Розподіляти людей для експедиції почали за десять днів до ради про листи, хоча тоді ще ніхто не знав, що експедиція взагалі відбудеться. Це не парадокс, а властивість цього королівства: тут готувалися до речей до того, як вирішували, чи будуть вони взагалі. Досвід двох років показав, що рішення ухвалюються швидко, а підготовка триває повільно. І перші дванадцять днів після пробудження замок вчився саме на цій різниці.
Тому коли рада постановила «поїдемо», склад експедиції вже фактично існував. Залишалося тільки проголосити його вголос, що й зробив пан Квіт — із задоволенням людини, чия підготовка виправдалася раніше, ніж її офіційно вимагали.
— Перелік учасників подорожі з метою встановлення контактів із заморськими королівствами, — зачитав він, — підготовлений мною завчасно, що не є порушенням: передбачення подій не входить до моїх обов'язків, але входить до моїх звичок. Отже.
Пункт перший. Голова ради принцеса Аврора. Обґрунтування: особа, якій адресовано листи, має бачити їхній пункт призначення. Також особа, яка вже один раз прокидалася, є єдиною нашою фахівчинею з пробудження.
Пункт другий. Хроніст Орест. Обґрунтування: подорож без хроніста не відбудеться, навіть якщо відбудеться, бо нічого не залишиться, крім думок. А думки не підлягають реєстрації, я це перевіряв.
Пункт третій. Пані Малефісента. Обґрунтування подала особисто, письмово, і я зачитую не все: «Фаховий інтерес до майстерності, кращої за мою, і бажання помилитися в новому місці, бо вдома я щодо всіх уже помилилася, і це стало нудно». Кінцівку її листа я пропоную опустити, бо вона стосується мене особисто й є, на мою думку, відмовою від запрошення на обід, а не образою. Хоча наш канцлер дотримується протилежної думки.
Пункт четвертий. Пані Косеня. Обґрунтування: готельне господарство. Країна, до якої вирушаємо, незнайома, а заїзди є всюди. І через заїзд проходить уся правда про країну, бо в заїзд людина приходить втомленою, а втомлена людина — чесна. Це не моє спостереження. Це пані Косені, і я підписуюся під ним повністю.
Пункт п'ятий. Я особисто та секретарка Проня. Обґрунтування очевидне, і я його не викладатиму: протокол, у якому пояснюють, навіщо беруть протокол, займає більше місця, ніж сама подорож.
Тут пан Квіт зробив паузу, і всі зрозуміли, що є пункт шостий, і що пункт шостий не написаний.
— Пункт шостий, — мовив він нарешті, — відсутній. І ця відсутність є моїм рішенням, яке я виношу на обговорення. Пункт шостий мав би називатися «кущ». Насіння ми візьмемо, гілку в діжці теж, і це юридично є присутністю куща в експедиції у формі представництва. Але я мушу заявити: наш дім залишатиметься без однієї кореспондентської сторони, і листи за море, які ми домовилися писати, без друга-кореспондента будуть монологом. Тому я пропоную: кущ не їде, але пише. Щотижня. І пошту за море везтиме кожен корабель, який вирушатиме. Це повільно, але ми, до речі, теж повільні. І різниця у швидкості між нами та поштою виявиться, підозрюю, меншою, ніж нам здається.
Кущ відповів того ж вечора, і відповідь його була короткою:
«Я не їду. Я ніколи нікуди не їздив. Але скажу річ, яку хай занесуть до протоколу: за мої сто років у цьому краї я дізнався одне. Нудьгу не перемагають. Її перечікують, як перечікують зиму, або заповнюють, як заповнюють криницю. Переможена нудьга — це нісенітниця, бо вона не воює. Беріть насіння. Беріть гілку. Пишіть. Я читатиму. І майте на увазі: якщо через рік ваші листи почнуть писатися однаковим почерком й однаковим натиском, не пишіть мені більше. Пишіть листи до того, як почнете писати, як вони».
Це попередження скопіювали й вклали в кожен із шести мішків із майном експедиції, бо Малефісента наполягла, що воно має їхати не в пам'яті, а на папері: «Пам'ять у мене добра, але вона має ваду: зберігає те, що я хочу пам'ятати».
Розподіл обов'язків удома (серед тих, хто не їде) відбувся на окремій раді. Ця рада була короткою, бо вдома, на щастя, вже три роки як усе працювало. Король залишався головою ради з правом останнього слова, і на запитання, чи він не проти того, щоб донька їхала, відповів фразою, яку Орест записав не в хроніку, а в окремий зошит:
— Я відпускав її в хащі, коли їй не було й шістнадцяти, і там вона спала сто років. Зараз їй дев'ятнадцять, вона їде за море в свідомому віці — із хроністом, із феєю та з протоколом. Порівняйте ці два супроводи, і ви зрозумієте, чому я не проти.
Зоремир залишався при скарбниці й виділив експедиції суму, яка, за його словами, складалася з трьох частин: витрати на подорож, резерв на непередбачуване й третя частина, про яку він сказав: «Це гроші на випадок, якщо там усе дешеве. Нічого не коштує дорожче за розмову з людиною, у якої немає потреб, і на такі розмови я завжди відкладаю окремо».
Сомна залишилася при пансіонах і передала Малефісенті перед від'їздом один предмет: маленьку дерев'яну коробочку, порожню.
— Це для того стану, про який я попереджала. Коли відчуєш, що тобі там добре й не хочеться нікуди йти, відкрий коробочку. Вона порожня, і дивитися в неї немає на що. Але я тридцять років будувала тишу й знаю: людина, яка дивиться в порожню коробочку, хоче, щоб бодай щось було. А хто хоче, щоб щось було, той ще не заснув.
Останні дні перед відплиттям описані в хроніці Ореста детально, і з них ми переповімо три, бо решта належить до приватного життя, а приватне життя цього дому, за правилом куща, не протоколюється.
Перший день: Пампон випікав хліб у дорогу. Він пек його три доби без сну й наприкінці мовив: «Це хліб на вісім місяців. Він черствіє, але не гниє, бо я зробив його на тій культурі, що жила в тісті століття. Вона звикла до терпіння». Пані Дубрава взяла зразок на дослідження й через тиждень підтвердила: культура жива, терпляча і, за її висловом, «єдина істота в цьому королівстві, яка вже пережила один довгий сон і не забула, як чекати».
Другий день: Косеня пакувала речі. Вона пакувала так, як ніхто в замку не вмів: у чотири торби, із переліком усередині кожної. І на одній із торб написала: «відкривати першою, бо тут чай». Пан Квіт, побачивши переліки, сказав Проні фразу для протоколу: «За свою кар'єру я реєстрував описи майна, описи товарів й описи боргів. Пані Косеня принесла опис потреб. Це нова категорія. Реєструю».
Третій день: Прощання з кущем. Гілку для діжки зрізали в присутності пана Машка як опікуна, і це було юридичною подією: опікун склав акт, у якому записано, що гілка відокремлюється добровільно, що вона продовжує бути частиною юридичної особи «тернові хащі» і що представник юридичної особи прямує за експедицією. Гілка в діжці стояла потім на палубі цілу подорож, і команда «Старої черепахи» розмовляла з нею ввічливо, бо капітан видав розпорядження: «На судні всі живі, і не моє діло, яким чином».
А потім настав день відплиття, і він почався не в гавані, а біля муру замку, де висів камінь із сімома словами. Аврора прийшла до каменю на світанку, сама, і читала його вголос. І це не було прощанням. Це було, як вона пізніше сказала Оресту, «звіркою адреси»: перевірити, чи в камені написано те саме, що написано в кожному з них.
«Дім запрошує. Місце за столом чекає».
У гавані стояло п'ятсот людей, і це було несподівано, бо відплиття оголосили тихо, без урочистостей — за бажанням самої Аврори («не робімо з виїзду подію, бо подія має кінець, а подорож має тривалість»). Але прийшли всі: Веретяни прийшли усім селом, смолярі прийшли з відром смоли й на власному відрі написали «на пам'ять», учні школи принцеси прийшли зі списком запитань до заморської країни (список містив сто чотирнадцять запитань, і пан Квіт прийняв його як офіційне доручення, бо дев'ять із дев'яти запитань, які він собі поставив, були в списку; здається, список склав він же анонімно, але Проня впізнала почерк і мовчала).
Косеня принесла на палубу готельну скриню з одним правилом у двох примірниках. Другий примірник вона повісила на борт «Старої черепахи»:
«Тут не лякають. І не позіхають зі скорботи. Позіхати можна тільки від втоми, і то з доказами».
Павич сидів на щоглі й дивився на натовп, і всі дивилися на павича. Це було тією рівновагою, яку герольд, що прийшов провідати їх, назвав «єдиною в гавані парою, яка дивиться одне на одного без приводу».
А потім відчалили.
Перша година подорожі описана коротко, бо сталася одна річ. Коли берег ще було видно, на кормі стояли всі шестеро, і Малефісента сказала те, що потім потрапило на першу сторінку книжки Ореста:
— Дивіться на берег добре. Я не знаю, коли ми побачимо щось, що захочемо запам'ятати. З того, що я чула про цю країну, там пам'ятати буде нічого, і тоді цей берег стане найяскравішою річчю всієї подорожі. Я не жартую. Я дивилася на нього довше, ніж на будь-що за останні сто років. А я жила в болоті, де нічого не відбувалося, і знаю, про що кажу.
Берег сховався за вечір. Ніч була ясна. Корабель ніс шістьох людей, одну гілку, пів пояса насіння, чотириста двадцять хлібин Пампона, сто чотирнадцять запитань, одну порожню коробочку й одного павича, який не мав ваги, бо літав.
На ранок четвертого дня в морі команда «Старої черепахи» почала позіхати. І це було, за записом у судновому журналі, «не від вахти».
