Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Протокол відставки складали чотири дні, і ці чотири дні виявилися найважчою канцелярською роботою в житті пана Квіта. Хоча, здавалося б, що може бути простіше за відставку людини з посади, якої не існує?

Складність полягала в самому предметі. Пан Квіт сформулював її на першій нараді так:

— Панове. Я всю кар'єру оформлював відставки, і відставка — це найвдячніший із документів, бо він чистий: людина йде, посада залишається, наступник приймає. Але тут я маю справу з відставкою, у якій немає ні посади, ні наступника, ні навіть установи, яка могла б її прийняти. Якщо я напишу «звільняється з посади вартового сну», то ця посада вперше за двісті років одержить письмове існування, і хтось через п'ятдесят років знайде документ і вирішить, що посаду треба заповнити. Якщо я напишу «звільняється від обов'язків», то обов'язки залишаться невизначеними й перейдуть на того, хто поруч — а поруч, здається, нікого не буде. Я прошу раду на одну ніч. Мені треба подумати, і я не хочу думати при свідках: це мій перший документ, який я складаю не за інструкцією, а за совістю. А совість працює повільніше за інструкцію.

Ніч пан Квіт просидів у театрі. Це з'ясувалося вранці, бо Косеня прийшла до заїзду о шостій і сказала, що пана Квіта немає в кімнаті. А через годину він повернувся пішки з папкою в руках і з виглядом людини, яка ніч не спала, але й не змарнувала її. Він скликав усіх у загальну залу й поклав на стіл чистий аркуш, на якому було написано лише дванадцять слів.

— Ось усе, — сказав він. — Я цілу ніч писав варіанти. У мене їх чотирнадцять, усі вони лежать у папці й усі вони неправильні, бо кожен створює посаду. А потім я спустився вниз, у залу, і сів у крісло глядача — і там зрозумів. Панове, ніхто не може бути у відставці з чогось, чого не було. Пані Тиха не вартовий сну. Вона не обіймала посади. Вона просто не виходила. Двісті років. І тому документ має називатися не відставкою. Він має називатися виходом. Прочитайте.

На аркуші було написано:

«Я, Тиха, два століття не виходила з-за сну цієї країни. Сьогодні виходжу. Сон залишається людям. Стільці не охороняються. Нікого не заміщую, бо варта, яку треба заміщувати, — це не варта, а стіна. Запрошення в камені діє для всіх, включно зі мною.

Підпис».

— І дата? — спитала Проня, бо дата була її професійним рефлексом.

— Ні, — сказав пан Квіт. — Дати тут немає. Запишіть дату в реєстрі як "перший день після", бо календаря в цій країні немає, і ми не маємо права привезти свій. Країна має одержати свій перший документ у власному часі, а її час починається сьогодні.

Але головна складність виявилася не в документі. Вона почалася тоді, коли документ віднесли Тихій, і вона його прочитала, і заплакала, і підписала — а потім запитала одне:

— А що мені робити завтра вранці?

Це запитання виявилося важчим за двісті років, і на ньому майже зламалася вся експедиція. Бо коли людина двісті років виконувала одну, нехай і безіменну, справу, то після підпису в неї залишається ранок. І ранок треба чимось заповнити, а жоден протокол у світі не заповнює чужий ранок.

Пропозиції лунали одна за одною, і всі були неправильними. Малефісента запропонувала їй подорож: «Подивіться на світ, ви його заслужили, і він вам цікавий, бо ви зустріли нас». Тиха відповіла: «Я двісті років не рухалася далі трьох вулиць. Подорож — це не те, що починають у віці, коли твоїм головним рухом була тиша». Аврора запропонувала залишитися й жити в місті, як усі. Тиха відповіла: «А що я робитиму в місті? Я вмію стерегти й чекати. Місто не потребує ні того, ні іншого».

Вирішив усе, як завжди в цій історії, хтось із боку. Це була Косеня — і вона не запропонувала, а розповіла. Вона розповіла Тихій про свій заїзд: як він почався з однієї людини, яка приходила в хащі слухати спів, як кущ віддавав гілки, як з'явилося правило на дверях і як паломники почали приходити не по диво, а по спогади. І закінчила так:

— Пані Тихо. У нас у заїзді працює одне правило, і воно, здається, вам підійде: заїзд — це місце, де люди ночують між своїми днями. Ви двісті років жили в чужих снах. Ви маєте право на місце, де сплять по-чесному: утомлені, з подушкою, яку самі собі обрали. У театрі є чотириста крісел і сцена. Я думала всю дорогу, для чого там сцена з декораціями, які стоять двісті років, і от здогадалася: виходить, що театр — це дім для тих, хто вміє чекати. У нашому королівстві хатній театр ніхто не відчиняв двісті років, а ви могли б відчинити його першою. Не грати. Просто відчиняти щовечора й сидіти в третьому ряду. Люди приходитимуть або не приходитимуть. Але двері будуть відчинені, і ви будете тією, яка їх відчиняє. Це, здається, найближче до вашої посади, тільки тепер вона називається не варта, а поріг.

Тиха слухала й потім довго сиділа мовчки. А згодом вимовила ту фразу, яку Орест пізніше поставив епіграфом до своєї книжки:

— Дівчино, я двісті років була стіною. Ти пропонуєш мені бути дверима. Я не знаю, чи вмію. Але стіною я вже була, і з того досвіду знаю, що там нічого немає. Записуй: пані з хащів пропонує мені стати дверима, і я пробую.

А потім сталося те, що стало першою подією нової епохи цієї країни. І трапилося воно само собою, ніхто його не планував. Того ж вечора Тиха піднялася в театр, відчинила головні двері, повісила на них дошку (дошку знайшли в коморі — на ній хтось колись почав писати афішу й не закінчив, тож Тиха стерла недописане рукою) і написала:

«Театр відчинено. Щовечора, від заходу сонця. Вхід вільний. Всередині сімсот сорок казок, які тут написані. Хто хоче слухати — слухай. Хто хоче читати — читай. Хто хоче спати на кріслах — спи, бо крісла м'які і ми тут не лякаємо. Першу казку сьогодні читаю я. Вона коротка й без кінця. Кінець її — справа тих, хто прийде».

І першого вечора прийшло семеро. Сьомого дня прийшло сто тридцять. І це вже, як сказав пан Квіт, «статистика, яка робить протокол зайвим, бо вона сама собі протокол».

Але ми забігаємо наперед, бо до першого вечора сталося ще одне, і про це треба сказати, бо воно найважливіше. Коли Тиха підписала свій вихід, вона зробила річ, якої від неї не чекав ніхто: дістала з-під плаща ключ. Не той, що від театру. Інший — маленький, мідний, потертий. І мовила:

— Це ключ від палацу. Він у мене двісті років. Палац стоїть за містом на пагорбі, і його теж ніхто не чіпав, бо ключ був у мене. Я віддаю його вам, бо всередині там лежить усе, чого я не змогла зробити: укази, які я писала й не видавала, плани, які я складала й не здійснювала. І, здається, одне, чого я не знала, поки не зустріла вас: там, у палаці, у мене є кімната, і в кімнаті стоїть веретено. Воно крутиться вже двісті років, і я не знаю чому. Я двічі намагалася його зупинити. Воно не зупиняється. Я його ніколи не торкалася, бо знаю, що таке веретена в чужих казках. Ідіть подивіться. Може, ви, які приїхали з казки про веретено, знаєте більше за мене.

Пан Квіт зафіксував передачу ключа в реєстрі й додав примітку, яку ми вважаємо чесною: «У цій країні все, чого не чіпають двісті років, стає чимось більшим, ніж було. Палац — це не резиденція. Палац — це дим, який два століття не впускали. Треба йти обережно й із протоколом».

До палацу на пагорбі залишалася одна дорога. На цій дорозі, на першій милі, стояла кам'яна стела з написом, який ніхто не читав двісті років. Прочитала його Проня, бо Проня тепер читала все. Напис був стертий наполовину, але друга половина читалася, і вона проголошувала: «...і хай цей день буде першим». Хто висік ці слова й коли, не знав ніхто, і пан Квіт записав у реєстрі: «Перша обіцянка країни, зроблена невідомо ким, невідомо коли й невідомо чому не виконана. Триває перевірка».

Михайло Заїка
Дім, який запрошує

Зміст книги: 41 розділ

Спочатку:
Книга перша. Дім, який запрошує казка про те, що було після "жили довго і щасливо"
1790972733
47 дн. тому
Вступ
1790972874
47 дн. тому
Глава 1. Сто літ потому було зручніше
1790972950
47 дн. тому
Глава 2. Вихід із хащів
1790973037
47 дн. тому
Глава 3. Хто тут король?
1790973100
47 дн. тому
Глава 4. Столітній борг
1791007200
46 дн. тому
Глава 5. Веретенне питання
1791093600
45 дн. тому
Глава 6. Малефісента
1791180000
44 дн. тому
Глава 7. Покоління сплячих
1791266400
43 дн. тому
Глава 8. Принц із позаштатною легендою
1791352800
42 дн. тому
Глава 9. Терновий кущ як особа
1791439200
41 дн. тому
Глава 10. Збори добрих фей
1791525600
40 дн. тому
Глава 11. Король і королева проти сучасності
1791612000
39 дн. тому
Глава 12. Перші вибори
1791698400
38 дн. тому
Глава 13. Злодійка сну
1791784800
37 дн. тому
Глава 14. Шинкар із очевидців
1791871200
36 дн. тому
Глава 15. Позіхання
1791957600
35 дн. тому
Глава 16. Розслідування
1792044000
34 дн. тому
Глава 17. Найманий герой
1792130400
33 дн. тому
Глава 18. Кущ цвіте
1792216800
32 дн. тому
Глава 19. Сто років не минули марно
1792303200
31 дн. тому
Глава 20. Збори зачинателів
1793204439
21 дн. тому
Глава 21. Той самий бал
1793257200
20 дн. тому
Глава 22. Жили недовго, але своє
1793343600
19 дн. тому
Післямова
1793430000
18 дн. тому
Серце Зими казка про те, що чекає за морем, коли вдома все добре
1793516400
17 дн. тому
Вступ
1793520000
17 дн. тому
Глава 1. Пошта за морем
1793523600
17 дн. тому
Глава 2. Хто полетить
1793602800
16 дн. тому
Глава 3. Четвертий день
1793689200
15 дн. тому
Глава 4. Острів, якого не було на мапах
1793775600
14 дн. тому
Глава 5. Берег
1793862000
13 дн. тому
Глава 6. Казки читати чи забирати
1793948400
12 дн. тому
Глава 7. Розповідь, яку слухали двісті років
1794034800
11 дн. тому
Глава 8. Відставка
1794121200
10 дн. тому
Глава 9. Палац на пагорбі
1794207600
9 дн. тому
Глава 10. Сімсот сорок вечорів
1794294000
8 дн. тому
Глава 11. Людина, яка повернулася
1794383880
7 дн. тому
Глава 12. Другий кущ
1794736809
3 дн. тому
Глава 13. Питання про зиму
1794812400
2 дн. тому
Глава 14. Лист народу
1794898800
1 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!