Раді Вас бачити!

Арсен прокинувся виснаженим та розгубленим.

Спогад, перегляд якого не повинен був зайняти і кількох хвилин, поглинув і змусив бути бездіяльним глядачем. Віта занадто довго ховала його і тепер переживала найважливіші моменти, наче вперше. Арсен все бачив, все чув і нічого не міг зробити. Він вкрав у Віти спогад, але якимось незбагненним чином лише від неї залежало, коли він закінчиться. А вона не хотіла…

Спершу Арсен не зрозумів, що відбувається. Все, наче, йшло за звичним сценарієм – старий, досвідчений ловелас і молода, наївна дівчина. У неї не було шансів встояти перед чарами Яна, але вона закохалась так шалено та пристрасно, що Арсен пошкодував про своє бажання дізнатись правду. Краще б він думав, що це була банальна зрада…

Ні, не варто дурити самого себе, насправді він зрадів. Це не був розрахунок чи тимчасове захоплення. Арсен вбивав жінок, які зраджували навіть закохавшись, але цю жінку він хоче, прагне її, жадає, а тому відчув полегшення переконавшись, що насправді вона не лицемірка.

Арсен бачив справжнє кохання у її очах і навіть з острахом подумав, чи могло щось залишитись і для нього. Віта віддавала так багато, значно більше, аніж могла будь-коли отримати, вона розчинилась у почутті. Лише побачивши її по-справжньому закоханою у іншого Арсен визнав, що хоче бачити те саме у її очах, коли Віта дивитиметься на нього.

Він не хотів спостерігати розвиток їх сосунків, бо другим важливим моментом мав бути розрив. Спочатку Арсену навіть вдалося. Він не хотів бачити спогади Віти про Яна і перемістився вперед, але лише на один день. Арсен знов спробував переміститись у потрібний час і не зміг. Віта хотіла згадати все і відгородилась від нього прозорою, міцною стіною. Арсен спробував відштовхнути її, розбити, знищити силою волі – це ж він викликав видіння – і не зміг.

Він завмер, впершись руками у невидиму стіну, а Віта повела Яна у свою спальню і стіна плавно попливла за нею. Арсен хотів залишитись у коридорі, але несподівано опинився у кімнаті і у нього склалось враження, що Віта несвідомо мстить йому: ти хотів знати? То дивись!

Арсен бачив, з яким трепетом Ян торкався її оголеного тіла, наче боявся, що Віта передумає; як пожадливо та самовдоволено накинувся, коли зрозумів, що вона віддається йому повністю, без залишку і вагань.

Арсен відвернувся і закрив очі. Він так хотів дізнатись з ким Віта його порівнює і не міг бачити її такою пристрасною, закоханою, щирою. Такою, якою ніколи не була Ядвіга і він майже ненавидів Віту за це…

– Я не повернуся. Прощай.

Арсен відкрив очі, він знов стояв у коридорі, навпроти Віти і Яна. Мить, яку він хотів побачити, щоб зрозуміти, чому вона заховала її аж так глибоко.

Арсен читав її, як відкриту книгу. Віта віддавала Яну все найцінніше, що мала – гордість, гідність, кохання, себе – а він залишався холодним і незворушним. Вона кричала, а Ян не чув болю та відчаю у її голосі, йому було байдуже. Він грубо вхопив її за руку і смикнув до себе.

Арсена накрила сліпа лють, хижак рвався назовні, вискаливши ікла – ніхто не має права так поводитись із його жінкою.

Він кинувся до Яна, маючи намір за всяку ціну знищити перешкоду між ними і вбити його, хоча б у своїх думках, але стіна м’яко прогнулась і відштовхнула його.

Арсен мало що не закричав – чому він не може керувати тим, що сам викликав? Це ж просто спогад!

Ян гримнув дверима, а Віта ридала на підлозі. Арсен дивився на неї і шкодував про своє бажання дізнатись. Якби він знав хоч щось, хоч дещицю – нізащо б не змусив її пережити це знов.

Віта на мить заспокоїлась, а тоді розплакалась знов. Чи розуміла вона, що знищує себе? І чому, заради всього святого, вона відчувала таку провину все подальше життя?

Арсен присів біля неї. Якби ж можна було змінити це, припинити її страждання! Він простягнув руку і відчув, як стіна піддається, розтягується від його дотику, стає тонкою – ще секунда і він зможе…

Віта вибухнула і хвилею ненависті Арсена відкинуло до протилежної стіни. Він заледве втримався на ногах і зміг вдихнути.

– Прийде день і ти пошкодуєш про це.

Навколо Віти мерехтіло темно-червоне марево, вона горіла з середини і цей вогонь випалював її, залишаючи порожнечу та байдужість. Як їй вдалось пережити це? І він побачив.

Дитина. Маленька, рожева іскра на рівні її живота вперто не дозволяла темно-червоним язикам поглинути себе…

І знов коридор. Олег.

Арсену було шкода його лише до миті, коли він поніс Віту у спальню. І цей теж говорив про кохання, але думав лише про себе. Олег шукав у Віті те, що повинен був їй дати сам – підтримку, опору, впевненість. Не дивно, що вона зневажала його.

Арсен із полегшенням помітив, що марево навколо Віти світліє. Вона не змогла бути байдужою, злою, зізнатись і бачити, як Олег переживає те ж саме. Вона відроджувалась…

Арсен закрив очі і відчув легкий поштовх – він сидить із Вітою у машині, бачить її страх і розчарування у собі. Вона не має сили, щоб вийти і зустрітись із Яном, не може прикидатись тою, ким не є. Вона втекла…

Віта ридала у машині і Арсен, нарешті, зрозумів все. Її почуття провини було глибоким та багатошаровим. Вона обожнювала доньку, але відчувала провину, бо народила її для помсти. Вона не любила і зневажала Олега, але вийшла за нього заміж заради помсти, все життя брехала йому і тому змушувала себе бути гарною, правильною дружиною. Батьки вважали її мало що не ідеальною, бо всі ці роки Віта старанно вибудовувала цей образ для них і дивилась їм в очі, боячись побачити там біль та розчарування.

Після Яна все у її житті, крім дитини і роботи, було розчаруванням та тягарем, але вона була готовою на все, лиш би ніхто і ніколи не дізнався правду, навіть через стільки років. Вона звалила на себе непотрібний тягар і мовчки терпіла. Віта була достатньо сильною, щоб нести все це у собі, але недосить – щоб зустрітись із своїм найбільшим страхом віч-на-віч.

А зараз вона була беззахисною, слабкою і Арсен зрозумів, що це його єдиний шанс пробитись крізь Вітин захист щоб подарувати їй можливість перемоги, хай навіть у сні.

Арсен простягнув руку до її, схиленої над кермом голови і відчув, як прогинається і тоншає бар’єр. Трохи більше тиску – і він розсипався із ледь вловимим дзенькотом. Віта почула, підвела голову, але перш ніж вона побачила Арсена, він торкнувся пальцями її скроні…

Арсен чекав Віту за столиком у кафе. Він вмостився так, щоб бачити всіх учасників та вповні насолоджувався днем. Він знищив бар’єр і тепер керував подіями на свій розсуд.

Арсен запланував кілька основних етапів. Віта спокусить Яна, змусить благати прощення, а тоді відштовхне і залишить розбитим, знищеним. Вона прокинеться із відчуттям глибокого полегшення.

Коли Віта увійшла, він завмер, так само, як і Ян. Перше, що Арсен побачив миттєво – Віта виглядає по-іншому: розпущене волосся, губи підведені насиченою червоною помадою. І вона скористалась парфумами, які спотворювали її запах. Її запах? Він не повинен відчувати його так тут і тепер.

Щось знов було не так. І поки Арсен намагався зрозуміти, що саме його непокоїть, Віта усміхнулась Яну, а тоді вдала, що не помічає його. Вона грала свою роль бездоганно і Арсен мимоволі замилувався нею. Віта була такою, якою хотіла постати перед Яном – впевнена у собі, сильна, успішна і неймовірно гарна.

Арсен слухав її голос, слідкував за її рухами і ніяк не міг позбутись враження, що повз його увагу весь час прослизає щось важливе.

– Сподіваюсь, вона буде такою ж незабутньою, як і перша.

До неможливого прозорий натяк, сказаний абсолютно байдужим та ввічливим тоном. Ян хотів щось відповісти і завмер, а Віта поглядом та посмішкою дала зрозуміти, що він не помилився у здогадах. Повільно на Яновому обличчі з’явилась самовдоволена посмішка, а Арсен нарешті зрозумів, у чому річ – Віта була вампіром у тілі людини, не усвідомлюючи цього. Вона маніпулювала Яном і сама керувала сном. Знов!

– Неможливо! Вона не може…

Арсен спробував змінити ситуацію і відправити кудись її тата – так все швидше закінчиться. Йому це вдалось настільки легко, що Арсен вирішив, що помилився і Віта таки діє за його планом. Провокує. Спокушає. Дражнить.

Арсен відчував її злість, ненависть і нетерпіння, коли Ян виходив з нею із кафе, тримаючи за талію. Ще трохи – і Віта насолодиться помстою. Залишилось зовсім мало – змусити Яна впасти навколішки, благати вибачення, вимолювати ніч, а тоді дозволити Віті із зневагою відштовхнути його і вийти з готелю. І хай це лише сон, але він звільнить Віту від болю.

Арсен стояв за спиною у Яна і чекав, коли Віта повернеться, щоб завершити помсту. А вона не рухалась і несподівано Арсен побачив, що її плани змінились, вона хоче Яна…

– Ні, вона не може хотіти. Вона взагалі не повинна мати такого бажання. Вона ж ненавидить його!

Арсен зрозумів, що майже не має впливу на Віту і вона зробить по своєму. Ні, він не дозволить!

Арсен зосередився і спробував наказати їй:

– Вбий його…вбий його…

Віта не рухалась і Арсен не витримав, обійшов Яна і зупинився навпроти неї. Віта перетворювалась, райдужка повільно червоніла, але вона боролась із цим.

Ян різко розвернув її до себе і не встиг крикнути. Віта одним швидким рухом руки розпанахала йому шию.

Арсен відчув полегшення. Віта вбила Яна, отже вже немає до нього почуттів. Але все пішло не так, зовсім не так, як треба було. Лиш би зранку вона подумала, що все це просто сон, бо інакше знов зробить якусь дурницю йому на зло.

– Це неправда… такого не було… ми не зустрілись… я не була… вампіром…

Але ж вона не повинна думати про це, вона має радіти, що помстилась. Це ж сон…

Несподівано Арсен зрозумів дуже важливу річ – це сон, який навіяв старий і сильний вампір, а Віта легко блокує його вплив і сама вирішує. Крім того, вона сама, за власним бажанням перенесла свою нову сутність у минуле. Хай вона злиться і заперечує, але підсвідомо прийняла себе нову настільки, що, бачить себе вампіром навіть тоді, коли ним не була.

Перетворення ще до кінця не завершено, а Віта вже надзвичайно сильна. Якщо вона стане його парою…

Уявляючи перспективи, Арсен розсміявся і зрозумів, що Віта не лише почула сміх – вона бачить його.

– Арсен? Ти?.. Як? Ти не посмів… не міг… я вб’ю тебе…

О, так! Вона надзвичайно сильна.

Арсен із сміхом розвіяв ілюзію, почувши наостанок її розлючений крик.

Арсен прокинувся виснаженим та розгубленим.

Все виявилось зовсім не так, як він очікував і планував. І це ставить під загрозу виконання ще одного пункту його плану – вбивство Крилова.

От чому він не зробив цього сам? Віта спала і все можна було облаштувати, як завгодно – від нещасного випадку до боягузливої втечі. Але ж ні! Бажання скуштувати її крові і дізнатись таємницю, виявились сильнішими. А вона побачила його.

Арсен все ж таки сподівався, що прокинувшись Віта вважатиме все це сном. Може занадто реальним, але сном. А щоб вона не здогадалась і не злилась, Арсен ризикне і не зробить того, заради чого все затіяв – не наказуватиме вбити Крилова. Він просто спостерігатиме, використовуючи утворений зв’язок. Однаково Крилов нічого не зможе змінити у їх призначенні.

От тільки капітан твердо вирішив померти.

– Він увійшов без дозволу. Мого дозволу. І є тільки одне пояснення: його впустила ТИ!

Арсену стало цікаво, що скаже Віта, вона ж знає правду. Вона вагалась, але не настільки довго, щоб Крилов помітив. І вона злилась щоразу більше. Арсен відчував її ненависть – справжньою, обґрунтовану, сильну, незмінну. Якщо ненависть до нього зникла, то до Крилова лише посилювалась і Арсен був певен, що вона вб’є його і без наказу. Але Віта стрималась. Вона змінилась і відчувала це. Вона панувала над ситуацією та над собою. От тільки Крилов вирішив померти за всяку ціну.

Коли Віта повідомила, що може контролювати голод, Арсен миттєво зрозумів, що відбувається із Криловим. Він не зміг стримати злість і та хвилею докотилась до Віти, а капітан не вгамовувався, розпалюючи її ще більше.

Арсен із задоволенням вслухався у Вітин голос – тихий, низький, рокітливий – голос пантери. Цікаво, як звучатиме він на піку пристрасті?..

– … шикарний нічний клуб, вечеря, розваги, підчепиш когось… А чом би й ні? Ти тепер жінка вільна, набираючись сил – доженешся по повній…

– Що з ним? Яке він має право?...

Арсен знав, що з Криловим і дивувався, що Віта досі не зрозуміла. Хоча це його провина, бо не пояснив Віті правил. Але ж зовсім не проблема відкрити їй очі:

… він ревнує…

Віта заледве втрималась на місці, її бажання вдарити Крилова, змусити його замовкнути було нестерпно сильним. Але вона все ще думала, що це неправильно і нечесно. Це теж можна виправити:

… він заважає…

Арсен не розумів її. Віта була на грані зриву але до Крилова чомусь ставилась із позиції людини. Вона ненавиділа його так сильно і все одно стримувала себе. Коли вона нарешті зрозуміє, що нічого не винна людям? Їх світи перетинаються лише для задоволення власних потреб. А може варто, все ж таки, підштовхнути її і покінчити з цим?

Віта пройшла перетворення, прийняла себе і готова до нового життя. Єдине, що стримує її – домовленість із Криловим.

І Арсен зважився:

… він погрожував… вбий його…

Її розум миттєво видав план та результат вбивства, але Крилов несподівано вирішив, що вже не хоче помирати. Його страх змінився прозрінням.

Арсен заледве втримав роздратоване шипіння – Віта не встигла і вже не піддасться навіюванню.

А може?..

Арсен спробував натиснути без слів, силою волі і нічого не вийшло. А тоді вона просто зникла і це було більше, аніж блокування зв’язку. Арсен не відчував її взагалі, так, наче вони і не були пов’язані кров’ю.

Він почав нервувати, тоді швидко зібрався і завмер посеред кімнати – а що далі? Віта занадто непередбачувана і зараз може бути будь-де, а він не знає навіть, у якому напрямку її шукати.

Арсен закрив очі і кілька разів глибоко вдихнув. Хай вона і відрізала його, але він куштував її кров і досі відчуває її присмак, пам’ятає аромат та тепло її шкіри, погляд, посмішку та ледь вловимі імпульси її тіла під час танцю. Він повинен відчути Віту…

… її пальці у його долоні, дотик, теплий, м’який …

Арсен здивовано подивився на свою долоню – він відчував, як ледь тремтять її пальці…

… його руки на її талії… Близькість… Спокій… Безпека… Збудження…

Він різко видихнув і уявив себе поруч із Вітою. Арсен не знав, де вона, що робить, але вона згадувала його, їх разом. І не просто згадувала – вона знов відчувала кожен дотик і Арсен подумки торкнувся її руки, вдихнув її запах… Ікла видовжились і він майже відчув, як пахне її шкіра, коли він торкає її губами, зігріває диханням…

Арсен розсміявся, уявляючи її у своїх обіймах, таку теплу, м’яку, податливу…

Вона зникла і Арсену здалось, що він втрачає рівновагу. Віта зла і це додає їй сил, але невже вона не розуміє? Вони не зв’язані, але відчувають одне одного на відстані, це настільки винятково, що означає лише одне – вони створені одне для одного.

Арсен зосередився. Вчора він зробив занадто багато помилок, а сьогодні додав ще одну. Так, він недооцінив Віту і вона знов може наробити дурниць, лише щоб позлити його. Але вона голодна, тому не зможе довго опиратись його волі. От тільки вона така вперта!

Арсен відчув, як глибоко всередині запекло, стисло, вихлюпнулось назовні тихим стогоном, змусило його притиснути долоню до грудей, як колись давно, коли ще будучи людиною він намагався вгамувати душевний біль.

Віта! З нею щось сталось!

Арсен знайшов її, прорвавшись крізь біль і… розгубився. Віта сама впустила його і дозволила бачити. Вона сховала біль, не давши йому зрозуміти, з чим він пов’язаний. Вона хотіла, щоб він бачив її всю – нову, ідеальну, приголомшливо гарну, із блиском в очах і твердим наміром розважитись. Із Максом.

На мить Арсену здалось, що він втратив себе у лавині злості. Віта не посміє бути з Максом, не вибере його. Вона належить йому, Арсену! І вона це відчуває. Що б Віта не казала і не думала, але вона відчуває його – на відстані, у сні, у пристрасті та злості, у реальності і спогадах, у голоді та ситості. Її очі, посмішка, мова тіла – вони не брешуть. Тоді чому?

- … як хижак, я отримую задоволення від ігор...

Це так по-жіночому, змусити його ревнувати і спровокувати на бійку із суперником. Вона знає, що слабша за нього, що навіть разом із капітаном не зможе йому протистояти. Але Віті ще стільки треба навчитись навіть у жіночих хитрощах, дізнатись про неписані правила вампірів і чим для неї може закінчитись його перемога у бійці.

На секунду Арсен навіть задумався, чи не піддатись на провокацію. Перемігши Макса, він отримає незаперечне право на Віту, але всі інші наслідки перемоги йому зовсім непотрібні. Тому, щоб отримати Віту він скористається собою, силою свого бажання, якому Віта заледве опирається вже тепер. Але все ж опирається. Чому? Чому просто не прийме своїх бажань? Чому намагається за всяку ціну приховати їх від нього і від себе самої? Тому що він вбив її? Тому що вона втратила все? Але ж вони обоє вже знають, що насправді Віта звільнилась, от тільки вона не розуміє, що не мусить відмовлятись від того цінного, що було у її минулому.

Арсен летів у клуб і з кожною хвилиною його злість росла – досить ігор! Якщо Макс бодай торкнеться її, це буде останнє, що він зробить у своєму недовгому житті вампіра і байдуже, що буде потім. Він забере Віту і зникне, а чекати на її поразку зовсім недовго.

До клубу залишилось зовсім небагато і Арсен почав відчувати Віту: голод, полегшення, незадоволення, цікавість…

– Кров вампіра – найсильніший енергетик. Подумай сама…

– Ні, тільки не це.

Але Віта не чула, вона зосередилась на отриманій інформації. Арсен відчував, як росте її бажання спробувати і запанікував. Віта не послухає наказу, крику, зробить на зло і не зможе опиратись Максу коли той запропонує більше. А він не встигне, щоб зупинити її.

Слова вирвались мимоволі:

– Будь ласка, не роби цього.

Арсен ні на що не сподівався, він готувався до бою, але Віта зовсім несподівано послухалась і завмерла, насторожилась, у ній прокинулись інстинкти, а Арсен відчув таке полегшення, що запаморочилось у голові. Він встиг. А Макс пошкодує. Він поставив ультиматум, а сам вирішив використати Вітине незнання деяких нюансів вампірського життя.

Арсен відгорнув важку штору і увійшов у кабінку. Він не бачив Макса, хоча кивнув йому із ввічливості, а сам вбирав поглядом Віту. Вона іскрилась силою, свіжістю, красою, але дивилась на нього насторожено. Віта не зрозуміла, чому він злякався. Зраз це не важливо, він встиг і тепер пояснить їй абсолютно все, про що вона захоче дізнатись.

Арсен усміхнувся, зробив крок до Віти, а вона раптом зблідла і лише тоді Арсен почув Макса. Він здивовано оглянувся і неймовірним зусиллям волі змусив себе зберегти байдужість на обличчі. Ще один бонус – Макс виявився напівкровкою і далеко не найкращої лінії. Як йому взагалі вдалось стати господарем території? Зате тепер, коли Віта побачила його справжнє обличчя, у Макса немає шансів взагалі.

А вона панікувала дедалі сильніше і Арсен чудово розумів її, навіть не читаючи думок:

– Ти не така і ніколи не будеш.

Як не дивно, але Віта повірила миттєво і це тішило. Вона починає довіряти йому, а тому захоче приховати це від самої себе за злістю та образою.

– Я тебе попередив.

Невже Макс ще на щось сподівається? Та ще й погрожує! Він! Йому!

Арсен відчував, що втрачає самовладання. Він напружився, злість кипіла і тіло само приготувалось до бійки. Один різкий рух і він розірве Макса на шматки. Напівкровка посмів посягнути на його жінку; на чисту жінку; на жінку, яка стоїть і завжди стоятиме вище нього у ієрархії.

… хвоя тонкими голками поколювала шкіру, повітря пахло теплою живицею, що перепліталась із прозорими нотками липового цвіту…

Віта! Арсен відчував її погляд, аромат, бажання… Невже відчуття небезпеки звільнило приховану у ній пристрасть?

Він різко вдихнув і не зміг стриматись. Вона хоче, прагне його, вона не владна над своїми бажаннями; лише один погляд, один дотик…

Арсен повільно повернув голову і показав Віті, чого хоче:

… він притискає її до стіни кабінки, всім тілом, тримаючи її руки над головою, до болю стискає зап’ястя, проводить носом по шиї, голосно вдихаючи запах її шкіри та волосся…

– У тебе вже є перевага. Щоб все було чесно, я теж повинен її мати.

Арсен відчував, як її збудження повільно зникає, як вона намагається приховати свій стан і, якби не Макс, сьогодні все могло б закінчитись… Але! Треба поставити його на місце.

– Ти вважаєш це чесним?

– Може хтось мені пояснить, що відбувається?

О, так! Віта хоче знати і це ідеальна нагода поховати Макса остаточно.

Арсен присів біля Віти і приготувався до вистави. Йому було цікаво, як Макс розповість і що з того вийде. Але той наче відчув підступ і згадав про їх умову. Арсен почав дратуватись. Він може просто зараз встати, взяти Віту за руку і вийти звідси. І Макс не посміє завадити йому, навіть як господар території. Але Віта не піде, вона хоче знати.

Віта не витримала першою і Арсен вирішив підштовхнути розмову:

– Добровільний обмін кров’ю зв’язує вампірів, як пару.

– Що?! Доки?

Арсен бачив, що Віта шокована і запитала автоматично, тому чекав, поки вона усвідомить сенс та значення сказаного.

– До смерті одного з них.

 Віта дивилась на нього і Арсен відчув укол совісті – розповісти про такі речі було його прямим обов’язком. Але вона не зрозуміла його погляду і розізлилась. Разом з тим Арсен відчув легку вібрацію у ній і усміхнувся – Віта усвідомила, що це не все і от тепер буде справді цікаво. Він дозволив Максу розповісти їй.

Арсен розумі, що Віта розлютиться, але у нього є козир – він ніколи не пробував скористатись її незнанням. Він дозволяв їй самій вчитись, досліджувати, відкривати і розуміти. Це було неправильно з його боку, але так цікаво та заманливо. І це дозволило Віті самій розкрити і зрозуміти свої можливості. Вона не може не визнати, що він не тиснув і ніколи не застосовував силу. Він лише пропонував, натякав, показував…

Раптом Віта зникла. Вона сиділа поруч і разом з тим її не було, зник навіть запах. Для Арсена це виявилось повною несподіванкою. Так закриватись не міг навіть він. Арсен бачив, що Максу заледве вдавалось тримати себе в руках, він вирячив очі і жадібно вдихав повітря. Добре, що Віта нічого не помітила, бо ховатись їй було б набагато легше. Він обов’язково розповість їй про цю особливість, але спочатку вони стануть парою.

Арсен спостерігав за її обличчям, намагаючись вгадати думки. Віта дивилась перед собою, ледь насупивши брови, тоді уважно подивилась на Макса, перевела погляд на нього.

– Отже, я досить цінна для кожного з вас.

– Дуже. Хоча є два маленькі, але надзвичайно важливі нюанси…

Віта розслабилась, усміхнулась, але Арсену це чомусь дуже не сподобалось. Вона аж занадто спокійна після всього, що дізналась і не може не здогадуватись, що її чекають ще сюрпризи. Віта явно щось задумала.

Макс чекав, що Віта запитає про ці нюанси, але вона мовчала і він врешті не витримав:

– Перший: ти живеш на моїй території і я маю на тебе більше прав, аніж, навіть, твій творець. І другий…

Макс знов зробив паузу і Арсен відчув, як розізлилась Віта після його слів. Арсен, стиснувши зуби, змусив себе сидіти на дивані. Право на Віту? Він навряд чи має право на будь-яку жінку-вампіра на цій території, а якщо він бодай ще раз повторить таке, Арсен із задоволенням відірве йому якусь мало важливу частину тіла.

Макс чекав питання, але Віта здогадалась сама:

– Дай вгадаю. Я маю погодитись добровільно? Тобто, сама хотіти створити з тобою пару?

– Ти справді швидко вчишся.

Віта заледве стримувала лють, а Макс вперто не помічав її стану.

– А як же почуття? У хижаків вони теж присутні, чи не так?

– Хижаки створюють пари, щоб підтримувати статус і забезпечити здорове і сильне потомство…

Арсен радів і злився водночас. Віта запитала про почуття, а Макс говорить про виживання. Він сподівається підняти свій статус за її рахунок? Та як він сміє навіть дивитись на неї?

– А якщо я не можу вирішити?

Арсен зустрів злий погляд Макса із усім спокоєм, на який був здатен у цю мить. Він розумів – якщо зараз накинеться на Макса, то Віта подумає, що він хоче щось приховати.

Макс злорадно усміхнувся:

– Тоді все буде, як у старі добрі часи – двобій за даму.

Арсен здивувався так, що навіть не спромігся приховати цього:

– Ти не маєш шансів проти мене.

– Шанс є завжди, особливо, коли на кону такий приз.

Арсен зашипів. Він не хотів зірватись, але ікла самі видовжились, очі спалахнули. Макс навіть не приховує, що Віта для нього лише засіб. І він змусив його втратити контроль. Тепер це виглядає так, наче вони змагаються за річ.

Віта нервово смикнулась, вона реагувала так, як і розраховував Арсен, але Макс перегнув палку.

– Досить! Я не збираюсь бути нічиїм призом. Якщо хочете помірятись силами, робіть це без мене. Ви ж самці і чи не байдуже, хто виграє, без моєї згоди однаково нічого не вийде, чи не так?

Віта здавалась злою, як ніколи, але те, що її очі не змінились і не видовжились ікла, насторожило Арсена. Вона не могла аж так добре контролювати себе, хіба що це гра.

– Макс, ти не проти, якщо я ще трохи поїм?

Віта підвелась, хоча Арсен був певен, що це лише привід вийти з кабінки. Вона натравила їх одне на одного щоб втекти і сховатись.

– Be my guest.

Віта кивнула і вийшла. Арсен підвівся, щоб піти за нею, але несподівано Макс перегородив йому дорогу.

– Я досі чекаю на відповідь.

Це було занадто нахабно і Арсен не міг просто розсіятись щоб наздогнати Віту, це виглядатиме і втечею і поразкою одночасно.

– Я один із найстаріших вампірів у світі і ти смієш кидати мені виклик?

– Ти на моїй території, як і Віта.

– Ти… жартуєш?

– Ну чому ж, вона досить цінна для мене особисто.

– Не смій навіть думати про неї.

Макс примружив очі і відступив на крок. Арсен вмирав від бажання зламати йому шию, але вловив образ від Віти, яка саме виходила з клубу.

– Навіть не думай.

Віта вдала, що не почула, але Арсен бачив, що вона зібралась до Крилова, сказати, що зникне на кілька днів. Чи вона сказилась? Не розуміє наслідків? Крилов не відпустить її. А якщо це черговий підступ? Аж занадто легко він дізнався про її намір. Поки він шукатиме Віту у Крилова, вона десь заховається, заблокує всі зв’язки і знайти її буде дуже тяжко.

– Віта, не смій знов тікати.

Вона вперто ігнорувала його. Треба зловити Віту до того, як вона відійде задалеко. Арсен повернувся до виходу але Макс знов перегородив йому дорогу. Ну це вже занадто!

– Ти або божевільний, або повний придурок. Не смій ставати мені на дорозі і навіть думати про Віту.

– А то що?

І Арсен вдарив його. Короткий різкий удар в груди відкинув Макса до стіни. Хижак всередині рвався у бійку, він хотів крові та перемоги, але Віта тікає і на це нема часу.

– Вже п’ятдесят років тому не звертали уваги на чистоту крові.

– То чому ж ти так хочеш саме її?

– Тому що вона має право вибору і ти через це нервуєш. Може ти просто боїшся конкуренції?

Арсен розвернувся і пішов на Макса, а той відступав, поки не вперся в стіну. Арсен відчував його страх.

– Ти знаєш, що часом неможливо створити пару, навіть якщо є спільний складник? Знаєш. Тому навіть не мрій, бо Віта ненавидить гвоздику, – і вийшов перш ніж Макс встиг усвідомити сказане.