Раді Вас бачити!

Андрій сидів у кріслі і чекав, коли прокинеться Віта. Години злітали, а він почувався у пастці, перебираючи у голові різні варіанти і не знаходив правильного. Він не знав, що робити, як поводитись, що казати. Здогад здавався неймовірним, але єдино логічним поясненням і якщо це правда, то вона занадто небезпечна для нього.

– Вбити зараз, поки вона ще спить. І втратити єдиний шанс вбити вампіра? Я не можу собі цього дозволити. Навіть якщо вона потім захоче вбити мене, вампір вже буде мертвим, а я знайду спосіб захиститись.

Віта ворухнулась і Андрій, забувши про все, спостерігав за її пробудженням. От тільки сьогодні вона прокидалась швидко і він розумів – щось не так, щось налякало її.

– Страшний сон? Добре, може не зрозуміє, що я здогадався…

Андрій подивився на її живіт і в цей момент Віта, різко сівши, перехопила його погляд. А може йому лише так здалось, бо вона була холодною і далекою, як завжди. Її турбувало лише одне: чи виконав він доручення. І зневага у відповідь.

– І ніякої вдячності. Думає, що допомагає батькам і дитині, а насправді це вампірське стерво дбає лише про своє виживання.

 Андрій вирішив, що зі злості не помітив, як сказав це пошепки, бо Віта перепитала, а тоді, здивовано звівши брови, зникла у ванні. Він нарешті розслабився.

– Віта поводиться як завжди, відколи я її знаю, навіть стриманіше, але злості і невдоволення не приховує ніколи. Я знаю її таємницю і це дає маленьку перевагу, я завжди буду готовий до нападу. Поки що я їй потрібен, от тільки вона все одно ненадійна. Не розумію, на що вона чекає? Час спливає і така нагода може більше не трапитись…

Андрій швидше відчув її погляд, аніж присутність і, обернувшись, зустрівся з нею поглядом. Здається, Віта навіть здивувалась, що він такий спокійний і це добре, хай думає, що він повністю покладається на неї. Але ж… вона стоїть, із мокрим волоссям, обмотана куцим готельним рушничком… наче навмисне…

Андрій подумки вилаявся і демонстративно відвернувся, чекаючи, поки Віта одягнеться.

– Вона занадто самовпевнена, як на жінку, що немає нікого, крім мене. А самовпевненість тим і небезпечна, що позбавляє пильності…

– Давай домовимось: зараз ти мені не заважаєш, а потім ми вб’ємо вампіра і забудемо одне про одного назавжди. Я свого слова дотримую, а ти?

– А те, що ти досі жива, не доказ?

Андрій був певен, що вона не втримається. І справді – на мить ободок райдужки став пронизливо-червоним і вона повільно пішла до нього.

Андрій інстинктивно зірвався з місця, перекинувши крісло. А тоді Віта змінилась, її погляд став м’яким, ніжним, а рухи плавними і повільними, вона зупинилась за пів кроку до нього і тихо сказала:

– Дякую за те, що я досі жива.

Андрієві здалось, що він втрачає розум: невже ця жінка становить небезпеку і здатна на вбивство? Вона така слабка та беззахисна, у погляді стільки ніжності, вдячності, вона потребує його допомоги та підтримки, його тепла та любові…

Віта самими кінчиками пальців торкнулась його грудей і тоді, коли він вже бачив продовження, швидко розвернулась і вийшла з кімнати. Андрія накрило такою потужною хвилею розчарування, що він вхопив перекинуте крісло і мало не кинув ним об стіну.

Досі він не міг собі пояснити, чому продовжує вперто провокувати її на агресію, а тепер нарешті зрозумів – так він захищається від реальності. А реальність така, що Віта йому більш ніж не байдужа. Хай він не здатен назвати це коханням, але він жадає її, як нікого доти. Навіть образ Ярини тьмяніє поряд з Вітою. А вона не сприймає його всерйоз, грається. От і зараз, пішла у справах, а куди, не сказала. Про яке партнерство може йти мова? А якщо вона… пішла до вампіра? Андрій зірвався з місця.

– Чому я не подумав про це раніше, вона ж кожного вечора зникає і напевно десь зустрічає його. І сьогодні Віта була занадто дивною. А якщо вони домовились і вона лише хотіла приспати мою пильність своїми ніжностями? От я ідіот! Треба знайти її, негайно.

Андрій вибіг на вулицю, не переймаючись тим, що не замкнув двері, але Віти вже ніде не було.

– Холєра ясна! Куда ж тебе понесло? - він повільно і голосно видихнув, - так, подумаєм: вона ж турбується про дитину і обов’язково прийде перевірити, чи та ще з татком. Там і почекаю.

Андрій повернувся у номер, одягнув теплий светр, куртку і, замкнувши двері, швидко вийшов на вулицю.

У дворику вже не було розлогої яблуні, на якій він планував примоститись і думаючи про це Андрій зрозумів, що то була дурна ідея. Віта відчула б і побачила його миттєво. Треба знайти місце, з якого він зможе бачити все, а сам залишиться непоміченим.

Він повільно обходив двір, вишукуючи зручне місце. У дальньому кутку стояли контейнери для сміття і це видалось найкращим варіантом – його не видно і не чути, а він може без перешкод оглядати весь двір.

Андрій трохи відсунув контейнер від стіни і примостився в кутку. За пів години, коли стерпли ноги і стало досить холодно, відчинились двері і вийшов чоловік, за ним жінка з дівчинкою. Чоловік увімкнув екран телефону, набираючи номер і Андрій впізнав Олега, чоловіка Віти.

– Отже, вся братія в зборі. А це та сама коханіца. Як він міг проміняти Віту на неї? Холєра, та яка різниця?! О! Таксі. І тато з сумками, везуть до бабці. Сподіваюсь, Віти ще не було.

Таксі виїхало з двору і знов стало темно та тихо. У вікнах будинків то запалювалось, то гасло світло і це дратувало Андрія. Хоча було ще не зовсім пізно, але краще б всі спали, коли сюди з’явиться вампірка.

Минуло півтори години, місяць світив просто над двориком, а Андрій чомусь подумав, що зараз повня і може виповзти ще якась нечисть. Ще через пів години він почав хвилюватись. А якщо Віта була тут раніше і це саме вона своїми вампірськими штучками змусила чоловіка віддати дитину бабці? Тоді підстерегла його з коханкою і вбила, а він сидить тут, як дурень і чекає з моря погоди. Треба повертатись у готель і чекати на неї там, бо це єдине місце, куди вона прийде над ранок, а якщо його не буде, вона може здогадатись, що чари розвіялись.

Андрій вийшов із свого закутка і зупинився, щоб розім’яти ноги та потягнутись. Він зголоднів, змерз, втомився і був злий на весь світ. Давно треба було виробити якусь лінію поведінки із Вітою, а він дозволив їй вирішувати і тепер може все втратити.

У двір влетів вітерець, підіймаючи за собою листя і папірці, а тоді закрутився посередині двору, стаючи схожим на густий туман, що ледь поблискував у місячному світлі. Андрій, не відриваючи погляду від туману, повільно відступив у свою схованку.

Туман став щільним, як кокон, а тоді розлетівся, наче розвіяний вітром. Посеред двору стояла Віта і Андрій мало що не кинувся до неї. Навіть із своєї схованки він бачив, що Віта слабка і ледве стоїть на ногах. Андрій вагався лише мить, а коли зробив крок, Віта сховалась у тіні будинку за кілька метрів від нього і завмерла.

Андрій злякався. Він розумів, що Віта голодна і небезпечна, а зараз вона почула жертву, тому зачаїлась. Він нізащо не хотів би бачити, як їсть справжній вампір, але зробити нічого не міг. Якщо він спробує, то Віта вб’є його і байдуже, що вони домовились про співпрацю. Між ним і виживанням вона вибере останнє.

У двір увійшли чоловік та жінка і Андрієві стало по-справжньому страшно, бо то були її чоловік з коханкою. Для Віти це така нагода поїсти із задоволенням і, можливо, навіть вбити обох, а все спишуть на маніяка-вампіра.

Пара сварилась і не помічала нічого навколо, але Андрій не дослухався, він спостерігав за Вітою.

Притиснувшись до стіни, вона все більше злилась і ставала схожою на дику кішку: тіло вигнулось, очі світились у темряві, він чув її важке дихання. Андрій бачив перед собою істоту, поглинуту бажанням вбивати, ще мить і вона стрибне. Хижак, страшний і прекрасний водночас.

Раптом Віта заспокоїлась, зітхнула і подивилась на чоловіка. Поки Андрій намагався зрозуміти, що сталось, пара завмерла, а тоді жінка повернулась і зайшла у будинок. Чоловік стояв, наче загіпнотизований. Коли за жінкою зачинились двері, Віта вийшла із тіні і мало не впала. Чоловік підбіг до неї, підхопив, почав дорікати, а вона поводилась так, наче справді завинила. Андрій мало що не засміявся вголос, він миттєво зрозумів причину.

– Не показує очі, я навіть звідси бачу, як вони світяться, а той дурень кричить і злить її... Він не прийме її такою, а я можу…

Чоловік відсахнувся від Віти, а тоді завмер. Андрій затримав подих і спостерігав, як Віта, ледве стримуючись, підходить, кусає його в шию. Вона пила жадібно, але не довго, а тоді лизнула шию чоловіка і Андрій розізлився, йому здалось, що після всього вона ще й розважається. Але перше, що вона зробила, наситившись, запитала про доньку. Вона таки не монстр, але навіювання вразило його.

Андрій не знав, що думати. Щойно йому здалось, що Віта заграє з чоловіком, а тепер він був певен – вона мстить, залишаючи йому чіткий спогад про себе таку, хай навіть у вигляді сну.

Коли за Олегом зачинились двері будинку, Віта розслабилась, завмерла, заплющивши очі так, наче слухала щось всередині себе. Це не було схоже ні на один стан, який Андрій міг би визначити, щоб зрозуміти що з нею. Але він чітко розумів одне – це важливо, інакше Віта давно б зникла звідси.

– Як тільки вона піде, треба постаратись повернутись у готель раніше за неї, дочекатись, поки засне, а тоді пошукати в неті щось про це…

Віта зникла так несподівано, що Андрій, забувши про обережність, вибіг просто до того місця, де вона стояла ще кілька секунд тому.

– От холєра ясна! Невже не можна просто піти? Якщо Віта прийде у готель раніше за мене… Вона не повинна нічого запідозрити. Звідси до готелю на пряму десять хвилин бігти.

Андрій розвернувся і побіг.

Біля готелю він зупинився і кілька разів повільно видихнув, заспокоюючи дихання. Якщо Віта вже в номері і запитає щось, скаже що виходив провітритись.

Він зіткнувся з Вітою у дверях. Вона явно збиралась виходити, але побачивши його, передумала. Це трохи насторожило Андрія, тим більше, що Віта нервово ходила кімнатою.

– Ти якась знервована. Все добре?

– Я досі голодна, тому зла…

Андрій раптом згадав, як Віта, ледве стримуючись, підійшла до чоловіка і обережно, майже ніжно, торкнула шиї губами; як пила і він навіть на відстані відчував її задоволення; як провела язиком по шиї, злизуючи останні краплі… Як це, давати Віті свою кров, відчувати її губи на своїй шиї?.. Андрій лише на мить уявив себе на місці Олега і мало не затремтів від збудження.

Віта завмерла і різко розвернулась до Андрія – голова ледь схилена, примружені очі із червоним ободком і крила носа тремтять, голосно втягуючи повітря.

– Ти… дивно пахнеш…

Її голос раптово став шовковисто-низьким, хриплуватим і Андрій повільно відступив. Такий самий погляд у неї був під стіною будинку, погляд хижака, якого вже ніщо не зупинить.

– Ти ж голодна… тому тобі й здається, що дивно. Крім того, ти казала, що я несмачний на запах.

Віта повільно підходила до Андрія, але зупинилась за два кроки до нього, а він стояв, як заворожений і не розумів, що відчуває. Втекти не вдасться, а найгірше – він і не хоче. А вона так близько… вона потребує допомоги… його допомоги.

– Завжди можна спробувати… щось нове…

Вона стояла зовсім поруч і від того особливо помітною була різниця у зрості. Нижча майже на голову, вона зовсім не здавалась небезпечною. Лише червоний ободок повільно, але впевнено ставав все ширшим…

Андрій, дивлячись Віті у очі, подумав, що їй доведеться встати навшпиньки, покласти руки йому на плечі, щоб було зручніше… і відступив ще на крок, щоб самому не підійти до неї.

– Не будь дурнем, не дивись їй у очі. Вона використовує свої вампірські штучки....

– Я нічого не зроблю без твоєї згоди.

Віта підійшла впритул і майже поклала голову йому на плече, припіднялась, провела носом по шиї, вказівним пальцем відтягуючи комірець його футболки. Вона голосно, повільно вдихала його запах і Андрій не встояв:

– Пий…

Андрієві здалось – він відчув, як Віта усміхнулась, а тоді поклала руки йому на плечі і ледь притисла, змушуючи відступити ще на кілька кроків і впертись спиною до стіни.

Віта не дивилась Андрієві у очі, весь час її погляд був прикутим до однієї точки на його шиї і це відчуття було майже болісним. На мить йому стало страшно: а якщо вона не зупиниться, не встигне або не схоче? Всі ці ночі вона пила чиюсь кров, а скількох вона вбила?..

Дотик її губ був схожим на поцілунок і Андрій на мить напружився. Зараз вона вкусить і якщо він смикнеться…

Відчуття було таким, що Андрій відштовхнув би Віту, якщо б не чекав, що буде нестерпно боляче. Він стис щелепи, перетворюючи стогін на довгий видих, а тоді біль минув, залишивши ниюче відчуття, якого хотілось якнайшвидше позбутись.

Віта зробила півкроку, що розділяв їх, всім тілом притислась до Андрія і він дозволив собі обійняти її за талію. Вона пила тихо, повільно, була так неймовірно близько, він відчував її тепло, спокій, задоволення і розслабився. Байдуже як, але вона потребує його і він може дати їй все, що потрібно.

У голові почало паморочитись і Андрій закрив очі. Вперше за останні роки йому було по-справжньому спокійно та добре, він тримає у обіймах жінку, яка…

Віта лизнула місце укусу і відступила, чар розвіявся. Андрій автоматично торкнувся шиї. На пальцях залишилось кілька крапель, але кров не йшла, лише місце укусу нило і пульсувало.

– Дякую…

Віта відвернулась і зробила крок до ліжка, а тоді завмерла, ледь нахиливши голову так, наче її боліло.

– Щось не так?

– Ні, все добре… було навіть смачно.

Віта підійшла до ліжка і вперше за весь час вляглась, як людина – на бік, підклавши руку під голову і накрившись. Вона заснула миттєво, а Андрій дивився на неї і намагався зрозуміти, що його насторожило. Відчуття близькості і задоволення відступили, залишилось лише переконання, що він щось проґавив, не звернув уваги у своїх безкінечних пошуках у неті. І це щось, те саме щось, на яке він звернув увагу у дворі її дому. Вона так само завмерла після того, як пила із чоловіка.

– Зараз я це виправлю… Холлєра…

Андрій зробив крок від стіни і заточився, перед очима стрибали різнобарвні мушки, у вухах дзвеніло. Він замружився, стис пальцями скроні і кілька разів глибоко вдихнув. Єдине, чим можна допомогти собі – два шоколадні батончики з арахісом і холодний чай.

Андрій кількома нетвердими кроками підійшов до столу і, підсунувши крісло, всівся. Йому здалось, що ноутбук включається занадто голосно, але Віта навіть не ворухнулась. Андрій витяг батончик із обгортки і, відкусивши половину, ввів у пошук «значення крові для вампірів». І нічого нового, все те саме, що він бачив вже сотні разів: посилання на фільми та групи у соцмережах, авторські вампірські сайти та різні форуми. Він свідомо не хотів шукати інформацію на вампірських сайтах, тому що крім теорії про обов’язковий денний сон, до Віти не пасувало більше нічого. І то він чомусь не був певен, що це триватиме довго.

Андрій задивився на Віту і машинально торкнув рукою місце укусу. Вже майже не боліло, але весь бік стерп він ледве міг повертати голову. Хоча, було не так страшно, як він уявляв. Віта не така…

Андрій змусив себе відвернутись і знов подивитись у монітор. Чому він не може бачити у ній монстра? Навіть коли вони сваряться, Віта все одно здається йому привабливою. І схожість із Яриною тут ні до чого, Віта кардинально інша особистість. Чому він думає про неї, як про живу?

– Досить! Я відволікаюсь, а треба знайти хоч щось реальне. Вона не повинна мати перевагу.

Кров… кров у жертвоприношеннях… містичні властивості крові… кров у магічних обрядах… структура крові… склад крові… вода… структура води… пам’ять води… пам’ять крові… кров у магії… кров у релігіях світу…

Стоп! Ось воно! Пам’ять крові!

Андрій втупився у монітор. Якщо все це правда, то Віта тепер знає про нього все: думки, наміри і, як тільки прокинеться – вб’є. Хіба що він зробить це першим.

Андрій подивився під ліжко на сумку і знов перевів погляд на Віту. Вона спала і навіть усміхалась у сні.

– Ні, це просто чергова неперевірена теорія. Якби вона справді зчитала інформацію з крові, то вбила б мене миттєво, а не дякувала за вечерю. Вона б не ризикувала заснути у моїй присутності, ще й так спокійно.

У двері постукали і Андрій, не задумуючись, пішов відчиняти. У коридорі стояв вампір і його очі світились червоним вогнем.

– Які гості, - Андрій злостиво посміхнувся, - шкода тільки, що ти не увійдеш без запрошення. Тому вибач…

Він почав демонстративно повільно закривати двері і зовсім не сподівався, що отримає удар у груди. Здавалось, несильний, вампір навіть не напружився, але Андрія відкинуло від дверей і вдарило об стіну. Останнє, що він почув, втрачаючи свідомість від болю – хрускіт зламаного ребра.