Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Позіхання на «Старій черепасі» почалося не в команди. Воно почалося в Малефісенти, і це було тим дивніше, що феї не позіхають від втоми взагалі: тіло їхнє старіє так повільно, що втома не встигає накопичуватися у звичних кількостях. Малефісента прокинулася на четвертий день раніше за всіх, вийшла на палубу, постояла біля щогли, на якій сидів павич, і позіхнула.

Потім вона увійшла в каюту, де Аврора розкладала на столі мапу, поклала долоні на папір і мовила:

— Авроро. Я щойно позіхнула вперше за одинадцять років, і я знаю різницю між позіханням від сну та позіханням від іншого. Я позіхнула від іншого. Подивися на мапу й скажи мені, що ти на ній бачиш.

Аврора подивилася. Мапу було куплено в гавані в старого картографа, і вона вважалася найточнішою з усіх, що існували для південного моря. На ній було море, береги трьох герцогств, два ряди островів, позначених пунктиром, і в нижньому кутку — той самий берег, куди вони прямували: Тиха Гавань.

— Мапу намальовано два роки тому, — сказала Аврора. — І що?

— І те, що я вчора увесь вечір дивилася на неї й не могла зрозуміти, що з нею не так, а сьогодні вранці зрозуміла. На мапі немає порожнечі. Я не про невідкриті землі: порожнеча на мапах — це нормально, вона чесна, вона каже «тут не було нікого». Я про те, що ця мапа заповнена повністю й без жодного сліду руки. Поглянь на назви. Прочитай п'ять.

Аврора прочитала:

— Мис Доброго Ранку. Затока Спокійна. Протока Рівна. Мис Далекий. Острів Середній.

— Продовжуй.

— Острів Північний. Острів Південний. Затока Мала. Затока Велика.

— Ось, — сказала Малефісента. — Два роки тому картограф малював це і, здається, вже позіхав. Ні, це не звинувачення: це мапа країни, яку назвали люди, у яких закінчилися назви. Знаєш, чому в нашому королівстві село називається Веретяни, скеля — Плаксива, а заїзд — «Дванадцятий стіл»? Бо назви дають ті, з ким щось сталося. На цій мапі ні з ким нічого не сталося. Це не мапа. Це інвентар.

І тоді на палубі позіхнув боцман. Потім юнга. Потім, через годину, двоє матросів із третьої вахти. До вечора позіхали семеро з чотирнадцяти. А капітан — чоловік, який за сорок років у морі не зазнав морської хвороби, — увійшов до каюти, де зібралися шестеро пасажирів, і сказав те, за що екіпаж потім поважав його більше, ніж за всі шторми:

— Я не приховуватиму від пасажирів те, що приховую від команди, бо пасажири платять більше, а отже, мають право на більшу правду. Моя команда позіхає від нічого. Я перечитав журнал записів за сорок років і такого не знайшов. Я знаю, як виглядають цинга, гарячка, здебільшого гниле повітря та лінь. Це жодне з чотирьох. У нас свіжий вітер, свіжий хліб вашого кухаря й робота за розкладом. Люди позіхають, бо в них крадуть щось, чого я назвати не вмію. Якщо у вас, панове, є назва для цього — я вислухаю. Бо журнал без назви хвороби я заповнювати відмовляюся: незаповнений журнал — це брехня, написана пропуском.

Малефісента дістала коробочку Сомни.

— Назви немає, капітане. Є опис. Я знаю людину, яка цей стан будувала тридцять років, і вона передала мені предмет, що його зупиняє. Предмет складається з порожнечі. Порожня коробочка. Дивишся в неї й хочеш, щоб там щось було. Хто хоче, щоб щось було, ще не заснув. Твоя команда ще не спить, капітане. Але вона вже западає в цей стан.

— І що накажете робити? — спитав капітан.

— Нічого. Навпаки. Я прошу вас зробити те, чого в морі не робив ніхто: дати команді роботу без користі.

Капітан подивився на неї так, як дивляться люди, яким за сорок років у морі пропонували чимало нісенітниць, але не таких.

— Поясніть.

— Робота за розкладом, яку ви даєте їм зараз, — це робота, у якій чоловік знає, що треба робити. Знає вранці, знає ввечері, знає, що буде завтра. Це зручна робота, і нудьга любить зручну роботу: вона в ній засинає. А тепер дайте їм роботу, якої ніхто не замовляв. Нехай вирізьблять щось із обрізків. Нехай складуть мапу чужих зірок, якої ніхто не вимагав. Нехай заведуть судновий журнал подій, яких не було. На нашому боці, капітане, є одна сила, якої немає в нудьги: безглузда праця. Нудьга вміє заспокоїти людину, у якої все за планом. Людину, яка займається безглуздям за власною волею, заспокоїти важче. Вона буде опиратися. Нудьга умеє заспокоювати, а безглузда праця викликає суперечку. Дайте їм сперечатися.

Капітан усе життя потім стверджував, що це була найдивніша команда, яку він давав, і найдієвіша. До вечора на палубі стояв верстат з обрізків, боцман різьбив качку (першу у своєму житті, бо «качка на судні — це нісенітниця, а я шістнадцять років хотів нісенітниці й соромився»), юнга вів журнал подій, яких не було, і перший запис у ньому звучав так: «Сьогодні о третій годині дельфін сказав "гав", але ніхто не почув, крім мене, і я вважаю це подією». Позіхання в команді зменшилося на третину за три дні.

А в пасажирів воно зростало.

Це зафіксував пан Квіт, бо пан Квіт фіксував усе. На шостий день подорожі він скликав пасажирів у каюту разом із реєстром. Реєстр мав назву, яку Проня записала без усмішки, хоча усмішка напрошувалася: «Відомість позіхань, облік щоденний, шість осіб та один павич (павич не позіхає, але вносити його вимагав капітан для повноти)».

— Панове, — сказав пан Квіт. — Я вів облік шість днів, і цифри такі. Проня: два позіхання на день, стабільно — це норма. Я: три, що також є нормою, бо мені п'ятдесят шість років і я на морі. Пані Косеня: чотири. Хроніст Орест: п'ять. І я сприйняв би це спокійно, якби не другий стовпчик: пані Малефісента — одинадцять. І принцеса Аврора — чотирнадцять. Панове, позіхання має межу норми, і ця межа пройдена не у хворих, а у двох найздоровіших осіб на судні. І я висуваю вимогу. Я прошу принцесу Аврору з цього дня не ухвалювати рішень.

Тиша в каюті тривала чотири секунди, і Проня занотувала їх, бо мала звичку записувати тривалість тиші: «тиша роздумлива, 4 сек, після тиші всі заговорили одночасно».

— Пане Квіте, — мовила Аврора, — я голова ради.

— Ви голова ради королівства. Ми в морі. У морі немає ради, і рішення, які ухвалює голова ради, тут не мають чинності. А якщо ухвалювати їх немає потреби — значить, і ризик неприпустимий. Я сформулюю простіше, ваша високосте: на судні ви не влада. Ви пасажирка, яка позіхає чотирнадцять разів на день. Рішення в морі ухвалює капітан, бо він знає море, і Малефісента, бо вона знає супротивника. А ви, поки ми не дійдемо до берега, виконайте моє прохання: ведіть щоденник запитань. Не відповідей — запитань. По три на день. Коли людина починає позіхати, вона перестає запитувати, і це, за моїми спостереженнями, перша ознака. Запитання — це те, що тримає людину на поверхні.

Аврора мала право образитися, і всі в каюті знали, що вона має це право. Усі дивилися, як вона ним скористається. Вона взяла аркуш, підписала його «Щоденник запитань, день перший» і написала три:

«Чому в дозволених казках немає жодної з краю, куди ми пливемо? Хто відповідає на листи від нашого імені? І чому я позіхаю найбільше за всіх, хоча в моєму королівстві маю для цього найменше підстав?».

Третє запитання пан Квіт прочитав і мовив:

— На третє запитання я відповіді не знаю, але заявляю, що воно варте всієї експедиції, і реєструю його як головне запитання подорожі. Реєструю з приміткою: головні запитання мають звичку самі відповідати на себе на останній сторінці.

А на дев'ятий день подорожі сталося те, що описано в судновому журналі одним рядком: «О шостій ранку видно землю, якої немає на мапі». Земля, якої не було на мапі, виявилася островом. Острів мав порт, вогні, запах диму і, як зауважив юнга у своєму журналі подій, яких не було (підкреслюю: журнал подій, яких не було, і цей запис стоїть саме там, хоча острів існував), «сміх, який чути за чотири милі, а в нас на судні не чути за чотири лікті».

Павич злетів зі щогли, зробив коло над островом і повернувся. Це була перша за всю подорож подія, яку команда сприйняла як добрий знак, і боцман сказав:

— Коли птах повертається на судно, значить, там, куди він летів, не краще. А коли повертається задоволений — значить, там краще, але не настільки, щоб залишитися назавжди. Я не знаю, який у нас випадок. Запишу в журнал подій, яких не було, обидва варіанти.

Корабель заходив у порт, і з берега йшов запах, якого не було в морі дев'ять днів: дим, риба й якийсь квітковий аромат. І чутний за чотири милі сміх, який, що ближче підходив корабель, ставав не гучнішим, а зрозумілішим, бо в ньому вже можна було розібрати слова. Слова сміху, які першими розібрав Орест і заніс у хроніку, звучали так: «Розкажи ще раз про короля, який спав!».

До берега залишалася година.

Михайло Заїка
Дім, який запрошує

Зміст книги: 40 розділів

Спочатку:
Книга перша. Дім, який запрошує казка про те, що було після "жили довго і щасливо"
1790972733
46 дн. тому
Вступ
1790972874
46 дн. тому
Глава 1. Сто літ потому було зручніше
1790972950
46 дн. тому
Глава 2. Вихід із хащів
1790973037
46 дн. тому
Глава 3. Хто тут король?
1790973100
46 дн. тому
Глава 4. Столітній борг
1791007200
45 дн. тому
Глава 5. Веретенне питання
1791093600
44 дн. тому
Глава 6. Малефісента
1791180000
43 дн. тому
Глава 7. Покоління сплячих
1791266400
42 дн. тому
Глава 8. Принц із позаштатною легендою
1791352800
41 дн. тому
Глава 9. Терновий кущ як особа
1791439200
40 дн. тому
Глава 10. Збори добрих фей
1791525600
39 дн. тому
Глава 11. Король і королева проти сучасності
1791612000
38 дн. тому
Глава 12. Перші вибори
1791698400
37 дн. тому
Глава 13. Злодійка сну
1791784800
36 дн. тому
Глава 14. Шинкар із очевидців
1791871200
35 дн. тому
Глава 15. Позіхання
1791957600
34 дн. тому
Глава 16. Розслідування
1792044000
33 дн. тому
Глава 17. Найманий герой
1792130400
32 дн. тому
Глава 18. Кущ цвіте
1792216800
31 дн. тому
Глава 19. Сто років не минули марно
1792303200
30 дн. тому
Глава 20. Збори зачинателів
1793204439
20 дн. тому
Глава 21. Той самий бал
1793257200
19 дн. тому
Глава 22. Жили недовго, але своє
1793343600
18 дн. тому
Післямова
1793430000
17 дн. тому
Серце Зими казка про те, що чекає за морем, коли вдома все добре
1793516400
16 дн. тому
Вступ
1793520000
16 дн. тому
Глава 1. Пошта за морем
1793523600
16 дн. тому
Глава 2. Хто полетить
1793602800
15 дн. тому
Глава 3. Четвертий день
1793689200
14 дн. тому
Глава 4. Острів, якого не було на мапах
1793775600
13 дн. тому
Глава 5. Берег
1793862000
12 дн. тому
Глава 6. Казки читати чи забирати
1793948400
11 дн. тому
Глава 7. Розповідь, яку слухали двісті років
1794034800
10 дн. тому
Глава 8. Відставка
1794121200
9 дн. тому
Глава 9. Палац на пагорбі
1794207600
8 дн. тому
Глава 10. Сімсот сорок вечорів
1794294000
7 дн. тому
Глава 11. Людина, яка повернулася
1794383880
6 дн. тому
Глава 12. Другий кущ
1794736809
2 дн. тому
Глава 13. Питання про зиму
1794812400
1 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!