Раді Вас бачити!

Сава відміряв синій барвник у таку маленьку посудину, що Raven спершу прийняв її за кришечку. Гном поставив її перед покупчинею й прибрав руку. Та не взяла.

— Тут на комір вистачить.

— На твій — так.

— А решту сукні що робити?

За спиною жінки висів довгий згорток. Вона принесла його через усе місто, розгорнула на Савиному столі, а тепер мусила згортати знову. Знизу тканина була темніша: мабуть, торкнулася води десь на сходах. Покупчиня витерла край рукавом, від чого мокра пляма тільки збільшилася.

Raven підійшов до столу з іншого боку. Сава глянув на нього й повернувся до жінки.

— Можу повернути завдаток.

— Можеш. А час?

Вона говорила без крику. Від цього навколо ставало ніяково швидше, ніж від сварки. Ільма, яка виносила з майстерні порожню раму, зупинилася в дверях, тоді протиснулася боком: стіл знову посунули до її порога.

— Сьогодні можна забрати нове, — почав Raven.

Сава поклав пальці на шийку посудини.

— Звідки?

— Знизу. Якщо майстер…

— Ти з ним говорив?

Олексій замовк. У нього вже склалася дорога: піти раніше, взяти менше, повернутися довгим ходом. Учора ввечері після чайної така справа здавалася майже вирішеною.

— Ще ні.

— То не кажи «сьогодні».

Покупчиня затягнула вузол. Сава повернув їй гроші. Вона перерахувала, сховала, але не пішла.

— Мені до післязавтра, — сказала вже тихіше. — У нас перший виступ із новими костюмами. Можна не цей колір. Але однаково на всіх.

Гном зняв із полиці клапоть темної зеленої тканини.

— Цього є трохи. На скільки вас?

Вони знову почали рахувати. Raven відійшов, щоб не стояти над ними. Біля Ільминих дверей лежала рама, яку вона так і не донесла до стіни. Він підняв її.

— Куди?

— Туди, де ти щойно стояв. Дякую.

Вона витерла долоні й подивилася на стіл.

— Їй зелений краще.

— Чому ж ти не скажеш?

— Бо вона синій замовляла.

Ільма взялася за другий край рами. Разом вони поставили її під навіс, де вже сохли три такі самі. У верхньому куті бракувало кріплення; майстриня перевірила паз нігтем, насупилася й пішла по інструмент. За столом покупчиня прикладала зелений клапоть до зап’ястка. Сава тримав посудину відкритою, даючи їй роздивитися колір.

***

Kain прийшов без щита в руках: ніс його за спиною, а перед собою тримав два пакунки. Один віддав Ільмі. Другий поставив на лавку й одразу сів поруч, щоб ніхто не переплутав.

— Ти сьогодні вільний? — спитав Raven.

— До половини восьмої. Потім веду людей верхньою дорогою.

— Ми могли б устигнути до майстра.

— Назад теж?

Олексій назвав час із запасом. Kain похитав головою.

— Тоді не встигнемо. Ти рахував без вантажу.

Він не сердився. Розв’язав свій пакунок: усередині лежали рукавиці, які хтось ушив надто вузько. Kain спробував натягнути одну, застряг пальцями й зітхнув.

— Зате тепер не загубиш, — сказала Lyra, підійшовши ззаду.

— Спочатку вдягну.

Вона допомогла стягнути рукавицю. Сіла на вільний край лавки, вислухала задум Raven і запитала, яким саме ходом він хоче нести фарбу. Він показав на своїй схемі вихід зі старої фарбувальні.

— Тут треба пройти до дальньої стіни. Ти казала, у тебе є ще позначки.

— Є. Там інше замовлення.

— Я не збираюся їх продавати.

— А вести по них вантажі Сави збираєшся.

Олексій притримав схему долонею. Йому здалося, що вона навмисне ускладнює просте прохання, і він устиг розсердитися, перш ніж почув власну думку до кінця. Простим прохання було тому, що за роботу Lyra вже заплатив би хтось інший.

— Можемо домовитися про частку.

— Можемо. Коли знатимемо, про що домовляємося. Нижній хід я не пройшла. А верхні переходи обіцяла спочатку показати покупцеві. Він дав завдаток.

— Коли показ?

— Ще погоджуємо. Не сьогодні.

Сава закінчив із покупчинею. Та пішла з зеленим клаптем і маленькою посудиною для проби; гроші лишилися в неї. Гном посунув табурет до трійки.

— Мені новий ящик на ваших обіцянках не потрібен, — сказав він. — Я вже один так чекав.

— Ми пропонуємо перевірити дорогу, — відповів Raven.

— Ти щойно пропонував привезти фарбу.

Kain зняв другу рукавицю й поклав її на пакунок. Олексій згорнув свою схему.

— Так. Поспішив.

Сава потер перенісся. На його фартуху висохла жовта смуга, схожа на відбиток дитячої долоні.

— Дивіться. Сьогодні я можу дістати трохи синього тут, нагорі. Дорого. На решті замовлень нічого не зароблю, але віддам людям. Унизу в мене не гора золота. Там товар, який іще треба купити. Якщо почну платити за невідомі дороги, чим купуватиму?

Raven хотів запропонувати свою частку. Грошей вистачило б лише на жест. Сава все одно мусив би діставати решту.

— А порожню тару звідти забрати треба?

Гном подивився на нього уважніше.

— Треба. Майстер брав у мене кошики. Частину можна забрати з приймальні, не чекаючи його.

— Це ми з Kain устигнемо довгою дорогою. Без фарби. Ти тим часом зустрінеш постачальника тут. За кошики — звичайна плата носієві, якщо донесемо. А про нижній хід поговоримо окремо, коли буде що показати.

Kain узяв схему. Пальцем пройшов шлях від майстерні до міста.

— По одному кошику. Більше за раз не потягнемо, якщо хочемо вчасно.

— Там три, — сказав Сава.

— Два сьогодні. Третій почекає.

Гном довго дивився на лавку, наче третій кошик уже стояв перед ним і заважав погодитися. Нарешті кивнув.

Lyra підвелася.

— Я до фарбувальні зайду сама. До балкона, не нижче. Хочу звірити дещо.

— Через нас? — запитав Raven.

— Через свою карту. Але про сходи спитаю.

Вона забрала тубус. Олексій не попросив її затриматися ще на хвилину: Kain уже вкладав рукавиці назад у пакунок, Сава шукав розписку, а в Lyra теж був вечір.

***

Кошики були незручнішими за ящик. Порожні, вони чіплялися за кожен виступ, за ремінь щита Kain, одне за одного. Коли Raven на третьому повороті знову застряг між поручнем і стіною, Kain повернувся, узяв його за плече й розвернув разом із ношею.

— Зараз засмієшся — залишу тебе тут, — сказав Олексій.

— Я вже. Тільки ти не бачиш.

Вони встигли. Біля Ільми Сава саме рахував принесені посудини. Синього було мало, і гном перевіряв кожну, ніби в котрійсь могла випадково виявитися зайва половина.

Один кошик Raven поставив криво. Сава виправив, віддав плату й попросив зачекати. Зняв із гачка тонкий шнур, яким раніше прив’язували вивіску, й простягнув Kain.

— Для рукавиць. Поки перешиють.

Той узяв шнур із цілком серйозним обличчям.

— Дякую. Сьогодні потрібні.

Після його відходу Raven допоміг підписати посудини іменами покупців. Сава диктував, іноді виправляв сам себе. Один колір називав за сукнею, другий за прапором, третій просто «для тієї, що чекає». Доставки ще не відновилися, повернений завдаток не повернувся до гнома, проте на столі з’явилися речі, які завтра справді можна було віддати.

Lyra написала пізніше.

Lyra: За чанами є службові сходи. Не ті, де решітка до плеса. Майстер каже, ними колись носили порожню тару. Унизу старі поховальні галереї. Я дійшла тільки до початку сходів.

Raven перечитав повідомлення й переслав Kain. Цього разу не додав, що вони знайшли дорогу.