Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Три листи від трьох корон розкрили в присутності всіх, бо пан Квіт наполягав, що документи, які починаються зі слів «у зв'язку з балом», мають читатися публічно. Інакше бал перетвориться на переговори, а переговори, проведені під музику, завжди програє той, хто слухає вальс замість аргументів.

Листи були схожі, як брати. Кожна корона писала ввічливо. Кожна корона вітала з «ювілеєм пробудження». І кожна корона мала на дні конверта одну й ту саму думку, тільки загорнуту в різний обгортковий папір.

Королівство перше повідомляло, що воно щиро зраділо цвіту, і пропонувало взяти цвіт під спільну королівську опіку з будівництвом прикордонного поста та збором плати за входження до хащів — «в інтересах самих паломників». Королівство друге повідомляло, що усвідомлює важливість фонду Сомни (звідки воно дізналося про фонд, залишалося питанням; але відповідь була очевидною, бо в радах трьох герцогств сиділи люди, і один із радників фонду поширював чутки), і пропонувало «спільне управління справою милосердя». Королівство третє листувалося найкоротше, і тому було найчеснішим: воно вітало, зазначало, що територія під хащами юридично залишається спірною з 1774 року, і пропонувало вирішити питання до балу, бо «після балу рішення матимуть смак вина, а до балу — смак справедливості».

— Вони приїдуть на бал, — сказала Гельсія, склавши листи. — Усі троє. І кожен приїде зі своїми вимогами. Бали так і працюють: люди приходять по танець, а залишаються заради землі.

— Тоді ми підготуємося, — сказала Аврора. І вона запропонувала те, що потім назвали найнезвичайнішим засіданням року: збори зачинателів. За три дні до балу, у тому самому залі, де відбувалася вся ця історія, зібрати всіх, хто мав хоч якийсь стосунок до того, що сталося за два роки, і проговорити одне питання: хто кому що винен за сто років провалля. Не для вироку — для того, щоб на балу, коли приїдуть корони з питаннями про землю, хтось у залі мав відповідь не з паперу, а з власного досвіду.

Збори зачинателів відбулися в четвер, за три дні до балу. Перелік присутніх пан Квіт заніс до протоколу як додаток, який згодом музеї просили віддати їм (пан Квіт відмовив із формулюванням: «Протокол — не музейний експонат. Протокол — це список людей, а люди не переходять у власність»).

Були: король, королева, Аврора, канцлер, Зоремир, пан Квіт, Проня (як секретарка), пан Машко, пані Дубрава, Гельсія, шість фей, Малефісента, Говард-старший і Говард-молодший, Тиміш із Веретян і двоє старост інших громад, Косеня (як представниця заїзду, а не як дівчина з кутка: вона сама так визначила свою роль, і це було її друге рішення в новому статусі), Орест, пан Барвінок (він попросив слова, але йому відмовили, бо в зборах зачинателів не було категорії «арбітр»; він сидів на балконі й дивився, і це була, за його словами, найкраща його квитанція за рік), і — останнім рядком протоколу — «тернові хащі, представлені опікуном за відсутністю власного мовлення, але за наявності уваги: увесь час зборів південна гілка тримала вікно відчиненим».

Питання проголосив король, і він зробив це так, як умів тепер тільки він: коротко.

— Сто років тому ми лягли спати, і все, що з нами сталося далі, вирішили обставини, феї, канцелярії й одне веретено. Два роки тому ми прокинулися, і все, що сталося далі, вирішили ми, але не завжди разом. Сьогодні я хочу почути від кожного одне: що ти винен цьому століттю і що з цього воно винне тобі. Порядок — за бажанням. Почну я, щоб ніхто не мав права казати, ніби це страшно.

І він сказав. Про прибори не говорив — про них усе вже було мовлено. Він сказав про інше: що сто років вважав себе жертвою нещасного випадку, а не співавтором. Що заснув із відчуттям: «Я не знав, що той лист треба прочитати до кінця», а прокинувся з розумінням, що не читати лист до кінця — це і є форма володіння короною, і саме вона йому й не була потрібна. Він винен, сказав король, у тому, що два роки тому перший місяць керував не країною, а власною образою, і ця образа була для нього дорожчою за всі борги Зоремира.

Потім говорила королева. Про те, що вона мовчала сто одинадцять років тому, коли чоловік підписував економію, і що мовчання дружини під час підпису чоловіка — це не скромність, а співпідпис. І що вона два роки після пробудження виправляла це мовчання гучністю, а обидва підходи мали свою ціну.

Потім — канцлер. Це було очікувано, але виявилося важчим, ніж передбачали. Канцлер стояв і говорив про документи: що він за життя до сну визнав мертвими на папері п'ятнадцять родин, і жодна з п'ятнадцяти родин не знала, що їхні рідні перестали існувати юридично, поки ще існували фізично. Щодо сплячого королівства він просто завів шістнадцяту справу, і сон був для нього не катастрофою, а закриттям архіву. Він не вибачався. Він сказав:

— Я не змінився. Я тільки дізнався, що оформлене добро й оформлене зло мають однаковий підпис, і це підпис мій. Я залишаюся. Кому незручно зі мною працювати — зараз скажіть, і я піду оформлювати свою відставку у трьох примірниках.

Ніхто не сказав. Зоремир зауважив, що канцлер потрібен, бо інакше в краї ніхто не зможе відрізнити добро від зла за формою. А вміння відрізняти їх за формою, хоч це й гірше, ніж за змістом, краще, ніж не вміти цього взагалі.

Далі говорили феї, і шість промов шістьох фей склали окрему книжку, яку видали через рік під назвою «Дев'ята за чергою» (назва стосувалася того, якою за чергою фея виголошувала побажання під час хрестин і чим це закінчилося). Але на зборах важливо було одне, сказане Флорою, і це було адресовано не людям, а феям:

— Ми говоримо тут про провину перед людьми. Але в нас є провина перед собою. Сто років ми не збиралися. Сто років шість жінок, які подарували одній дитині все, крім права на власні рішення, жили поодинці й знали, що дари мають тріщини. І мовчали не від страху — від сорому. Сором — це той самий дванадцятий стіл, тільки його ставиш собі сам. Я пропоную: ми збираємося щороку. Тут. На балу, який цей дім дає на нашу пам'ять, і дивимося, що зробили наші дари за рік. І виправляємо те, що встигло заросТИ бур'яном.

Малефісента на це сказала дев'ять слів, які потім викарбували на тому самому камені, під запрошенням:

— Я прибуду на всі. Рахуйте мене дев'ятою. Знову, але добровільно.

Питання про кущ вирішилося останнім, і вирішив його не протокол.

Пан Машко говорив від імені опікуна двадцять хвилин про юридичні наслідки (фонд Сомни юридично належить підписантам; територія не є спірною, бо не належить жодній із трьох корон, а належить собі, і прецедент зафіксований у семи друкарнях). А потім він перестав говорити як юрист, і Проня зафіксувала момент переходу словами: «Опікун поклав папку й подивився у відчинене вікно».

— Я маю додати те, чого немає в папці, — сказав він. — Двадцять років я вважав, що захищаю кущ. Два роки я знаю, що він міг би захиститися сам, і не захищається тільки тому, що вирішив: якщо ти маєш силу сказати "ні" без слів, то обов'язок сказати "так" вимагає слів. І він сказав нам "так" більше разів, ніж ми встигли почути. Гілка, яка торкнулася муру. Насіння для дитини в хащах. Гілки для заїзду. Паркан для паломників. Його "так" — це все, що цей дім мав доброго останні два роки, а ми ще рахуємо, хто кому винен. Я підсумую як опікун, і пані Дубрава підпишеться під цим як свідок: у столітті винен не кущ. Кущ — це те, що століття залишило після себе. А століття влаштували ми всі, хто зараз сидить у цій залі, і кожен — по-своєму, і ніхто — не один.

Гілка у вікні залишалася нерухомою до кінця зборів. Але ввечері на ній з'явився папірець, і це був найдовший лист куща за всю історію листування, і він завершував зиму:

«Ми чули все. Ми не відповідатимемо на кожне "винен", бо відповідати на провину — це справа кривди. А ми, як уже сказано в камені й у протоколі, — це те, що століття залишило після себе, а не саме століття. Ми скажемо одне.

Сто років тому ми були гнівом однієї жінки. Гнів має одну властивість: він точно пам'ятає, коли його не помітили. Ми пам'ятали кожен прибор. Кожен стіл. Кожен лист без відповіді. І коли ми виливали цю пам'ять у ріст, ми думали, що ростемо проти вас. А потім прийшла дівчина із шістьма листами, у яких було "чому", і ми дізналися те, чого не знає жоден гнів: не помічали не тому, що не хотіли помітити. Не помічали тому, що не вміли. Уміння помічати — це не доброта. Це навичка. Її вчаться, як вчаться читати годинники й договори у вашій школі.

Цей дім за два роки навчився помічати швидше, ніж ми за сто років. Ми зафіксували це в нашому літописі офіційно. А щодо балу — ми принесемо цвіт, як і обіцяли. І ще одне, про що попереджали: стежте за поштою. Ми вже казали, але скажемо ще раз, бо побачили з гілок те, чого не бачите ви. Володарі трьох корон їдуть не по черзі. Вони з'їхалися в місто Східні Брами вчора ввечері й вечеряють разом. Вони приїдуть з однією спільною справою, а не з трьома. Вони підготували її в пансіоні. У залі, де досі висить портрет. Ваш вартовий, який спить спокійно, цього не бачив. Ми бачили.

Насіння, яке вони везуть, не в конвертах. Воно в печатках».

До балу залишалося два дні.

Михайло Заїка
Дім, який запрошує

Зміст книги: 40 розділів

Спочатку:
Книга перша. Дім, який запрошує казка про те, що було після "жили довго і щасливо"
1790972733
46 дн. тому
Вступ
1790972874
46 дн. тому
Глава 1. Сто літ потому було зручніше
1790972950
46 дн. тому
Глава 2. Вихід із хащів
1790973037
46 дн. тому
Глава 3. Хто тут король?
1790973100
46 дн. тому
Глава 4. Столітній борг
1791007200
45 дн. тому
Глава 5. Веретенне питання
1791093600
44 дн. тому
Глава 6. Малефісента
1791180000
43 дн. тому
Глава 7. Покоління сплячих
1791266400
42 дн. тому
Глава 8. Принц із позаштатною легендою
1791352800
41 дн. тому
Глава 9. Терновий кущ як особа
1791439200
40 дн. тому
Глава 10. Збори добрих фей
1791525600
39 дн. тому
Глава 11. Король і королева проти сучасності
1791612000
38 дн. тому
Глава 12. Перші вибори
1791698400
37 дн. тому
Глава 13. Злодійка сну
1791784800
36 дн. тому
Глава 14. Шинкар із очевидців
1791871200
35 дн. тому
Глава 15. Позіхання
1791957600
34 дн. тому
Глава 16. Розслідування
1792044000
33 дн. тому
Глава 17. Найманий герой
1792130400
32 дн. тому
Глава 18. Кущ цвіте
1792216800
31 дн. тому
Глава 19. Сто років не минули марно
1792303200
30 дн. тому
Глава 20. Збори зачинателів
1793204439
20 дн. тому
Глава 21. Той самий бал
1793257200
19 дн. тому
Глава 22. Жили недовго, але своє
1793343600
18 дн. тому
Післямова
1793430000
17 дн. тому
Серце Зими казка про те, що чекає за морем, коли вдома все добре
1793516400
16 дн. тому
Вступ
1793520000
16 дн. тому
Глава 1. Пошта за морем
1793523600
16 дн. тому
Глава 2. Хто полетить
1793602800
15 дн. тому
Глава 3. Четвертий день
1793689200
14 дн. тому
Глава 4. Острів, якого не було на мапах
1793775600
13 дн. тому
Глава 5. Берег
1793862000
12 дн. тому
Глава 6. Казки читати чи забирати
1793948400
11 дн. тому
Глава 7. Розповідь, яку слухали двісті років
1794034800
10 дн. тому
Глава 8. Відставка
1794121200
9 дн. тому
Глава 9. Палац на пагорбі
1794207600
8 дн. тому
Глава 10. Сімсот сорок вечорів
1794294000
7 дн. тому
Глава 11. Людина, яка повернулася
1794383880
6 дн. тому
Глава 12. Другий кущ
1794736809
2 дн. тому
Глава 13. Питання про зиму
1794812400
1 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!