Спочатку:
На сторінку книги
Я прокинулась у одязі. Сирена волала прямо над вухом, ліжко вібрувало. Перед очима все ще маячила клята тріщина на стіні залу й Хорн зі своїм невблаганним: «Могли б і краще»…
Зі стогоном сповзла на підлогу і попленталася в душ. Тіло відгукнулося болем у кожному м’язі. Я згадала про тренування і знову застогнала. Якщо Хорн знов змусить нас стояти — здамся одразу. Все одно скаже: “Могли б і краще”. Так нащо напружуватися?
— Бачу, вижили не всі, — замість привітання всміхнувся Хорн, оглядаючи наші лави. — Що ж, розпочнемо: три кола для бадьорості. А то надто ви заспані.
Після бігу були присідання, відтискання і нескінченна вервечка вправ.
В одному Хорн не збрехав: вчорашнє тренування справді було значно легшим.
— Що з тобою?
Я відірвала очі від тарілки, по якій уже кілька хвилин безцільно ганяла самотню горошину.
— Нічого, — буркнула, помітивши на собі стривожені погляди хлопців.
Ти мовчала все тренування, — дорікнув Шон.
— Можна подумати, у вас були сили на балачки, — підштовхнула я виделкою горошину.
— А що було у Хорна? — поцікавився Кайл.
— Нічого, — знизала плечима. — Стовпом стовбичили.
Хлопці мені не повірили. Я побачила це в їхніх поглядах, у незручному мовчанні, що важким пластом зависло над столом.
— Просто стояли у стійці «струнко» півгодини.
— Легкотня, — пирхнув Шон.
Я не стала сперечатися. Згадала, як ми вчора так само пирхали перед початком. Натомість не змовчав Ентоні:
— Не сказав би. При статичних вправах м’язи працюють безупинно. А в положенні стоячи задіяно близько трьохсот м’язів…
— Та які там м’язи, якщо треба просто стояти? — не погодився Кайл.
— Наприклад, скелетні м’язи, що контролюють центр ваги, — занудно продовжив Ентоні. — Спина, живіт, квадрицепси, литкові, сідничні…
Кайл закотив очі:
— Подумаєш. Все одно легкотня.
— У тебе є час, щоб це довести, — всміхнулася я, кинувши погляд на годинник.
Хлопці простежили за моїм поглядом і підскочили з місць.
За кілька хвилин ми вже були на вчорашньому місці в парку.
— Засікай, Ніколь, — хлопці виструнчилися, намагаючись копіювати армійську поставу.
Я віддала наказ комунікатору. Не минуло й кількох хвилин, як на галявині з’явилися притулкові.
— Вау, інтерактивні статуї, — всміхнувся Гаррі, обходячи хлопців по колу.
— Коріння пускаєте? — підхопив Бен. — А що, як полоскочу?
Він наблизився до Кайла, що уже почав червоніти від напруги.
— Не чіпай їх, — попередила я, стаючи між ними.
— А то що? — Гаррі навис наді мною, обдаючи запахом спітнілого тіла.
— Побачиш.
— Думаєш, ці четверо хробаків тобі допоможуть? — він кивнув на хлопців. — Рудий з товстуном першими накидають п’ятами. Чорненький звалиться з першого удару.
— Перевіримо?
Хейле, не витримавши, зробив крок уперед, але Бен майстерно підставив йому підніжку. Хлопець незграбно полетів на землю.
— Ой ти диви, мавпочка на ногах не тримається!
— Так нечесно! — вигукнув Кайл, виходячи зі стійки.
— А хтось щось казав про чесну бійку? — зареготав Бен. — Я не чув!
Хейле швидко підвівся й спробував ударити, але Бен був швидшим. Різкий аперкот — і Хейле відлетів назад із розбитим носом. Бен кинувся добивати.
Я миттєво стала між ними.
— Облиш його!
— Якщо поцілуєш, — оскалився Бен, пропускаючи пасмо мого волосся між брудними пальцями.
— Звісно, — я всміхнулася солодко, як тільки могла, і схилилася до нього.
Він розслабився, чекаючи нагороди — і в цю мить я вдарила. Так, як вчив Кей: різко, точно, коліном — у пах, потім у підборіддя. З диким задоволенням почула, як клацнула його щелепа.
Бен зі стогоном склався навпіл, хапаючи ротом повітря, а я на додачу вдарила долонями по його вухах.
— Так нечесно! — прохрипів він крізь стиснуті зуби, сповзаючи на траву.
— А хтось щось казав про чесну бійку? — повернула я його слова.
Гаррі з риком кинувся на мене. Я встигла ухилитися — кулак свиснув просто біля вуха. Серце калатало, але в голові панувала дивна порожнеча: ні страху, ні болю, ні сумнівів. Тільки спокій. Чистий. Крижаний.
— Не чіпай її!
З-за дерев повільно, нудьгуючою ходою вийшла Хло. Вона притулилася спиною до стовбура і почала розглядати свої нігті з таким виглядом, наче в усьому світі не було нічого цікавішого.
— Та вона Бена!.. — гаркнув Гаррі, знову заносячи кулаки.
Я підняла руки, готуючись дати відсіч. Тіло відгукнулось болем і втомою, але я лише поморщилась. Схоже найближчі роки це буде моїм з звичним станом. Тож… доведеться звикати.
— Не чіпай її! — повторила Хло, і в очах гостро блиснув метал.
— З яких пір ти з ними? — сплюнув Бен, нарешті розгинаючись. Його обличчя перекосило від люті та сорому.
— Я не з ними, — Хло зміряла його поглядом. — Забули, що сказав Мірель? Жодних бійок і зайвих неприємностей. Ми тут не для цього.
— Вона мені мало не… — почав Бен.
Хло перебила коротким жестом.
— Забудь.
Бен замовк, важко дихаючи. Гаррі неохоче опустив руки, але продовжив свердлити мене поглядом.
— Нас чекає Мірель.
Притулкові, щось бурмочучи, попленталися вглиб парку.
— Дякую, — мовила я тихо.
— Це не заради тебе, Вазочко, — нахабно всміхнулась Хло.
— Звісно. І за вчора, — кинула я їй у спину й помітила ледь помітний рух її плечей.
Що ж, не буду псувати чужий імідж.
— А що було вчора? — до мене підійшов Хейле, обережно витираючи кров з-під носа рукавом.
— Нічого, — відрізала я.
Патякати про вчорашню слабкість не хотілося. Досить і того, що її бачила Хло. І той другий…
Знати б ще, хто це був.
