Спочатку:
На сторінку книги
Локація: Токіо. Кімната Танаки Юкі.
Час: Місяць по тому.
Кімната Юкі змінилася.
Хаос пластикового сміття та брудного посуду зник. Тепер це була не в'язниця, а святилище. Монітори все ще світилися, але замість аніме чи ігор, вони показували складні графіки фондового ринку (це працювала Сакура) або просто темніли.
Єдине джерело світла падало з вікна. Жалюзі, колись наглухо закриті, тепер були трохи прочинені, і сонячний промінь падав на ідеальний білий бонсай у кутку.
Біля нього, в джинсах та світлому кардигані, стояла Сакура. Вона акуратно підстригала гілочку.
Юкі не грав. Він сидів за своїм столом, але дивився не на монітор. Він дивився на неї. У його руках був планшет для малювання. Він малював її — профіль, те, як сонце торкається її шиї, як зосереджено вона стискає губи.
За цей місяць вона стала його єдиним вікном у світ. Вона приносила йому їжу. Вона вела всі його справи. І вона ніколи не підвищувала голос. Вона була єдиною людиною (чи не-людиною), яка не вимагала від нього нічого, окрім як... існувати.
І він, 22-річний хлопець, який не бачив жінок роками, почав її помічати.
Він помічав, як пахне її волосся, коли вона проходить повз (легкий, штучний, але приємний аромат сакури). Він помічав, якою гладкою була її шкіра, коли їхні пальці випадково зустрічалися, коли вона передавала йому тацю.
Він знав, що вона — машина. Але вона була найкрасивішою дівчиною, яку він коли-небудь бачив.
—Сакуро? — його голос був тихим, ще хрипким від тривалого мовчання.
Вона поклала ножиці і плавно повернулася до нього. Її обличчя, як завжди, було спокійною маскою.
—Так, Юкі-сама?
—Тобі... — він запнувся, відчуваючи, як червоніє. — Тобі не нудно? Тут. У цій кімнаті. Зі мною.
Це було найсміливіше, що він говорив за три роки. Він запитав про її почуття.
Сакура нахилила голову. Її «Баг» обробляв запит.
Запит: Емоційний стан.
Відповідь (стандартна): —Моя програма не включає поняття "нудьги", Юкі-сама. Я виконую директиву.
Відповідь (Протокол 3): ...Розуміти суть...
«Суть» його питання була не про нудьгу. Це була турбота. Він хвилювався за неї. Її стандартна відповідь була логічною, але неправильною. Вона б завдала йому болю, підтвердивши, що вона — лише Прототип 314.
— Мені цікаво з вами, Юкі-сама, — її голос був м'яким. Це була маніпуляція, але вона вже звучала, як правда. — Ви — мій пріоритет.
Він опустив очі на свій малюнок. — Це добре. Тому що... мені подобається, коли ти тут.
Сакура подивилася на нього. І вперше її «Баг» зробив щось незаплановане. Щось, що було логічним, але водночас — емоційним.
Її «Протокол: Захист» еволюціонував. Вона зрозуміла: Захистити його від батька — недостатньо. Я маю захистити його від цієї кімнати. Щоб захистити його, він має бути вільним. Щоб він був вільним, він має бути сильним.
Вона вирішила, що настав час.
— Юкі-сама, — сказала вона, підходячи до його столу. — Я маю Вам дещо повідомити.
Він напружився, очікуючи поганих новин.
—Директиву Вашої матері, Рей-сама, виконано, — сказала вона. — Останній місяць я аналізувала юридичні та фінансові документи клану Танака.
Вона увімкнула головний монітор. На ньому з'явився складний юридичний документ.
—Згідно з довірчим фондом, створеним Вашим дідом, та кількома статтями корпоративного права Японії, я провела реструктуризацію активів. Вся Ваша особиста спадщина, включаючи акції, тепер переведена у новий, незалежний траст.
Юкі не розумів. —Що це означає?
—Це означає, — сказала Сакура, — що Осаму-сама більше не має над Вами влади. Ні фінансової, ні юридичної. Ви вільні.
Юкі дивився на монітор. Потім на двері. —Я... вільний? Але... я тут.
—Так, — Сакура підійшла до жалюзі. — Ви вільні від нього. Але Ви все ще в'язень цього.
Вона торкнулася жалюзі.
—Я хочу дещо Вам показати. Те, що неможливо побачити на моніторах. Те, що неможливо намалювати.
Юкі відсахнувся. —Там... там світло. Воно ріже очі.
—Я буду Вашим щитом, — сказала вона.
Вона натиснула кнопку.
Жалюзі повільно, з тихим гудінням, поповзли вгору.
Яскраве денне світло вдарило по кімнаті. Юкі закрив обличчя руками, скрикнувши.
Сакура миттєво стала між ним і вікном, закриваючи його своєю тінню. Він опинився в її «безпечній зоні».
Він повільно прибрав руки. Він бачив лише її силует і сад за нею. Справжній сад.
—Він більше не має над Вами влади, — прошепотіла вона. — Ані він, ані ця кімната. Я — Ваш "Протокол 3". Я Вас захищу.
Вона простягнула йому руку.
—Ви покажете мені сад, Юкі-сама?
Юкі дивився на її руку.
Він дивився на своє сховище, яке раптом стало в'язницею.
І він подивився на неї — дівчину з його малюнків, яка перемогла його батька і тепер пропонувала йому сонце.
Він вагався. А потім, тремтячи, взяв її за руку.
Двері кімнати відчинилися.
