Раді Вас бачити!

Raven бачив обличчя Lyra між двома дошками. Вона не дивилася вгору, тільки раз у раз намагалася витягти ногу й одразу завмирала. Її здоров’я спадало короткими поштовхами.

Він застосував Хіл. Дочекався зміни, дав ще один.

— Lyra, не смикайся. Ми йдемо.

— Я не…

Вона не договорила. Деревина посунулася, і в неї вихопився звук, від якого Олексій стиснув посох так, що заніміли пальці.

Kain уже знімав щит. Підйом до двору лишався за його спиною, вільний і освітлений. Щитоносець поставив щит ребром на нижню полицю, перевірив, чи не впаде, й спустився слідом.

— Піду обходом. Ти поки бачиш її — лікуй звідси. Потім спускайся за мною.

— Встигнеш?

— Не через дошки ж.

Raven хотів сказати про час. Подивився вниз, на Lyra, і зрозумів, що Kain не потребує нагадування.

Дорн стояв навколішки на протилежному березі. Другий гравець відійшов до арки. Спис лежав на підлозі, але Олексій бачив його краще, ніж усе інше.

— Ти! — гукнув він. — Тримай верхній край. Не піднімай, доки він не дійде!

Дорн схопив балку, коли вона знову здригнулася.

— Я не хотів її…

— Тримай!

Під долонями списоносця посипалася труха. Він змінив хват. Raven лікував, стежачи тепер не за кров’ю, а за рядком стану. Повернене здоров’я зменшувалося знову: вага нікуди не поділася. Захисне вміння теж не могло підняти дерево. Він перестав додавати зайве й чекав, поки знадобиться наступний Хіл.

Kain зник за перегородкою. Його щит на мить з’явився ребром у вузькій щілині, потім сховався. Raven почув лайку, ковзання металу по каменю.

— Kain?

— Іду.

Олексій відкрив перший манапот зубами, одразу пошкодувавши: корок застряг, довелося брати рукою. Випив. Порожню пляшку сунув у сумку, не дивлячись. Тримав погляд на Lyra, поки запас почав відновлюватися.

Вона нарешті підняла голову.

— Тубус…

— Бачу. На тобі.

— Зачепився. Я не можу відсунутися.

Ремінь ішов за спину, де його затиснуло між нею й деревом. Lyra намагалася дістати застібку, але не могла повернути плече. Raven уже відкривав рот, щоб сказати: «Залиш». Вона випередила його.

— Нехай Kain відчепить. Не ріже, там біля плеча.

Щитоносець з’явився під нею на полиці. Приклав долоню до балки, не пробуючи підняти, потім потягнувся до ременя. З першого разу не дістав. Lyra повернулася на лікоть, зблідла, і Kain перехопив тубус саме тоді, коли застібка розійшлася.

— Є, — сказав він. — Руку сюди. На моє плече.

Вона поклала долоню й опустила голову. Raven дав ще один Хіл. Kain підняв очі.

— Тепер до нас. Звідти не піднімеш.

***

Без ліхтаря спускатися було важче. Raven знайшов перший виступ ногою, другий пропустив і вдарив коліно. Знизу пахло мулом. Посох довелося тягти за собою під кутом, щоб не зачепив верхні балки. За перегородкою він уперся плечем у камінь і на мить зупинився. Той самий прохід, який пів години тому здавався просто незручним, тепер відбирав забагато часу.

Він чув Lyra. Кожен її вдих долітав уривком, а між ними було ще гірше.

Коли Raven дістався до сходинок, Kain уже підклав під балку край щита. Не намагався тримати ним усю вагу: лише не давав дереву скотитися далі. Дорн згори впирався ногами в кам’яну опору. На його обличчі блищав піт.

— Він відпустить — піде на неї, — сказав Kain. — Треба підняти разом і зсунути на верхню сходинку.

Raven торкнувся деревини. Балка була мокра, пальці ковзали. До неї навскоси чіплялися дві дошки; одна впиралася в стіну й не давала розвернути весь уламок.

— Оця тримає, — сказав він.

— Бачу. Якщо зламаємо одразу, теж поїде.

Lyra витягла з-під себе ногу, яка лишалася вільною, й спробувала впертися в нижній камінь.

— Мені треба зовсім трохи.

— Тільки скажеш коли, — відповів Kain. — Поки ні.

У сумці Lyra була мотузка, якою вона користувалася для вимірювань і спуску речей. Вона показала підборіддям на застібку. Raven дістав моток і подав Kain. Щитоносець обвів мотузку навколо балки, протягнув другий кінець угору.

— За кам’яну опору. Не за скобу!

Дорн закріпив мотузку. Щоб це зробити, мусив на кілька секунд змінити хват; дерево просіло, і Lyra вчепилася Raven у передпліччя. Він відчув її нігті крізь тканину. Дав Хіл, хоча вже хотів берегти ману на вихід.

На верхній сходинці з’явилися чоботи другого гравця.

— Допоможи йому, — сказав Kain.

— Вона гравець. Якщо що, повернеться.

Дорн повернув голову так різко, що мотузка заскрипіла по каменю.

— Візьми кінець, дурню!

Той послухався. Raven не бачив його обличчя і був радий цьому: зараз йому важко було б думати про щось інше.

Вони підняли балку з другої спроби. Першої забракло зовсім трохи — притиснута дошка не давала розвернутися. Kain зупинив усіх, поправив щит, пересунув ногу. Raven відчув, як тремтять руки. Йому здавалося, що він тримає менше, ніж мусить, і він підхопив нижче, майже втиснувши пальці між деревом і каменем.

— Зараз, — сказав Kain.

Вага пішла вгору. Дорн натягнув мотузку, другий гравець дотягнув верхній край до сходинки. Lyra відсунулася на лікоть, протягла ногу й скрикнула. Raven мало не кинув свою сторону, потягнувшись до неї.

— Тримай! — гаркнув Kain.

Олексій утримав. Lyra відкотилася на нижню полицю. Щитоносець штовхнув балку вбік. Дерево впало на порожній камінь із таким гуркотом, що Raven пригнув голову.

Потім кілька секунд було чути тільки воду.

Lyra сиділа, притулившись спиною до стіни. Її ліхтар досі світив на боці. Тубус лежав поруч зі щитом Kain. Raven опустився навколішки й дав їй хілпот — той самий, який колись повернув Rusk. Вона спробувала взяти, не втримала. Він притримав пляшку, доки вона випила.

— Не дивись на мене так, — сказала Lyra.

— Як?

— Наче я вже впала вдруге.

Він опустив очі й побачив, що вона справді тримає його за рукав, а не навпаки.

***

Минуло понад двадцять хвилин відтоді, як мав початися їхній вихід. Raven перевірив час лише тому, що Kain відкрив повідомлення. На обличчі щитоносця нічого не змінилося; він швидко написав відповідь і прибрав канал.

— Лада? — запитав Олексій.

— Так.

— Якщо піднімешся зараз…

Kain подивився на Lyra. Вона могла стояти, коли спиралася на стіну, але на сходинці нога під нею підломилася. Дорн відсахнувся згори, ніби це вдруге сталося через нього.

— Не встигну, — сказав Kain. — Уже написав.

Він не став додавати нічого іншого. Raven прибрав посох за ремінь, щоб звільнити руки.

До головної галереї можна було піднятися по сходах поряд із Дорном. Звідти дорога повертала через ніші й фарбувальню, довга, з неперевіреними тепер проломами. Біля арки стояв другий гравець. Сокиру він не витягав, але й місця не звільняв.

До двору залишалося обійти воду й піднятися знайомими сходами. Raven глянув на рештки настилу: освітлений берег був близько, але дістатися до нього прямо вони вже не могли.

— Нижньою полицею, — сказав Kain. — Там умістимось. Я попереду, речі передаємо, як ішли.

Lyra подивилася за перегородку. Потім угору, на Дорна.

— Він піде слідом.

Списоносець не відповів. Raven пам’ятав Теренове повідомлення, чотириста п’ятдесят, незаповнений проміжок на аркуші. Тепер там була лінія, яку вони щойно пройшли. Щоб лишити її тільки Lyra, довелося б виштовхнути Дорна назад, відрізати йому шлях або повернутися до чужої зброї в галереї. Ніхто з них не був готовий до нового бою.

— Можемо піти через фарбувальню, — сказав Raven. — Але довше. І там…

— Знаю, що там.

Lyra затиснула долонею стегно. Кілька секунд дивилася на власні пальці, потім підняла ліхтар.

— Обходимо. Kain, за перегородкою бери тубус першим. Лук можна потерти, його — ні.

Дорн спустився, залишивши спис нагорі. Підняв мотузку, яку вони зняли з балки, і простягнув Lyra. Вона не взяла. Забрав Raven.

— Я тільки вийду з вами, — сказав Дорн.

— Тепер уже вийдеш, — відповіла вона.

Він відвів погляд.

***

Біля звуження Kain передав щит Raven. Той поставив його на камінь за поворотом і повернувся по тубус. Lyra йшла між ними: кілька кроків сама, далі зупинка, долоня на плечі. Вона намагалася не опиратися на поранену ногу, через це друга швидко втомлювалася. Під кінець короткого відрізка дихала важче за всіх.

Raven знову полікував її. Запас майже скінчився. Він узяв останній манапот. Мить тримав його в руці, думаючи не про ціну, а про те, що після цієї пляшки діставати буде вже нічого. Потім відкрив.

За вузьким місцем Kain спершу піднявся сам і показав, як розвернути Lyra боком. Зі здоровою ногою попереду вона могла пройти між виступами, не згинаючи пошкоджену надто сильно. Raven підтримував її за пояс. Позаду Дорн підняв ліхтар, який вона нарешті дозволила йому потримати.

Світло ковзнуло стіною. Десь угорі скрипнула дошка.

— Не йди за світлом. Йди за тишею.

Голос пролунав зовсім близько.

Raven обернув голову, і Lyra хитнулася в його руках.

— Тримай, — сказала вона.

Він підхопив міцніше. Kain стояв по той бік звуження, з витягнутою рукою, але дивився тепер повз них. Дорн позаду підняв ліхтар вище.

— Що?

Олексій не відповів. Голос не був схожий на крик із головної галереї. Він не пройшов уздовж води й не повернувся луною. Наче хтось сказав просто біля плеча. Raven не міг би визначити, якого саме.

Lyra стиснула його руку.

— Спочатку вийдемо.

Kain узяв її під лікоть. Raven підштовхнув тубус, протиснувся слідом. Попереду лишався мокрий виступ, де треба було підніматися, і щит, який знову доведеться подавати окремо.

На повороті Lyra озирнулася. Дорн зупинився там, де полиця роздвоювалася навколо виступу: нижча частина сходила до води, вища вела до трьох кам’яних зачіпок.

— Верхньою, — сказала вона. — Під ребром стіни. Потім три виступи й сходи до двору.

Слова прозвучали сухо. Дорн посвітив саме туди, куди вона сказала, поставив ногу на потрібний камінь і рушив за ними. Raven бачив, як той перевіряє кожен поворот.

Останній підйом забрав решту часу. Kain став вище й тягнув за руку, Raven підтримував знизу. Lyra двічі просила зупинитися. У проміжках сиділа на сходинці, заплющивши очі, доки лікування й відпочинок давали змогу рушити знову. Дорн ніс щит, який Kain нарешті сунув йому без жодного слова.

У дворі ще висіло простирадло. З вікна пахло смаженим. Raven підняв очі на світло й відчув, що ненавидить звичайність цього запаху; за мить зголоднів від нього так сильно, що стало соромно.

Дорн поставив щит біля Kain. Озирнувся на три стовпи, на сходи в куті, на вузький вихід із двору до вулиці. Lyra стежила за ним.

— Побачив?

Він ковтнув.

— Так.

— То йди.

Дорн пішов. На виході обернувся, наче хотів щось сказати, але Kain уже повернувся до нього спиною.

До восьмої лишалося дванадцять хвилин. До верхньої брами звідси було щонайменше пів години навіть для здорового. Kain прочитав відповідь Лади, прибрав канал і сів біля Lyra.

Raven хотів теж сісти, та спершу знайшов у відрі чистіший край води, змочив шматок тканини й подав їй витерти обличчя. Вона взяла. Довго тримала тканину біля очей.

Ніхто не заговорив про голос.