Раді Вас бачити!

Амелія стояла біля них з Лів і уважно спостерігала за кожним присутнім. Аарон звернув увагу на те, що вони з Лів ніби зайняли готовність перед початком бігу на швидкість: обоє подалися вперед до директорки, неначе вона прямо зараз готова нагородити першого, хто добіжить до найближчої стіни. Він озирнувся на трійку лузерів. Схоже та купка кульбабок здатна утворити коаліцію. Чого не скажеш про нього і Лів, такі як вони діють самостійно. Ніколи не намагаються працювати спільно. Бо який сенс, якщо приз визначено і переможець тільки один? Який сенс вболівати чи підтримувати конкурента? Ні, це не для нього. Він найкращий тут і він гідний свого підвищення. Хоча та дівуля Абрамс доволі цікавий кадр. Вона і в половину не така проста, як здається. Він чув про неї, справжня маленька генійка, якій дай палець – відгризе по плече. Втім з нею він не змагатиметься. Є для нього риба дещо більша, а саме Лів – редакторка, що підвищила ефективність відділу за якісь кілька місяців, до того ж це дурнувате прагнення до ідеалу виведе її з гри доволі швидко. Головне для Аарона слухати уважно і зайняти позицію вичікування, а тоді забрати собі всі кляті лаври.

Амелія любила театральні паузи, бо хлопець уже відчував, як його ноги стукотять, прагнучи якомога швидше скочити і побігти виконувати задачу. От тільки суть задачі директорка досі не пояснила, тож він вимушений сидіти тут з цією купою лохів і терпіти їх присутність, а тим більше роль конкурентів на підвищення, на яке він, бляха, заслуговує!

Знайомство, заплановане Амелією не надто пішло, всі просто скромно представились і назвали свої посади. Схоже всім начхати на те, що якесь із завдань їм доведеться долати разом. Аарона такий розклад влаштовував. Хоча було б не погано дізнатись слабкі місця всіх конкурентів, тоді вивести їх з гри буде значно легше.

– Гадаю, спершу, ми всі пообідаємо, а тоді зможемо перейти до роботи. Це найменше, що я можу зробити, в подяку на те, що прийшли сюди у власний вихідний.

– Ну, так, у кого є що робити у вихідний, – пирхнув Аарон.

– Не схоже, що тобі є чим зайнятись, Харте, – небезпечно всміхнулась Скарлет, – аж занадто швидко ти приперся сюди, що, поспішав отримати підвищення? Чи ти по життю із електровіником в сраці?

– Мушу зазначити, рівень вашої комунікації мені не надто імпонує, – помітила Амелія.

– Ну, ви ж хотіли, щоб ми познайомились, схоже Скарлет вміє тільки так, – всміхнулась Лів.

– Мене от що цікавить, – зітхнула Скарлет, тримаючи свої руки незмінно складеними на грудях. – Ми всі в різних відділах, і людей які працюють добре у такій компанії, вибачте, хоч сракою жуй. Чого ми?

– Господи, тобі так складно визнати рівень власного професіоналізму? Тупих сюди б не брали, міс «типова нетакуся».

– Слухай, сходи-но нах…

– Досить! – рівним тоном урвала їх директорка. – Вас було ретельно відібрано з-поміж інших фахівців.

– За яким критерієм? – допитувалась Абрамс.

Амелія блиснула очима, уважно поглянувши на Скарлет. Тоді всміхнулась і продовжила:

– За доволі важливим для нашого проєкту критерієм. Про це ви дізнаєтесь дещо згодом. А тепер, розберіть, будь ласка, меню по центру стола і зробимо замовлення.

Амелія всілась на один зі стільців, закривши обличчя заламінованим меню, величиною з А4, що, мабуть, свідчило про те, що відповідати на питання найближчим часом вона наміру не мала.

Адам нахилився до Патрика.

– Щось тут нечисто. Я розумію, ви всі тут крутелики, а я всього лише гицаю у незручному костюмі з лампочками. Мені тут не місце.

– Ну, то і заціпся! – фиркнула пошепки Скарлет, – Тебе сюди запросили через гроші твого батечка. Можеш розслабитись.

– Ви готові замовити їжу? – шумно опустивши меню, спитала Амелія.

Скарлет зітхнула, кинувши папірець на стіл. Амелія сприйняла це за згоду і викликала асистента.

Аарон поспішив ще раз пройтися меню і обрати якусь м’ясну страву. Асистент почав з лузерів, чим дав Аарону більше часу і скривив мордяку Лів, яка однозначно очікувала, що асистентка ноги позбиває, щоб добігти до неї першою, оце, ще, чергова гарненька дурепа потребує ставлення, як до королеви.

– Стейк рібай середня просмажка, гострий соус і овочі гриль,– сказала Скарлет, – І де мій імбирний лимонад? При вході у мене спитали, що б я хотіла випити.

– Я уточню, міс. Це все за замовленням?

– Так, дякую.

– Чудовий вибір. – кивнула асистентка.

Всі почали по черзі озвучувати, що обрали на обід, коли черга дійшла до Аарона той замовив буріто, чим викликав здивування у всіх присутніх. Він любив кафетерій офісу, бо готували тут кухарі, яких запрошували щотижня з мішленівських ресторанів. Але Аарон був не як всі, йому хотілось чогось, що нема у меню. Асистентка поглянула на Амелію, та загадково всміхнулась, киваючи.

– Щось ще, сер?

– Ну, як сказала Абрамс, я досі не отримав свій напій, тож…

– Ми всі його не отримали, Аароне. Сара сказала, що уточнить, чи не так, люба? – зефірним голосом уточнила Лів.

– Так, міс, – відповіла асистентка, – звичайно.

– Дякую, Саро! – всміхнулась Амелія. Асистентка кивнула і залишила залу, всі раптово замовкли. Пауза була б незручною, якби Аарону було діло до всіх присутніх. Він просто чекав на своє буріто, і коли директорка нарешті розповість про завдання. Адам гомонів у пів голоса з Патриком. Скарлет мовчки дивилась у вікно у своїй незмінній позі. Лів вела пасивний діалог з Амелією, якій схоже власний комп’ютер був цікавіший за підлабузницю. Щодо Аарона, то він просто дивився на стелю і рахував вкотре його живіт забурчав, очікуючи на обіцяний обід.

Їжу принесли десь за пів години, що достатньо швидко, враховуючи кількість і складність деяких страв. Аарон майже ковтнув свій буріто, не жуючи. Він був достатньо калорійним, тож швидко втамував голод хлопця. Наступні майже двадцять п’ять хвилин він чекав доки всі завершать трапезу. Його часом так бісило, що люди такі повільні. В нього нерідко здавали нерви стояти на світлофорі, а коли біля тебе люди пів години ремиґають клятий шмат м’яса, знаючи, що тільки по обіді вам всім розкажуть про суть випробування, хочеться підійти і крикнути прямо в мордяку «жуй швидше, пришелепо!».

Втім Аарон був готовий хвалити себе і пишатися, що він стійко витримав ці двадцять п’ять хвилин. Коли тарілки нарешті винесли, він подався вперед і зустрівся поглядом з Амелією.

– Пані, Амеліє, коли вже всі ситі і заінтриговані, можливо перейдімо до нашої справи? – поцікавилась Лів, чим викликала роздратування у Аарона.

Серйозно, чого вона така вискочка?

– Що ж, – замислилась Амелія, схрестивши пальці під своїм підборіддям, – ви всі тут недаремно. Ви є частиною нашої чудової компанії вже два роки, і ми пильно стежили за вами всіма. Кожен із вас мав задачі, які слугували єдиній меті. І цю мету було втілено. Тепер ви маєте протестувати її.

– Протестувати що? – длубався в зубах Аарон. – Код? Вони занадто недалекі для цього, – кивнувши на інших заявив він. – Я вже все тестував. Все працює.

– І тут самопроголошений геній ригнув дичину, – фиркнула Скарлет і повернулась до директорки. – То ми тут як фокус-група?

– Саме так.

– Фокус-група до чого? – не зрозуміла Лів. – Ми ж всі працівники різного рівня і виконували абсолютно різні завдання.

– Я розумію, що для такої великої редакторки ми всі тут плебеї, але ти не думала, що кожен відділ займається різним аспектом одного проєкту? І твоя роль не є ключовою у процесі? Чи це занадто для твого крихкого его, Небраско?

– Тож ми всі доклались до процесу і тепер маємо перевірити якість роботи, чи не так? – проігнорувавши Скарлет спитала у директорки роздратована Лів.

– Саме так, міс Вейл.

– Тож, ми маємо пройти проєкт до кінця? З усіма кінцівками? – спитав Аарон, помітно напружуючись.

– Ми йтимемо за сценарієм. Але розв’язка буде одна, і здається, цей малий допетрав, чи не так? – звернувшись до Патрика спитала Скарлет.

– Якщо моє завдання дійсно має стосунок до продукту, то я пас, – зітхнув Патрик, – я відмовляюсь тестувати його.

Скарлет криво всміхнулась, відкинувшись на спинку крісла.

– Що смішного? – не зрозуміла Лів.

– А смішно тут те, Небраско, що він писав кінцівку до всього цього. А отже, якщо я правильно зрозуміла його порив обмочити штанці прямо зараз – хтось в кінці помре.

– Тобто віртуально, так? – гиготнув Адам, всі почергово на нього глянули, а потім його посмішка згасла і він перепитав: – Адже так?

Скарлет кинула виразний погляд на директорку, склавши руки на грудях.

– То, кого з нас ви волієте вбити, панно Амеліє? – здійнявши брову спитала вона.

Директорка всміхнулась.

– А от це вже на ваш розсуд, панове розробники.

Всі замовкли. Навіть Аарону більше не було чого сказати.