Раді Вас бачити!

– Я кохаю тебе...

– Я знаю.

Було щось неправильне у такій відповіді. Вона звелась на лікті і глянула на чоловіка, який лежав поруч із заплющеними очима. Вираз його обличчя здавався задоволеним та холодним водночас.

– Я кохаю тебе.

Він відкрив очі, впевненим рухом перевернув її на спину і впився в губи владним поцілунком…

Віта дивилась в темряву і важко дихала, притискаючи долонями низ живота. Коли він перестане їй снитись? Коли перестане мучити? Коли вона забуде чоловіка, якого ненавидить так само сильно, як кохає?

1.

– Маніяк, якого вже встигли наректи «львівським вампіром», знову напав. Сьогодні зранку знайшли тіло двадцятип’ятирічної Олени Коваль. Це вже третій такий випадок за цей місяць. Хоча поліція не розголошує подробиць, з нашого достовірного джерела стало відомо, що тіло майже повністю обезкровлене, а на шиї дві дірки, щоб зімітувати укус. «Вампір» обирає жінок із світлим волоссям і блакитними очима, віком до тридцяти років і нападає лише у п’ятницю ввечері. У поліції немає ні зачіпок, ані підозрюваних. Розробляється кілька версій, але поліція відмовляється коментувати їх. Офіційний речник...

– Бу!

– О Боже! Олег, ти совість маєш?

– Вибач, не зміг втриматись. Ти так зосереджено слухала, ніби віриш у цю маячню.

– Ти хочеш сказати, що ті жінки самі спустили собі кров?

– Я мав на увазі вампі-і-іра-а-а.

– Дуже смішно. Я, між іншим, теж блондинка із блакитними очима і мені лише двадцять сім.

– Вибач, якось не подумав. Коли дивишся у новинах про різних маніяків і збоченців, то здається, що це нас не стосується.

– Так, але зараз він у нашому місті.

– Сплюнь! Може його вже зловили і не встигли подати в новинах. І знаєш, що я вирішив?..

– Що?

– Я буду зустрічати тебе після роботи кожного дня, поки у новинах не скажуть, що його зловили. Вітусь, як тобі така пропозиція.

– Було б добре але, боюсь, нічого не вийде.

– Чого б то?

– У понеділок, середу і п’ятницю Аліну треба забирати з гуртків і крім тебе нема кому.

– Я щось скомбіную... Чим ти пахнеш? Це щось нове?

Олег притис дружину до себе, торкнувся носом шиї, провів вверх, вдихаючи запах. Він знав, що це змусить її забути про все і мліти від задоволення. Тоді лівою рукою повільно провів вгору по спині, шукаючи замочок блискавки. Віта, примруживши очі, сама пригорнулась до нього, машинально підставляючи для поцілунків шию та плече.

– Олег...

– Що?

– Аліна спить?

– Зараз зиркну. Ніде не тікай.

Віта швидко оглянула себе у величезному дзеркалі шафи-купе: невисока, струнка, волосся зібране у неакуратну гульку, втомлений погляд. Здається, навіть трохи схудла за останній тиждень. Зараз Віті хотілось тільки одного: залізти з головою під ковдру і щоб ніхто не чіпав, але якщо вона знов пошлеться на втому, Олег вже напевно образиться.

Віта витягнула шпильку, спріпнула волоссям і розстібнула замочок сукні. Вона дивилась на себе у дзеркало із думкою, що може якраз сьогодні…

Коли Олег повернувся у кімнату, Віта повільно зняла бретельки з плечей і сукня впала на підлогу.

Тиждень почався повним завалом на роботі. Всім раптом захотілось заміж за поляків та чехів і у Віти на столі виросла гора паперів для перекладу та легалізації.

Попри абсолютну зайнятість та втому Віта пишалась собою: протягом кількох років її агентство стало прибутковим і одним з кращих у Львові. У наступному місяці вона збиралась найняти ще двох перекладачів і вже навіть обрала кандидаток для співбесіди. Але зараз, дивлячись на гору паперів, думала, чи не зробити це вже завтра. Було б добре, але поки завтра ще не настало, потрібно зменшити цю купу хоча б наполовину.

День тягнувся невимовно довго, навіть вид за вікном, який Віті так подобався, вже не додавала сил. Вона мимоволі пригадала, як вибирала приміщення для агентства: довго та прискіпливо, основною умовою була близькість до центру і, разом з тим, вона хотіла, щоб навколо було тихо та гарно.

Олег не надто вдало приховував, що не вірить у її затію, але Віті вдалось знайти ідеальне місце: приміщення на першому поверсі, з одного боку банк, з іншого кафетерій, а навпроти невеликий, але густий сквер. І всього дві вулиці від центру.

В перші кілька місяців після відкриття були моменти, коли Віта шкодувала про свій вибір. Хоч офіс і розташувався біля банку, але перших клієнтів довелось чекати довго. Тоді ж вона затаїла образу на Олега. Чоловік не підтримав її, коли Віта пожалілась, а тільки запропонував влаштуватись перекладачем або менеджером у якусь стабільну компанію. Віта змовчала, а вже наступного дня замовила кольорові листівки, сама розклеювала і роздавала їх, подала оголошення у газети і вперто чекала. А коли через пів року похвалилась Олегові першим плюсовим прибутком у відповідь почула, що блондинкам завжди щастить. Віта змусила себе усміхнутись у відповідь, і з думкою, що ще не час, стисла кулаки так, що нігті в’їлись у долоні…

Зараз Вітина маленька агенція процвітає і вона завжди мимоволі посміхалась, виглядаючи у вікно, а після роботи часто затримувалась на кілька хвилин у скверику щоб назбирати листочків, або просто посидіти на лавці.

Закриваючи офіс, Віта поглянула на лавочку навпроти. Нікого. Вона знала, що Олег не зможе зустріти її, але все одно десь глибоко всередині сподівалась, що йому справді вдасться щось скомбінувати.

Віта глибоко вдихнула вечірнє повітря і їй стало легше. Скверик навпроти офісу надійно захищав від гамірної міської дороги, наповнював повітря запахом листя, трави та пташиним щебетом. Літо вже закінчилось, але справжня осінь ще не почалась і це була найкраща пора року для неї: не надто спекотно, не надто холодно, ще не дощить, але повітря вже по осінньому свіже. Олег часто казав, що у неї все не як у людей, але саме за це він її і любить.

Віта усміхнулась згадуючи, як все починалось: на першому курсі вона, заклавшись на ящик шампанського із подружками, відбила його у всіх дівчат паралельної групи, а потім виявилось, що він заклався з друзями на ящик горілки щодо неї. Віта образилась, а Олег запропонував влаштувати вечірку...

По спині пробіг холодок і з’явилось відчуття, що на неї хтось дивиться. І це хтось чужий. В голову відразу полізла згадка про сюжет у новинах і Віта відчула, як страх сковує тіло. Серце калатало, наче хотіло вистрибнути з грудей, ноги почали тремтіти.

– Знов... Не оглядайся. Не зупиняйся. Йди далі. Нічого не станеться. Ще зовсім не темно. Дуреписько, надивилась по телевізору всякого, а тепер боїшся. І на тих жінок нападали у п’ятницю, а сьогодні понеділок...

Віта заспокоювала себе, але це мало допомагало. Відчуття, коли на тебе хтось дивиться і, оглянувшись, зустрічаєш погляд, є у всіх, але цього разу вона боялась навіть оглянутись, щоб переконатись у безпеці. Ритм кроків почав збиватись, їй здалось, що вона зараз впаде, від страху паморочилось у голові. І раптом все зникло. Віта чомусь знала, що за нею вже ніхто не спостерігає, але страх нікуди не подівся. Вона майже добігла до свого будинку і зупинилась, щоб передихнути. Чоловік та дитина не повинні побачити її у такому стані.

– Привіт, сонечко. Як минув день?

– Привіт, добре. А у вас?

– Помаленьку. Вибач, сьогодні не вдалось вирватись, я сам п’ять хвилин як додому прийшов. Але я обов’язково вмовлю шефа. Щось сталось?

– Чому ти питаєш?

– Ти бліда, як стінка.

– Втомилась, я залізу у ванну, а потім спати.

Тепла вода поволі розслабляла напружене тіло і весь страх почав здаватись лише грою уяви.    

Вівторок і справді минув без пригод. Йдучи додому Віта спробувала розслабитись, плечі та шия стерпли від сидіння над паперами, зате від купи замовлень майже нічого не залишилось.

Для Віти було дивним таке вперте бажання вирватись за кордон, особливо у жінок. Їй не давала спокою думка про тугу за домом, за рідними. За кордон можна поїхати у відпустку, можна навіть пожити там кілька місяців, якщо вже так хочеться, але назавжди? Нізащо.

Олег якось сказав, що не розуміє, як у ній поєднується така залізна логіка для бізнесу, практичність у житті та романтизм.

Віта видихнула короткий смішок: романтизм… О так, вона була дуже поступливою та вигадливою у перші роки шлюбу, згладжувала всі кути, старалась…

– Вітусь, ти чого така замріяна?

Олег зустрів її по дорозі додому і Віті раптом захотілось обійняти його. Як би не було, але він свій, справжній, нічого не вимагає і нічого не забороняє. І навіть вийшов зустріти її.

– Бачу у тебе романтичний настрій. Маю надію, він не випарується до вечора.

– А ти постарайся...

– Нариваєшся?

– Ага.

Віта прокинулась посеред ночі з відчуттям, що сталося щось важливе. От тільки що? Наче нічого не наснилось, вчора нічого не забула ані на роботі, ані вдома. Тоді звідки відчуття чогось?.. Чогось. На мить їй стало гаряче – Аліна!

Віта обережно, щоб не розбудити Олега, встала з ліжка і поспішила у кімнату дочки.

Аліна спала. Віта зупинилась на порозі, розглядаючи її, наче вперше бачила. У свої шість років дівчинка була досить високою, волосся та колір очей успадкувала від неї, а схожою була на батька. І наполегливою, як він. З першого дня у школі вирішила, що буде ходити у танцювальний гурток і крапка.

Віта згадала, як зраділа вагітності, хай вона і була незапланованою, а Олегові лише сказала: «діти пристрасті народжуються дуже гарними і удачливими».

Віта з нетерпінням чекала перших рухів і несподівано усвідомила, що центр її всесвіту перемістився у цю маленьку живу істоту у ній. Вона ні на мить не сумнівалась, що народиться дівчинка, навіть ім’я вибрала ще до результату УЗД. А зараз дівчинці, яка після народження розглядала її великими сіро-синіми очима вже шість і вона школярка.

Віта боялась навіть думати про те, що з Аліною може щось статись, вона ладна була кинутьсь на кожного, хто образить її дитину. В такі миті жінка відчувала, як її охоплює лють і злилась на себе – нічого не сталось і не станеться, а такими думками можна притягнути неприємність.

То чому ж вона прокинулась? Все тихо і спокійно, але по спині пробіг неприємний холодок.

Віта пішла до кухні щоб зробити собі м’ятного чаю. Він завжди заспокоював її, але цього разу не допоміг. Погане передчуття не залишало і Віта ніяк не могла зрозуміти, звідки воно взялося. Згадалось про відчуття стеження і знов її охопив напад панічного страху, стало холодно та незатишно, захотілось, як у дитинстві – швидко, не оглядаючись побігти у кімнату і сховатись з головою під ковдру. От тільки куди: до Олега чи до Аліни? Якщо до доньки, то ні вона, ані чоловік не зрозуміють її, та й навіщо лякати...

Віта обережно лягла в ліжко, але Олег все одно прокинувся і невдоволено забурчав:

– Вітусь, ти чого не спиш?

– Не знаю. Чаю захотілось.

– О третій ночі?

– Можна подумати, ти посеред ночі не встаєш по потребі.

– Встаю. Але ти ніколи. Щось сталось? Ти якась дивна останнім часом.

– Ні, нічого, давай спати.

Віта прокинулась від того, що її нудить і хочеться їсти. Тепер страх здавався їй смішним, вночі завжди страшніше, аніж є насправді, а всі її передчуття від втоми на роботі та стресу. От закінчиться перша чверть у школі і вони всі дружно поїдуть кудись відпочити на тиждень чи два. Але не далеко. Може в Карпати. Так, у Карпати буде якраз добре: свіже повітря, чиста вода, натуральні продукти, Аліна буде у захваті. І їй теж це піде на користь, зважаючи на те, що Віта вже кілька місяців не пила протизаплідні таблетки, але завагітніти ніяк не вдавалось.

Стоячи на кухні, Віта подивилась на свій живіт і зітхнула. Відколи Аліні виповнилось шість, Віта марила другою дитиною, її не лякали підгузки, недоспані ночі, кольки та перші зубки. Так хотілось знов стати кимось більшим, аніж просто жінкою, дати і відчути нове життя, на кілька місяців перемістити центр всесвіту у своє тіло...

Карпати – ідеальне місце.