Спочатку:
На сторінку книги
Олексій прокинувся раніше будильника й кілька секунд роздивлявся власні руки. Звичайна шкіра, короткі нігті, світла подряпина біля великого пальця. Синього не було. Він сів, опустив ноги на підлогу й згадав, що о десятій має говорити з Наталею. Раніше він спробував би ще заснути, доки не залишиться п’ять хвилин на каву та ввімкнення ноутбука. Сьогодні підвівся відразу. Відновлення зайняло менше часу, ніж він боявся. Складніше виявилося пояснити, де лежать повернуті файли. Наталя двічі відкривала іншу папку й сердилася на себе, аж поки він не попросив показати, що саме вона бачить.
— У мене тут дві однакові назви, — сказала вона.
На його екрані назви відрізнялися. На її — довгі закінчення ховалися за вузьким краєм вікна. Олексій мовчки розсунув стовпчик.
— О, — сказала Наталя. — То оця.
Вони відкрили кілька креслень. На одному бракувало останніх позначок, і довелося шукати пізнішу копію в листуванні. Наталя знала, кому надсилала. Олексій чекав, поки вона знайде повідомлення, не підганяючи й не повторюючи, що треба було зберігати в іншому місці. Коли всі аркуші нарешті лежали перед нею, вона видихнула так, що він почув це крізь шум офісу.
— Все. Тепер уже зроблю.
На столі в неї стояла недоторкана кава. Олексій побачив краєчок дитячого малюнка під прозорою підкладкою: будинок, дерево й величезний рудий кіт, вищий за дерево. Раніше він не помічав, що вона тримає там щось особисте.
— Це твій кіт? — запитав він.
Наталя не відразу зрозуміла, про що мова. Потім посунула телефон.
— Доньчин. Вона вважає, що я його мало годую.
Вона засміялася. Олексій теж усміхнувся, дивлячись на круглий живіт намальованої тварини. Розмова на цьому могла закінчитися, але Наталя розповіла, як кіт навчився відчиняти шафку, а він ще хвилину слухав. Потім хтось покликав її, і вона попрощалася, пообіцявши передати документи на оплату. Олексій надіслав нову інструкцію. Коротку, з тим самим виглядом папок, який бачив на її екрані. Закрив ноутбук і пішов мити чашку. Нічого особливого не сталося: він зробив давно обіцяну роботу, двоє людей поговорили про кота. У квартирі від цього не стало людніше. Але тиша після дзвінка вже не тиснула так, як до нього. *** Mirr чекав під навісом біля Ільминої майстерні. Корону він не надів — крутив у руках, проводячи пальцем по місцю зламу. Удень майданчик був майже порожній. Двоє малих розглядали пляму на камені й сперечалися, на яку тварину вона схожа. Сава розставив тільки те, що вціліло. Raven привітався й запитав, чи треба допомогти. Гном похитав головою.
— Поки впораюся. Якщо щось почнете міняти, скажіть мені до того, як покличете людей.
— Скажемо.
Сава повернувся до покупця. Це була звичайна розмова, без учорашньої образи, проте Олексій відчув межу: гном уже не збирався будувати вечір на його впевненому «зробимо». Mirr піднявся назустріч.
— Я більше з вами в тунелі не піду.
Сказав одразу, щоб не втратити рішучості. Олексій кивнув, хоча всередині щось неприємно стиснулося.
— Через учорашнє?
— Так. І… не тільки.
Mirr подивився на корону, потім поклав її на лавку.
— Мене взяли в групу супроводу. Возять вантажі верхньою дорогою. Там свої охоронці, лікування є. Потрібен ще один маг, платять за вихід. По годинах мені підходить.
— Це добре.
— Не треба так казати, якщо ти злишся.
Олексій здивовано глянув на нього. Хотів відповісти, що не злиться. Виявилося, це було б не зовсім правдою: він уже уявляв їх разом наступного вечора й тепер мусив забрати Mirr із цієї картини.
— Я розраховував, що ти залишишся, — сказав він. — Але ти мені нічого не обіцяв.
Mirr помітно розслабив плечі.
— Я вчора перестав розуміти, що робити. Просто стояв. А ввечері прокручував: треба було ось так, ось так. У голові легко виходить.
— У мене теж.
— Ти ж діяв.
— Я не тебе переконую.
Вони помовчали. Діти домовилися, що пляма схожа на кривого собаку, й покликали третього подивитися. Mirr стежив за ними, наче вперше помітив.
— На репетицію сходив? — запитав Raven.
— Сходив. Сказали, корону можу лишити. Вона їхня, з минулого виступу.
— І що далі?
— На найближчому виступі спробую. Там невеликий шматок. Якщо забуду слова, мене з’їсть риба.
Він усміхнувся. Цього разу Олексій не змусив себе відповідати — усмішка прийшла сама. Kain і Lyra підійшли разом. Mirr розповів їм те саме, тільки вже спокійніше. Kain спитав назву нової групи й час виходів. Почувши відповідь, пригадав одного з її провідників. Сказав, що той нормально водить. Lyra пообіцяла прийти на виступ, якщо Mirr скаже коли. Rusk приніс хілпот. Простягнув Raven і забрав руку раніше, ніж той подякував.
— Я позичене повертаю.
— Дякую.
На поясі в Rusk висіла дорожня фляга, а біля шиї стирчав край тонкої мапи. Він озирнувся, наче перевіряв, чи не пішов хтось із вулиці без нього.
— Ти кудись зібрався? — запитала Lyra.
— Знайшов попутників. До верхніх доріг. Звідти караван на схід. Може, вийду до моря.
— Вже сьогодні?
— Сьогодні до воріт. Далі як вийде.
Mirr аж випростався.
— Ти ж казав, кинджал іще хочеш поміняти.
— Хотів. Потім подумав, що я весь час щось іще хочу поміняти, перш ніж піти.
Rusk присів на край лавки. Не знаходив місця для ніг, двічі пересунув флягу, щоб не тиснула.
— Lyra, я вчора дурне сказав. Про стрілу.
— Сказав.
— Я б теж у себе стріляв. Тобто в того, що мене… Ну ти зрозуміла.
Вона кивнула. Не допомагала йому швидше закінчити, але й не змушувала повторювати вибачення. Rusk потер долоні об коліна й нарешті встав.
— Якщо доберуся, напишу. Може, хоч картинку пришлю.
— Пришли, — сказав Raven.
Йому хотілося запитати, чи вистачить Rusk запасу, чи надійні люди, з якими він іде, чи перевірив дорогу. Lyra вже дала йому кілька коротких порад, а Kain назвав місце, де краще шукати супровід. Решту доведеться вирішити самому Rusk. Mirr пішов разом із ним до мосту. Ніс дерев’яну корону під пахвою. Якусь мить вони обоє були видні між перехожими, а потім зникли. На лавці залишилося багато вільного місця. *** Олексій сів туди, де щойно стояла корона. Kain сперся плечем на колону, Lyra розв’язувала тубус із записами. Ніхто не поспішав говорити.
— Я подумав про наступний вихід, — почав Raven. — Можна змінити час. Зібратися тут, пройти через фарбувальню. А якщо хтось не встигає, щоб писав мені…
Він зупинився, бо Lyra підняла очі.
— Чому тобі?
— Щоб не чекали.
— Можна в спільний канал.
— Так. Можна.
Олексій відчув, як починає злитися вдруге за розмову. Не через саму поправку. Через те, що намагався дати всім зрозумілий порядок, а його зупиняли ще до того, як він встиг пояснити.
— Я не збираюся вами командувати.
— Тоді спитай, коли ми можемо, — сказав Kain.
Це було так просто, що сперечатися стало незручно. Олексій подивився на обох. Вони не збиралися йти. Просто чекали іншого запитання.
— Коли можете?
Lyra назвала два вечори. В інші хотіла завершити власні справи — перевірити кілька переходів і зустрітися з покупцем карти. Kain мав оплачувані супроводи, від яких теж не відмовлявся. Один вечір збігався в усіх трьох.
— Добре, — сказав Raven. — Тоді в цей. Якщо побачимо їх…
— Повернемося, якщо хтось із нас не захоче йти далі, — відповіла Lyra.
— Навіть коли двоє захочуть?
— Саме тоді це й треба.
Kain кивнув. Олексій дивився на них і пригадував, як учора виривав ящик із рук Mirr. Рішення вже не вимагало пояснень, коли скло вдарилося об камінь. А до того він міг би ще довго доводити, що треба обережніше, що вони впораються, що люди чекають.
— Домовилися. І про покупців спершу питатиму всіх.
Lyra прибрала записи в тубус.
— А карти лишаються мої. На спільну дорогу покажу потрібне. Далі не пересилаємо.
— Добре.
— І я ходитиму сама, коли це моя справа.
Raven уже набрав повітря, щоб заперечити. Випустив повільно.
— Тільки скажи, якщо через це зміниться наш вихід.
— Скажу.
На цьому домовленість закінчилася. Ніхто не запропонував назви для групи. Ніхто не обіцяв більше не помилятися. До вечора ще був час. Kain пішов забрати щит із ремонту, Lyra — віднести Саві відповідь від знайомої: та погодилася почекати на фарбу. Raven залишився біля Ільминих дверей. Майстриня попросила перенести підставки, і він допоміг, поки вона пояснювала, як позавчора Mirr неправильно тримав рибу: нитку треба було кріпити ближче до голови, тоді не перекидалася б. Наступного дня Raven допоміг Саві рознести кілька замовлень. Ще через день вони з Kain та Lyra зустрілися, як домовлялися, й узялися за короткі доручення на околицях. Одну дорогу закінчили раніше на прохання Lyra. На іншій Kain повернув їх, побачивши чужих біля вузького спуску. Raven хотів розпитати Kain, що саме його насторожило, але рушив слідом. Спитає, коли відійдуть від спуску. Досвід і винагорода накопичувалися поміж розмовами й дорученнями. До дев’ятого рівня він дійшов, навіть не виділивши для цього окремого вечора. У місті Raven купив манапот і антидот замість витрачених. Повернутий Rusk хілпот уже лежав у сумці. Грошей знову було мало, але тепер він принаймні знав, кому може написати, не починаючи розмову з оголошення про пошук групи. Запрошення прийшло, коли він виходив зі складу.
Siver: Можу владнати вашу історію з проходом. Завтра о двадцятій, біля південних дверей складу. Приходь сам. З усіма одразу домовитися не вийде.
Олексій перечитав останнє речення. У ньому було щось знайоме, навіть зручне: спочатку поговорити з одним, потім той пояснить решті. Так він і сам часто робив. Він міг піти, вислухати, нічого не обіцяти. Повернутися вже з готовим рішенням і позбавити Kain та Lyra зайвих клопотів. Олексій постояв на сходах, пропустивши кількох людей. Потім переслав повідомлення обом. Без скорочень і без власного пояснення, що це, мабуть, нічого особливого. Lyra відповіла першою:
Lyra: Завтра Mirr грає. Давай спочатку до нього. Там і поговоримо.
Raven погодився. Повідомлення Siver лишилося без відповіді.
