Раді Вас бачити!

Савин носій приніс власні планки. Учорашні йому не сподобалися: надто короткі, руки будуть тертися об кошик. Він поставив свої біля входу до фарбувальні й показував Олексієві, як закріпити їх мотузкою, щоб не вискакували на повороті.

Raven слухав, не запам’ятовуючи. Гном, якого звали Бран, говорив повільно, час від часу даючи йому потримати то один, то інший кінець. Він прийшов перевірити роботу й не поспішав поводитися так, ніби вже погодився її виконувати.

— Тут легко, — казав він. — А як опускаєш, воно вислизає. Дивись на мою руку.

Олексій дивився повз нього, на верхній прохід. З’явилася Lyra. Майже відразу за нею — Kain, із пакунком під пахвою. На плечі щитоносця висів відремонтований щит. Усе виглядало як початок звичайного виходу, і Raven на мить захотілося саме так його й почати: піти, пройти складний поворот, показати, що поспіх був не марний.

Kain поставив пакунок на сухий виступ.

— Розказуй.

Бран перестав крутити мотузку. Lyra поклала свій тубус поруч, але не розв’язала. Олексій попросив відійти до балкона, де вони не стоятимуть посеред входу.

— До сходів не йдемо, — сказав Kain.

— Я не про ті сходи.

— Я теж поки ні про які.

Вони відійшли на кілька кроків. Бран лишився біля кошика. Почав перев’язувати кріплення сам, уже не пояснюючи.

Raven подивився на друзів. У Lyra на зап’ястку не лишилося вчорашніх подряпин. Олексій чомусь затримався на цьому поглядом, перш ніж заговорити.

— Мені сьогодні прийшло повідомлення зі старого торгового сервісу. У реальності. Хтось подав запит щодо давньої угоди.

Kain трохи підняв підборіддя.

— І?

— Я знайшов його в самому сервісі. Справжній запит. Це було ще на старому персонажі, коли я торгував з іншими людьми. До Raven.

— Там є щось про нас? — запитала Lyra.

— Ні.

— Про сьогоднішній вихід?

— Ні. Я не знаю, хто подав.

Вода впала в чан унизу. Олексій чув, як Бран затягує мотузку: лоза поскрипувала, дерево стукало по каменю. Kain дивився на нього без виразу, який можна було б прийняти за згоду або відмову.

— Siver написав іще? — запитав він.

— Ні.

— Хтось був біля входу?

— Я не бачив.

Lyra повільно перевела погляд на кошик.

— То чому саме раніше?

Тепер довелося сказати вголос те, що дорогою до Сави він уже кілька разів переробляв у розумніше пояснення.

— Злякався, що за нами стежать. Що можуть вийти на звичний час. Після того запиту… Я хотів зібратися до того, як нас почнуть чекати.

— Хто?

— Не знаю.

Він бачив, як змінюється її обличчя. Вона не відсахнулася, не почала кричати. Лише перестала дивитися йому просто в очі, ніби тепер треба було розмістити поруч кілька речей, які раніше не стояли разом.

— Я запитала, чи є щось нове, — сказала вона.

— Воно було нове.

Слова вирвалися раніше, ніж він устиг себе зупинити. Kain відвернувся, потер рот долонею. Lyra кивнула один раз.

— Так. Є. Тільки ми через твоє «нове» прийшли сюди раніше. А я скасувала роботу. Ти ж зрозумів, що я питаю?

Олексій опустив очі. Можна було довго розрізняти підозру й доказ, повідомлення і загрозу. Вона запитувала про інше.

— Зрозумів.

— І все одно відповів так.

— Так.

Вона відійшла до виступу, взяла тубус, потім поклала назад. Kain нарешті заговорив.

— Чому не написав просто, що боїшся? Ми могли зібратися після її показу. Або взагалі нікуди сьогодні не йти.

Олексій хотів відповісти, що не хотів втягувати їх у старі справи. Поглянув на Lyra й не зміг. Вона вже втратила домовленість, Бран чекав біля кошика, Сава переставив власний вечір. Люди були всередині його справи незалежно від того, скільки він їм про неї розповів.

— Бо ви почали б питати. А я не хотів розповідати.

— Міг так і сказати, — відповів Kain.

— Міг.

Олексій підняв голову.

— Раніше мені погрожували. Через стару гру. Я не знаю, чи цей запит із тим пов’язаний. І з Siver теж не знаю. Але сьогодні відчув, що все почалося знову.

Kain не відповів одразу. Lyra слухала, притиснувши великий палець до застібки тубуса.

— Ти зараз можеш сказати щось, через що нам справді треба негайно змінити місце? — запитав щитоносець.

— Ні. Нічого певного.

— Добре. Тоді сьогодні спільного виходу не буде.

Raven кивнув не відразу. Десь усередині ще трималася безглузда надія, що тепер, після сказаного, вони зможуть просто поправити план. Він уже бачив, що Lyra так не думає. Тепер почув це від Kain.

— Я заплачу за показ, — сказав Олексій. — Не зараз усі гроші, але…

— Я не тобі його продавала.

Вона сказала різко, потім затиснула губи. Подивилася на нього ще раз, уже без тієї різкості.

— Я хотіла провести людей своєю дорогою. Побачити, де вони застрягнуть, що треба виправити. Орен потім ще ходив би. Ти цього не купиш чотирма сотнями.

— Я не купити хотів.

— А я зараз не хочу вирішувати, як тобі стане легше.

Олексій прибрав руку, яку вже підняв до сумки. Усе, що вона назвала, було перед ним позавчора: носій із рамою, домовленість про схему, три хрестики. Він пам’ятав. Просто сьогодні власний страх зайняв більше місця.

***

До Брана Kain підійшов першим.

— Сьогодні не веду. Вибач, що покликали раніше.

Носій подивився з нього на Raven.

— Дорога погана?

— Дорога така, як учора, — відповів Олексій. — Це через мене. Я змінив час без достатньої причини.

Бран насупився. Почав розв’язувати своє кріплення.

— Ви спочатку між собою домовтеся. Мені завтра зранку ящики тягти. Я міг зараз спати.

Він забрав планки. Кошик лишився на камені, зручний для однієї людини й незручний для всього, заради чого його сюди принесли.

Lyra написала комусь коротке повідомлення. Олексій не намагався заглянути. Вона сама сказала:

— Піду до Орена поверну завдаток. Він уже тут.

— Можеш ще встигнути? — запитав Raven.

— Він підтвердив іншого. До того, як я прийшла до вас.

Kain узяв свій пакунок.

— Я до верхньої брами. Домовлюся про завтра.

Почав іти, потім зупинився біля Raven.

— Я теж вирішив, що тобі щось написали тут. Не перепитав. Але наступного разу на «поясню потім» я не збиратиму людей.

— Розумію.

— Не знаю. Побачимо.

Він пішов слідом за Браном. Lyra лишилася ще на мить, перевіряючи застібку. Raven глянув на тубус.

— Учорашній запис…

Вона підняла очі.

— У мене. Не загубився.

— Я не про…

Він замовк. Сам не знав, про що почав. Хотів утримати хоч щось спільне, назвати справу, яка чекатиме на них завтра. Lyra провела пальцем уздовж шва на тубусі.

— До ніш сама не піду. Якщо зберуся перевіряти, вирішу з ким. Сьогодні я зайнята іншим.

Олексій кивнув. Вона пішла, не питаючи, чи він теж повертається.

***

Саві довелося говорити двічі. Спершу в каналі, щоб не чекав. Потім біля столу, бо гном не зрозумів, як можна було так терміново перенести вихід і вже за пів години скасувати.

Raven поставив кошик під стіну. Сава вислухав, перевірив повідомлення від Брана й відклав посудину, яку крутив у руках.

— Ти хочеш, щоб я тепер іншого носія шукав?

— Ні. Бран ні в чому не винен.

— Я знаю, що не винен. Він на завтра сюди не піде. У нього інша робота.

Олексій подивився на маленький ряд підписаних баночок. Синього знову бракувало.

— Можу допомогти знайти час на…

— Сьогодні не можеш, — перебив Сава. — Ти ще не спитав своїх.

Гном сказав це втомлено, без бажання влучити. Від того Олексієві стало гірше. Він погодився й запитав, куди поставити кошик. Сава показав під навіс. Платити за незавершену перевірку не став; Raven і не чекав.

Біля лавки на іншому боці вулиці стояла Lyra. Орен був поруч із новим провідником, носій тримав ту саму широку раму. Олексій побачив, як Lyra передала гроші. Покупець перевірив, кивнув, щось сказав. Вона відповіла й відійшла, забравши свій тубус. Карту він не отримав.

Новий провідник зібрав людей і повів їх до сходів. Носій озирнувся до Lyra, махнув на прощання. Вона махнула у відповідь. Це було так буденно, що Raven на мить розгубився: її робота вже перейшла в чужий вечір, і ніхто не зупинився через те, що він нарешті зрозумів, що зробив.

Lyra пішла в інший бік. Олексій не покликав.

У спільному каналі залишилися їхні ранкові домовленості й його прохання прийти раніше. Він написав, що майстра попередив, кошик повернув, Сава грошей не платив. Прочитав і прибрав останнє речення: воно було зайве, ніби він теж хотів виставити рахунок за цей вечір. Надіслав решту.

Відповіді не прийшло.

Ільма винесла з майстерні дві рами, поставила біля стіни й пішла по третю. Raven посунувся, звільняючи двері. Допомоги вона не просила. За хвилину зсередини знову почувся стукіт інструмента, і він лишився на вулиці з порожніми руками.