Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

— Як твої дітки?— Йохансен протягнув Хорну паперовий стаканчик із кавою.

Дерек скинув ноги зі стола та випростався у кріслі, розминаючи затерплу шию.

— І чого одразу мої? — буркнув невдоволено.

— А чиї? — посміхнувся голова СБ, сьорбаючи гарячий напій. Він повільно пройшовся вздовж стіни моніторів, вдивляючись у сітку камер. — Ти ж у нас великий експериментатор.

На кілька хвилин у кімнаті зависла важка тиша, порушувана лише низьким гулом серверів.

— І як результати? — нарешті запитав Калеб.

Дерек відвернувся до свого екрана. Результати були кепські. Не те щоб зовсім провал, але поки жодної реальної користі для проекту.

— Ще вісім ініціацій.

— Жовті й золоті?

— Парочка біленьких, — криво всміхнувся Хорн. — Один — чорний.

— І жодного з твоїх?

Хорн лише коротко кивнув, відводячи очі. Це був удар по його професійному самолюбству.

— І які прогнози? — Калеб плюхнувся у вільне крісло, вичікувально дивлячись на колегу.

— Любчику! — покликав Хорн у порожнечу.

Повітря в центрі кімнати здригнулося, пішло дрібними дрижами й нарешті прийняло обрис дівчини у розкішній червоній вечірній сукні.

— Кликав? — з придиханням видала вона, схиляючись до Хорна так близько, що його обдало запахом озону. Вона кокетливо кліпнула синіми, як ніч, очима.

Хорн лише поморщився, звикнувши до цих вистав.

— Що в нас із прогресом?

Дівчина зітхнула, зобразивши глибоке розчарування. Образ розпався, миттєво змінившись на суворий діловий костюм. У руках з’явився планшет.

— Четверо перетнули відмітку сімдесят. Шестеро — шістдесят, і сімнадцять — п'ятдесят, — відзвітувала вона сухо й жваво.

— Ніколь?

— Жодного прогресу. Заклякла на шістдесяти семи.

Хорн важко зітхнув. Він очікував більшого, покладав на неї великі надії, бачив у ній той самий «чистий потенціал». Цифри ж не брешуть… Принаймні, він так думав. Схоже, доведеться шукати нового лідера групи.

— І що робитимемо? — запитав Калеб, ритмічно вистукуючи пальцями по бильцю крісла.

— Землетрус? — запропонував ШІ, знов стаючи дівчиною в червоному.

Хорн поперхнувся кавою, потер підборіддя.

— Це не занадто?

— Ти ж хотів стрес та кризу, — зауважила дівчина. Вона оперлася на стіл і почала зосереджено вивчати свій ідеальний червоний манікюр.

Йохансен коротко хмикнув і похитав головою, ховаючи усмішку за стаканчиком. АНІСОР із першого дня прикипів до Хорна: то бігав за ним у подобі дитини, вимагаючи погратися, то фліртувала в образі дівчини. І Хорну вистачало терпіння підігравати цій цифровій істоті з усіма її вибриками.

— Все ж землетрус — це занадто, — підтримав друга голова СБ. — Ми тільки минулого року закінчили ремонт у житлових блоках.

— А я обережненько, — буркнула дівчина. — Ілюзією…

— Навряд чи вона вийде достатньо реальною для стимулювання ініціації.

— Тоді організую напад інопланетян!

Тепер кавою поперхнувся вже Йохансен.

— Ти ж штучний інтелект! Створений людьми і для людей. Звідки така кровожерливість?

— Скучні ви, — пирхнув ШІ, розчиняючись у повітрі й знову з’являючись біля вікна. — Я лише запропонувала варіант симуляції.

— Після якої ми знову будемо лікувати зламані кінцівки й збирати їхню психіку по шматках, — протягнув Хорн.

— Якщо пощастить, — додала дівчина з дивною посмішкою.

Хорн похитав головою:

— Ні. Вигадаємо щось більш приземлене, але небезпечне.

— Що саме? — запитав ШІ.

— Пропонуй... але цього разу без міжгалактичних війн.

ШІ замислено «завис». Цифрові вихори навколо дівочої постаті закрутилися швидше.

— Ну? — Хорн нетерпляче постукав стілусом по столу. — Є ідеї?

— Раз ви такі ніжні й переймаєтесь за свої ремонти... — дівчина грайливо провела пальчиком по краю монітора, залишаючи за собою слід із іскор. — Як щодо збою системи життєзабезпечення?

— Банально, — відрізав Калеб.

— О ні, не просто збій, — очі дівчини спалахнули азартом. — Ми оголосимо повну герметизацію гуртожитку через вигаданий вірус. Опустимо ґрати. Почнемо відкачувати кисень. По одному відсотку в хвилину. Це запустить інстинкт виживання, але не зруйнує стіни.

— І що це дасть? — Хорн вигнув брову.

— Паніку, — відповіла вона. — В паніці вони перестають контролювати свої здібності. Ми побачимо їхню справжню суть. А головне —побачимо, хто з них здатен очолити натовп.

— Відкачування кисню... — Хорн замислився. — Це прийнятно. Ми зможемо зупинитися в будь-який момент.

— Тільки якщо я дозволю, — прошепотів ШІ так тихо, що чоловіки не почули.

Далі буде...

Наталі Шарні
Академія невдах. Місце під сонцем

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!