Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Сомна прокинулася в перший день весни, і кущ сповістив про це не листом, а тишею: гілки над найстарішим стовбуром піднялися вранці на цілий лікоть, і крізь них пробилося сонце. Пані Дубрава, яка двадцять три роки вивчала хащі й один рік вивчала те, що під хащами живе чоловік (цей рік видався найцікавішим у її кар'єрі), зафіксувала пробудження в п'ять слів: «Температура кори впала. Вона говорить».

Сомна вийшла з дерева сама. Ніхто не бачив як. Вартовий, який чергував біля стовбура (тієї весни біля стовбура чергували добровільно, бо за два роки чергування біля сплячої вчительки стало місцем для роздумів, і учні школи принцеси записувалися в чергу на місяць наперед), обернувся на звук кроків. Дорогою, яку колись проклав принц, ішла жінка в сірому — ішла так, як ходять люди, котрі давно не носили власної ваги: обережно, випробовуючи кожен крок.

Перше, що вона зробила, було не запитанням і не подякою. Вона підійшла до муру замку, до запрошення, викарбованого в камені, і прочитала його. Потім прочитала вдруге. Потім торкнулася слів рукою, і пані Дубрава, яка вела хроніку, записала: «Торкнулася слів так, як торкаються дверей, перевіряючи, чи справді відчинені».

Аврора прийшла через годину. Вони не бачилися віч-на-віч відтоді, як розмовляли в пансіоні, і та розмова була про фонд, про терміни, про чотириста тисяч людей. Ця розмова була іншою, і відомо про неї зі слів самої Сомни, мовлених на першій раді, яку вона відвідала (сіла в кутку; куток на той час мав у замку вже шістьох постійних мешканців, і Малефісента під час відкриття «сезону кутків» сказала: «Куток переповнений. Треба розширення». Розширення зробили, і воно стало першою в історії замку архітектурною роботою, виконаною за рахунок гілки куща й за протоколом пана Квіта).

— Я вийшла, бо зрівняла рахунок, — сказала Сомна на раді. — І ще тому, що вчора вночі мала уві сні бал. Я сиділа на одинадцятому стільці. Ви не знали, що я бачила бал? Я бачила все: крізь кору видно добре, тільки без звуку. Я бачила жінку в сірому, і я її знаю. Вона приходила в пансіон двічі, коли я була молодою, і обидва рази я не впустила її за поріг, бо думала, що вона торговка. Вона писала умови. Я тамувала біль. Ми були двома відділами однієї контори й не знали адрес одна одної. — Вона подивилася на Аврору. — Я вийшла не тому, що перепросила. І не тому, що мене пробачили. Я вийшла, бо дізналася від жінки в сірому, що мою роботу можна робити інакше. Заглушувати біль — це замінювати життя. А запрошувати до нього — це повертати його. Ваша стіна, пані принцесо, зробила з моєї професії моє запрошення. Я хочу працювати. У замку, який запрошує.

Пансіон у Східних Брамах вона не залишила: зберегла над ним опіку, але правила переписала. Нові правила викарбували на дверях, і перше з них повторювало перше правило Веретян, бо Сомна сказала: «Веретяни мали це правило сімдесят років, і воно працювало, а я сорок років будувала те, що йому протилежне. Хай буде чужа формула. Вона чесніша за мою»: «Тут не лякають». Друге правило було її власним, і воно стало девізом усього, що вона робила далі: «Тишу пропонуємо. Не нав'язуємо».

Весілля відбулося через три тижні, у другу суботу весни.

Його не святкували так, як планувала королева два роки тому, бо від того плану нічого не залишилося — залишилося те, що виросло натомість. Запрошень не друкували: запрошення в камені дійшло до всіх, і люди приїжджали самі. Стільців не рахували: Косеня, яка відповідала за стільці (це вона вимагала виставити їх, і відмова їй означала б відмову людині, яка два роки тому прийшла віддати веретено), сказала: «Стільців буде стільки, скільки прийде людей. А скільки прийде людей, ми дізнаємося о другій годині — і тоді принесемо ще». Заїжджий двір «Дванадцятий стіл» накрив стіл на тисячу осіб просто в хащах, серед гілок, які кущ підняв мов шатра. Паломники, старости, смолярі, учні, канцеляристи, дві друкарні (обидві надрукували по книжці про цю історію та сперечалися, чия версія правдивіша — і обидві мали рацію, що й було задокументовано), правителі трьох корон, шість фей, дев'ята фея, одна вчителька, один арбітр із прайсом, у якому рядок «присутність на весіллі як герой-учасник» залишився невикористаним, бо Барвінок на запитання, герой він сьогодні чи глядач, відповів: «Ні. Я свідок. У прайсі цього рядка немає, і я його не додаватиму, бо те, що відбувається сьогодні, — безоплатне».

Орест та Аврора обмінялися обітницями без священника старого зразка. Обряд проводив Тиміш із Веретян, бо громади на території колишнього сплячого престолу за сто років виробили власний обряд. У ньому не було «чи даєте згоду», а було запитання, яке ставлять один раз: «Чи берете ви одне одного не кращими й не гіршими, а такими, якими є?». Обоє відповіли «так», і це «так» було (за протоколом, рядок 203) «першим словом у справі, яке не потребує перевірки».

Обітницю Аврора виголошувала, тримаючи в руках веретено. Веретено, яке вона віддала колись на митниці й яке повернулося до неї із цяткою чарівної матерії, дівчина повернула собі ще на Різдво — після розмови з Косенєю, яка сказала: «Це ваша річ, пані. Річ, від якої ви втекли, володітиме вами довше, ніж річ, яку ви тримаєте». Веретено стоїть тепер у залі замку, на підставці, під склом, із табличкою, і на табличці написано те, що склав пан Квіт (перший і останній музейний текст у його кар'єрі): «Веретено. Причина століття. Не чіпати. Але можна дивитися».

Кущ подарував весіллю цвіт. Він цвів усе свято — усі чотири тисячі акрів. Пані Дубрава, яка рахувала цвітіння, зафіксувала: «Повне цвітіння всього масиву. Повторне за сезон. Такого не описано в жодному гербарії, і я не описуватиму, бо деякі речі мають залишатися неописаними, інакше вони перестають бути собою».

Малефісента виголосила промову. Її не просили говорити, і це було правильно, бо промови, про які не просять, — єдині справжні. Вона підвелася, коли наливали узвар (вино на весіллі було, але перший тост виголошували узваром, бо так вирішила Косеня з формулюванням: «Перший тост цього дому вже був вином. Сто років тому, на хрестинах. Подивімося, чи можна почати з іншого»), і сказала:

— Мене не запросили на це весілля. Точніше, мене запросили в камені, як і всіх, а це найкраща форма запрошення, яку я знаю, бо вона не вибирає. Я стояла на хрестинах сто одинадцять років тому й не була запрошена, і я вирівняла це у вибраному мною напрямку — ви всі знаєте як. Сьогодні я стою тут і вирівнюю все в другому напрямку. Я не даруватиму цій парі дарунків. Дарунки — це те, що дають дітям, а це дві дорослі людини, які два роки виправляли те, що дарунки зробили з ними. Я дарую їм те, про що сама дізналася запізно. Я дарую їм право на "ні". Одне одному. Публічно. Кожен має право сказати іншому "ні" й бути почутим, і це єдиний дарунок, який не має тріщин, бо тріщини є в кожному дарі, крім того, що дарує свободу.

Це й була весільна промова. Історики потім писали, що за всю історію трьох герцогств не було промови, яка дарувала б на весіллі право на «ні», і що промова Малефісенти переписана в сімнадцяти обрядових книжках. У усіх сімнадцяти вона зберігається слово в слово, бо її неможливо було скоротити.

А далі минув рік. Рік, про який протоколи пишуть мало, бо протоколи пишуть про справи, а справи цього року вирішувалися раніше, ніж устигали стати справами.

Фея, яка подарувала доброту без меж, зняла свій дар навесні. Знімання дару описано в книжці Косені одним реченням: «Аврора плакала два дні, а на третій сказала канцлеру "ні" вперше в житті, і канцлер записав це в протокол із приміткою "нарешті"». Знятий дар не зник: доброта залишилася, але отримала межі, і ці межі були (за формулюванням Аврори) «такими самими, як у куща: пропускають тих, хто йде до чогось».

Король не повернувся на престол. Через рік після весілля він скликав раду, на якій стояло одне питання, і це питання було його власним, ніким не підказаним: про форму влади в країні на наступні сто років. Рішення цієї ради не вкладається в жодну з трьох колонок перших виборів. Король залишився королем: не над радою, не замість ради, а як голова ради — без права голосу, але з правом останнього слова. І право останнього слова він використав один раз за десять років, і про цей один раз написано окремо. Аврора очолила раду. Не як королева — як обрана голова. Її обрання на цю посаду сталоль другими виборами країни. На них Косеня балотувалася проти неї, програла й була щаслива, бо, як сама сказала: «Заїзд мені цікавіший за раду, а в раді я тепер маю стілець, і він не за дванадцятим столом».

Сомна реорганізувала пансіон так, що через десять років у трьох герцогствах відкрилося тридцять п'ять закладів за її правилами, і жоден із них не мав печатки «тиха доглядова магія»: печатки Сомна спалила власноруч, і це було єдине багаття в її житті, яке всі схвалили. Малефісента отримала статус офіційно: не прощення, не амністію, а те, про що просила від початку, — статус. Суд над нею відбувся формально через два роки після весілля. Тривав він чотири дні, і на четвертий день суд ухвалив вирок, який пан Квіт заніс до протоколу як найкоротший у кар'єрі: «Справа про хрестини: винна в одному приборі, і прибор оплачено століттям, яке з нього виросло. Справа закрита. Компенсація за репутацію — двадцять два передруки виправлених книжок, і виправлення вже зроблено першим автором».

Говард-старший написав третю книжку. Вона називалася «Дванадцятий стіл: повна історія», і в ній не було ні брехні, ні героїв, ні принцеси на кожному малюнку (принцеса на малюнках засідала на радах, а художник, як згодом зізнався, не вмів малювати людину, яка думає, і вчився цього два роки). Книжка продавалася повільно, і Говард-старший казав, що це добре: «Правда продається повільно, тому її читають до кінця».

А кущ пише й досі. Його літопис, який Косеня вивішує в заїзді (туристи читали його вголос, уривками, і це стало окремим жанром — вечірніми читаннями хащового літопису, платою за які було одне «чому», поставлене кущу особисто; запитання Косеня збирає в скриню й передає опікуну щосуботи), нарахував за рік після весілля тридцять один лист. Тридцять перший лист ми наводимо повністю, бо він і є кінцем цієї історії:

«Рік закінчився. Ми перерахуємо, що має цей дім після року, бо перелік — це наша форма любові, і ми визнали це в четвертому листі.

Цей дім має: одну обрану раду; одного короля без голосу й з останнім словом; одну принцесу-голову, яка вміє казати "ні" та "не знаю" і залишила собі право чогось не вміти; одного кухаря з табличкою; одну вчительку, яка переписала тридцять п'ять пансіонів; одну фею зі статусом і дев'ятим місцем за столом; один заїзд з одним правилом; один пансіон із двома правилами; одне село із сьома правилами; один ліс із опікуном; одну скриню, три футляри, одне веретено під склом і сім слів у камені.

Цей дім не має: строку давності на любов (ми перевірили). Відсотків на прощення (перевірили теж). І другого тому — тому що другий том усіх казок, які тут відбулися, пишеться зараз, на наших гілках, вашою рукою. А тому, хто пише, не потрібен другий том від когось іншого.

Авроро. Оресте. Ви запросили на весілля всіх, кого мали запросити. Ви залишили одинадцять порожніх стільців, і на один із них сіла та, що пише умови. Дім, який запрошує так, як запрошує цей, не закінчується. Він просто змінює глави.

Сто років тому ми були гнівом. Зараз ми — літописець. Це, вважайте, підсумок.

P.S. Гнів, який навчився писати, має одне прохання: коли писатимете наступну історію (а ви писатимете, ми бачимо, як з'їжджаються гінці із запитаннями), запишіть і те, чого ми не встигли побачити. У нас є межі: наші гілки не сягають моря. А там, за морем, ходять чутки. Чутки такі: десь там теж спить королівство, і приспало його не прокляття. Його приспала нудьга. Вона тихіша за прокляття і страшніша, бо її ніхто не шукає, поки не прокинеться. Ми не знаємо, чи це правда. Але якщо поїдете — напишіть нам. Ми читатимемо».

Сто років тому тут спало королівство. Тепер тут не спить ніщо, крім тіста вночі, та й воно прокидається вчасно.

Верес цвіте щосезону. Літопис пишеться. А на брамі замку, під запрошенням у камені, Косеня повісила дошку з одним правилом, яке доповнює сім слів на камені й пояснює, чому ця історія закінчилася там, де закінчилася, а не на весіллі:

«Дім запрошує. Місце за столом чекає. Запрошення не має дати. Історія — має. До нових глав».

Кінець першої книги.

Михайло Заїка
Дім, який запрошує

Зміст книги: 40 розділів

Спочатку:
Книга перша. Дім, який запрошує казка про те, що було після "жили довго і щасливо"
1790972733
46 дн. тому
Вступ
1790972874
46 дн. тому
Глава 1. Сто літ потому було зручніше
1790972950
46 дн. тому
Глава 2. Вихід із хащів
1790973037
46 дн. тому
Глава 3. Хто тут король?
1790973100
46 дн. тому
Глава 4. Столітній борг
1791007200
45 дн. тому
Глава 5. Веретенне питання
1791093600
44 дн. тому
Глава 6. Малефісента
1791180000
43 дн. тому
Глава 7. Покоління сплячих
1791266400
42 дн. тому
Глава 8. Принц із позаштатною легендою
1791352800
41 дн. тому
Глава 9. Терновий кущ як особа
1791439200
40 дн. тому
Глава 10. Збори добрих фей
1791525600
39 дн. тому
Глава 11. Король і королева проти сучасності
1791612000
38 дн. тому
Глава 12. Перші вибори
1791698400
37 дн. тому
Глава 13. Злодійка сну
1791784800
36 дн. тому
Глава 14. Шинкар із очевидців
1791871200
35 дн. тому
Глава 15. Позіхання
1791957600
34 дн. тому
Глава 16. Розслідування
1792044000
33 дн. тому
Глава 17. Найманий герой
1792130400
32 дн. тому
Глава 18. Кущ цвіте
1792216800
31 дн. тому
Глава 19. Сто років не минули марно
1792303200
30 дн. тому
Глава 20. Збори зачинателів
1793204439
20 дн. тому
Глава 21. Той самий бал
1793257200
19 дн. тому
Глава 22. Жили недовго, але своє
1793343600
18 дн. тому
Післямова
1793430000
17 дн. тому
Серце Зими казка про те, що чекає за морем, коли вдома все добре
1793516400
16 дн. тому
Вступ
1793520000
16 дн. тому
Глава 1. Пошта за морем
1793523600
16 дн. тому
Глава 2. Хто полетить
1793602800
15 дн. тому
Глава 3. Четвертий день
1793689200
14 дн. тому
Глава 4. Острів, якого не було на мапах
1793775600
13 дн. тому
Глава 5. Берег
1793862000
12 дн. тому
Глава 6. Казки читати чи забирати
1793948400
11 дн. тому
Глава 7. Розповідь, яку слухали двісті років
1794034800
10 дн. тому
Глава 8. Відставка
1794121200
9 дн. тому
Глава 9. Палац на пагорбі
1794207600
8 дн. тому
Глава 10. Сімсот сорок вечорів
1794294000
7 дн. тому
Глава 11. Людина, яка повернулася
1794383880
6 дн. тому
Глава 12. Другий кущ
1794736809
2 дн. тому
Глава 13. Питання про зиму
1794812400
1 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!