Спочатку:
На сторінку книги
Наталя зустріла його біля дверей із чашкою в руці й попросила хвилину нічого не казати.
— Я ще не допила. Якщо зараз почнеш про диск, знову охолоне.
Олексій поставив сумку біля стільця. Він прийшов по старий накопичувач, який обіцяв перевірити: креслення вже відновили, але Наталя не хотіла тримати єдину придатну копію там, де вони одного разу її загубили. Нова інструкція лежала на столі, роздрукована. Біля другого пункту хтось намалював олівцем стрілку.
— Тут знову незрозуміло? — спитав він.
Вона допила, поставила чашку й глянула.
— Тут я молодшій показувала. Вона швидко натискає. Я кажу: дочекайся, поки скопіюється, а вона вже закрила.
— Можна написати окремо.
— Уже написала.
Під стрілкою справді стояло: «НЕ ЗАКРИВАТИ, ПОКИ НЕ ЗАКІНЧИТЬ». Олексій усміхнувся. Наталя підсунула йому коробку з накопичувачем, кабель і маленький пакетик із печивом.
— Це не за роботу. Це щоб не розсипалось у мене в шухляді.
Він поклав печиво в сумку. В офісі пахло кавою, теплим пластиком і чиїмось обідом. За перегородкою обговорювали, чи поміститься шафа в ліфт. Одна жінка доводила, що двері можна зняти; друга питала, чиї саме — шафи чи ліфта.
Наталя відкрила платіжне доручення.
— Провели зранку. Перевір, чи зайшло. І акт мені підпиши, поки ти тут.
Гроші вже були на рахунку. Олексій перевірив двічі, потім прибрав телефон. Сума не робила його життя іншим, але дозволяла купити їжу на кілька днів уперед і заплатити за те, що він усе відкладав. Він раптом відчув сильний голод.
— Дійшло. Дякую.
— Це тобі дякую. Показ пройшов нормально. Там одне креслення все одно перероблятимуть, але вже не через нас.
Він підписав акт, затримався біля інструкції й дописав унизу номер папки на зовнішньому диску. Наталя спитала, чи зможе він наступного тижня перевірити ще один комп’ютер. Олексій назвав день. Потім сам уточнив час, перш ніж вона встигла нагадати.
На вулиці мрячило. Він зайшов до крамниці, набрав звичайних продуктів і довго стояв перед полицею з яблуками. Вибрав чотири, тоді повернувся й узяв п’яте. Від такої дрібниці стало смішно: наче саме п’яте означало, що сьогодні можна не рахувати кожен рух.
***
Повідомлення прийшло, коли вдома закипала вода.
Не з невідомого номера. Зі старого торгового сервісу, через який він колись отримував оплату за законні угоди в Echelon. Олексій побачив знайому назву й спершу подумав про звіт або нагадування. Потім прочитав тему.
Зареєстровано запит щодо архівної операції № 41862.
Він вимкнув конфорку, хоча вода тільки починала шуміти.
Номер був незнайомий сам по собі. Знайомою виявилася дата під ним. Того тижня вони закривали продаж великої партії матеріалів; Сергій ще заходив у голосовий канал, а Олексій сперечався з покупцем через розбиття оплати. Не та остання темна справа без історії операцій. Раніша, звичайна, з підтвердженням і комісією посередника.
Він не натиснув посилання в листі. Відкрив сервіс через збережену адресу, увійшов і знайшов операцію в архіві. Запит був там само. Номер, час реєстрації, прохання перевірити наявність документів про завершення розрахунку. Імені ініціатора в доступній йому частині не було. Позначка внизу повідомляла, що негайна відповідь не потрібна.
Олексій сів.
З вікна було видно мокру стіну сусіднього будинку. На підвіконні лежав пакет з яблуками, який він поставив дорогою від дверей і забув розібрати. Нічого в кімнаті не змінилося. Стара угода теж не змінилася: той самий предмет, той самий розрахунок. Тепер хтось попросив до неї повернутися.
Міг бути покупець. Його бухгалтер. Сам сервіс після звірки. Олексій знав достатньо буденних причин, щоб скласти з них цілий список, і жодна не прибирала з пам’яті Сергієве «Зникни».
Він знайшов старе підтвердження у власній папці. Назва файлу була незграбна, придумана ним уночі; останнє слово закінчувалося двома знаками оклику. Сергій тоді сміявся, що без них гроші не прийдуть. Олексій відкрив документ, звірив номер і закрив. Написав у підтримку сервісу запитання про причину звернення та перелік документів. Зберіг копію. Більше поки не міг зробити нічого корисного.
Він усе одно ще раз відкрив картку угоди.
Старого персонажа не було. Запис про переказ залишився. Олексій і раніше це розумів, але видалення героя дало йому кілька днів, у які розуміння не торкалося шкіри.
Телефон озвався знову. Наталя прислала фотографію кабелю: питала, чи віддала потрібний. Він написав «так» і попросив не викидати другий. Потім повернувся до плити. Картопля лежала в холодній воді; він ще навіть не поставив каструлю на конфорку.
Поїв стоячи, хоча стілець був вільний. Яблука прибрав до миски. Зняв із сушарки чисту сорочку. Весь цей час повертався думкою до південних дверей складу, до повідомлення про іграшку в руках Lyra. Там хтось бачив їх у грі. Тут хтось звернувся до старої угоди. Між цими двома фактами нічого не було, крім нього самого — і його страху, якому саме цього вистачало.
***
У Ноктірі Raven з’явився раніше, ніж домовлялися. До спільного виходу лишалося понад дві години. Сава хотів показати новий шлях своєму носієві, а майстер унизу погодився ще раз відчинити господарські двері. Йшли без фарби, з порожнім кошиком і планками. За успішну перевірку з носієм Сава мав заплатити невелику суму трійці; про регулярні доставки говорили б після цього.
Олексій пройшов повз склад, не піднімаючись на майданчик. Він знав, що Siver не надсилав нічого нового. Знав, що їхній сьогоднішній час не висів на міській дошці: його погодили в спільному каналі й повідомили Саві та майстрові. Але звичайний порядок теж міг видати маршрут. Вони приходили до Ільми. Говорили з торговцем. Носили кошик. У кожного руху були очі навколо.
Йому хотілося піти до того, як на них почнуть чекати.
Саме так він сформулював спочатку для себе. Потім відкрив канал і завмер над порожнім полем.
Можна було сказати: «У реальності звернулися до моєї старої угоди. Я не знаю, чи це взагалі небезпека, але через це мені страшно виходити у звичний час». Далі вони запитали б, що за угода. Чому він пов’язує її з грою. Кого боїться. Йому довелося б вимовити назву клану, пояснити, чому стер персонажа, сказати про Сергія. Або відмовитися пояснювати й дати їм вирішити на цьому.
Найгірше було не те, що вони можуть піти. Найгірше — що залишаться стояти поруч і розглядатимуть кожне його слово, намагаючись зрозуміти, скільки чужого він приніс до їхнього столу.
Олексій написав про спостереження біля складу. Це вони знали. Додав, що сьогодні краще не повторювати погоджений час і пройти раніше. Запропонував зібратися о вісімнадцятій сорок.
Kain відповів, що до цього часу вільний, але запитав, що змінилося. Lyra нагадала про показ о дев’ятнадцятій.
Raven написав: «Є підстава думати, що до вечірнього виходу за нами можуть стежити. Поясню при зустрічі. Краще не тягнути».
Він перечитав. У словах не було прямої згадки про нове повідомлення Siver, проте вони підводили саме до нього. Олексій знав це. Міг додати одне речення — що підстава не з гри й нічого не підтверджує. Замість цього надіслав.
Lyra відповіла не відразу.
Lyra: Якщо переношу показ, Орен бере іншого. Я повертаю двісті й не отримую решту чотириста. Ти говориш про щось нове, а не просто про склад?
Олексій стояв біля лотка з хлібом. Продавець спитав, чи йому щось треба. Він похитав головою і відійшов, щоб не затуляти покупців.
Raven: Так. Нове. Не хочу розбирати це посеред вулиці.
Серце билося швидко, хоча тутешнє тіло ще нічого не робило. Він уперто переконував себе, що зараз лише відкладає пояснення до зустрічі, а не відбирає в них можливість вирішувати. При зустрічі пояснить достатньо. Вони вже будуть разом, у безпечному місці. Так буде легше.
Kain написав: «Збираємося й розбираємося. До розмови нікуди не йдемо».
Lyra погодилася прибути о вісімнадцятій сорок. Повідомила, що попередить Орена зараз: не змушуватиме чотирьох людей чекати біля лавки, поки вони з’ясують, чи є небезпека.
Raven відкрив відповідь. Написав «зачекай». Не надіслав. Чекав сам, дивлячись, як повз ідуть люди з торбами, футлярами, незграбними довгими рамами. Він бачив Орена позавчора. Чув про іншого провідника. Сума теж була перед очима.
За хвилину прийшло: «Скасувала. Зустрінемося біля фарбувальні».
Олексій закрив канал і пішов до Сави домовлятися про раніший вихід. Йому вже не треба було вигадувати собі причину поспішати.
