Після п’яти катастроф, міжзоряних зрад і знайомства з Тишею екіпаж «Едем-7» отримує сигнал. Він звертається до кожного голосом того, кого той прагне почути найбільше, і обіцяє неможливе: повернення втрачених, здійснення найпотаємніших бажань і світ без болю. Координати ведуть до планети, яку веларі позначили словами: «Не бажати».
Для Лії це голос Саери. Для Саери — Ейлани. Для Мари — пам’ять про її давній корабель. Для Аели — власний голос, який обіцяє відповісти, ким вона є насправді. Але що ближче «Едем-7» до планети, то важче відрізнити справжнє бажання від пастки.
Бо цей світ не примушує. Він лише пропонує саме те, від чого найважче відмовитися.
І цього разу людству доведеться довести, що свобода — це не можливість отримати все, а здатність сказати «ні» тому, чого хочеш найбільше.

Після втечі з Евери екіпаж «Едем-7» вважає, що залишив планету спокуси позаду. Але відкинуті бажання повертаються у вигляді Тіней — автономних версій непрожитих життів, які з’являються у відображеннях, знають найпотаємніші спогади й переконані, що саме вони мали право стати справжніми. Лія бачить життя із Саерою без війни й страху, Саера — світ, де Ейлана не загинула, Мара — себе у тілі давнього живого корабля, а Аела — особистість без чужого минулого. Та коли одна Тінь займає тіло людини, гра перестає бути безпечною. Найдивніше — серед відображень є постать, яка не належить нікому на борту. Вона не говорить, передбачає події й веде «Едем-7» до цивілізації, що навчилася виживати без слів.