Спочатку:
На сторінку книги
Гномиха вдарила посохом по мосту, і з-під її ніг злетіла зграя білих птахів. Птахи були дрібні, з довгими хвостами, які в польоті здавалися клаптями обірваної тканини. Вони закружляли над ящиками, обсіли поручні й заходилися верещати. Один сів гномисі на голову. Вона завмерла, підняла очі до краю своєї хустки й дуже виразно сказала:
— Злізь.
Птах нахилив голову.
За її спиною заскрипіло дерево. Гномиха різко обернулася.
— Тримай, бо впаде!
Крайній ящик уже сповзав із візка. Олексій підхопив його раніше, ніж зрозумів, що втрутився. Усередині щось тонко дзенькнуло. Він застиг із важким дерев’яним кутом у долонях; хлопець у темній робі, який тримав ящик із другого боку, теж перестав дихати.
— Ціле? — запитав хлопець.
— Зараз довідаємося, — відповіла гномиха.
Вони повернули ящик на візок. Вона відігнала птаха, підчепила кришку й довго дивилася всередину. Потім витягла скляну рибу завбільшки з долоню. Крізь порожнє черевце проходив тонкий металевий стрижень; хвіст риби світився зеленим.
— Ціле, — сказала гномиха. — Але більше так не треба.
— Ми ж не спеціально, — озвався хлопець.
— А якби спеціально, я б вам зараз ноги повідбивала.
Олексій посунувся, пропускаючи її до переднього колеса. Гномиха сіла навпочіпки й потягнула з-під обода зім’ятий шкіряний ремінець. Хлопець у робі почервонів — навіть крізь темну шкіру аватара було помітно.
— Це твій? — запитала вона.
— Мій.
— То наступного разу прив’яжи до себе. Щоб і тебе намотало. Одразу згадаєш.
Він узяв ремінець. Олексій відвів погляд, даючи йому змогу заховати сумку без свідків, і тільки тепер помітив ельфа зі щитом, який стояв перед візком та втримував його на схилі.
— Допоможеш до рівного? — запитав той.
На рівному виявилося ще двоє. Лучниця збирала корм із розірваного мішечка, відганяючи птахів, а худий ельф із кинджалом сперечався з нею, чи варто взагалі той корм збирати.
— Вони ж уже їдять.
— Тут люди ходять.
— Люди теж можуть їсти. Не заважай.
Вона випросталася з повною жменею зерна й висипала його на бічний виступ. Птахи перелетіли туди майже всі разом. Один лишився на візку, смикаючи зав’язку гномишиної хустки, яку вона встигла покласти на ящик. Олексій відпустив дерев’яний борт. Міг іти. Йому треба було до входу в Нижні Тунелі, шукати людей, яким потрібен сапорт без лікування. З цією думкою він повернувся сьогодні в Ноктір, швидко добрав п’ятий рівень і витратив SP на Майт. Тепер уміння висіло на панелі, а він так і не вирішив, як запропонувати себе чужій групі, щоб не звучати як людина, якій терміново потрібне місце.
— Ти звідки взявся? — запитав ельф із кинджалом.
— Ішов повз.
— А. Я думав, Ільма вже найняла ще когось нам на заміну.
— Є за що, — сказала гномиха.
Її звали Ільма. Інтерфейс давав змогу відкрити звичайну картку міської майстрині, але Олексій не став: вона вже випрямляла спину, упершись кулаками в поперек, і картка зараз тільки заважала б бачити її обличчя.
— Нам ще одного якраз бракує, — сказав щитоносець. — Kain.
Він назвався, наче простягнув руку. Олексій відповів своїм новим ім’ям.
— Raven. П’ятий. Майт є.
— Лікування?
— Тільки себе.
— Ясно. Ми ведемо Ільму до нижнього підйомника. Один вихід, потім вільний.
— Ти спитай, чи він хоче, — озвалася лучниця.
— Я ж питаю.
— Поки що ти розповідаєш.
Kain подивився на Олексія й почекав. Відмовитися було легко. Сказати, що не туди йде, і рушити далі мостом, залишивши собі вечір без чужих ремінців, птахів і ящиків. Олексій глянув на скляну рибу, яку Ільма досі тримала в руці.
— Що там за дорога?
Лучниця підійшла ближче.
— Я Lyra. Дорога погана для коліс. Пішки нормально. Якщо Kain знову не вибере коротшу.
— Вона справді коротша.
— Ми щойно витягали візок.
— Це був ремінець Mirr.
— І міст під нахилом, — додала вона.
Mirr підняв руку, визнаючи свою частку провини. Ельф із кинджалом назвався Rusk і запропонував не обговорювати дорогу, поки на ній стоять. Позаду них уже зібралися люди. Один просив пропустити до храму; інший переконував, що його бочка не пролізе збоку, хоча сам ще не пробував. Олексій погодився. *** Він знав Ноктір зовсім з іншого боку. Колись у цьому місті йому були потрібні склад, два перекупники та найкоротший шлях до виходу. Решту він пам’ятав плямами: синє світло, темні сходи, храмова арка. Зараз візок їхав повільно, раз у раз зачіпаючи колесом нерівний камінь, і на світ доводилося дивитися довше. Під навісом жінка з попелястим волоссям розвішувала вузькі смуги пофарбованої тканини. Вода капала в підставлені миски; двоє дітей сварилися, чия миска наповниться першою. Далі, біля сходів, продавали гарячу їжу. Ільма зупинила візок так рішуче, що Rusk мало не налетів на неї, й купила корж. Їла, тримаючи його через край хустки. Нікому не запропонувала — і ніхто чомусь не образився.
— Куди стільки риби? — запитав Mirr.
— До Сухого двору.
— Там вода є?
— Якби була вода, він би так не називався.
— Я про риб.
Ільма дожувала.
— На весілля. Повісять над столами, в кожну вставлять світильник. Наречена захотіла море.
Rusk подивився на ящики з новим інтересом.
— А він?
— Він захотів дешевше. Пізно захотів.
Lyra засміялася. Mirr попросив показати ще одну рибу, і майстриня, повагавшись, дозволила. Він підняв її до кристала над вулицею. По внутрішній стіні пробігла зелена смужка, і риба на мить ніби ворухнулася в його руці. Олексій дивився на цей відблиск. Роками він бачив у таких речах декорацію між потрібними справами. Можливо, тому й пам’ятав лише дорогу до складу. Біля дошки замовлень він затримав Kain. Два дрібні доручення мали ту саму кінцеву точку, що й Ільмин вантаж: одному майстрові треба було передати пакунок, іншому — отримати розписку. Raven запропонував узяти обидва, щоб винагорода покрила витрати супроводу. Kain спершу перевірив, чи немає обов’язкового відгалуження, а тоді погодився. За хвилину вони пішли далі; Mirr дорогою перепитав, чи в пакунку теж скло. Kain запевнив, що ні, й віддав йому бланк для підпису. За нижньою брамою вулиця звузилася до кам’яного жолоба. Будинки скінчилися, та життя міста тяглося за ними: на стіні сушилися полотнища, у ніші стояли порожні кошики, зі старого водоводу долітало невиразне гудіння. Ільма почала співати. Тихо, собі під ніс; слів Олексій не розбирав, але на третьому повторі вже впізнавав мелодію. Mirr спробував підхопити.
— Ні, — сказала вона.
— Я так погано?
— Ти іншу пісню співаєш.
Він замовк. За хвилину почав свистіти. Імпа першим побачив Kain. Істота сиділа на підпірці старого лотка й тягнула зубами чиєсь ганчір’я. Щитоносець підняв долоню, зупиняючи візок. Raven наклав Майт на нього, потім окремо на Rusk і Lyra. Між накладаннями доводилося чекати. Rusk спробував розвернутися до арки раніше, ніж Raven закінчив, і отримав від Ільми посохом по чоботу.
— Допоможи прив’язати колесо. Потім підеш куди треба.
Сутичка тривала недовго. Імп стрибнув на щит, Rusk зайшов збоку, Lyra дочекалася вільної лінії для пострілу. Raven встиг завдати один удар, перш ніж істота впала. Значно більше клопоту завдало розв’язування мотузки: Ільма затягнула вузол так, ніби збиралася залишити візок тут до наступної зими.
— Ніж дай, — попросила вона Rusk.
— Це ж новий.
— То він мотузку ще не різав? Пора навчитися.
Він подав кинджал. Kain відвернувся, ховаючи усмішку. Олексій несподівано для себе теж усміхнувся. Далі йшли обережніше. На одному з поворотів дорогу перетинала глибока тріщина, і довелося переносити ящики руками. Ільма сварилася через кожен поштовх. Lyra несла свій із Mirr, тихо наказуючи йому дивитися під ноги. Rusk хотів довести, що впорається сам, але, спробувавши підняти наступний, мовчки зачекав Raven. Коли останній ящик опинився по той бік, із темної шахти попереду потягнуло холодом. Залізні ланцюги підйомника висіли вздовж стіни, зникаючи десь угорі. Поряд дрімав доглядач. Ільма стукнула посохом по його черевику.
— Знову спиш?
— Чекаю.
— То допоможи, раз дочекався.
Доглядач розплющив одне око, побачив ящики й підвівся без поспіху. Він знав, де взяти підкладки й за який борт візка тягнути. Ільма вперше за весь шлях нікому не вказувала. Поки вантаж кріпили на платформі, Rusk відійшов до краю шахти й задер голову.
— Звідси можна назовні?
— Не цим підйомником, — відповіла Lyra.
— А яким?
— Тобі куди?
— Де небо є. І вода. Багато.
Вона стала поруч. Олексій бачив їхні спини й далекі вогні над ними. Rusk більше нічого не додавав, і Lyra теж не поспішала з жартом.
— Через верхні дороги. Але самому зараз не варто, — сказала вона нарешті. — Покажу, де шукати попутників.
Ільма покликала всіх до візка. За виконані доручення розрахувалися тут же, біля доглядача. Сума була невелика, зате жодного кола назад робити не треба було. Raven прибрав гроші, не перераховуючи їх уголос. Майстриня взяла свою хустку. З-під складки висипалося кілька зернин. Білий птах, який летів слідом ще від мосту, опустився на платформу.
— А ти куди? — запитала вона.
Птах стрибнув ближче до зерна. Ільма зітхнула й залишила його. Платформа рушила, ланцюги дзенькнули. Гномиха з візком повільно піднімалася в шахту. Mirr махнув їй, хоча вона вже дивилася вгору. Тільки коли зелений відблиск скляних риб загубився між балками, він опустив руку.
— Ви часто так ходите? — запитав Raven.
— Знайомі відучора, — відповіла Lyra. — А що?
— Нічого.
Йому здавалося, вони давно знають одне одного. Мабуть, через те, як вільно сперечалися. На зворотному шляху Kain запропонував зібратися ще раз. Raven сказав, що перевірить роботу й напише. Той не став вимагати негайної відповіді. Mirr уже розповідав Rusk, що скляні риби добре виглядали б на сцені, і намагався руками показати, як їх підвісити, щоб вони пливли. Rusk слухав уважніше, ніж Олексій очікував. Біля розвилки стояли двоє чужих. Один пропустив їх, прибравши довгий спис, другий затримав погляд на щиті Kain.
— Наступного разу спершу до нас, — сказав він.
Kain не відповів. Лише дочекався, поки останнім пройде Mirr, і рушив далі. Олексій озирнувся. Над чужим світився нік Varr. Він уже розмовляв з іншою групою, не звертаючи на них уваги. До міста п’ятеро повернулися разом. На мосту досі цвірінькали птахи. Один сів на поручні зовсім близько, і Raven зупинився, щоб роздивитися тонкі напівпрозорі пера на його шиї. Lyra чекала за кілька кроків.
— Ідеш?
— Зараз.
Птах схилив голову й подивився на нього одним чорним оком. Олексій простягнув порожню долоню. Той не повірив і полетів до харчевні.
