Спочатку:
На сторінку книги
Наступного вечора Сава поставив перед Raven два порожні кошики й попросив вибрати гірший.
— Навіщо?
— Хороший завтра заберуть. Цей можна різати.
У меншого під ручкою розійшлася лоза. Олексій обмацав її, зачепив пальцем гострий кінець і відсмикнув руку. Сава кивнув, ніби саме цього й чекав.
— Бран каже, ти вчора не слухав. Ось тепер послухай мене. Йому потрібні довші ручки, а біля повороту він хоче підхоплювати кошик за дно. Якщо прив’яжемо планки намертво, він їх там не переставить.
Олексій узяв кошик. Учора він ще міг уявляти, що досить правильно перепросити й повернути всіх до сходів. Сьогодні перед ним стирчав цілком конкретний прут, який дряпав долоню. Він пішов із ним до Ільми.
Майстриня не відклала роботу. Показала під стіл, де лежали обрізки, і дозволила взяти два. Коли Raven попросив ніж, дала скребок.
— Ножем ти собі щось відріжеш. А потім мені показуватимеш.
Він сів біля дверей. Спочатку стесував дерево надто широко, далі навчився знімати тонкі смужки. Крамар через дорогу голосно доводив, що нова лампа світить утричі довше. Ільма, не піднімаючи голови, сказала, що стара в нього теж світить: лише дочекатися покупця не може. Raven засміявся раніше, ніж устиг згадати, який у нього мав бути настрій.
Майстер із нижньої фарбарні відповів за пів години. Завтра він міг відчинити господарські двері між шостою і сьомою. Після сьомої йшов нагору, і чекати ще один скасований похід не збирався. Бран погодився прийти після своєї зміни, якщо йому підтвердять до полудня. Це були два вільні проміжки, які нарешті збігалися. Олексій записав їх Саві. Решти домовленості ще не було.
Kain пройшов повз майстерню з трьома людьми. Останній ніс перев’язаний тканиною пакунок і весь час перепитував, чи далеко. Щитоносець відповідав: «Від останнього разу ближче». Побачивши Raven, підняв вільну руку, але не зупинився.
Lyra з’явилася пізніше. Пройшла до Ільми, розгорнула аркуш, попросила притиснути його чимось важким. На краю була намальована широка рама. Вона стерла один розмір і вписала інший.
— Орен повернувся? — спитав Олексій.
— Його носій. Сказав, скільки насправді займає рама зі згортком. Я тоді міряла саму.
Вона не дивилася на кошик. Raven поклав скребок, щоб не говорити, тримаючи його перед собою.
— Майстер завтра може від шостої до сьомої. Бран теж зможе, якщо підтвердити зранку. Я пропоную завершити перевірку. За ту саму плату від Сави. Kain ще не питав.
Lyra поставила риску біля нового числа.
— Що з твоїм запитом?
— Відповіді немає.
— Тоді чому завтра?
— Бо обоє вільні.
Вона повернула голову. Олексій витримав її погляд, хоча хотілося додати ще щось переконливе.
— Напиши мені час повернення, — сказала вона. — Я подумаю.
Вона згорнула аркуш, подякувала Ільмі й пішла. Скребок лишився на підлозі. Raven підняв його і ще довго вирівнював місце, яке вже було рівним.
***
У старій фарбувальні Mirr репетирував смерть короля.
Король помирав стоячи: лава, на яку він мав упасти, була зайнята двома глядачами. Лесс обійшла їх збоку, обережно забрала з колін одного чашку й кивнула Mirr. Той притиснув долоню до грудей.
— Я залишаю вам…
— Оце ти вже залишав, — сказав глядач. — Можна далі?
Mirr закашлявся, втратив корону, упіймав її коліном і все-таки впав. Лава скрипнула. Скляна риба над сценою здригнулася на шнурі.
Олексій стояв у дверях із готовими планками. Mirr побачив його з підлоги й махнув, щоб підійшов.
— Ти якраз. Подивись звідти, чи видно, за що вона прив’язана.
— Видно.
— А якщо не шукати?
— Все одно видно.
— Значить, шукатимемо інший талант.
Він підвівся, обтрусив коліна й покликав Лесс. Вони змінили кут, опустили рибу нижче; цього разу вона попливла над головами, і Олексій мимоволі відступив, пропускаючи її. Mirr помітив і задоволено примружився.
— Ось. А ти — видно.
У фарбувальні вже сиділи з десяток людей. Хтось прийшов раніше заради місця, хтось просто грів у долонях чашку й не збирався йти. Вода за сценою капала в чан. Лесс уплела цей звук у виставу: щоразу, коли падала особливо гучна крапля, король мусив удавати, що то піддані аплодують.
Raven поклав планки під стіну. Біля балкона стояла Lyra. Він не бачив, коли вона прийшла. Вона дивилася на рибу, тримаючи одну руку на тубусі. Олексій лишився біля дверей.
Kain устиг до останньої сцени. Сів на вільну сходинку і, коли Mirr знову почав помирати, прошепотів так, що почув увесь ближній ряд:
— Його сьогодні вже лікували?
Лесс першою не втрималася. Mirr дочекався, поки сміх уляжеться, і передсмертним голосом попросив іншого лікаря. Raven відчув, як від усмішки болять щоки.
Після вистави Kain підійшов до нього сам.
— Прочитав. Завтра можу. До сьомої маю бути нагорі, тож звідти виходимо не пізніше половини.
— Вистачить на поворот із кошиком.
— Якщо не затримаємось.
Lyra спустилася з балкона. У руці тримала знятий зі шнура паперовий плавець: Лесс дала їй полагодити згин. Вона почула кінець розмови й зупинилася поруч.
— Я теж піду. Але до того ти розкажеш про старого персонажа. Те, через що вирішив нас зібрати.
Позаду збирали лави. Mirr сперечався з одним глядачем, який хотів повернути гроші за коротке царювання. Коли той нагадав, що нічого не платив, Mirr запропонував йому померти довше наступного разу.
— Можна зараз, — сказав Raven.
Вони вийшли на верхній майданчик. Тут не було окремої кімнати чи зручного столу. Kain поклав щит на низький парапет. Lyra притиснула паперовий плавець долонею, щоб не зносило протягом.
— Я був у Iron Dominion, — почав Олексій. — Займався товарами. Купував, збирав партії, знаходив, хто довезе. Частина угод ішла через офіційні майданчики. Потім почалися інші.
Kain поглянув на нього уважніше. Не перебив.
— Я отримував гроші й не дуже хотів знати, що за ними. Одного разу почув у голосовому каналі про підтверджену адресу. Не мою — я не знаю, чию. Потім зник один із наших. А Сергій, мій друг ще до гри, написав, щоб я не заходив. Наступного дня попросив видалити персонажа й не користуватися старим профілем.
— І після цього ти зайшов? — запитала Lyra.
— Так.
Вимовити це було простіше, ніж пояснити, чому.
— Тоді й побачив повідомлення: «Ми знаємо, хто ти». Без імені. Після того Сергій перестав відповідати.
Kain відвів погляд до чорного вікна над майданчиком.
— Давно?
— Ще до Raven. Відтоді нічого певного.
— Шукав його?
— Дзвонив. Писав усюди, де знав. Не відповідає.
Олексій провів пальцем по краю парапету. На шкірі лишився білий пил. Йому хотілося сказати, що Сергій умів зникати, коли треба, що це не обов’язково найгірше. Він не сказав. Від повторення ці слова не ставали надійнішими.
Lyra повільно розгладила плавець.
— А в запиті є назва клану?
— Ні. Номер старої угоди. Вона справжня. Угода теж справжня. Решту я зв’язав сам.
— І тепер?
— Тепер теж не знаю, чи це пов’язано. Siver бачив нас біля складу — або хтось бачив для нього. Це все, що ми перевірили тут.
Знизу покликали Lyra. Вона відповіла, що зараз принесе, але лишилася.
— Мені не подобається, що ти розповідаєш це після вчорашнього, — сказала вона.
— Мені теж.
— Я не про те, як ти почуваєшся.
Raven кивнув. Вона подивилася на нього ще мить, потім на Kain.
— Завтра пройду до дверей майстра. Далі не домовлялися.
— Далі й часу немає, — відповів він.
Lyra пішла повертати рибі плавець. Олексій дивився їй услід, доки вона не зникла за одвірком. Kain підняв щит.
— Ти завтра не купуй нічого на всіх. Я свої пляшки маю.
— Добре.
— І планки забери. Бран знову сваритиметься.
Олексій повернувся по них. Коли він нахилився біля стіни, Лесс потягнула за шнур над сценою. Риба пропливла повз його плече. Тепер він знав, за що вона трималася, але все одно проводив її поглядом.
