинним фліртом, змусити ніяковіти чи нервувати, не вдавала здивування чи сором, коли Адам цілував її руку на прощання, або зривав поцілунок у затінку саду.

Арсен казився, ненавидів, а вже надвечір Ядвіга знаходила його в саду, чи в конюшні, або в темному неосвітленому крилі будинку і, пригорнувшись до нього всім тілом, гаряче шепотіла, що кохає його одного і він повинен лише трошки почекати.

Ночами Ядвіга млосно вигиналась у його руках і, здавалось, отримувала задоволення від грубості. Арсен не міг стриматись, не міг бути ніжним та делікатним, кожним дотиком і рухом він прагнув витіснити із своєї свідомості образ Ядвіги із іншим чоловіком. Він прагнув поставити на ній тавро, щоб всі нарешті побачили і зрозуміли, що вона належить йому.

Після особливо довгих прогулянок із Адамом Ядвіга приходила до Арсена вночі і він залишав синці на її зап’ястках, на плечах, на стегнах, змушував викрикувати його ім’я, а тоді залишався сам, розбитий та спустошений.

На ранок Ядвіга одягала сукню із довгими рукавами, перехоплюючи зап’ястя масивними браслетами поверх тканини, її очі горіли особливо яскраво, а сміх бринів, як ніколи. Арсену здавалось, що вона навмисне дражнить його, грається, випробовує, а тоді несподівано подарований поцілунок, ніжний та чуттєвий, розвіював сумніви. Все правильно. Ядвіга мусить вдавати захоплення нареченим, бути милою та привітною…