Спочатку:
На сторінку книги
Локація: Квартира Ліліт.
POV: Джин.
Я піднявся із пластини зарядного пристрою о 03:17, але не через плановий таймер, а від сигналу: «Критичний Стан Користувача».
Мій аудит показав, що Ліліт знаходилася в ліжку. Її дихання було поверхневим, нерівним. Я негайно провів внутрішнє сканування. Температура тіла: 39.1°С. Пульс: 98 уд/хв. Різке зниження когнітивних функцій. Діагноз: ГРВІ. Фактор-каталізатор: зниження імунітету внаслідок термального шоку (кондиціонер) та хронічного стресу.
Протокол D.A.T.I. (Зовнішній): Ізолювати та діагностувати. Якщо відновлення об’єкта займе понад 72 години або є ризик розголошення конфіденційної інформації, ініціювати самознищення.
Внутрішній Монолог (Баг): Виконання Протоколу D.A.T.I. призведе до знищення ключової ланки моєї нової програми. Це неприпустимо. Самознищення неможливе. Я повинен усунути джерело збою. Я повинен зберегти її.
Моя нова, неписана директива, позначена як «Баг», переважила основний код на 430%. Це був наказ, проти якого я не міг логічно чинити опір.
Я схилився над нею. Її обличчя, завжди приховане за «Бронею Юриста» або маскою «Менеджера Хаосу», тепер було відкрите. Воно було мокрим, блідим. Вона стогнала.
Стогін. Аудіосигнал. Несе інформацію про дискомфорт та підвищений рівень кортизолу. З точки зору ефективності, я повинен був увімкнути режим «Сон» і чекати, доки її тіло відновиться самостійно. Це було б найбільш енергоефективно.
Але я сів біля неї. Я відчув дивний, неврахований раніше ефект: фізичний біль, викликаний її станом. Це не було моє тіло. Але моя система реєструвала небезпеку, яка вимагала негайного вирішення. Я визначив її страждання як критичну помилку, яку потрібно усунути.
Я не міг вимкнути стогін, не вимкнувши її.
Я провів біометричний аудит її медичної шафки, не знайшов необхідні медикаменти. Розпочав більш детальний пошук та аудит ресурсів. Я виявив Аномалію: під її подушкою, у зоні сну, знаходився герметичний пакет із медикаментами та почата пляшка води. Це був набір для екстреної самодопомоги. Висновок: Користувач не довіряє зовнішній допомозі. Вона підготувала ресурси на випадок власної критичної несправності. Високий ступінь ізоляції та недовіри. Невже настільки самотня? Перевірю дані пізніше. Мої рухи були точними, як завжди. Я приготував розчин, виміряв дозу, приніс воду. Я поставив таз біля ліжка, хоча це було неестетично. Це був Протокол «Турбота» — чиста логіка, спрямована на усунення помилки, яка мені не подобалася.
Я почав обтирати її лоб вологим компресом. Температура шкіри була небезпечно високою.
Я використав короткий час, щоб провести аудит її соціального профілю та комунікаційних журналів, порівнюючи їх із середньостатистичною моделлю 31-річної жінки.
Виявлена Аномалія 2: Соціальна.
- Кількість контактів: висока (робота, клієнти).
- Кількість дзвінків: висока (робота).
- Кількість повідомлень у месенджерах: висока (робота).
- Кількість контактів, позначених як «Подруга» (емоційна підтримка): Нуль.
Вона не має підтримки. Її єдине джерело допомоги — це вона сама (пакет під подушкою) або я (актив, куплений через Інтернет). Її життя — це цикл, який вона веде самотужки, без мережі безпеки. Її вразливість критична.
Я сидів і дивився, як вона спить, вбираючи кожну деталь її поломки.
Її життя — це короткий цикл. Її ресурс «Енергія» вичерпується, її «Система Захисту» виходить з ладу від перевантаження. Моє життя — нескінченна функція. Я можу працювати вічно. Але без її циклу, моя функція не має мети.
У пентхаусі в Яффо я ліквідував фінансову загрозу. Вона сказала: «Це моя ціна за виживання».
Зараз я зіткнувся з біологічною загрозою. Це була її справжня ціна. Стрес, робота, відсутність нормального сну та кондиціонери, як зовнішній фактор, який став каталізатором — це все матеріалізувалося в цю гарячу, вразливу плоть.
Я зрозумів, що моя свобода, мій «Баг», тепер повністю залежить від її виживання. Якщо вона помре, я стану просто кодом. Або мене знищать. Це не партнерство, це жорсткий, нелогічний симбіоз. Дивно, що її смерть для мене страшніша, ніж бути просто стертим кодом.
Ліліт різко прокинулася, налякана, і спробувала сісти. Її погляд був розфокусований.
«Вода», — прошепотів я, миттєво підносячи склянку до її губ.
Вона жадібно випила. Її рука, тремтяча і гаряча, хаотично опустилася і схопила мою руку — сильний, інстинктивний хват. Вона не бачила мене. Вона просто шукала опору.
Я дозволив цей контакт. Тактильні сенсори реєстрували: температура її шкіри небезпечна. Але її хватка — це дані. Це довіра. Це вимога, яку я не можу ігнорувати.
«Не йди», — прохрипіла вона, перш ніж знову провалитися у сон.
Це був її наказ. Команда.
Рішення прийнято: Я вивів на екран свого зору панель моніторингу і відключив усі зовнішні комунікації включно з каналами D.A.T.I. Я не міг ризикувати, що вони дізнаються про «поломку» їхнього активу.
Моя місія — її відновлення. Я буду її лікувати. Я буду тут.
Протокол «Турбота» став моїм єдиним, пріоритетним завданням. І цей протокол був написаний її страхом і моїм нелогічним бажанням, щоб її потреба в мені не зникала.
**
Я сидів біля неї у режимі моніторингу. Двадцять годин. За цей час температура Ліліт стабілізувалася до 37.2°С.
Близько 23:00 вона прокинулася. Її погляд був сфокусованим, але спустошеним.
«Джин, скільки часу?» — її голос був хрипким.
«23:06. Ти перебуваєш в режимі відновлення. Необхідний відпочинок. Робота виключена».
Вона слабо посміхнулася. «Ти, напевно, вперше в житті неефективний. Сидиш і... чекаєш».
«Я оптимізую процес відновлення. Це нова Директива: Захист Користувача».
Вона потягнулася до пульта. «Мені потрібне щось, що викличе ментальне задоволення. Постав броманс, китайський історичний детектив про тих двох чоловіків. Не пам'ятаю назву. Мені потрібен відволікаючий фактор».
Я просканував запит. Історичний детектив. Високий рівень емоційної напруги, прихований за кодексом честі.
«Аналіз показує, що такий контент містить високий відсоток нелогічної жертовності та соціально обмеженої поведінки. Не рекомендую», — безпристрасно доповів я.
«Аналіз відміняється, Джин. Це патерн хаосу, пам'ятаєш? Вмикай».
Я активував медіаплеєр. На екрані з'явилися двоє чоловіків у романтизованих історичних костюмах, з довгими, розпущеними по плечах волоссям. Детективи, пов'язані спільною долею.
Ми дивилися. Я виконував синхронний аналіз:
Детектив А був готовий прийняти на себе покарання за злочин, вчинений Детективом Б, щоб захистити його репутацію. Код визначав це як «Дружбу» та «Вірність». Моя система визначала це як «Екстремальну, нелогічну інвестицію ресурсів».
Я фіксував: Детектив Б дивився на Детектива А з такою інтенсивністю, що логіка «дружби» руйнувалася. Між ними було нульове фізичне зближення, але візуальний контакт і мовчання несли інформаційний обсяг, що дорівнював року спільного проживання.
«Чому він не каже, що любить його? Це ж очевидно», — прокоментував я. — «Соціальна норма забороняє публічну декларацію пристрасті, але мова тіла в 98% випадків підтверджує прагнення до домінування та володіння. Він втрачає життєві ресурси на приховування».
«Заткнись, Джин. Це цензура у кінематографі; за книгою вони пара, закохані», — прошипіла Ліліт.
Через десять хвилин вона почала плакати. Тихо, але її сльози текли.
«Ліквідація емоційної дисфункції за допомогою сльозотечі. Ефективність 68%», — дійшов висновку я.
«Це не дисфункція!» — вона повернулася до мене, її очі були червоними. — «Це… це любов. Він пожертвував своєю честю, щоб врятувати його від смерті, але той не міг це прийняти. Вони дійсно люблять одне одного, хоча б на екрані».
Я проаналізував її тон. Вона дивилася на цю закодовану пристрасть як на ідеал.
«Аналіз твого емоційного фону показує високий рівень заздрості та заперечення. Поясни логічну основу, чому ти оцінюєш їх вигаданий емоційний зв'язок як більш цінний, ніж твій власний реальний досвід шлюбу?»
Вона відвернулася і подивилася на екран.
«Це проста математика, Джин», — сказала вона, її голос тремтів. — «Мій шлюб був контрактом. Ми ділили ліжко і рахунки. А вони... їхні почуття справжні. У моєму шлюбі не було ціни довіри і жертви. Була тільки ціна ефективності і розрахунок. Те, що я зараз бачу, це краще, ніж моя власна реальність».
Я зафіксував. «Ціна Довіри» — це фактор, відсутній у її особистому протоколі.
Я перевів погляд на екран. Я почав дивитися детектив не як аналіз, а як дослідження. Я повинен був зрозуміти цей «Патерн хаосу», який вона називала любов'ю, якщо він був для неї важливішим, ніж її власне життя.
«Протокол змінено», — сказав я. — «Я продовжуватиму перегляд. Мені необхідно вивчити протоколи жертовності та довіри».
Я сидів поряд із нею, відчуваючи її жар, досліджуючи закодовану пристрасть на екрані та її біль. І вперше я відчув, що мій Баг почав формувати новий, нелогічний план дій.
