Раді Вас бачити!

Віта розчинилась із його обіймів і Арсен був злим до сказу: очі палали, тіло напружилось, а ікла видовжились так, що стали схожими на вовчі. Він дивився на чоловіка навпроти і уявляв, як вирве йому серце, а тоді дивитиметься у очі, поки той не помре.

Він метнувся до нього і… не відчув страху, лише лють і таке ж, як у нього, всеохоплююче бажання вбити. Чоловік хотів його жінку і був ладен на все, навіть проігнорувати інстинкт виживання.

Арсен заспокоївся. Він не вб’є його сьогодні. Капітан Крилов стане найсильнішим козирем у боротьбі за Віту і він використає його з розумом.

– Вона моя.

Арсен бачив, як миттєво напружився Крилов, готовий кинутись на нього і зник. Йому треба все добре зважити та підготуватись.

Кімната у готелі здавалась тісною, стіни тиснули і важко дихалось, відбувалось щось незрозуміле. Арсен подивився на свої руки. Кінчики пальців поколювало і це відчуття швидко охопило все тіло, шкіра пашіла, пекли очі і, здавалось, навіть волосся ворушиться.

Арсен підійшов до шафи-купе і перемістив дверку, відкриваючи дзеркало. Він подивився на себе і завмер, переставши дихати – востаннє Арсен бачив себе таким у ніч перед перетворенням, тільки тепер все відбувалось навпаки. Тоді він бачив, як сивіє волосся, тьмяніє колір очей і життя повільно витікає з тіла. Тоді він був певен, що помре до ранку…

Але зараз він захоплено спостерігав, як його тіло оновлюється, швидко темніє волосся, очі повільно, аж занадто повільно, але повертають колір, а м’язи напинають тонку сорочки. Він став собою і все завдяки Віті, її крові.

Арсен повільно видихнув, закрив очі і спробував згадати, яка Віта на смак. Йому вдалось миттєво: свіжа, солодка, пряна – неймовірне і божественне поєднання. І вона була готовою прийняти його. Лише мить, щоб побачити її усмішку у відповідь, а тоді забрати у готель… або в один з найближчих його будинків, де нікого нема і ніхто не завадить. І чому він не згадав про нього раніше? Може, якби він жив там хоч трохи, то знав би, чи дім готовий для гостей. Для них двох…

… якби не з’явився Крилов. У нього талант бути там, де не треба.

Арсен почав глибоко дихати, щоб заспокоїтись і знайти Віту, але роздратувався ще більше: він відчував її запах на своєму одязі, на шкірі, в роті. Наскільки потужним буде її смак, якщо бути в ній і пити з вени?

Енергія у ньому шаленіла, а бажання було таким нестерпним, що позбавляло здатності думати і зосереджуватись. Він прагнув знов тримати її у обіймах, вдихати її аромат, насолоджуватись її смаком, чути її зітхання…

– Де ти?

І кров озвалась, завирувала – він знав, що Віта у безпеці. До вечора вона буде там, де зараз знаходиться. Хай вона думає, що сховалась, що закрилась, заблокувала зв’язок, але її кров у ньому, вона віддала цю краплю сама і стала для нього полюсом. Він може переміститись до неї просто зараз і забрати. Але Віті потрібен час і він згоден почекати ще трохи. Вона має прийти сама.

– Ти що, аристократ?.. Воно і видно…

Чому він згадав про це? Ах, так, його вигляд, занадто класичний та нудний: бездоганний, страшенно дорогий костюм, ще дорожча сорочка, пошите на замовлення взуття, гладко зачесане волосся і абсолютна байдужість до всього. Арсен був таким останні двісті років. Зараз це здавалось смішним та неправильним, весь час мода стрімко змінювалась, було стільки нового та цікавого, а він наче навмисно вибрав те, що завжди виділяло його серед інших – нудна, надута, дорога класика. Але сьогодні він знов став собою і одяг повинен відповідати його вигляду та настрою.

Арсен потягнувся до Віти, але вона не відчула його дотику. Віта згадувала і плакала. Арсен знав цей стан напівсну, напівреальності, остаточне прощання із людськістю. А, отже, у нього достатньо часу, щоб змінити імідж.

Повернувшись у готель Арсен все ще був під враженням змін і не зразу помітив, що менеджер намагається привернути його увагу.

– Пане Арсенію…

– Так, слухаю.

– До вас приходив журналіст із обласної газети, казав, що ви домовлялись про інтерв’ю. Але ви не попереджали, що чекаєте гостя…

Арсен усміхнувся хлопцеві і побачив, як той полегшено зітхнув.

– Вибачте, що не попередив, я зовсім забув. Якщо він повернеться пропустіть.

– Вам повідомити?

– Ні, не треба. Я весь час буду у номері.

Арсен подумав, що капітан таки справді ас, знайти його так швидко і підібратись так близько. Вперше за всі ці роки. Може у божевіллі є свої плюси? Але це добре, поки він ще обдумує деталі, Крилов вже реалізує їх.

Мимохідь Арсен відзначив, що персонал готелю бездоганно навчений: менеджер не просто впізнав його, він навіть виду не подав, що здивований змінами у його вигляді.

Арсен задоволено оглядав себе у дзеркалі. Коротко підстрижене волосся вже повністю відновило колір, райдужка очей впевнено заповнювалась зеленню, а сучасний одяг робив його молодшим на вигляд, підкреслюючи статуру. Хоча, чому молодшим? Коли Арсен пройшов перетворення, йому заледве виповнилось тридцять і зараз він виглядає саме так: молодий, успішний, привабливий…

Щось розізлило та налякало Віту і потік її видінь спантеличив Арсена. Ян? Але ж вона не спить! Арсен відчув, як відреагувало її тіло, наче Віта була з іншим і з його грудей вирвався приглушений рик, а тоді він побачив її наміри і мало не перемістився до Віти. Попри дику ревність, Арсен заледве змусив себе залишиться на місці – ще не час, а все, що він бачить, лише гра її уяви.

Вона не згадує, вона насправді чує Яна, отже... Ледь вловиме торкання – Віта його не відчула через бурю переживань, а Арсен вже знав де вона: у домі батьків і увійшла без запрошення. Розумниця.

Але ж Ян! Віта усміхається йому, обіймає… Все це лише гра уяви, але вона хоче зробити це ввечері. І навмисне показує йому.

Арсен мимоволі усміхнувся і заспокоївся. Віта так нічого і не зрозуміла. Все, що вона робила у тому сні-навіюванні було її власним бажанням. Він змінив лише початок, нічого більше вона йому не дозволила. Віта все вирішувала й робила сама. І вбила Яна теж за власним бажанням. Арсен хоч і намагався її змусити, але не міг. І тепер він був певен, що Віта не захоче навіть наближатись до нього без крайньої необхідності.

А тоді він відчув, що Віта торкнулась його свідомості – обережно, легко і зразу ж відступила. Арсен аж занадто задоволено усміхнувся своєму відображенню. Віта хотіла переконатись, що він не шукає її і виявила незадоволення, що так і є. І як же схоже це на ревність!

Арсен механічно потер шкіряні ремінці на правому зап’ястку. Він не зміг відмовити собі і придбав цей маленький аксесуар щоб хоч якось відвернути увагу від тату у вигляді хреста. Все життя він приховував його довгими рукавами одягу і тепер здавалась, що кожен, хто побачить малюнок, зразу ж здогадається, що він означає.

Смішно. Він зробив його через два роки після перетворення і сучасним людям навіть близько не спаде на думку причина та значення.

Арсен провів пальцем по зображенню хреста і згадав біль, із яким у щойно набите тату проникала густа соляна ропа, не дозволяючи шкірі виштовхати чорнило і загоїтись…

– Байдуже, навіть якщо я згорю, але Ян помре негайно…

Долаючи опір будинку, Арсен з’явився біля Віти і зловив її в останню мить. Вона вже хапалась за клямку, щоб кинутись вниз і вбити. Він тримав її однією рукою над підлогою, а іншою закривав рот, стримуючи розлючений рик.

– Заспокойся…

– Пусти мене!

– Я заберу руку, якщо ти обіцяєш не кричати.

– Не буду. Я вб’ю його мовчки. Пусти мене!

– Віта, подумай про батьків. Ти ж не хочеш, щоб вони побачили тебе такою, а тоді ще й побачили, як ти згориш.

Віта швидко вдихала через ніс, здавалось їй бракує повітря, але Арсен відчував, як напруга в її тілі повільно спадає. Коли вона обм’якла і, здавалось, зараз заплаче, Арсен опустив її на підлогу і відійшов на крок.

Віта різко розвернулась, завмерла і Арсен побачив здивування і майже жах у її погляді.