Раді Вас бачити!

Аарон влетів у двері й в останню мить втримався за ручку на стіні. Підлоги у кімнаті можна сказати не було, лише вузький парапет, що нагадував трубу, тягнувся від одних дверей до інших. А під ним – провалля, що сягало кількох поверхів до темряви. Лів висіла на трубі, намагаючись підтягнути тіло. Побачивши дівчину, Аарон разом неначе відновив всі власні сили. Не лишилось і сліду від того безсилля, з яким його зустрів Патрик. Його змінив звичний цинізм і бажання вдаватись до класичного булінгу. Він криво всміхнувся, вирівнявшись.

– Що, красуне, потрібна моя допомога? – покосившись на Лів, що вперто намагалась вилізти, спитав він.

– В сраку твою допомогу, Харте! – бурмотіла вона. – Йди геть!

– Які ми горді… – закотив очі він, підтюпцем просуваючись до іншого боку парапету. – О, там, схоже є вихід. – рушивши вперед, сказав Аарон.

Лів провела його поглядом і змахнула волоссям, через що мало не впала вниз. Аарон спинився.

– Ти не йдеш?

– Дай мені хвилинку! – саркастично кинула вона.

– Її нема! – так само саркастично відповів він. – Якби двері лишились, ми б вийшли до всіх інших, але вони зникли, щойно я пішов тебе рятувати.

– Ти? Прийшов рятувати мене? – фиркнула вона. – Дуже смішно.

– Ну, посмійся, чого б і ні! – знизав плечима він. – Але тепер нам треба шукати вихід самостійно.

– Нам потрібно шукати Патрика, а не вихід. Ми без нього не виберемось.

– Запустити сценарій, я і без нього можу,– фиркнув він. – До того ж це буде моя команда, а отже все за моїми правилами.

– Помилуй нас, Боже! – закотила очі вона.

– Або це може бути твоя команда, – вмовляв її він. – Просто подумай, кралю. Чи хочеш ти сидіти тут і чекати на ботана з його занудством, чи підімнеш всю цю богодільню під себе?

Лів замислилась. Патрик був кращим варіантом, у нього принаймні був план. Але, замість вештатись коридорами в надії колись знайти Патрика, вони могли дійти до виходу. Аарон розумний, це краще, ніж блукати самій. Тож вона ривком підняла ноги, закинувши їх на парапет і піднялась. Тоді вирівнялась і повільно, тримаючи рівновагу, і рушила за Аароном. Той пропустив її вперед до дверей з іншого боку і Лів, спіткнувшись, з вереском полетіла вниз, встигнувши схопитись трубу.

–Яке ж ти нещастя…

Лів знову закинула ногу на парапет, але та зіслизнула. Дівчина крихтіла, намагаючись втриматись у незручному положенні тіла. Аарон хмикнув, пройшовши повз. Лів силкувалась вибратись самостійно, та її тіло постійно тягнуло до низу. Просити його допомогти було зайвим, Аарон не був емпатичною людиною, до того ж це було соромно для Лів, залежати від його допомоги. Е, ні. Краще вона зірветься і впаде!

– Нам треба в той бік, – зазначив він.

– Хіба є інший варіант?

– Треба зрозуміти чи є там двері.

– Ти мене чуєш?

– Не бачу сенсу, ти хіба не говориш очевидні речі?

– Я говорю? – здивувалась Лів, закинувши ноги на парапет, щоб підтягнути на нього і торс.

– Ну, так.

– Дебіл? – спитала вона, вклавши весь свій гнів у погляд.

– У твоїй голові, мабуть, це звучало епічніше, – примружився він.

– Таки дебіл, – ствердно відповіла вона, заледве видираючись на трубу, та її нога зіслизнула й вона майже рухнула вниз. Майже, бо Аарон встиг схопити її за лямку сарафана.

– Обережніше! Порвеш.

– Не лести собі, – фиркнув він. – Я точно не з тих, хто прагне зірвати з тебе одяг, кралю.

– Чого ти кличеш мене кралею?

– А ти невпевнена в собі? Тобі треба постійне підтвердження?

– Я не спитала чи я гарна. Я спитала чому ти мене звеш кралею. Це складний код для тебе? – роздратовано спитала вона.

– В тобі нема нічого складного, Вейл, – знизав плечима Аарон, просуваючись вперед. – Типова недолюблена дівчинка, яка виросла у недолюблену жінку. Нічого нового, це – кліше.

– Ой, та заціпся! Дай відповідь на питання.

– То заціпитись чи відповідати? – розреготався він.

– Відповідай.

– Нащо?

– Мені цікаво, –знизала плечима вона.

– Я не мушу задовольняти твою цікавість! – вклавши весь гнів у свій погляд, відповів він.

– А тобі, типу, є чим зайнятись?

– Окрім, як теревенити з тобою?

– Ну, так. То чого я краля, Харте?

– Із очевидного? – спинився він. – В тебе гарне личко, і я цілком міг би назвати тебе вродливою, якщо вимкнути звук і розгладити ту зморшку над твоїми бровами. Серйозно, це наче дивитись як бульдозер зминає стіни оранжереї.

– Як поетично, – закотила очі вона. – Отже, ти вважаєш мене красивою, але рвати на мені одяг наміру не маєш.

– Я маю повагу до себе, Лів, – закотив очі він. – Вчись, корисна штука.

Аарон розвернувся, повільно тупцюючи трубою. Він непогано тримав рівновагу, і Лів би захопилась цим вмінням, якби не була такою злою на нього.

– Ти не можеш собі навіть уявити, як сильно я тебе зараз ненавиджу! – повільно промовила вона.

Аарон розвернувся і наблизився до неї майже впритул, цього вистачило, щоб Лів помітила темно-зелені обідки його райдужок.

– Ти не можеш собі навіть уявити, наскільки це взаємно, – повільно відповів він, не зводячи з неї уважного погляду.

Лів нервово ковтнула, така близькість до хлопця викликала в неї відчуття незахищеності, що було небезпечно в принципі, а надто поруч з таким кадром, як Аарон. Вона швидко опанувала себе і криво всміхнулась, збільшуючи дистанцію між ним.

– Що ж, раджу звикати. Бо це єдина взаємність у твоєму нікчемному житті! – весело відповіла вона, повільно пройшовши вперед. – І до речі двері там є. Тож я пішла, а ти роби, що хочеш.

Вона пройшла парапетом з обережністю, згадуючи як навчалась акробатиці в дитинстві. Вона широко розставила руки й тримала голову і корпус прямо, дивлячись виключно перед собою. Їй не треба знати, що внизу, бо вона має прийти до дверей, що були заховані в тіні темних стін, по той бік, з Вашого дозволу сказати, кімнати. Опинившись під стіною, Лів штовхнула двері та перескочила поріг, радіючи, що у новій кімнаті є нормальна підлога. Хоча було тут і ще дещо. Скажімо так, коли Лів увійшла всередину, вона трохи пожалкувала про зухвалий тон, бо тепер вона опинилась у маленькій кімнаті, десь 10х10, яку було напхано натовпом чоловіків, жінок і дітей. Вони були з темною шкірою і в темному одязі, ніби самі складались з тіней. Натовп був нерухомим, мов статуї, вони стояли спиною до Лів, і це чомусь злякало її більше, ніж якби вона бачила їх обличчя.

Лів позадкувала і вже хотіла вийти з кімнати, коли зіткнулась з Аароном у дверях.

– Що, кралю, скучила? – самовдоволено кинув він, увійшовши до кімнати. – О, здоров. – всміхнувся натовпу Аарон.

Лів прослідкувала за його поглядом і відчула, як волосся піднялось біля коріння, а мурахи повільно сипнули по спині. Натовп тепер стояв обличчям до них, і ні, Лів помилялась: те, що вони тепер повернуті до неї ні разу не робило їх менш застрашливим. Вони мали звичайні обличчя, але вони здавались неживими. Позбавленими емоцій, яскравих відмінних рис, позбавленими життя. Вони здавались шаблонними, повторюваними. Звісно це частина симуляції. Але що вони роблять? Що їм треба? Аарон тим часом дістав ноутбук з наплічника. Лів прослідкувала за ним, а потім підняла очі та скочила.

– О, господи, вони знову рухаються!

Аарон поглянув на них. І справді, натовп тепер стояв трохи рідше, кілька людей розташувались з обох боків стін, ніби підбираючись ближче.

– Озвучувати очевидні речі це частина твоєї професії, чи ти тренуєшся, щоб мені сподобатись?

– Навіть не витрачатиму час на відповідь, – склала руки на грудях вона.

Аарон криво всміхнувся.

– Просто не зводь з них очей. Вони рухаються щоразу, коли ти відводиш погляд.

Лів дивилась на натовп, намагаючись розглянути кожне, вкрите тінями, обличчя. Аарон присів навпочіпки і, поставивши ноутбук собі на коліна, почав щось набирати.

– Що на твою думку ти намагаєшся зробити? – не зводячи очей з натовпу, який знову стояв як істукани, спитала вона.

– Врятувати власну дупу, ну і твою, якщо не передумаю.

– І як ти це зробиш, дозволь поцікавитись?

– Зламаю код симуляції і стану героєм дня.

– Ти просто втілення пихи, ти знаєш?

– Вміння визнати власну майстерність – не пиха. Це здорова самооцінка.

– Ну, так. Продовжуй переконувати себе в цьому.

– Що тобі не подобається?

– Твоя логіка. Патрик попереджав, що код з цієї штуки не зламати, ти слухав дупою? – показавши на його ноутбук, промовила вона.

– Він сказав «є вірогідність, що не зламати».

– В чому різниця? Твій лептоп тут безсилий.

– Не зовсім так.

– Мені з тебе по слову кліщами витягувати? – роздратовано спитала вона, не зводячи очей з натовпу.

– Ну, скажімо так: не тільки Абрамс добре продумала свій інструмент. Зовні ніби базова річ, але у симуляціях типу цієї – безцінна.

– То з попередніх своїх симуляцій ти вибрався за допомогою ноута?

– Ні, – відповів він роздратовано. – Це не спрацьовувало раніше.

– О, справді? – саркастично кинула вона. – Як дивно!

– Це не спрацювало раніше, бо це була ілюзія, продукована моїм мозком, – терпляче пояснював він. – Ця ж є частиною сюжету.

– Але для фіналу все одно потрібна серверна? – не розуміла вона.

– Так. Фінал має розгалуження. Тільки у серверній видно всі варіанти.

– Я нічого не розумію, – зізналась Лів.

– Не напружуй свою світлу голівку, Вейл. Це не для тебе.

– О, так. А напружувати свою, значить, для тебе?

– Ну, звісно.

– В тебе концентрації, як у собаки в мікроавтобусі, у складнощі ти рвешся з головою, а в процесі забиваєш на них. В якому це місці ти сильно напружувався?

– Що далі, красуне? – вирівнявся він. – Подивишся на мене і складеш психологічний портрет?

– Складати нічого, – фиркнула вона. – В тебе на мордяці все написано.

– О, справді? Просвіти-но.

– Схоже, що твоя, так звана майстерність це єдине у що ти беззаперечно віриш у своєму житті. І ти прийшов до цього не випадково. З якогось моменту ти мусив брати життя у власні руки. Можливо батьки, яким не було до тебе діла і ти все життя боровся за їх увагу…

– Стулися, – зчепив щелепи він. – Я не просив мене аналізувати.

– О, то я вгадала? – радісно кинула вона. – В тебе був старший брат, який був недосяжним ідеалом? Улюбленець батьків?

– Сказав: заціпся! – натискаючи клавіші дещо сильніше звичайного, відповів він. – Я не жартую, Вейл, тебе це не стосується.

– Цікаво… – замислилась вона. – Ні. Схоже не зовсім так. Може це була молодша сестра?

– Годі! – зітхнув Аарон, відвернувшись.

Лів продовжувала мислити вголос:

– Так, сестра, яка забирала всю увагу на себе, а від тебе вимагали постійної відповідальності та мудрості старшого? Або може вона…

– Закрий свого рота! – гаркнув він, пішовши вперед.

–Отже сестра,– зробила висновок Лів.