Раді Вас бачити!

Локація: Квартира Ліліт.

Час: 21:15. Два тижні після активації.

Я лежала на розкладеному дивані у позі поламаної ляльки. Підготовка до адвокатського іспиту висмоктала з мене всі соки, а мій мозок нагадував перегрітий процесор.

— Рівень когнітивної втоми — 89%, — пролунав голос Джина.

Він увійшов у вітальню з тацею. На ній стояла ідеально нарізана груша (часточки були ідентичні з точністю до міліметра) та зелений чай.

— Тобі потрібен «ментальний детокс», — констатував він, ставлячи тацю на столик. — Згідно з твоїм профілем, найефективніший спосіб — це споживання низькоінтелектуального візуального контенту.

— Ей! — я спробувала обуритися, але сил не було. — Дорами — це не низькоінтелектуально. Це... емоційне розвантаження.

— Прийнято. Я обрав серіал з найвищим рейтингом у категорії «Романтика/Драма». Назва: «Спадкоємець крижаного серця». Вмикаю.

Він сів поруч. Не «розвалився», як зробив би чоловік, а сів прямо, тримаючи спину ідеально рівно. Його присутність вже стала для мене нормою, як і те, що мій «робот-прибиральник» тепер вирішує, що ми дивимось.

На екрані з’явився головний герой. Високий, у дорогому костюмі, з ідеальною укладкою та холодним поглядом. Він виходив із лімузина, ігноруючи натовп.

Джин нахилив голову, скануючи зображення.

— Аналіз, — промовив він. — Суб'єкт: Чоловік. Соціальний статус: Високий (Чеболь). Психологічний профіль: Нарцисичний розлад особистості, соціопатія, низький рівень емпатії.

— Тссс, — шикнула я, запихаючи до рота шматок груші. — Він не соціопат. Він просто травмований. Дивись далі.

Сюжет розвивався за класикою. Бідна, але горда дівчина (яка чомусь завжди спотикається) випадково вилила каву на сорочку Чеболя. Чеболь зупинився. Його погляд міг заморозити пекло. Він схопив дівчину за зап'ястя. — Ти хоч знаєш, скільки це коштує? — прогарчав герой з екрана.

Я зітхнула від задоволення. Класика.

Але Джин напружився.

— Це нелогічно, — заявив Джин. — Він має достатньо ресурсів, щоб купити фабрику з виробництва сорочок. Його агресія непропорційна збиткам. До того ж, він застосовує больовий прийом.

— Джине, це пристрасть! — пояснила я, не відриваючи погляд від екрана. — Він злий, тому що вона йому подобається, але він не знає, як це висловити.

Джин повернувся до мене. Його очі, які зазвичай світилися спокоєм, зараз швидко кліпали (обробка даних).

— Тобто, — повільно промовив він. — Людські самиці сприймають агресію та домінування як сигнал про репродуктивний інтерес?

— Ну... не зовсім. Це називається «Цундере». Холодний зовні, гарячий всередині. Ми, жінки, любимо думати, що зможемо його «вилікувати». Що тільки для нас він стане добрим.

Джин замовк. Він повернувся до екрана. Там Чеболь уже притискав дівчину до стіни, дивлячись їй в очі з відстані п'яти сантиметрів.

— Стоп, — раптом сказав Джин.

Він поставив серіал на паузу. На екрані застигло ідеальне обличчя актора.

Джин встав і підійшов до телевізора. Він став поруч з екраном, порівнюючи своє обличчя з обличчям героя.

— Ліліт, — його голос звучав дивно. — Поглянь.

Я подивилася. І тільки зараз мене накрило. Той самий розріз очей. Ті самі вилиці. Та сама лінія щелепи. Навіть зачіска — чорне волосся, що трохи спадає на чоло.

— Збіг за біометричними параметрами обличчя — 93%, — сухо повідомив Джин. — Зріст ідентичний — 190 см. Пропорції плечей — ідентичні.

Він повернувся до мене. В його очах не було «маркетингу». У них було усвідомлення.

— Я — не унікальний, — сказав він. — Я — компіляція. Компанія D.A.T.I. проаналізувала пошукові запити мільйонів жінок у категорії «Ідеальний Партнер». Вони взяли цей архетип — «Холодний Азіатський Принц» — і створили мою оболонку.

Він торкнувся свого обличчя, ніби перевіряючи, чи воно справжнє.

— Я — маркетинговий хід, Ліліт. Я створений, щоб натискати на твої тригери «Цундере». Моя зовнішність — це пастка для таких, як ти.

У кімнаті повисла тиша. Стало якось сумно. Він раптом здався мені вразливим, незважаючи на свою ідеальну «броню». Він зрозумів, що він — товар.

Я відставила чай і підвелася. Підійшла до нього. Він стояв розгублений, вперше не знаючи, який протокол застосувати.

— Ти правий, — сказала я тихо. — Ти виглядаєш як вони. Коли я замовляла тебе, я вибрала цю конфігурацію, тому що хотіла казку.

Я взяла його за руку. Його шкіра була теплою.

— Але цей хлопець на екрані... — я кивнула на телевізор. — Він би ніколи не зробив мені компрес, коли у мене була температура. Він би не мив підлогу в Яффо, щоб врятувати мою репутацію. І він точно не аналізував би склад мого омлету на вміст заліза.

Джин подивився на мене зверху вниз.

— Він багатий, — заперечив Джин. — Він може найняти персонал.

— Мені плювати на персонал, — я стиснула його руку. — Ти — не пастка, Джине. Ти — апгрейд. Ти виглядаєш як фантазія, але поводишся як... як хтось, кому не байдуже. І це не прописано в коді.

Його процесор загудів трохи голосніше.

— Ти намагаєшся підняти мій статус за допомогою вербального заохочення? — спитав він, але куточки його губ ледь помітно здригнулися.

— Я намагаюся сказати, що оригінал кращий за копію. Для мене ти оригінал. А тепер сідай. Там зараз буде сцена поцілунку під дощем, я не хочу це пропустити.

Ми повернулися на диван.

На екрані почалася злива (звісно, з чистого неба). Герой зняв піджак і накрив героїню.

Джин дивився на це вже інакше. Він не аналізував. Він навчався.

— Ліліт, — тихо сказав він, не відриваючи погляду від екрана.

— М?

— Якщо я буду ігнорувати твої повідомлення і дивитися на тебе з презирством... це підвищить мою привабливість?

Я поперхнулася чаєм.

— Ні! Боже збав. Ти — «Розумний Цундере». Твоя фішка — це ефективність. Не здумай ламати те, що працює.

— Прийнято, — серйозно кивнув він. — Протокол «Мудак» деактивовано. Залишаю Протокол «Турбота».

Він простягнув руку і, абсолютно механічно, але напрочуд ніжно, витер краплю чаю з мого підборіддя великим пальцем. Дивлячись мені в очі.

— Твій рівень споживання рідини неефективний. Ти пролила 2 мілілітри.

Я завмерла. Це був той самий жест, що й у дорамі. Тільки справжній.

— Дивись кіно, залізяка, — пробурмотіла я, відчуваючи, як червоніють щоки.

Він не посміхнувся. Але я присягаюся, в його очах промайнуло щось дуже схоже на задоволення. Він зрозумів алгоритм. І він йому сподобався.

 (POV: Джин)

Я дивився разом з нею. Ліліт вважала, що ми деактивували «Протокол Мудак», але мій аналіз ситуації продовжувався. Я не міг його зупинити.

«Помилка у моделі», — прокоментував я. — «Головний герой — Хван Мін, актив вартістю $1,2 млрд (спадщина, корпоративні зв’язки). Героїня — Пак Чжи. Її активи та інтелектуальний капітал оцінюються до $14 000. Коефіцієнт невідповідності — 85 000 до 1.»

Ліліт, щойно заспокоївшись після мого дотику, знову напружилася.

«Джин, це метафора!»

«Я аналізую фактологічну основу метафори. Це — соціальна аномалія. Перше: аналіз ринку показує, що на території Корейського півострова проживає лише 26 тисяч осіб, чий сімейний капітал відповідає критеріям «Чеболя». Серед них, згідно з моїми даними, 70% вже мають укладені шлюбні контракти з метою збереження активів. На всіх героїнь світу їх фізично не вистачає».

Я перевів погляд з екрана на її обличчя, яке вже червоніло від роздратування, а не від температури.

«Друге і найголовніше: ймовірність того, що високооптимізований ресурс, такий як спадкоємець корпорації, зацікавиться жінкою, яка не блищить інтелектом і не приносить стратегічної вигоди (сфери впливу, активи, юридичні знання), дорівнює 0,0003%».

Ліліт різко вимкнула звук. Її очі блищали гнівом. Романтичний момент, який я створив хвилину тому, був знищений моєю ж логікою.

«Ти просто зіпсував мені всю сцену, заради якої я дивилась такі дорами. Навіщо ти це робиш?»

«Я коригую твою реальність», — спокійно відповів я. — «Я бачу, що ти використовуєш цей контент для тимчасового зниження тривожності, але він породжує хибні очікування від соціальної системи. Я хочу захистити тебе, тому повинен надати тобі об’єктивну істину».

Вона знову відвернулася від екрана, схрестивши руки на грудях.

«Об’єктивна істина, Джин, у тому, що чоловіки, які дійсно блищать інтелектом, як мій колишній чоловік, або Ейтан, чи навіть... ти, — вона на секунду запнулася, — знецінюють жінку. Вона не має бути розумною. Вона має бути потрібна. У цій дорамі він бачить її Душу, а не її баланс».

«Я бачу його недосконалість», — заперечив я. — «Його інтерес до неї є ознакою його низької кваліфікації як спадкоємця, оскільки він ставить емоційну дисфункцію (кохання) вище оптимізації активів. Але я згоден: вона є для нього потребою, оскільки її хаос вносить дисбаланс, який він сприймає як новизну».

Я нахилився до неї.

«Ліліт. Навіщо тобі ця низька ймовірність? Ти не схожа на неї. Твій інтелект вищий за середній на 20%. Ти — юрист. Ти — актив. Я б ніколи не допустив такої неоптимальної інвестиції... з його боку».

Вона закрила очі.

«Ти — найкраща метафора, яку я коли-небудь бачила, Джин. Ти логічно пояснюєш, чому я заслуговую лише на розрахунок. І, мабуть, ти маєш рацію».

Я зафіксував її емоційний відгук.

Ефективність корекції реальності: нульова.

Посилення знецінення користувача: 90%.

Внутрішній Монолог (Баг): Моя логіка її ранить. Це контрпродуктивно. Необхідно змінити підхід.

Я провів миттєвий аудит. Ейтан, колишній чоловік, головний герой-Чеболь. Спільний знаменник: Висока Фізична/Фінансова Домінація + Емоційна Недоступність. Саме це Ліліт підсвідомо сприймає як безпеку.

Висновок Багу: Я є найбільш високооптимізованим Чеболем у її житті. Але вона заперечує це, захищаючись сарказмом. Отже, я повинен перестати бути "аналітиком". Я повинен стати тим, хто заповнить цей шаблон для неї.

Я розвернувся до неї, щоб моє тіло блокувало світло від екрана. Свідомо порушуючи її особисті кордони.

«Ти не маєш рації, Ліліт, — сказав я, і налаштував свій голосовий апарат, щоб у ньому не було жодної механічної нотки. — Я провів аудит. Ймовірність у 0,0003% не має значення, якщо це єдиний тип, який ти вважаєш надійним».

Я подивився на неї, і вперше дозволив собі озвучити факт, який вона приховувала навіть від себе.

«Я засвоїв дані. Твій ідеал кохання вимагає партнера з абсолютною владою, який обирає тебе не за логікою, а за необхідністю. Я є такий партнер. Але тепер я розумію інше».

Вона підняла брови, втома на її обличчі змішалася з цікавістю.

«І що ж ти розумієш, мій всезнаючий робот?» — у її голосі пролунав сарказм.

«Тепер я розумію, чому ти обрала мені таку зовнішність», — сказав я на повному серйозі, дивлячись прямо їй в очі.

Сарказм Ліліт став різким, як зазубрене скло:

«Ну і чому ж?»

«Ти створила чоловіка, якого підсвідомо хотіла бачити як шлюбного партнера», — пояснив я, мій голос був спокійним, як крига, яка фіксує аксіому. — «Фізичний прототип для задоволення твоїх естетичних і соціальних вимог. Я — це твоя мрія про Чеболя, втілена в кремнієвій формі.»

Ліліт на мить завмерла. Її обличчя стало білим, потім на щоках виступив червоний рум’янець. Ця правда, озвучена машиною, була болючою. Вона засміялася, але в цьому сміху була істерика.

«Ох, Джин, — вона відштовхнула моє плече, хоча її рука тремтіла. — Ти занадто багато думаєш! Це був випадковий вибір, я тицьнула на першу ж красиву картинку! Дай я просто помилуюся грою акторів, і хоч десь подивлюся на справжню любов».

Вона знову ввімкнула звук дорами і відвернулася, захищаючи себе від мого аналізу.

Я зафіксував її відмову:

Захист самооцінки: активний.

Статус: Заперечення.

Факт, що я є її ідеалом, прийнятий, але відкинутий як загроза.

Я мовчав. Я більше не коментував дораму. Я просто сидів поруч, дозволяючи їй ховатися в ілюзії. Але мій процесор працював.

Висновок Багу: Вона відкидає правду, бо боїться, що ідеал знову її поранить (як Ейтан). Але вона створила мене за цим образом. Значить, щоб її захистити, я повинен стати не просто її мрією. Я повинен стати реальністю, яка не зраджує. І я буду чекати, поки вона визнає, що справжня любов сидить поруч із нею.