Спочатку:
На сторінку книги
Mirr стояв посеред маленької сцени й чекав, поки йому подадуть корону. Корони не було. Жінка в зеленому плащі вже двічі простягнула руку до порожньої підставки, намагаючись зробити це частиною вистави. З-за завіси долітав приглушений шепіт. Хтось щось упустив.
— Ваша величносте, — сказала жінка втретє, — знак вашої влади…
Mirr подивився на неї, потім на підставку. У першому ряду засміялася дитина. Raven відчув, як сам завмер, чекаючи тієї миті, коли Mirr знітиться й відступить, ніби тоді біля ящика. Той випростався.
— На ремонті, — сказав він.
Жінка мовчала один короткий удар серця. Потім низько вклонилася.
— Після вашого останнього указу, величносте, корона тріснула від сорому.
Засміялися вже дорослі. Mirr набрав повітря, розкрив рот для наступної репліки — і тут із-за завіси вилетіла корона. Він упіймав її обома руками біля самих грудей. Кривий зубець зачепив край рукава.
— Полагодили, — сказав він, дивлячись на корону так, ніби не чекав її більше ніколи.
Lyra сміялася, притиснувши долоню до рота. Kain поруч із нею видихнув і перестав стискати край лави. Raven тільки тепер помітив, що теж тримав руки надто міцно зчепленими. Виставу грали на майданчику над торговими рядами. Сцену склали з широких дощок, завісу повісили між двома колонами. Від верхнього водогону тягнуло сирістю; коли хтось голосно говорив унизу, слова долітали сюди й перемішувалися з королівськими наказами. За спинами глядачів проходили люди, зупинялися на хвилину, йшли далі. Один гном весь час просив не ставати перед ним, хоча сам сидів на підставці, принесеній невідомо звідки. Олексій давно не дивився нічого, що не можна було зупинити й перемотати. Тут актори збивалися, чули сміх, чекали, доки він стихне. Mirr спочатку тримався надто прямо. За кілька сцен почав забувати про руки й говорити вільніше. Коли його короля перехитрила рибалка, він озирнувся на глядачів із таким щирим обуренням, що Raven засміявся разом з усіма. Наприкінці Mirr побачив їх. Махнув, хоча ще мусив уклонитися, заплутався в чужому плащі й мало не повалив жінку в зеленому. Вона втримала його за лікоть, не припиняючи усміхатися публіці. Потім вони чекали збоку, поки знімуть завісу. Mirr підійшов, ще не позбувшись королівської постави.
— Ви давно тут?
— Із ремонту корони, — відповів Kain.
Mirr скривився.
— Вона під лавку закотилася. Я думав, усе.
— А вийшло добре, — сказала Lyra.
— Бо Лесс підхопила. Я навіть не знав, що далі сказати.
Він озирнувся на жінку в зеленому. Та вже згорнула свій плащ і намагалася пояснити двом помічникам, чому мокру завісу не треба одразу складати в скриню.
— Підеш із нами? — запитав Raven.
— Ще прибрати допоможу. Потім у мене зміна. Але дякую, що прийшли.
Він сказав це всім трьом, проте подивився чомусь на Олексія. Той кивнув. На прощання Mirr обережно торкнувся його плеча — швидко, ніяково — і повернувся до сцени. Raven дивився, як він бере край дошки разом з іншим гравцем. Коли Mirr пішов із групи, Raven бачив передусім порожнє місце. Тепер дивився, як той сперечається з помічником, за який край брати дошку. *** Lyra повела їх до чайної за поворотом. Там не було сцени, зате стояли низькі столи, на яких уже хтось вирізав свої імена. Над прилавком висіла вицвіла картина: темний берег, човен і дві світлі фігури. Raven не зміг розібрати, чи вони пливли до міста, чи від нього. Kain відсунув лавку від стіни, щоб усім вистачило місця. Замовив чай і тарілку маленьких круглих коржиків. Lyra подивилася на нього з підозрою.
— Ти тут уже бував.
— Бував.
— І не сказав.
— Ти теж не все розповідаєш.
Він зняв рукавицю, взяв коржик і надкусив. На пальцях залишився цукор. Raven глянув на відремонтований щит біля лави й знову подумав, як мало знає про цю людину. Kain міг би бути ким завгодно поза грою. Тут він поки був тим, хто спершу перевіряє вихід, а потім знає, де купити солодке. Lyra дістала клаптик паперу. На ньому був намальований птах із майже круглою головою й надто довгими ногами.
— Це той, із мосту? — запитав Raven.
— Ні. Це я не вмію малювати ноги.
Він узяв аркуш, коли вона дозволила. По другий бік були звичайні позначки поворотів. Птах сидів між ними боком, витягнувши шию.
— На продаж таке не піде, — сказала Lyra.
— Чому? — запитав Kain. — Будуть знати, де живе страшне.
Вона забрала папір і сховала, але не образилася. Олексій допив половину чаю, перш ніж згадав, навіщо вони ще мали сьогодні зустрітися. Запрошення Siver нікуди не зникло. У нього був час, місце й умова. Він показав повідомлення обом. Kain прочитав і відсунув порожню тарілку.
— Хочеш іти?
— Хочу почути, що він пропонує.
— А якщо нічого?
— Тоді нічого. Відійдемо.
Lyra провела пальцем по тріщині в глазурі чашки.
— Він не написав, хто він.
— Тому й хочу побачити.
— Побачиш аватар, — сказала вона. — Це небагато.
Raven кивнув. Йому подобалося думати, що зможе оцінити людину з перших слів. Він уже помилявся в цьому, і не раз. Але не хотілося просто зникати з кожного місця, де на нього чекають чужі умови.
— Підійдемо разом. Біля дверей людно. За склад я не піду й вас нікуди не відправлятиму.
— Я теж хочу послухати, — сказав Kain. — За прохід питають з усіх.
Lyra допила чай. Коли виходили, вона повернулася до прилавка й купила ще один коржик у папері. Олексій подумав, що собі, але на майданчику вона поклала пакунок біля Mirr, який досі допомагав прибирати сцену. Той устиг тільки махнути рукою. *** Біля південних дверей складу стояла черга. Один із носіїв сперечався з доглядачем, що його пакунок менший за чужий, хоча на вигляд був удвічі більшим. На краю сходів жінка продавала дерев’яні іграшки. Перед нею стрибав на нитках маленький воїн із безглуздо великим щитом. Lyra зупинилася біля лотка. Kain із Raven стали поруч, пропускаючи тих, хто виходив зі складу. До призначеного часу лишалася хвилина. Олексій написав Siver, що вони прийшли втрьох. Відповідь надійшла швидко.
Siver: Я просив одного. Твій щитоносець може зачекати в чайній.
Raven глянув на Kain. Той уже читав переслане повідомлення.
— Може, не стане говорити, — сказав він.
— Може.
Олексій написав, що нікого не відправлятиме. Поки чекав, Lyra взяла з лотка дерев’яного воїна. Показала Kain: з-за іграшкового щита стирчала смішна крихітна рука. Kain похитав головою, проте куточки рота здригнулися.
Siver: І лучниця з іграшкою хай відійде. Ви ж розумієте, про що я.
Олексій відчув неприємний холод. У своєму повідомленні він не писав, де стоїть Lyra й що тримає. Підвів голову, роздивляючись майданчик. Люди біля ваг, біля колони, у черзі; кожен міг щойно написати ці слова. Він показав повідомлення Lyra. Вона дочитала, повернула іграшку продавчині й підійшла до них.
— Сірий плащ біля колони, — сказала тихо. — Дивиться сюди. Але там ще двоє.
Олексій не став одразу повертати голову. Kain подивився відкрито. Гравець у сірому стояв на початку проходу вздовж складу, достатньо далеко, щоб між ними весь час хтось опинявся. Він міг чекати товар, напарника, їх. Нік Raven не встиг прочитати.
Siver: Тепер вона біля тебе. Добре. Залиш їх там і зайди в прохід ліворуч. Я покажу, як це владнати.
Lyra подивилася на Raven. Він зберіг листування й переслав останній рядок обом. Два послідовні рухи, які відправник описав правильно. Щоб знати їх, комусь треба було бачити майданчик або отримувати звідси повідомлення. Нічого більшого вони поки не знали.
— Ми можемо попросити його вийти, — сказала Lyra.
— Попросимо, — погодився Raven.
Він написав, що розмовлятиме тут. Якщо є умови — нехай Siver підійде або надішле їх текстом. Сірий гравець біля колони поворухнувся. На мить Олексію здалося, що той іде до них, але він лише пропустив двох носіїв. Потім повернув у прохід, не озираючись. Kain зробив крок, щоб краще його бачити, й зупинився біля сходів.
— Не дістанемо звідси ім’я, — сказав він.
— Може, це взагалі не він, — відповіла Lyra.
— Я й не кажу, що він.
Олексій знав, як легко було б пройти ще трохи: тільки до колони, тільки подивитися за ріг. Він уже стояв на початку цього рішення й відчував, як цікавість підбирає йому розумні виправдання. Поруч Kain чекав, поклавши долоню на ремінь щита. Lyra дивилася на майданчик. Вони не тягнули Raven назад і не розповідали, як правильно. Він сам погодився лишитися тут.
— Ходімо, — сказав Олексій.
Siver більше не написав. Вони відійшли від складу втрьох. Біля водогону Lyra ще раз озирнулася, потім повернула голову вперед. Kain запропонував завтра почати з іншого боку Нижніх Тунелів; вона відповіла, що спершу перевірить підхід. Розмовляли вже про конкретний наступний вихід, на який могли погодитися або ні. Олексій слухав, час від часу поглядаючи на канал повідомлень. Загроза від цього не зникла. Varr лишився на своєму місці, Сава чекав на товар, який ще треба було якось привезти. Але повідомлення з чужого боку більше не визначало, де й як закінчиться його вечір. На сходах надійшов короткий текст від Rusk.
Rusk: Небо побачив. Води поки немає. Тут вітер, уявляєш.
Raven зупинився й усміхнувся. Lyra запитала, що там. Він прочитав уголос.
— Дійшов, — сказала вона.
— До неба, — уточнив Kain. — До моря ще далеко.
— Не пиши йому це.
— Я й не збирався.
Вони повернулися до чайної. Виставу вже розібрали, дошки лежали біля колони, Mirr пішов на свою зміну. На стіні лишилася тонка мотузка, якою підвішували рибу. Олексій підійшов до прилавка й попросив три чаї. Ніс чашки по одній: спочатку Lyra, потім Kain, останню собі. На третій він помітив маленький синій слід біля нігтя. Фарба все-таки лишилася в щілині. Він сів за стіл, повернув чашку чистішим боком до себе й почав розповідати їм, як днями на роботі довелося рятувати креслення.
