Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Лист писали три вечори. Це треба пояснити, бо перший вечір майже все зіпсував. І зіпсував його сам пан Квіт, що потім сам і визнав у реєстрі з формулюванням, яке стало його найчеснішим документом року: «Я організував лист народу як документ і майже вбив його документом. Опишу помилку, щоб наступні покоління чиновників її не повторювали».

Помилка була такою. Пан Квіт скликав людей у театр, розклав аркуші й сказав: «Прошу кожного написати свій рядок до куща. Форма вільна, але бажано вказати ім'я, стан і головну новину». Перша година дала результат, який пан Квіт описав так: «сорок три аркуші, на яких ніхто не написав нічого. Люди сиділи з перами, дивилися на папір і мали такий самий вигляд, який мали мої канцеляристи на початку кар'єри: вигляд людини, перед якою лежить офіційний папір, і папір її перемагає».

Врятувала лист Косеня. Вона зробила те, що вміла зробити тільки вона (бо два роки вела заїзд, де люди розповідали спогади без примусу): погасила половину свічок, принесла глечик чаю, сіла на підлогу й мовила:

— Забудьте, що це лист. Уявіть, що кущ — це старий знайомий за морем, який пише вам уже п'ять місяців і запитує, що нового. Що ви йому відповіли б, якби ніякого паперу не було?

І першою заговорила господиня кафе. Вона вимовила вголос те, що потім стало першим рядком листа — і сказала це не паперу, а кімнаті. Проня місцева (яка цього вечора вперше зрозуміла, що записувати можна й те, що мовиться в кімнаті, а не тільки те, що диктують) встигла занотувати:

«Скажи йому, що я двадцять років мила одну миску, а тепер маю кафе. У кафе суп щодня різний, і один чоловік запитує, що нового. Я відповідаю, і від того, що відповідаю, у мене щоразу трохи коліна тремтять. Я не знаю, чи це старість, чи це життя, але я не хочу, щоб це закінчувалося».

І після цього лист пішов. Люди говорили в кімнату, а не паперу, Проня місцева записувала, і кожен рядок починався так, як починається розмова, а не документ. Через три вечори лист був готовий, і пан Квіт, який реєстрував процес, зробив підсумкову примітку: «Лист народу складається з розмов, а не зі звітів. Це нова форма, і я пропоную її запатентувати не як форму документа, а як форму пам'яті: звіти зберігають факти, розмови зберігають людей».

Лист ми наводимо повністю, бо це третій лист за п'ять місяців і перший, який писала не експедиція:

«Кущу. Ми — люди Тихої Гавані. Тебе тут не знає ніхто, і ми дізналися про тебе від шести гостей, які приїхали з-за моря, та від Другого куща, який росте на схилі за театром і який, здається, твій.

Ми не писатимемо тобі довго, бо ми ще не вміємо писати довго. Ми двісті років не писали нічого, і наші руки вчаться заново. Але ми хочемо сказати тобі три речі.

Перше. Твоя гілка росте в нас за театром, на схилі, у камені. За нею доглядає хлопчик, який поливає соняшник. Його звати Тишко. Він розповідав нам, що ти сто років був гнівом і навчився писати. Ми не знаємо, як почувається гнів, який навчився писати, але знаємо, як почувається тиша, яка тривала двісті років: вона почувається як будинок, у якому ніхто не жив. Ми думаємо, що твоя гілка в нас буде щасливішою за тебе, бо вона починає відразу з родини, а ти починав із гніву.

Друге. У нас була жінка, яка стерегла наш сон двісті років, і її звати Тиха. Вона не знала, що стереже — думала, що чекає. Ти, здається, розумієш цю різницю краще за всіх, бо теж колись не знав, що ти — гнів: думав, що ти покажчики. Ти був покажчиками, поки не прийшла дівчина з шістьма листами "чому". Тиха була чеканням, поки не прийшла принцеса, яка дочитала казку. І ми хочемо сказати тобі, що в нас тепер теж росте верес, і у вересу немає гніву. Нам це подобається, бо ми надивилися на чекання за двісті років.

Третє. І це головне. У нас залишилося запитання, і ми не знаємо, до кого його звернути, тому пишемо тобі — бо ти найстаріша розумна рослина, яку ми знаємо. Запитання таке: що робити з людьми, які прокинулися, але не хочуть нічого? Їх тут багато. Вони приходять на суп, ходять на збори, сміються в кафе, але потім ідуть додому — і вдома вони знову ті самі. Наприклад, наш сусід прийшов на всі вечори в театр, слухав усі казки, плакав на казці про миску, а потім прийшов додому й не змінив нічого. Його дружина сказала: "він живий по вечорах". Що робити з тими, хто живий по вечорах, кущу? Це твоє фахове запитання, бо ти був мертвим по вечорах сто років і знав, чим це відрізняється від мертвих назавжди.

Ми чекаємо на відповідь. Не швидку: ти за морем, і ми розуміємо, що відповідь має плисти.

Люди Тихої Гавані, сорок три руки.

P.S. Тут є жінка Матуся, яка двісті років варила суп сама. Вона каже передати: "тримайся, кущику, зима важка, але підстелена зима легша за непідстелену". Вона не знала, що ти існуєш, але вона, здається, твоя родичка по духу, і ми реєструємо це споріднення».

Лист пішов кораблем «Стара черепаха», який мав повернутися додому з поштою та з двома людьми. Бо час повертатися настав, і вирішувалося це тим самим способом, яким вирішувалося все в цій історії: розмовою, а не наказом.

Розмова відбулася в палаці, і розпочав її пан Квіт. Він сказав:

— Панове. Я мушу заявити, що моя робота тут закінчена й розпочалася водночас. Закінчена — бо перші документи складено. Я залишив Проні місцевій інструкцію на сорок два аркуші, і вона сказала, що половини не розуміє. Я відповів, що половини не розумів і я, коли починав, і це нормально: половина інструкції — для тих, хто прийде після нас. Розпочалася ж моя робота тому, що я маю привезти додому реєстр із двома сотнями записів. Цей реєстр удома треба вписати в архів. Удома є архів, а тут архіву немає. Я два місяці живу без архіву, і це найдовший період мого життя без архіву. Я зрозумів, що архів — це моя домівка. Це відкриття мені не подобається, але воно істинне.

Він хотів повертатися. Але за вечір до відплиття «Старої черепахи» сталося те, що змінило його рішення. І змінила його дитина: Тишко прийшов до палацу із зошитом у руках і сказав:

— Пане Квіте. Я чув, що ви їдете. Маю одне прохання. Ви ведете реєстри, і у вас у реєстрах усе: і суп, і соняшник, і позіхання, і тиша. Але в реєстрах немає найважливішого. Я два тижні дивився, як ви пишете, і зрозумів, чого там немає: там немає того, що буде далі. Реєстр пише те, що було. А хто пише те, що буде? Ви їдете додому, і вдома хтось прочитає ваш реєстр та дізнається, що тут було. А тут ніхто не знатиме, що буде. Я хочу вчитися вести реєстр того, що буде. Це можливо? І хто мене навчить, якщо ви їдете?

Пан Квіт подивився на хлопчика довго. А потім зробив те, чого від нього не чекав ніхто і чого не робив він сам ніколи за кар'єру: сів на підлогу поруч із Тишком, відкрив свій реєстр на чистій сторінці й мовив:

— Сідай. Я не можу навчити тебе вести реєстр того, що буде, бо ніхто цього не вміє. А той, хто скаже, що вміє, — брехун, і я заарештував би його за фальсифікацію документації. Але я можу навчити тебе вести реєстр того, що є, і відкрити тобі секрет: реєстр того, що є, — це і є реєстр того, що буде. Бо коли людина записує сьогоднішній день повністю, вона бачить завтрашній. Я реєстрував двадцять п'ять років і зрозумів це тільки зараз. Я мушу залишитися, щоб передати це — бо передати це зошитом неможливо, а можна тільки сидячи на підлозі поруч. Я залишаюся. Проня їде додому, бо вдома має бути своя Проня, а не дві. І я залишаюся не тому, що тут краще. А тому, що тут є те, чого мені бракувало двадцять п'ять років: учень, який запитує не "як", а "що буде".

Проня канцелярська поверталася додому. Вона сказала на прощання одну фразу, яку потім записали в реєстрі: «Я їду, бо вдома на мене чекає реєстр виборів другого скликання, а другі вибори — це те, що тримає перші. Тут же, здається, усе тримається на хлопчиську, який запитує, що буде, та на жінці, яка запитує, що нового. Це теж реєстр. Тільки живий».

«Стара черепаха» відплила вранці, і на її борту було двоє: Проня канцелярська та один пасажир, про якого ніхто з експедиції не знав до останньої миті. Пасажиром цим був чоловік, який приходив щодня в кафе й запитував, що нового. Він підійшов до господині кафе за день до відплиття й сказав: «Я двадцять років ходив у заїзд по суп, і суп був єдиною моєю справою. Тепер у твоєму кафе є суп і є ти, у тебе є сестра й рецепт. Тобі не потрібен мій щоденний прихід, щоб бути живою. А мені треба кудись плисти. Я все життя хотів побачити, що за морем. Я чув про ваш дім, де про все запитують. Піду туди. Хай мене там навчать того, чого я не вмів: запитувати вголос».

Господиня кафе плакала, але відповіла: «Приходь, коли повернешся. Суп буде новий». Це була, за реєстром пана Квіта, «перша в цій країні обіцянка із терміном. І термін цей вимірюється не датою, а поверненням. Я не знаю, як реєструвати обіцянки з таким терміном, але реєструю як окрему категорію: обіцянки-будинки, які не мають даху, доки людина не повернеться».

А експедиція залишилася у складі п'ятьох осіб: Аврора, Орест, Малефісента, Косеня й пан Квіт (який залишився з учнем). І того ж вечора за чайним столом у палаці Малефісента сказала те, що починає наступну главу. І сказала вона це так спокійно, що всі зрозуміли: вона думала про це вже давно.

— Панове. Я п'ять місяців шукала в цій країні майстерність, кращу за мою. І я її знайшла, але вона не там, де я думала. Я вважала, що сон тримала магія. Сон тримало чекання однієї жінки. А тепер я дивлюся на цю країну й бачу річ, якої не бачила ніде за двісті років життя: тут немає жодного прокляття, яке треба знімати. Усі прокляття знято. Веретено зупинилося, чекання закінчилося, сон скінчився. І країна починає жити сама. А це означає, що моя робота тут скінчилася. Я мушу сказати вам те, що мушу сказати: я не їду назад. Я залишаюся тут. І я залишаюся не для того, щоб стерегти. Я залишаюся тому, що тут мені вперше за двісті років нічого не треба виправляти. А жити там, де нічого не треба виправляти, і не жити там лише тому, що боїшся, ніби це нудьга, — це, здається, остання помилка, якої я не хочу припуститися. Я хочу перевірити: чи вміє фея жити в країні, де все добре? Якщо вмію — я тоді справді вмію жити. Якщо не вмію — то я двісті років була майстринею кривди, і це теж чесний результат. У кожному разі, це буде перший експеримент у моєму житті, який я ставлю над собою добровільно. Хтось має стерегти мої експерименти, тож я прошу пані Косеню: пишіть мені. Як і кущу. Листи з домом, який запрошує, — це моя нова форма існування.

Косеня відповіла:

— Я писатиму. І маю одне правило для наших листів, як у заїзді: у листах не лякаємо. Розповідаємо, якщо хочеться. Мовчимо, якщо хочеться. Але раз на місяць — обов'язково. Бо дружба, яку не підтримують на папері, вмирає тихо. А я знаю, як щось умирає тихо — бо дивилася, як помирає тихо ціла країна.

До третього листа кущу залишався один день. І цього вечора Аврора сіла писати свій рядок у лист народу. Її рядок був коротким, і він починає наступну главу:

«Кущу. Ти писав, що я маю пересадити гілку і що це питання вирішить хлопчик. Хлопчик вирішив. Гілка в землі. Тепер я маю вирішити своє: королівство вдома працює без мене п'ять місяців, і воно працює добре. Я мушу сказати тобі те, що говорить кожен, хто далеко від дому, коли вдома все добре: навіщо мені повертатися? І якщо ти відповіси "бо дім запрошує", я відповім: але я тут теж при домі, який запрошує, а запрошення в камені не має адреси. Скажи мені, кущу, чим відрізняється дім від місця, де все добре? Я чекаю на відповідь, і вона плистиме довго. Тому я, здається, залишаюся на зиму. І це, здається, і є моя відповідь: я не їду, поки не зрозумію чогось, чого я тут ще не зрозуміла».

Далі буде...

Михайло Заїка
Дім, який запрошує

Зміст книги: 41 розділ

Спочатку:
Книга перша. Дім, який запрошує казка про те, що було після "жили довго і щасливо"
1790972733
47 дн. тому
Вступ
1790972874
47 дн. тому
Глава 1. Сто літ потому було зручніше
1790972950
47 дн. тому
Глава 2. Вихід із хащів
1790973037
47 дн. тому
Глава 3. Хто тут король?
1790973100
47 дн. тому
Глава 4. Столітній борг
1791007200
46 дн. тому
Глава 5. Веретенне питання
1791093600
45 дн. тому
Глава 6. Малефісента
1791180000
44 дн. тому
Глава 7. Покоління сплячих
1791266400
43 дн. тому
Глава 8. Принц із позаштатною легендою
1791352800
42 дн. тому
Глава 9. Терновий кущ як особа
1791439200
41 дн. тому
Глава 10. Збори добрих фей
1791525600
40 дн. тому
Глава 11. Король і королева проти сучасності
1791612000
39 дн. тому
Глава 12. Перші вибори
1791698400
38 дн. тому
Глава 13. Злодійка сну
1791784800
37 дн. тому
Глава 14. Шинкар із очевидців
1791871200
36 дн. тому
Глава 15. Позіхання
1791957600
35 дн. тому
Глава 16. Розслідування
1792044000
34 дн. тому
Глава 17. Найманий герой
1792130400
33 дн. тому
Глава 18. Кущ цвіте
1792216800
32 дн. тому
Глава 19. Сто років не минули марно
1792303200
31 дн. тому
Глава 20. Збори зачинателів
1793204439
21 дн. тому
Глава 21. Той самий бал
1793257200
20 дн. тому
Глава 22. Жили недовго, але своє
1793343600
19 дн. тому
Післямова
1793430000
18 дн. тому
Серце Зими казка про те, що чекає за морем, коли вдома все добре
1793516400
17 дн. тому
Вступ
1793520000
17 дн. тому
Глава 1. Пошта за морем
1793523600
17 дн. тому
Глава 2. Хто полетить
1793602800
16 дн. тому
Глава 3. Четвертий день
1793689200
15 дн. тому
Глава 4. Острів, якого не було на мапах
1793775600
14 дн. тому
Глава 5. Берег
1793862000
13 дн. тому
Глава 6. Казки читати чи забирати
1793948400
12 дн. тому
Глава 7. Розповідь, яку слухали двісті років
1794034800
11 дн. тому
Глава 8. Відставка
1794121200
10 дн. тому
Глава 9. Палац на пагорбі
1794207600
9 дн. тому
Глава 10. Сімсот сорок вечорів
1794294000
8 дн. тому
Глава 11. Людина, яка повернулася
1794383880
7 дн. тому
Глава 12. Другий кущ
1794736809
3 дн. тому
Глава 13. Питання про зиму
1794812400
2 дн. тому
Глава 14. Лист народу
1794898800
1 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!