Спочатку:
На сторінку книги
— Як твої дітки?— Йохансен протягнув Хорну паперовий стаканчик із кавою.
Дерек скинув ноги зі стола та випростався у кріслі, розминаючи затерплу шию.
— І чого одразу мої? — буркнув невдоволено.
— А чиї? — посміхнувся голова СБ, сьорбаючи гарячий напій. Він повільно пройшовся вздовж стіни моніторів, вдивляючись у сітку камер. — Ти ж у нас великий експериментатор.
На кілька хвилин у кімнаті зависла важка тиша, порушувана лише низьким гулом серверів.
— І як результати? — нарешті запитав Калеб.
Дерек відвернувся до свого екрана. Результати були кепські. Не те щоб зовсім провал, але поки жодної реальної користі для проекту.
— Ще вісім ініціацій.
— Жовті й золоті?
— Парочка біленьких, — криво всміхнувся Хорн. — Один — чорний.
— І жодного з твоїх?
Хорн лише коротко кивнув, відводячи очі. Це був удар по його професійному самолюбству.
— І які прогнози? — Калеб плюхнувся у вільне крісло, вичікувально дивлячись на колегу.
— Любчику! — покликав Хорн у порожнечу.
Повітря в центрі кімнати здригнулося, пішло дрібними дрижами й нарешті прийняло обрис дівчини у розкішній червоній вечірній сукні.
— Кликав? — з придиханням видала вона, схиляючись до Хорна так близько, що його обдало запахом озону. Вона кокетливо кліпнула синіми, як ніч, очима.
Хорн лише поморщився, звикнувши до цих вистав.
— Що в нас із прогресом?
Дівчина зітхнула, зобразивши глибоке розчарування. Образ розпався, миттєво змінившись на суворий діловий костюм. У руках з’явився планшет.
— Четверо перетнули відмітку сімдесят. Шестеро — шістдесят, і сімнадцять — п'ятдесят, — відзвітувала вона сухо й жваво.
— Ніколь?
— Жодного прогресу. Заклякла на шістдесяти семи.
Хорн важко зітхнув. Він очікував більшого, покладав на неї великі надії, бачив у ній той самий «чистий потенціал». Цифри ж не брешуть… Принаймні, він так думав. Схоже, доведеться шукати нового лідера групи.
— І що робитимемо? — запитав Калеб, ритмічно вистукуючи пальцями по бильцю крісла.
— Землетрус? — запропонував ШІ, знов стаючи дівчиною в червоному.
Хорн поперхнувся кавою, потер підборіддя.
— Це не занадто?
— Ти ж хотів стрес та кризу, — зауважила дівчина. Вона оперлася на стіл і почала зосереджено вивчати свій ідеальний червоний манікюр.
Йохансен коротко хмикнув і похитав головою, ховаючи усмішку за стаканчиком. АНІСОР із першого дня прикипів до Хорна: то бігав за ним у подобі дитини, вимагаючи погратися, то фліртувала в образі дівчини. І Хорну вистачало терпіння підігравати цій цифровій істоті з усіма її вибриками.
— Все ж землетрус — це занадто, — підтримав друга голова СБ. — Ми тільки минулого року закінчили ремонт у житлових блоках.
— А я обережненько, — буркнула дівчина. — Ілюзією…
— Навряд чи вона вийде достатньо реальною для стимулювання ініціації.
— Тоді організую напад інопланетян!
Тепер кавою поперхнувся вже Йохансен.
— Ти ж штучний інтелект! Створений людьми і для людей. Звідки така кровожерливість?
— Скучні ви, — пирхнув ШІ, розчиняючись у повітрі й знову з’являючись біля вікна. — Я лише запропонувала варіант симуляції.
— Після якої ми знову будемо лікувати зламані кінцівки й збирати їхню психіку по шматках, — протягнув Хорн.
— Якщо пощастить, — додала дівчина з дивною посмішкою.
Хорн похитав головою:
— Ні. Вигадаємо щось більш приземлене, але небезпечне.
— Що саме? — запитав ШІ.
— Пропонуй... але цього разу без міжгалактичних війн.
ШІ замислено «завис». Цифрові вихори навколо дівочої постаті закрутилися швидше.
— Ну? — Хорн нетерпляче постукав стілусом по столу. — Є ідеї?
— Раз ви такі ніжні й переймаєтесь за свої ремонти... — дівчина грайливо провела пальчиком по краю монітора, залишаючи за собою слід із іскор. — Як щодо збою системи життєзабезпечення?
— Банально, — відрізав Калеб.
— О ні, не просто збій, — очі дівчини спалахнули азартом. — Ми оголосимо повну герметизацію гуртожитку через вигаданий вірус. Опустимо ґрати. Почнемо відкачувати кисень. По одному відсотку в хвилину. Це запустить інстинкт виживання, але не зруйнує стіни.
— І що це дасть? — Хорн вигнув брову.
— Паніку, — відповіла вона. — В паніці вони перестають контролювати свої здібності. Ми побачимо їхню справжню суть. А головне —побачимо, хто з них здатен очолити натовп.
— Відкачування кисню... — Хорн замислився. — Це прийнятно. Ми зможемо зупинитися в будь-який момент.
— Тільки якщо я дозволю, — прошепотів ШІ так тихо, що чоловіки не почули.
Далі буде...
