Спочатку:
На сторінку книги
Просиділа я в парку досить довго. В якусь мить, поглянувши на комунікатор, остаточно вирішила: на лекцію не піду. Я більше не плакала. Тих кількох сльозинок вистачило, щоб взяти себе в руки. Я сиділа на сирій землі, поклавши голову на підтягнуті коліна, і спостерігала, як колихається листок під слабким подувом вітру.
І почувалася, як той листок — відірваною від дому, залежною від чужої волі.
Раптом мені на коліна застрибнуло кошеня. Від несподіванки я злякано скинула теплий клубок. Котик ображено мявкнув і вперто заскочив знову. Пройшовся моїми ногами, з викликом дивлячись мені в очі, і вмостився прямо на грудях. Я занесла руку, щоб знову його прогнати, але шерсть була такою м’якою... Провела долонею по спинці й відчула вібрацію тихого муркотіння.
У мене ніколи не було ні кішки, ні собаки. У родинах, де є нульові, заводити тварин заборонено — це вважається занадто небезпечним для особливих дітей. Ризик інфекцій, алергій, подряпин... Втім, сидіти на сирій землі мені теж було заборонено. Не з моїм нульовим імунітетом.
Ентоні мав рацію: для нас створили всі умови, щоб ми вижили, попри все. Навіть у суперечках закон захищав нас більше, ніж вдосконалених. От тільки таке відношення лише додавало відчуження. Батьки приймали державні виплати, знаючи, що за п'ятнадцять років без зайвого клопоту позбудуться особливої дитини. Сестри і брати не чіпали нас, не приймали в ігри, бо кожен випадковий синець на шкірі нульового призводив до дисциплінарного покарання для них.
Я зітхнула, згадавши, як мама народжувала Тая, а ми з Кеєм залишилися з двоюрідною тіткою. Саме тоді я вперше дізналася про існування Дисциплінарної комісії. Мені досі було соромно за те, якою червоною від різок була тоді спина Кея. Комісія вважала, що через біль приходить усвідомлення «співмірної шкоди». Мені ж й наполовину не було так боляче, коли брат випадково штовхнув мене під час гри, як йому потім...
Тоді я прокралася до нього вночі, а він був такий злий, що прогнав... Я не пішла. Не могла залишити його самого. Так і просиділа на підлозі біля його ліжка всю ніч. А вранці він помітив на моїй руці новий синець від своїх пальців і злякався ще більше. Про той синець я нікому не сказала. Як і про безліч інших. А Кей... Кей став тим братом, про якого інші можуть лише мріяти.
Я заплющила очі, пригадуючи повернення мами вже з Таєм. Батьки були такі щасливі, вони так боялися, що і ця дитина буде особливою. Обійшлось… Згадала, як приїхав із табору Тарас, що вже тоді марив армією. Як тітка потім скаржилася бабусі, що наша родина невдячна, вона для нас все…
— Я — листок? — прошепотіла і знов поглянула на листок.
Ні бути листком, підвладним волі інших мені не хотілось.
Я хитнула головою і погляд натрапив на сосну — велику, потужну.
— Ні! Я сосна — я міцно тримаюсь корінням… — погляд ковзнув нижче, — Я камінь — твердий, незламний…
Котик гучно муркотів, під самісіньким вухом. Нашіптував.
— Я вода, що тече, долаючи всі перешкоди. Я земля — з моєї волі постає життя... Я вітер — я ширяю високо в небі, вільна, як зорі, що світять вночі... Я полум’я — я палаю, попри сумніви і страх…
— А хіба ви не маєте бути на лекції, адептко?
Я здригнулася і повільно встала, з жалем випустивши кошеня з рук.
— Маю.
Дерек Хорн стояв за два кроки, вигнувши брову. Він дивився так, що я ладна була провалитись крізь землю.
— І?
— Я не там, — відзначила я очевидне, намагаючись не відводити погляду.
— Знову напад необґрунтованої емпатії?
— Скоріше у нього до мене, — пробурмотіла я, обтрушуючи джинси від сухої трави.
— У нього? — Хорн чомусь здивувався, наче я сказала якусь нісенітницю.
Я лише кивнула. Хорн видав дивний звук — чи то пирхання, чи то короткий сміх. В його очах на мить спалахнув дивний вогник, ніби він почув вдалий жарт, зрозумілий лише йому одному.
— Що ви там шепотіли собі під ніс?
Похитала головою, відчуваючи, як зашарілись щоки.
— Дурниці. Просто нісенітниця, що спала на думку.
— І часто у вас так? — Хорн примружився, наче намагався розгледіти щось за моїми зіницями.
Я знизала плечима:
— Буває.
— О, то у вас ще й потяг до золотих…
— Золотих? — перепитала, вхоплюючись за слово, як за серпанок, що ховає таємницю.
— Творчих, — буркнув він, і по тому, як він відвів очі, я зрозуміла — куратор шкодує, що обмовився.
— А сині тоді які?
— Дізнається. Згодом. Якщо не будете прогулювати лекції. А поки що — мінус десять балів до рейтингу. І моліться, щоб не набралося мінус сто.
— А що буде, якщо набереться?
— Дізнаєтесь.
Я зітхнула:
— Знаю-знаю: якщо не будете прогулювати лекції.
Він пирхнув:
— Скоріше навпаки. Біжіть уже, у вас двадцять хвилин на вечерю.
— А потім?
— А потім навіть не намагайтесь прогулювати моє тренування.
Я знову зітхнула і хотіла підібрати кошеня, щоб не залишати його тут самого, але того вже ніде не було.
— Йдіть, адептко.
Мені нічого не залишалося, як розвернутися і швидко попрямувати до виходу.
— І що скажеш? — похмуро буркнув Хорн, проводжаючи дівчину поглядом, поки вона не зникла за поворотом.
Сіре кошеня безшумно зістрибнуло з гілки й просто в повітрі розплилося сріблястими брижами, перетворюючись на дівчинку в білій сукні.
— Шістдесят сім відсотків. Найвищий показник у групі.
— Інші?
— Значно відстають. Але в кількох уже понад п’ятдесят.
— За тиждень впораються? — Хорн витяг з кишені м'яту пачку жувальних цукерок, але так і не дістав жодної.
— Прогнозний термін повної ініціації — двадцять один день…
— Довго! — відрізав він. — Може, влаштувати ще одну глибоку симуляцію?
— Ймовірність успіху — двадцять одна ціла шість десятих відсотка. Ризик незворотного психічного колапсу — сорок сім і сім десятих.
— Не радиш?
Хорн нарешті дістав цукерку й кинув до рота — одну з тих слабкостей, від яких ніколи не міг відмовитися.
— Не раджу, — голос ШІ став механічно холодним. — Ризик втратити триста дев’яносто вісім адептів — дев’яносто сім відсотків.
— Можна прискорити інших?
— Тільки тих, хто дістався п’ятдесяти. Список у твоєму терміналі. Але нагадую про ризик вигоряння нейронних зв'язків…
— У нас немає часу на обережність! — Хорн різко розвернувся до голограми. — Поки ми тут з діточками панькаємося, там гинуть люди. Вже третя орбітальна станція знищена. Кілька тисяч вдосконалених стерті за хвилини. Якщо новенькі не пробудяться зараз — їм краще взагалі не прокидатися. Ніколи.
