Спочатку:
На сторінку книги
Наталя попросила ввімкнути камеру. Олексій подивився на своє відображення в чорному куті екрана, пригладив волосся й погодився.
— О, живий, — сказала вона. — А то я вже третій день із літерами розмовляю.
Він спробував усміхнутися. Вийшло не дуже; Наталя вдала, що не помітила. Вона сиділа в офісі серед стосів паперу, притиснувши телефон коробкою скріпок. Позаду хтось шукав степлер і сердився, що його знову взяли мовчки. Йшлося про стару папку з робочими кресленнями. Олексій перевірив копію, сказав, що вона є, але відтоді так і не виділив часу відновити потрібні файли та відкрити їх разом із Наталею.
— Післязавтра в нас показ замовникові, — сказала вона. — Я можу перенести свою підготовку на ранок. Ти тільки не зникни.
— О десятій. Я зроблю.
— Домовилися. І напиши, куди потім заходити. Минулу інструкцію я не зрозуміла.
Олексій глянув на документ, який надсилав їй місяць тому. Шість пунктів. Усі правильні, якщо знати, про яку папку йдеться й чим робочий диск відрізняється від того, що бачить сама Наталя.
— Перероблю.
— Дякую. Бо я щоразу почуваюся дурною, а ви щоразу кажете, що це просто.
Вона не усміхнулася. Олексій відсунув чашку від ноутбука.
— Це я погано пояснив.
Наталя кивнула, ніби саме цю відповідь і хотіла почути. Потім хтось за її спиною нарешті знайшов степлер, і вона повернула голову, забувши на секунду про дзвінок. Олексій лишився перед екраном із відчуттям, що його повернули до справи, яка існувала весь цей час і без нього. За обслуговування мали заплатити після закриття робіт. Цих грошей він чекав. Новий Raven ще не заробив нічого, що можна було б винести з гри, не залишивши себе там без запасу. Він записав час перевірки й почав нову інструкцію з порожньої сторінки. *** Сава стояв на табуреті й знімав вивіску. Вона трималася на одному цвяху, другий застряг у камені. Гном сердився, тягнув нерівно, і Raven довелося притримати нижній край, щоб дошка не вдарила його по голові.
— Не треба, — сказав Сава.
— Впаде.
— То хай падає.
Олексій усе одно тримав. Зрештою цвях вийшов, вони опустили вивіску й поставили до стіни. На ній була намальована долоня в різнокольорових плямах. Поруч маленькими літерами: «Не пити».
— Часто п’ють?
— Один раз достатньо, щоб потім питали всі.
Сава сів на табурет, витер руки об фартух. Олексій не знав, чи в його справжньому обличчі є щось від цього широкого гном’ячого носа й важких повік. Проте втому в голосі впізнав без усякого аватара.
— Lyra казала, тобі потрібен покупець, — почав Raven.
— Мені потрібен товар. Покупці є. У них сукні, плащі, знамена. Всі хочуть щось іншого кольору.
— Те, що лишилося, не купують?
— Рештки. По баночці. Тутешнім перекупникам мало. А мені платити за місце, поки я продам одну синю й пів жовтої, немає сенсу.
Він уже відкривав скриню, показуючи, що розмова закінчена. Raven побачив усередині десяток маленьких посудин, пакунок тканини й кілька дешевих пензлів. Пригадав порожні столи на вчорашньому майданчику. Там люди зупинялися, але не знали, що шукати. Сава хотів продати одразу все, бо окремо не встигав; покупці ходили через два яруси, бо саме тут його вже не було.
— А якщо на один вечір? Без оренди.
— Де?
Олексій показав на маленький майдан за колонами. Сава не повернув голови.
— Там ніхто не ходить.
— Учора ходили.
— Учора шукали мене.
— Отже, прийдуть іще.
Гном подивився на нього з виснаженим терпінням.
— У тебе є місце?
Місця не було. Олексій хотів сказати, що зараз знайде, але згадав погляд Наталі над коробкою скріпок.
— Ще ні. Спитаю. Нічого поки не обіцяй людям.
— Це ти собі скажи, — відповів Сава.
Ільма повернулася з Сухого двору того самого дня. Її майстерня виходила на невелике розширення вулиці поруч із порожніми столами. Двері стояли навстіж; ізсередини тягло теплом і запахом гарячого металу. Біля порога сохли дерев’яні рами, на одній із них висіла єдина скляна риба без хвоста. Raven постукав у одвірок.
— Входь, раз прийшов, — сказала Ільма з глибини.
Вона сиділа за столом, затиснувши колінами круглу форму. Не підводячи очей, вислухала його й запитала, чи не перекриють вони двері.
— Не перекриємо.
— І воду не перекидайте. Там відро біля сходинки.
— Добре.
— Стіл свій.
Олексій уже повертався, коли вона підняла голову.
— А риби дійшли. Твій довготелесий учора питав.
— Mirr?
— Той, що співає не те. Скажи: нареченій сподобалися.
Raven написав Mirr просто на порозі. Той відповів майже одразу: «А ту без хвоста можна подивитися?» За годину вони з Lyra несли невеликий стіл. Сава мав дошку, Ільма дала дві підставки. Kain прийшов пізніше, перевірив, чи не хитається конструкція, і підклав під ніжку плаский уламок. Rusk позичив у когось ліхтар, але поставив його так, що світло било покупцеві просто в очі. Довелося перевішувати.
— Ти когось допитувати зібрався? — запитала Lyra.
— Щоб краще бачили.
— Посунь до стіни. Ось сюди.
Rusk опустив ліхтар нижче. Lyra відійшла, подивилася з вулиці й кивнула. Вона привела двох знайомих гравців. Одна хотіла перефарбувати старий плащ, другий шукав матеріал для маленького кланового прапора й соромився говорити, що клан складається тільки з нього та брата. Сава не здивувався. Показав кілька клаптів, пояснив, який колір на чому вийде, і перестав поглядати на час. Потім прийшла жінка в простій сірій сукні. Довго розглядала синю фарбу, тримала баночку проти світла, ставила й знову брала. Raven уже хотів сказати, що на вулиці надто темно для вибору, коли вона запитала Саву:
— А волосся можна?
Той мовчки показав на напис «Не пити», потім поставив баночку подалі від неї. Жінка засміялася й пішла. За кілька хвилин повернулася з подругою та старою стрічкою: вони справді збиралися щось фарбувати. Олексій стояв збоку, приймав дрібні замовлення й віддавав Саві, коли той звільнявся. Виявилося, люди погано пам’ятають назви кольорів, зате чудово пам’ятають, на що вони схожі. «Як там, біля храму». «Як хвіст у риби». «Ні, отой, тільки не такий сумний». Сава відповідав серйозно. Одного разу навіть вийшов із-за столу й пішов подивитися на плащ перехожого, якого покупець навів за приклад. Тоді за столом залишився Raven. Він узяв дві баночки, показав на вибір, і літній ельф довго питав його, чи можна змішати їх із водою.
— Я краще дочекаюся майстра, — сказав Олексій після третього запитання.
— То чого стоїш, наче продаєш?
Олексій поступився місцем Саві, який саме повернувся. Lyra бачила всю розмову й навіть не намагалася приховати усмішку.
— Хотів допомогти, — пояснив він.
— Допоміг. Не продав людині казна-що.
Біля порога Ільма дала Mirr рибу без хвоста. Той підвісив її на тонкій нитці під ліхтарем і обережно повертав, дивлячись, як тінь пливе по стіні. Спочатку діти зупинилися самі. Потім Rusk, який нудьгував без діла, взяв другий ліхтар і став підсвічувати знизу. Риба виросла на стіні до розмірів човна.
— А тепер з’їсть короля, — сказав хтось із малих.
Mirr надів на голову ту дерев’яну корону з відламаним зубцем. Знайшов її на сусідньому столі й спитав Ільму, чи можна взяти; вона тільки махнула рукою.
— Королів не їдять, — оголосив він. — У них корони застрягають у горлі.
Діти зажадали спробувати. Mirr стояв червоний від незвичної уваги, говорив спершу надто тихо, але Rusk підняв риб’ячу тінь йому просто над головою, і довелося рятуватися. Він зняв корону, кинувся за колону, діти засміялися. Сава перестав говорити посеред пояснення. Подивився, як вони бігають навколо ліхтаря, і теж засміявся — уперше за вечір. Raven захотілося покликати Kain, але той уже стояв поруч. Щит спирався на стіну. Без нього щитоносець здавався звичайною людиною, яка не вміє влаштувати руки й тому тримає їх схрещеними.
— Ти це все задумав? — запитав він.
— Ні. Я тільки про стіл.
— Добре вийшло.
Олексій не відповів. На мить йому здалося, що зараз потрібно щось сказати, закріпити, перетворити цей випадковий вечір на домовленість. Він промовчав. Коли покупців поменшало, Сава покликав його за стіл. Віддав невелику частку за організацію й допомогу. Raven прибрав гроші й допоміг йому згорнути клапті тканини.
— Є ще ящик у нижній майстерні, — сказав гном. — Уже оплачений. Готові барвники. Мій носій після розмови біля стоку більше не ходить.
— Хочеш, щоб ми забрали?
— Хочу знати, чи можете. Завтра не сьогодні: без товару я більше людей не кликатиму.
Олексій покликав решту. Lyra спитала, яка саме майстерня, Kain — до котрої години й чи є інший вихід. Mirr слухав, знявши корону. Rusk одразу запропонував не брати візок: ящик можна нести вдвох. Погодилися після того, як Сава показав місце. Воно було перед розвилкою Varr, і Lyra знала підхід із боку старої фарбувальні. Частину шляху вони вже проходили. Решту збиралися перевірити разом. Поки домовлялися, на протилежному боці вулиці зупинився списоносець. Він дивився не на риб’ячу тінь і не на фарби. На людей за столом. Олексій зустрів його погляд, і той повільно усміхнувся, впізнавши. Kain теж його побачив. Нічого не сказав — лише взяв щит, який досі стояв біля стіни. Коли вони розбирали стіл, Ільма вийшла на поріг. Перерахувала поглядом баночки, ліхтарі, підставки. Потім забрала відро, про яке всі благополучно забули, не перекинувши.
— Завтра до дверей нічого не ставте, — сказала вона. — У мене велика форма піде.
Олексій зрозумів, що вона вже вважає, ніби вони повернуться.
