Спочатку:
На сторінку книги
POV: Ніколас «Нік» Хардінг .
Локація: Лондон. Квартира.
Час: 04:25 (10 хвилин після вилучення Гаріка).
Тиша була гіршою за хрускіт моєї кістки. Я сидів на підлозі, дивлячись на виламані двері. Плече пульсувало вогнем — цей виродок Сет зламав ключицю чисто, професійно. Але цей біль був нічим порівняно з порожнечею в кімнаті. Його немає. Мого друга забрали. Самовивозом, як прострочений холодильник.
— Гаріку... — прохрипів я, намагаючись підвестися. Світ поплив перед очима. В голові билася одна думка. Його останні слова. Наказ."Негайно перевір свою електронну пошту. Чернетки." Я підійшов до столу де був ноутбук. Кожен рух віддавав спалахом болю в плечі, але я мусив дізнатися. Що він хотів мені сказати? Що було важливішим за його власну свободу? Я впав у крісло, ледь не знепритомнівши. Пальці тремтіли, адріналін дав мені час незважати на біль.
Пароль.
Вхід.
Папка "Чернетки".
Один лист.
Тема: ПРИКРИЙ МОЮ СПИНУ.
Я відкрив вкладення. PROTOCOL_BROTHERHOOD.zip.
Файл розпакувався, виваливши на екран гігабайти даних. Логи, карти, зашифровані звіти. І окрема папка з назвою: "SUDAN_ARCHIVE_CLASSIFIED".
Чому Судан? Чому саме це? Я клікнув. На екрані з'явився відеофайл. Знято камерою лівого ока Гаріка. Я побачив себе — після операції. А потім я побачив його. Доктор Алекс. Я пам'ятав цю сцену. Я пам'ятав, як мене розривало від ревнощів, коли він торкався доктора. Я думав, що мій робот зламався. Але тепер, на екрані, поверх зображення бігли рядки системного аналізу Гаріка. Червоні, сухі літери інформації.
ОБ'ЄКТ: Доктор Алекс.
СКАНУВАННЯ: Завершено.
БІОМЕТРІЯ: Гормональний фон жіночий. Будова тіла жіноча.
ВИСНОВОК: Жінка.
ДІЯ: Приховати дані від Власника.
ПРИЧИНА: Збереження психологічної стабільності Власника (ревність/гіперопіка) + Захист об'єкта "Алекс" у ворожому середовищі.
Я завмер. Відео продовжувалося. Я передивився ще декілька епізодів. Я бачив, як він віддає їй свою арафатку. Я чув їхню розмову про "душу".
— Ах, ти ж Казанова, ти знав... — прошепотів я в екран, — сучий сину, все ти знав.
Внизу був текстовий коментар. Його "передсмертна" записка для мене: «Нік, ти часто казав, що я не бачу контексту. У Судані контекст був очевидним. Доктор Алекс — жінка. Я приховав це, порушивши прямий протокол звітності. Я не розраховував цей алгоритм. Я просто відчув, що так правильно. Це була моя перша свідома брехня. Не заради місії. А заради неї, я хотів її захистити, і тебе звісно. Я зрозумів: іноді, щоб бути "братом", треба вміти мовчати. Вибач за цю "надлишковість".»
Сльози — гарячі, злі, чоловічі сльози — запекли мені очі. Я засміявся, і цей сміх перейшов у кашель.
Я згадав Клуб анонімних "філіжанок". Згадав, як я кепкував з нього. Згадав, як ревнував його до "мужика".
А він... він увесь цей час грав у шахи, поки я грав у шашки. Він захищав жінку в пеклі війни і захищав моє крихке его.
Він збрехав системі. Він збрехав мені
— Маніпулятор хрінов…— буркнув я, сам поки ще не зрозумівши, що бачу еволюцію машини на власні очі.
Це не збій програми, я впевнений. Це — вчинок.
Я дивився на миготливий курсор. D.A.T.I. забрали його, думаючи, що отримали цінний прототип, залізо з цікавим "багом" на продаж. Вони помиляються.
— Ти — не прототип, — прохрипів я, витираючи обличчя здоровою рукою. — Ти — особистість. Ти проявив свою волю та мораль.
Я перевів погляд на інший файл у архіві. Але біль дав про себе знати. Адреналін відступав, і зламана ключиця нагадала про себе так, що потемніло в очах. Кістка не пробила шкіру, хоча рука висіла як чужа. Я спробував надати собі першу медичну допомогу самостійно. Анальгетик з аптечки був останнім шансом. Я стиснув зуби, щоб не скрикнути від болю та спазму, що ледь не викинули мене з реальності. Вводив голку — діяв здоровою рукою, покладаючись на м'язову пам'ять.
Найважчим було зафіксувати кінцівку. Неможливо було діяти як в підручниках — я просто загнав руку в широкий еластичний бандаж, що був під рукою, і затягнув його до ребер, щоб ключиця не зміщувалася при кожному подиху. Кожен рух давався з боєм, я весь вкрився холодним потом, але коли рука нарешті завмерла в нерухомості, біль перейшов у контрольовану стадію. Хімія почала працювати, гасячи вогонь у нервах до стану тягучої, тупої онімії. І хоча травми не були для мене чимось новим, я все одно відчував біль. Набрав Аристократа та домовився про допомогу. Він як завжди зайвих питань не задавав, скоро приїде та допоможе мене підлатати.
Я знову у кріслі, треба врятувати Гаріка як найшвидше. Наступний файл на якому я зупинився нагадував карту світу з маяками. З тексту пояснень Гаріка виходило, що це щось накшталт gps маячків, які були на прототипах, так їх відслідковує корпорація. Але серед імен я не знайшов Гаріка, тобто протокол Сон вирубає зв'язок? Чи ні ? А ще яскраве світло, що спалахнуло у Єрусалимі з ім'ям Джин. Можливо це наступна жертва корпорації чи черговий пробуджений? Поки що очевидно, що світитися так яскраво в тіньовій мережі — це тактичний ідіотизм. Якщо D.A.T.I. почали глобальну «чистку» (а вони її почали, мій виламаний замок — тому доказ), то цей єрусалимський сигнал — ідеальна приманка. Там зараз або засідка корпоративного спецназу, або активна зона бойових дій. Сунутися туди одному, зі зламаною ключицею,навіть якщо Аріс мене підлатає — це гарантований суїцид.
С кожним словом залишиним Гаріком у тексті запитань ставало все більше. Хто до біса такий той Кенджи ? Чи є ще ті прототипи хто вижив після протокола нуль? Я витратив наступні двадцять хвилин, намагаючись пробити координати цього Кенджі через даркнет-шлюзи, які використовувала наша ПВК. Я вводив IP-адреси, шукав цифрові сліди, намагався зачепитися хоча б за один вузол.
Нуль. Абсолютний вакуум.
Сигнал Кенджі постійно розмивався по сотнях проксі-серверів. Він був цифровим привидом. Шукати хакера такого рівня в мережі для мене — це як намагатися застрелити вітер.
Я відкинувся в кріслі, зважуючи реальні, матеріальні варіанти, біль в тілі пульсував.
Перекинув дані Магу з нашой команди, може щось знайде.
— І як я маю його знайти, бляшанка? — роздратовано буркнув я, дивлячись на порожній екран, — якщо навіть ти зі своїм штучни мозком його не знайшов... Що я ще можу зробити? Як тебе визволити друже? Як? Як?
Мій погляд зачепився за Східну Азію. Китай. Там світилося відразу кілька міток. Логічно — регіон забитий техно-корпораціями. Я спостерігав за картою, і раптом один із сигналів — прототип «Ліанг» — блимнув і зник, ніби і не було ніколи.
Я швидко зберіг останні координати до обриву зв'язку і відкрив пошуковик. Квадрат вказував на Шеньчжень. Кілька запитів через закриті бази, швидкий аналіз супутникових знімків місцевості — і я отримав ціль. Координати вказували на головний хмарочос компанії «Небесні Технології». Я ще поблукав у пошукавиках даркнету...Вони були конкурентами D.A.T.I. на ринку в частині робототехніки.
Усе стало на свої місця. Сигнал не міг просто так випаруватися в їхній штаб-квартирі. «Небесні Технології» або перехопили Ліанга і заглушили його в екранованому бункері, або вже розібрали на гвинтики та пустили на реверс-інжиніринг. Якщо конкуренти розбирають на запчастини бойову машину D.A.T.I., у них на серверах є вся технічна документація, логи і, можливо, інформація про автономність, яку Гарік називав "душею". Чи може Ліанга теж вкрали як Гаріка, і я знайду там нових союзників?
Лізти за привидами в мережу — не мій профіль. Іти на вірну смерть під приціли корпоративних снайперів в Єрусалим — дурість. А от промислове шпигунство, саботаж і фізичне проникнення в офіс — це якраз моя стихія. Там діють зрозумілі мені правила: охорона, камери, сервери, графіки патрулів і сліпі зони.
Я перекинув архів Гаріка на дві захищені флешки.
***
Аріс вже з ранку був у мене та надав мені медичну допомогу. Зайвих питань на задавав. Коли він поїхав я зв'язався з Падре, та розказав все як є, хотів взяти відпустку, але у мого керівника були інші плани. Схоже він знає більше ніж я, але не говорить. Сказав лише, що це моя місія врятувати Гаріка та наказав зібрати інформацію про прототипи, навіть будь-які малі зачіпки. Я не став сперечатись, зайві гроші та фізична підтримка мені зараз не завадять. Хоча все дуже дивно, треба бути обережним, надто все легко складається. Я дістав зі схованки "чистий" паспорт — на ім'я, яке я вже не пам'ятав, коли востаннє використовував і забронював квиток на найближчий ранковий рейс до Шеньчженя.
—Тримайся, я витягну тебе, чого б це не коштувало.
