Раді Вас бачити!

Дівчина перед ними зняла з шиї дерев’яний знак, перевернула його й показала Varr зворотний бік.

— Ось. Ти сам учора дав.

— Учора й пропустив би. Сьогодні інша зміна.

— Твоя зміна.

Varr позіхнув. За його спиною двоє гравців спокійно розмовляли, притулившись до стіни. Списоносець тримав зброю впоперек колін: сидячи він займав майже стільки ж місця, як стоячи. Кожному, хто хотів пройти, довелося б просити його підвестися. Дівчина стиснула знак. Вона була нижча за Олексія на голову, у короткому плащі, який помітно не пасував до святкових червоних чобіт. Неподалік чекав її супутник із порожнім футляром для стріл. Він уже кликав її поглядом, але вона вперто залишалася перед Varr.

— Поверни гроші.

— Ти вчора проходила?

— Один раз.

— То за що повертати?

Олексій чув їх від повороту. Спочатку хотів дочекатися, поки розмова закінчиться, але Kain пішов уперед. Дівчина його впізнала.

— Скажи йому. Він обіцяв на два дні.

Kain зупинився поруч із нею.

— Ти домовлявся на два?

— Ви разом? — запитав Varr.

— Я питаю про знак.

— А я про вас. Бо якщо разом, то всіх не пропущу. Там люди працюють.

Rusk пробурмотів щось за спиною. Mirr ліктем штовхнув його, і той замовк. Олексій стояв достатньо близько, щоб бачити подряпини на дерев’яній дощечці. Ніякого системного дозволу вона не давала. Просто річ, якій люди вчора повірили. Вони збиралися до Нижнього плеса. Rusk випитав про нього в Lyra ще після походу з Ільмою й тепер хотів побачити: говорили, там є вода, у якій відбивається весь кам’яний звід. Lyra мала свої справи в сусідніх галереях, Kain погодився провести їх до розвилки. На дорозі можна було виконати кілька дрібних доручень, тож зібралися всі п’ятеро. До того був ще один звичайний спільний вечір. Raven набрав шостий рівень, дізнався, що Mirr не терпить, коли торкаються його жезла, і що Rusk здатен десять хвилин вибирати собі застібку для плаща, хоча зневажливо пирхає на чужі прикраси. Цього виявилося достатньо, щоб сьогодні не почуватися серед них зовсім чужим. Varr повернувся до дівчини.

— Можеш пройти сама. Він лишається.

Кивнув на її супутника. Той ступив ближче, незграбно притискаючи до себе футляр.

— Ми разом прийшли.

— А я вам разом і пояснюю.

Kain відсунув дівчину від проходу, не торкаючись її: просто став так, що їй довелося зробити крок убік.

— Віддай їй за другий день.

Списоносець перестав усміхатися. Підвівся. Його товариші теж замовкли; один із них повільно прибрав торгове вікно. Олексій раптом дуже чітко побачив, як це станеться. Rusk щось скаже. Хтось штовхне його, майже ненавмисно. Kain стане між ними, і він, Raven, підніме посох, маючи за плечима лише кілька днів нового життя й усі ті самі старі звички. Він торкнувся ліктя Rusk. Той озирнувся з таким обличчям, наче образили саме його.

— Не зараз, — тихо сказав Олексій.

Kain ще дивився на Varr. Потім опустив руку зі щитом.

— Ходімо, — сказав дівчині.

Вона не рушила.

— Ти ж можеш…

— Не тут. Ходімо.

В її погляді щось змінилося. Олексій упізнав цю зміну: мить, коли людина вже встигла покласти на тебе свою надію, а ти не зробив того, заради чого вона це дозволила. Kain, мабуть, теж побачив, бо обличчя в нього стало жорсткішим.

Дівчина пішла першою. На повороті викинула дерев’яний знак у воду. Він стукнувся об камінь, покрутився й застряг біля решітки.

***

— Ти її знаєш? — запитав Raven, коли чужі голоси стихли.

— Водив учора до нижніх майстерень. Її та брата.

— За плату?

— Так.

Kain відповів без бажання пояснювати. Rusk ішов позаду й невдоволено човгав ногами.

— Вони ж просто стоять, — сказав він нарешті. — Навіть не прикидаються охороною.

— А ти чого чекав? — запитала Lyra.

— Не знаю. Що ми спробуємо.

— Що саме?

— Пройти!

Він сказав це надто голосно. Луна повернула останній склад, і Rusk роздратовано махнув рукою, наче сперечався тепер ще й із тунелем. Kain зупинився.

— Ти готовий був ударити першим?

— Якби не пускали.

— А Mirr? Raven? Ти спитав?

— Та скільки можна все питати?

Mirr поправив на плечі сумку.

— Мене — можна. Я не погоджувався.

Rusk довго дивився на нього. Потім відійшов до стіни й сів на виступ. Олексій уже відкрив мапу, прикидаючи шлях назад. Довелося б повертатися через місто. До плеса вони дісталися б запізно для Kain, у якого пізніше був обіцяний супровід.

— Є інший прохід, — сказала Lyra. — Але я не знаю, що там сьогодні.

— Через стару фарбувальню? — запитав Kain.

— Так.

Він подивився на неї уважніше.

— Ти ж казала, що він завалений.

— Нижній. Є ще верхній.

Олексій підвів очі від мапи.

— Покажи.

Lyra не ворухнулася. Він зрозумів, що прозвучало це як звичне розпорядження, й додав:

— Якщо можеш.

— Цю частину можу. Але далі ні. І не пересилайте нікому.

— Ти продаєш карти? — запитав Mirr.

— Я продаю те, що сама перевірила. Іноді це два повороти, про які всі забули.

— Ти зараз нам їх продаєш?

— Зараз я прошу не продавати їх замість мене.

Rusk підвівся. Гнів із нього ще не вийшов, але тепер було куди його подіти: він узявся першим підніматися вузькими сходами, поки Lyra не повернула його назад.

— За мною. Ти ж не знаєш дороги.

Вона провела їх через розщелину в старій стіні. Там довелося нахилятися, притримуючи зброю. Kain зняв щит зі спини й ніс перед собою, оберігаючи його край. Під ногами лежав сухий пил, у якому добре відбивалися чужі сліди; Lyra присіла біля одного, подивилася й пішла далі.

— Хтось був? — запитав Raven.

— Був. Не знаю коли.

У кінці проходу світлішало. Олексій очікував ще однієї галереї, проте вийшов на вузький балкон над великим порожнім приміщенням. Унизу стояли кам’яні чани. На стінах залишилися сині й жовті потьоки, подекуди такі яскраві, наче фарбу пролили вчора. Вода пробивалася крізь тріснутий лоток під стелею, падала в один чан, переливалася в наступний і зникала під підлогою. Там, де на мокрий камінь падало світло, росли дрібні круглі листки. Mirr підійшов до поручня.

— Тут би виставу.

— Про мокрих людей? — запитав Rusk.

— Про що завгодно. Дивись, зверху можна опустити завісу. А глядачів посадити там, де сухо.

Він показував рукою, забувши, що ще хвилину тому вони сварилися. Rusk глянув униз і мимоволі почав шукати те місце, яке Mirr мав на увазі.

— Ти актор? — запитав Олексій.

— Тут хотів спробувати. Є люди, які грають вечорами. Справжні гравці, не міська трупа. Я поки тільки дивився.

— А що заважає?

Mirr посміхнувся, але відповідати не поспішав.

— Ти б так просто вийшов перед чужими людьми й почав?

Олексій уже збирався сказати, що це всього лише гра. Встиг зупинитися. Сам він досі здригався від окремих повідомлень і зважував, скільки правди можна сказати цим майже незнайомим людям.

— Ні, — відповів він.

Mirr кивнув, приймаючи цю відповідь без подальших пояснень. До Нижнього плеса вони не дійшли. За фарбувальнею старий хід закінчувався решіткою. Крізь неї було видно воду й частину далекого берега, але пролізти міг хіба що птах. Lyra довго перевіряла бічну стіну, шукала позначку у своїх записах, потім прибрала їх.

— Я тут повертала. Думала, далі є вихід. Не перевірила.

Rusk підійшов до решітки. Обхопив двома руками холодне залізо й просунув обличчя між прутами так далеко, як зміг. Десь унизу вода торкалася каменю. Звук був тихий, рівний; у ньому не було нічого схожого на хвилі, але Rusk слухав довго.

— Назад? — запитав Mirr.

— Зараз.

Ніхто його не підганяв. Raven сів на камінь поруч. Він не бачив обличчя Rusk, тільки кінчики пальців, побілілі на прутах.

— Я сюди взагалі через море прийшов, — сказав той. — Побачив запис. Там корабель ішов, і люди на палубі. Можна було стати біля самого носа.

— То підеш іще, — відповів Mirr.

— Та піду. Просто поки все якось…

Він відпустив решітку й відступив. Не договорив. Олексій не став закінчувати за нього. *** До міста повернулися в обхід, втративши решту вечора. Kain устиг попередити свого замовника, але той уже знайшов іншого провідника. Raven стояв поруч, коли щитоносець повертав завдаток. Покупець — огрядний гном у чистому синьому камзолі — не сварився. Сказав «буває» і відійшов. Kain від цього явно не полегшало. На сходах чекала та сама дівчина в червоних чоботях. Брат пішов раніше, вона ж затрималася, тримаючи на колінах маленький згорток.

— Вибач, що втягнула, — сказала вона Kain.

— Ти не втягнула.

— Я думала, він тебе послухає.

Kain присів на нижню сходинку, не знаючи, здається, що відповісти. Дівчина показала згорток. Усередині був простий браслет із синіми намистинами.

— Ми це вчора в майстерні лишили. Мені тільки забрати треба було. Іншою дорогою сходили. Довше, але…

Вона махнула рукою. Kain запитав, чи все вдалося. Дівчина кивнула й почала зав’язувати тканину. Raven відвернувся, даючи їм поговорити. Через кілька кроків, на маленькому майдані за колонами, хтось знімав із прилавка полотно. Гравець-гном зносив баночки з фарбою до ящика. Поруч двоє покупців чекали, поки він поверне їм гроші. Lyra зупинилася.

— Сава? Ти вже закриваєшся?

Той відірвав погляд від ящика.

— А чим торгувати? Половину не привезли. Другу половину привезуть, коли я погоджуся на їхню ціну.

Він не пояснював, чию. Lyra, схоже, зрозуміла й так. За його прилавком стояли ще три порожні столи. На найближчому хтось залишив вирізану з дерева корону. Mirr узяв її, роздивився й поставив назад. На потилиці в неї бракувало зубця. Олексій глянув на гнома, що складав товар. Того вечора йому вже вдруге доводилося дивитися, як люди забирають свої речі й ідуть, бо хтось інший вирішив, що їм тут не місце.

— Ти завтра будеш? — запитав він.

— Якщо буде з чим.

Олексій кивнув. Поки що він справді не знав, що запропонувати.