Раді Вас бачити!

Вів'єн

Три роки потому.

Літній будинок, який Даміан придбав за містом, ніколи не задумувався як резиденція для постійного проживання. Це був сучасний, світлий маєток із величезними вікнами, широкою терасою та басейном, ідеально схований від сторонніх очей серед густої зелені. Наш особистий острівець, де ми проводили вихідні, збираючи найближче коло друзів.

​Але конкретно цієї хвилини про спокій не могло бути й мови.

​— Едріане, стій!

​Почувши суворий голос батька, маленький диктатор лише радісно заверескотів і миттю прискорився, дзвінко дрібочучи босими ніжками по нагрітій сонцем плитці навколо басейну.

​Я сиділа в глибокому шезлонгу в затінку, ліниво похитуючи келихом із крижаним лимонадом, і навіть не думала втручатися в цей процес.

​— Він впаде, — видихнув Даміан, коли зупинився біля мого шезлонга. Сам же продовжив напружено стежити за тим, як син успішно заходить на друге коло пошани.

​— Не впаде, — абсолютно спокійно відповіла я, відпиваючи прохолодного напою.

​— Вів'єн, він бігає босоніж! Біля самого басейну!

​— Даміане, йому два з половиною роки. Він і має бігати босоніж.

​Чоловік роздратовано провів рукою по своєму ідеальному темному волоссю, трохи куйовдячи його, і кинув на мене погляд, сповнений щирого батьківського обурення.

— Він п’ять хвилин тому намагався нагодувати собаку камінням.

​— І що з того? — я знизала плечима, приховуючи усмішку за краєм келиха.

​Я просто не могла відмовити собі в задоволенні спостерігати за цією картиною. Даміан Восс — людина, яка контролювала цілу корпоративну імперію — виявився абсолютно безпорадним перед дворічним хлопчиком.

​— Здається, Едріан виграє цей раунд, — зауважила я, спостерігаючи, як малий переможно завмер на іншому боці басейну, вичікуючи наступного кроку батька.

​— Я просто дозволяю йому думати, що він виграє, — пробурмотів Даміан, хоча по його очах було видно: заради цього малого чортеняти він готовий програвати щодня.

Звук шин сповістив про прибуття перших гостей. За мить на терасі з'являється Слоун — як завжди, гучна, бездоганно стильна і з такою енергетикою, що заповнює собою весь простір. За нею, навантажений пакунками з делікатесами та подарунками спокійно крокує її чоловік Марк, який уже давно звик до постійного урагану на ім'я Слоун.

​Вона миттєво цілує всіх у щоки, вручає чоловікові сонячні окуляри і, прихопивши зі столика келих із коктейлем, падає в сусідній шезлонг.

​— Ніколи не втомлюся на це дивитися, — муркоче подруга, киваючи в бік Даміана, який саме обережно витягує регочучого Едріана з-під куща. — Хто б міг подумати, що великий і жахливий Восс остаточно капітулює перед малюком?

​Я лише тепло усміхаюся, спостерігаючи за ними.

​— Він капітулював набагато раніше, — з усмішкою відказую я, спостерігаючи, як малий Едріан переможно регоче.

​Слоун хитро мружиться і нахиляється ближче, покручуючи трубочку в келиху:

— О, так. Я досі іноді згадую, як ти подзвонила мені після тих ваших вихідних на озері. Самовпевнений Даміан Восс, який зробив пропозицію без свідків, навіть не орендував симфонічний оркестр і зробив це не в пафосному ресторані.

​Я пирхаю, пригадуючи той вечір. Це було через кілька місяців після того, як ми дізналися про мою вагітність.

— Він просто дістав каблучку, поки ми сиділи на пірсі, замотавшись в пледи. Так, обійшлося без шоу. Але в нього тоді був такий погляд... що я навіть не змогла придумати жодного нормального саркастичного жарту. Просто розревілася, як дівчисько.

​— А потім ви добили всіх цим своїм скромним весіллям, — усміхається подруга. — Половина Мангеттена чекала на «подію року», а ви просто розписалися і влаштували вечерю в саду.

​— Це було ідеально, — мимоволі торкаюся обручки.

​Ми тоді дійсно відклали все до моменту, поки не народився Едріан. Запросили лише найближчих — ніякої преси чи корпоративних акул, перед якими треба було б тримати марку. Тільки ми, Слоун із Марком та Сара з родиною. Пам'ятаю, як я стояла в простій, елегантній сукні, а Даміан вимовляв свої клятви. Я б ні на що не проміняла той день.

Теплі спогади перериває радісний дитячий писк...це приїхала Сара з чоловіком та маленькою Гарпер, якій вже виповнилось три з половиною. Сара граційно підіймається сходами тераси, інстинктивно підтримуючи рукою свій уже помітно округлий животик.

​Даміан миттєво опиняється поруч із сестрою, вмикаючи режим гіперопіки. Він одразу намагається забрати в неї сумочку, пропонує сісти, принести води чи підкласти подушки.

​— Даміане, видихни, — відмахується Сара, регочучи, і зручно влаштовується в кріслі. — Я всього-на-всього вагітна, а не кришталева. До того ж, уже не вперше.

​Даміан сканує її прискіпливим поглядом, переконуючись, що справді все гаразд, а потім повільно переводить погляд на мене. В очах спалахує небезпечно-звабливий блиск.

​— Нам теж потрібна дівчинка, — безапеляційно заявляє.

​Я навіть не повертаю голови, продовжуючи спокійно дивитись на басейн.

— Тобі потрібна — ти й народжуй.

​— Вів'єн, ну я серйозно.

​— Ні, Даміане. Після своїх пологів я власну норму героїзму виконала на все життя вперед.

​— А я згодна з Даміаном! — раптом втручається Слоун та весело салютує нам келихом. — Едріану точно потрібна сестричка. Вам дійсно варто подумати про ще одну дитину, Вів'єн.

​Я обурено повертаюсь до подруги:

— А ти взагалі зрадниця. Ти ж ще навіть не знаєш, що це таке. Ось завагітнієш, відчуєш на собі всі ці «радощі» токсикозу, набряків і безсонних ночей — ось тоді й поговоримо.

​Сара дзвінко сміється, підтримуючи мене, а Даміан стоїть посеред тераси з виразом генерального директора, чий улюблений проєкт щойно жорстко заветували, навіть не дослухавши презентацію. 

Поки чоловіки розпалюють гриль, а діти носяться по газону, я встигаю скупатися, освіжитися й тепер знову розслаблено опускаюся на шезлонг. Відчуваю глибоке, абсолютно незнайоме мені раніше задоволення. Як же це приємно. Витягуюся, наче кішка. Нарешті настав довгоочікуваний спокій, і можна повністю розслабитися.

​За ці три роки змінилося так багато, і не лише в нашому особистому житті. Моє агентство «Cross Global Strategy» виросло значно швидше, ніж я могла уявити навіть у найсміливіших стратегічних планах. Тепер у мене своя міцна команда, стильний офіс на Мангеттені, міжнародні клієнти та партнерська мережа в Лондоні.

​Звісно, старт не був безхмарним. Колишнє керівництво Aurevia спочатку дійсно намагалося ставити мені палиці в колеса: тиснули на моїх перших клієнтів, натякали на міфічний конфлікт інтересів, намагалися переманювати моїх найкращих спеціалістів.

​А потім усе це... раптом припинилося. В один день. Перешкоди зникли.

​Якось увечері я запитала Даміана:

— Це ти постарався?

— Не знаю про що ти...

— Даміане... ти не вмієш брехати.

— Ну добре, добре. Проте я не зробив нічого незаконного.

​І цього мені вистачило. Я перестала випитувати деталі. Не тому, що втратила свою незалежність чи ділову хватку, а тому, що нарешті навчилася йому довіряти. Знати, що він завжди мовчки прикриє мою спину.

​У самого Даміана справи теж ішли блискуче. За ці роки він крок за кроком викупив контрольний пакет акцій Vantorix. Тепер він був не просто найманим генеральним директором, який змушений звітувати перед кимось, а фактичним власником компанії. Більше жодна рада директорів не могла смикати його за ниточки. Після успішного азійського контракту Vantorix захопила нові ринки, і її акції злетіли до небес.

​Але найприємніше те, що ми досі іноді працюємо разом. Моє агентство виступає для нього зовнішнім консультантом. За повну ринкову ставку, звісно ж.

​Я досі з усмішкою згадую, як він зайшов у мій кабінет після закриття нашого першого спільного проєкту.

— Ти серйозно виставила мені такий рахунок? — він поклав інвойс на мій стіл, вигинаючи брову.

— Ти хотів найкращих – ти отримав мене. Я найкраща! — я незворушно відпила кави, не відриваючи погляду від монітора.

— Вів'єн, я з тобою сплю.

— Це не входить у корпоративний пакет послуг, містере Восс.

​Цей чоловік міг контролювати половину світового ринку, але в нашому домі й у моєму офісі правила диктувала я. І, здається, йому це страшенно подобається.

Вечір підкрадається непомітно. Я відчуваю приємну прохолоду та апетитні аромати м'яса й овочів на грилі. Навколо панує ідеальний, я б сказала, навіть затишний хаос. Ну, а що? Що ще потрібно для щастя? Чоловіки чаклують біля вогню, над терасою лунає дзвінкий сміх Слоун. Сара знову про щось емоційно сперечається з Даміаном та доводить свою правоту. Діти невгамовно носяться подвір'ям, поки врешті не опиняються в басейні.

​Малий Едріан, розігравшись, б'є долоньками по воді, і ціла хвиля бризок летить прямісінько в обличчя Даміану. Він завмирає, повільно стирає воду з обличчя і робить максимально страшний, по-справжньому зловісний вираз, від якого на радах директорів люди зазвичай починають панікувати.

​— Ну все, тобі кінець, дрібний хулігане. Стережись, зараз я тобі...

​Але Едріан лише дзвінко регоче. Він чудово знає правила цієї гри і, лупцюючи ніжками по мілководдю, стрімголов мчить до мене. За мить малий уже заскакує мені на руки, міцно обхоплюючи мою шию мокрими рученятами. Він точно знає, хто в цьому домі справжній бос і хто його гарантовано прикриє від батька-«монстра». Це його улюблена гра.

​Даміан неспішно виходить з води. Краплі стікають по його ідеальному тілу, і я мимоволі закушую губу. Цей чоловік досі діє на мене, як найсильніший наркотик. Збудження накочує миттєво, але я змушую себе відволіктися — зараз не час.

​Він зупиняється за кілька кроків, впирає руки в боки і, ледве стримуючи усмішку, приречено дивиться на нас двох. Його погляд такий м'який і теплий, що від цього моїм тілом біжать табуни мурах. Я ж обіймаю свого мокрого щасливого хлопчика, погладжую його по волоссю і просто спокійно дивлюсь на це все: на галасливу терасу, на друзів, на чоловіка.

​Колись я була абсолютно впевнена, що мені ніхто не потрібен. Я цінувала тільки бізнес, захищала свою незалежність і щиро вважала, що будь-яка прив'язаність робить людину слабкою. А тепер навколо мене суцільний шум, діти, друзі, коханий чоловік, великий дім. Я маю власну справу. І дивним чином, впустивши весь цей хаос у своє серце, я зовсім не втратила себе. Навпаки. Здається, я вперше по-справжньому живу своїм власним життям.

Гості нарешті роз'їжджаються. Даміан, як зразковий батько, бере на себе місію вкласти Едріана спати. Це завжди ще те випробування, а сьогодні, після такого бурхливого відпочинку — особливо. Процес розтягується хвилин на сорок, бо нашому маленькому маніпулятору раптом потрібна то вода, то інша книжка, то ще одна історія. Потім починаються термінові пошуки улюбленої іграшки, а наприкінці він категорично заявляє, що забув поцілувати маму.

​Даміан заходить до спальні неймовірно виснаженим. На ходу стягує футболку, і я мимоволі задивляюсь на рельєф його м'язів, що так звабливо виблискують у м'якому світлі кімнати.

​— Заснув? — не приховую усмішки.

​— Я мало не заснув раніше за нього, — важко видихає, опускаючись на край ліжка.

​— Тренуйся, Даміане. Ти ж дівчинку хочеш, — хитро підморгую йому та бачу, як у темних очах миттєво спалахує хижий вогонь.

​— Я ще не відмовився від цієї ідеї. От прямо зараз і попрактикуємось.

​— Ха, багато на себе береш, — усміхаюся і починаю натягувати на себе ковдру.

​— Е ні, так не піде.

​Він різко підлітає, стягує ковдру і нависає наді мною, притискаючи мої зап'ястя до подушок. Вдихаю його аромат. Боже, як це прекрасно. Від нього пахне свіжістю і неповторним чоловічим магнетизмом, від якого в мене завжди паморочиться в голові.

​— Я цілий день мріяв про це... — шепоче і починає нещадно, гаряче цілувати мою шию.

​— Про всяк випадок нагадую, що ми цілий день знаходились поруч, — лукаво зауважую, затамовуючи подих, коли відчуваю, як його рука впевнено опиняється в мене між ніг.

​— Це не те, дівчинко. І зараз я покажу, що саме хотів із тобою зробити.

​Його губи накривають мої, і ми тонемо в жадібному, глибокому та голодному поцілунку. Цілуємося так, ніби ми досі ті двоє божевільних, які не можуть насититися одне одним. Зараз він мій, а я належу йому. Періодично заглядаю в його темні від бажання очі та відчуваю, як сильно кохаю цього нестерпного, владного, але такого ідеального чоловіка.

​Через три роки Даміан Восс усе ще діє мені на нерви. Але на щастя, не тільки на них.

Ну, триндець.....

Дякую, що прожили цю історію зі мною. Чекаю Вас в своїх наступних історіях.