Раді Вас бачити!

Даміан

Зала готелю «Плаза» смердить лицемірством і старими грошима. Тьмяне золотисте світло, фальшиві усмішки, нудні розмови про благодійність, за якими ховається банальне бажання списати податки. Я сиджу в п'ятому ряду, вальяжно закинувши ногу на ногу, і байдуже кручу в руці табличку аукціону.

​Уся ця вистава не варта й хвилини мого часу, якби не одна деталь. Точніше, одна жінка в першому ряду.

​Вів'єн Кросс.

​Я дивлюсь їй у спину і чомусь не можу змусити себе відвести очі. Чорна тканина щільно лягає по її фігурі. Я знаю, що під цим піджаком нічого немає. Вона сидить поруч зі своїм босом, Маркусом, який випромінює паніку так сильно, що це відчувається навіть на відстані. Вів'єн ж ніби зроблена з криги. Зайвий раз навіть не рухається . Періодично вона підносить до губ склянку з водою, і мій погляд мимоволі фіксується на тому, як вона ковтає холодну рідину.

​На сцену викочують черговий лот, знімаючи чорний оксамит. Якась іржава, покручена купа металу. Аукціоніст пафосно оголошує це «Агонією металу». Стартова ціна — п'ятдесят штук. Якийсь старий ідіот зліва піднімає табличку, даючи п'ятдесят п'ять.

​І тут Вів'єн повертає голову.

​Поглядом безпомилково знаходить мене в напівтемряві зали. Постійно зиркає на мене весь цей вечір, думаючи, що я не помічаю, але кожен її погляд — як удар струмом. Ця паскуда явно вирішила пограти зі мною. Дивиться зверхньо, зухвало задирає підборіддя.

​Я повільно схиляю голову набік, відповідаючи їй темним прищуром. Азарт спалахує в крові миттєво, немов хтось підніс сірник до каністри з бензином. Хочеш пограти, дівчинко? Давай.

​Вів'єн піднімає свою табличку.

​— Шістдесят тисяч.

​Я бачу, як Маркус поруч із нею ледь не лопається від злості, щось агресивно шипить їй на вухо. Їм нахрін не здався цей металобрухт. Вона робить це виключно для того, щоб показати мені зуби. Мене це настільки веселить, що губи самі розтягуються в нахабній усмішці.

​— Сімдесят, — мій голос без жодних зусиль перекриває гомін зали.

​Я не відриваю від неї погляду. Відчуваю, як її тіло напружується.

​— Вісімдесят, — знову піднімає номер.

​Дивлюся, як вона повертається, і її груди різко здіймаються від глибокого вдиху. Тканина смокінга натягується, відкриваючи моєму зору ще кілька міліметрів ідеальної ложбинки. У паху миттєво важчає. Я хочу розірвати цей бісів піджак.

​— Сто тисяч, — недбало кидаю, відкидаючись на спинку крісла.

​В залі нервово перешіптуються. Мені плювати на них усіх. У цій кімнаті зараз існують лише її маніпуляції та мій інстинкт хижака. Я хочу загнати її в кут. Хочу змусити її тремтіти.

​— Сто п'ятдесят, — намагається здаватися впевненою, але я бачу, як міцно стискає край таблички. Жорсткий чокер на її шиї блищить у світлі софітів, і я ловлю себе на думці, що хотів би стиснути цю шийку руками.

​— Двісті тисяч.

​Нахиляюся вперед, спираючись ліктями на коліна. Скорочую дистанцію хоча б візуально. Я б'ю її ж зброєю — абсолютним, непохитним контролем. Бачу, що вона розлютилася. Стервочко ненавидить мене в цю секунду. І це заводить мене настільки, що я відчуваю, як адреналін затоплює мозок.

​— Двісті п'ятдесят, — не здається. В очах — чистий виклик.

​Я завмираю. Дивлюся на її припухлі губи, підкреслені темною помадою. Повільно, навмисно відверто проводжу язиком по своїй нижній губі. Знущаюся. Показую їй, що саме я хочу з нею зробити. Я бачу, як вона різко ковтає повітря, як її очі на мить темнішають від усвідомлення. Вона відчуває цю хімію так само гостро, як і я, як би не намагалася сховати це за корпоративною пихою.

​— Триста, — майже ніжно вимовляю. І це вирок.

​Зала замовкає. Вів'єн витримує мій погляд ще кілька довгих секунд, а потім з удаваною байдужістю опускає табличку і відкидається на спинку крісла.

​— Продано пану Воссу! — лунає удар молотка, вириваючи мене з трансу.

​Я моргаю, переводжу погляд на сцену. Триста штук. Я щойно відвалив триста тисяч доларів за шматок іржавого гімна, яке навіть не знаю, куди поставити. В азарті цієї дикої, мовчазної прелюдії я навіть не помітив, як ціна злетіла до небес. Я дозволив їй розвести себе на гроші через бісів стояк і бажання довести свою перевагу.

​Але коли я знову дивлюся на неї — на те, як важко здіймаються її груди, як вона намагається приховати збите дихання, то розумію, що віддав би і півмільйона. Я купив не скульптуру. А тріщину в її ідеальному крижаному панцирі. Тепер треба лише правильно діяти.

Офіційна частина завершується, і зала миттєво стає полем бою, замаскованим під світський раут. Офіціанти снують між гостями з тацями, повними шампанського, але тут ніхто не п'є заради задоволення. Тут п'ють, щоб приспати пильність конкурента.

​Моя команда працює бездоганно. Ми беремо в облогу ключових корейських інвесторів. Я тисну руки, сиплю технічними термінами, продавлюю свою лінію жорстко, але з ідеальною світською усмішкою. Їхні представники прихильно кивають, коли я пропоную їм ексклюзивні умови для азійського ринку. Кілька закритих зустрічей на наступний тиждень уже в мене в кишені.

​Але навіть коли веду розмову про багатомільйонні контракти, мій радар налаштований лише на одну ціль.

​Я постійно відстежую її поглядом. Вів'єн Кросс граційно переміщується залою. Чорний смокінг і платинове волосся — як магніт. Вона теж обробляє інвесторів. Фальшива, вивірена усмішка, яку вона демонструє, бісить мене до скреготу в зубах. Як же я хочу стерти цю самовпевненість із твого ідеального обличчя.

​До мене періодично намагаються наблизитися жінки. Якісь спадкоємиці, доньки генеральних директорів, у сукнях, що коштують як непоганий спорткар. Вони порушують мій особистий простір, стріляють очима, грайливо торкаються мого передпліччя. Пустушки. Пластикові ляльки з порожніми поглядами, які шукають вигідну партію. Байдуже відшиваю їх. Вони миттєво губляться і відступають, вкриваючись червоними плямами приниження. Мені не потрібен цей дешевий ескорт. Моя кров сьогодні кипить від іншого сорту здобичі.

​Я бачу, як Вів'єн відокремлюється від свого панікуючого боса Маркуса і прямує до барної стійки. Одна. Ідеально.

​Передаю інвесторів своєму фінансовому директору і неквапливо, з грацією ситого хижака, йду слідом.

​Вона бере келих із джином і тоніком, прикриває очі. Любуюся довгою шиєю, що так беззахисно відкрита. Підходжу зі спини, майже впритул, втягуючи її запах. Від неї пахне чимось холодним, дорогим і недосяжним. Запах влади та адреналіну.

​— Сподіваюся, ви не п'єте з горя через втрачену скульптуру, міс Кросс? — нахиляюся до її лівого вуха.

​Вона завмирає, а потім повільно повертається до мене. Її очі — це дві крижані брили, але я бачу, як на шиї шалено б'ється пульс. Вона реагує на мене. Тіло їй зраджує.

​— Навпаки, пане Восс, — демонструє ввічливу, наскрізь фальшиву усмішку. — Я п'ю за вашу благодійність. Двісті п'ятдесят тисяч переплати за іржавий шматок металобрухту — це дійсно щедрий жест. Дитячий фонд буде вам надзвичайно вдячний.

​Гостра на язик стерво. Наближаюся, змушуючи її інстинктивно відхилитися. Мій погляд зухвало опускається до глибокого вирізу її смокінга. Я відверто, безсоромно розглядаю лінію її грудей, смакуючи те, як вона напружується від моєї нахабності.

​— За задоволення завжди доводиться платити, Вів'єн, — переходжу на шепіт. — А бачити, як ви втрачаєте контроль, хоч і намагаєтеся приховати це за своїм бездоганним фасадом — безцінно.

​— Я ніколи не втрачаю контроль, — відрізає занадто різко. Злиться. — На відміну від вашої компанії. Кажуть, Vantorix настільки зневірилися перед нашим новим релізом, що змушені вкладати мільйони в агресивний піар, аби хоч якось приховати недоліки вашої розробки.

​Мене накриває хвиля гніву. Рефлекторно зціплюю зуби.

​— Недоліки? Наша технологія розчавить вашу еко-ніжність, не залишивши від Aurevia навіть мокрого місця, — спираюся рукою на стійку біля її стегна, блокуючи її. Я хочу, щоб вона відчула мою вагу, мою силу. — Ви думаєте, що вийдете на азійський ринок зі своїми стерильними білими кросівочками? Азія любить силу. Азія любить домінування. І ми заберемо цей ринок, поки ви будете рахувати збитки.

​— Самогубна впевненість, Восс, — задирає підборіддя, очі вже метають блискавки. До біса красива, коли така люта. — Ви нічого не знаєте про наш продукт. Ваш брудний маркетинг не врятує вас від розгромної поразки.

​— Ваш продукт — це міраж, — нахиляюся ще ближче, вдихаючи її повітря, гіпнотизуючи поглядом. — А ви — просто красива, холодна лялька в дорогому смокінгу, яка думає, що вміє грати в дорослі ігри. Але ви навіть не уявляєте, з ким зв'язалися. Якщо ви спробуєте перейти мені дорогу...

​Дивлюся на її губи, збираючись добити її словесно, розмазати її авторитет, але...

​Вона різко встає, розвертається ледь не зачепивши мої груди плечем. Вів'єн Кросс просто йде геть....

​Слова обриваються. Я завмираю з напіввідкритим ротом, дивлячись їй у спину. Вона пішла. Не дослухала. Відвернулася від мене, ніби я порожнє місце.

​Мозок палає від люті. Міцніше стискаю келих із віскі, тонкий кришталь небезпечно тріщить.

​Що вона собі дозволяє?!

​Кров вирує від обурення. Ця зухвала, нахабна жінка тільки-но витерла ноги об моє его. Рада директорів Aurevia остаточно здуріла, якщо дала стільки влади цій істеричці. Вони грають із вогнем. І я спалю їх дотла. Я зламаю її гордість. Ще буде благати про пощаду. Ніхто. Ніколи. Не повертається до Даміана Восса спиною.

​Залпом випиваю віскі, відчуваючи, як алкоголь обпікає горло, але це нітрохи не гасить внутрішню пожежу. В штанях пульсує важкий, болісний стояк, викликаний сумішшю гніву та дикого сексуального напруження.

​Сьогодні вночі.

​Думка про Алісу спалахує в голові, як рятівний круг. Я розважуся сьогодні вночі. Приїду додому, зв'яжу Алісу і буду трахати так жорстко і довго, поки перед очима не зникне цей бісів чорний смокінг і ці холодні, зневажливі очі. І коли я закінчу з цією напругою, я візьмуся за знищення її кар'єри.

Я дивлюся, як вона відходить. Стегна злегка погойдуються в такт крокам, а ці вбивчі червоні підошви відбивають ритм, наче відлік до мого вибуху. Вона підходить до Маркуса, щось впевнено йому каже, і на її обличчі знову з'являється непробивна маска. Ще сильніше стискаю щелепи, що починають нити зуби. Отруйні думки буквально роз'їдають мозок. Що ти про себе думаєш, стерво? Вважаєш, що виграла раунд, просто повернувшись до мене спиною? Я зітру її компанію в порошок і змушу дивитися, як усе, над чим вона працювала, летить у прірву.

​Відходжу в сторону, подалі від сторонніх вух, і дістаю телефон, що вібрує у внутрішній кишені піджака. Аліса.

​Приймаю виклик, не приховуючи роздратування.

​— Коханий, тебе ще довго чекати? Я вже дуже скучила, — лунає томний голос.

​Моя лють миттєво знаходить вихід.

​— Я казав не називати мене так, — гарчу в трубку так, що слова звучать як рик. — Який я тобі коханий?! Чекай на мене, скоро буду. Будеш покарана.

​— Ой, як я злякалася!... — грайливо фліртує, навіть не підозрюючи, наскільки жорстоко я збираюся з нею сьогодні обійтися. Вона думає, що це звична гра, але сьогодні кожен удар, який вона отримає, буде призначений для іншої. Я різко скидаю виклик і ховаю телефон.

​Повертаюся до своїх інвесторів, натягуючи на обличчя маску холодної привітності. Та не встигаю я стати поруч із фінансовим директором, як до мене знову підпливає чергова мисливиця за статками. Якась розфарбована фіфа в сукні, що ледь прикриває її принади. Вона нахабно тулиться до мого плеча, кліпаючи віями. Дивлюся на перекачані силіконові губи, що розтягуються в запрошенні.

​— Даміане, тут стає так душно... — муркоче, намагаючись покласти руку мені на груди. — Може, ми знайдемо місце, де можна поговорити наодинці?

​Я перехоплюю її руку в міліметрі від свого піджака і гидливо відкидаю.

​— Знаєш, у чому проблема дешевого пластику? — спопеляю поглядом. — Він смердить і дуже швидко втрачає форму. Тож іди звідси, тобі нічого не світить.

​Вона кліпає очима, миттєво червоніє. Явно не очікувала від мене такої грубості . Та в мене немає часу з ними панькатися. Тож вона різко розвертається і, ледь не підвертаючи ноги, зникає в натовпі.

​Я піднімаю очі і помічаю Вів'єн. Стоїть на іншому кінці зали зі своїм шампанським і дуже зацікавлено спостерігає за цією сценою. Оцінює мене. Що, шукаєш слабке місце, Кросс? Гадаєш, я розмінююся на такий непотріб? Я витримую її погляд, відповідаючи хижим прищуром, поки вона не відвертається до чергового корейця.

​Минає близько години. Угоди обговорені, напруга в залі трохи спадає. І тут я бачу, як Вів'єн вибачається перед своїм босом і непомітно вислизає з головної зали в бік коридору з вбиральнями. Сама.

​Кров миттєво приливає до голови. Це мій шанс. Я просто зобов'язаний поставити це нахабне стерво на місце, довести до паніки, щоб вона раз і назавжди запам'ятала, кому посміла перейти дорогу.

​Відокремлююся від свого оточення і йду за нею. Коридори тонуть у напівтемряві і тиші. Я йду паралельним шляхом, зрізаючи кут. Рухаюсь тихенько. Я злий. Ні, я просто неймовірно злющий, і ця лють вимагає виходу.

​Ховаюся в глибокій ніші між двома масивними колонами, зливаючись із темрявою. Чекаю. Тіло напружене до межі.

Чую впевнений стукіт її підборів по килиму. Вона наближається, ні про що не підозрюючи, мабуть, усе ще прокручує в голові свої жалюгідні перемоги. Наближається ще ближче. Вона рівняється з колоною.

​Я висовуюсь.

​Хапаю, та з силою смикаю її на себе, вибиваючи з рівноваги, і затягую в глухий куток. Вона не встигає навіть крикнути, коли я жорстко вдавлюю її спиною в стіну.

Відчуваю насолоду, коли бачу шок у її очах. Я жорстко вдавлюю її в мармур, блокуючи своїм тілом будь-який шлях до втечі. Груди важко здіймаються, торкаючись її.

​— Я не закінчив розмову, коли ти посміла просто розвернутися і піти, — гарчу просто в обличчя. Дихання обпікає її шкіру.

​Вона смикається, намагається вивільнити зап'ястя, але я стискаю пальці ще сильніше. Моя хватка — як сталевий капкан.

​— Жінкам взагалі не місце в бізнесі, Кросс. Тим паче там, де високі ставки, шалені контракти та мільярдні прибутки, — нахиляюся ще ближче, вдихаючи її страх, що змішався з адреналіном. — Не плентайся під моїми ногами. Тобі ж гірше буде.

​Я бачу, як її очі звужуються. Страх миттєво змінюється на лють. Груди під смокінгом здіймаються все швидше, вона буквально сатаніє від моїх слів.

​— Це ми ще подивимося, кому буде гірше, Восс. Ваш час домінування минув, — сичить, намагаючись спопелити мене поглядом. — Якщо ти боїшся конкуренції з жінкою, то ти жалюгідний.

​— Конкуренції? З жінкою? — губи кривляться в презирливій усмішці. Я показово, повільно ковзаю поглядом по її фігурі, принижуючи її професійність. — Жінкам місце тільки в ліжку. Розважати та розслабляти чоловіка, поки він займається справжніми справами.

​У цей момент її контроль летить до біса. Бачу, як її трусить.

​— Що ти можеш знати про жінок і їх можливості! — переходить на крик, втративши будь-яку обережність. — Ти ж бовдур! А ще 100% гей. Що, Восс, подобається трахати чоловічі зади?!

​Слова повисають у повітрі.

​Перед моїми очима падає червона пелена. Мозок вибухає від цієї нечуваної зухвалості. Мене настільки переповнює лють, що я ледь стримуюся, щоб не розтрощити щось голими руками. Напужуюсь так, що аж кістки тріщать. У цю секунду мені хочеться розвернути її, поставити раком прямо тут, біля цієї колони, задерти цей бісів смокінг і затрахати до втрати свідомості. Жорстко, безжально, як тварина. Щоб вона кричала, і назавжди запам'ятала, якої я орієнтації.

​— Я зараз покажу тобі, який я гей, — бачу страх в очах.

​Хапаю за плечі з такою силою, що на шкірі точно залишаться синці, і різко розвертаю обличчям до стіни. Удар вибиває з неї повітря. Не даю можливості отямитися, грубо відкидаю волосся вбік, оголюючи беззахисну лінію шиї.

​Я нахиляюся і боляче вгризаюся зубами в її ніжну шкіру. Вона скрикує. Язик проходжуся по місцю укусу, тавруючи її, і одночасно ляскаю її по сідниці. Жорстко. Вона вигинається дугою від болю і несподіванки.

​Не даю їй жодної секунди на перепочинок, тому знову різко розвертаю до себе. Підіймаю підборіддя, жорстко фіксуючи обличчя, і я накриваю її губи своїми.

​Це не поцілунок. Це абсолютне підкорення. Я вгризаюся в її рот, кусаю губи з такою силою, що відчуваю металевий присмак її крові. Висмоктую з неї все повітря, ламаю її опір, змушуючи відчути кожну краплю моєї влади.

​Коли я нарешті відсторонююся, вона ледь стоїть на ногах. Груди ходять ходором, губи розпухли і блищать від моєї слини. В очах — абсолютний шок і... страх.

​Здається, вона дійсно злякалася. Це добре. Буде знати своє місце.

​— Я тебе попередив! — кидаю різко, відступаючи на крок і поправляю піджак. — Не смій переходити мені дорогу.

​Різко розвертаюся і крокую геть. Мої шпигуни з відділу безпеки вже чекають біля виходу. Я повертаюся до зали рівно на три хвилини — холодно прощаюся з корейськими інвесторами, залишаючи свого фінансового директора завершувати вечір, і виходжу з готелю.

​Ключі в руці, рев мотора Mercedes-AMG GT, нічний Нью-Йорк зливається в неонові смуги. Моя кров усе ще кипить, а на губах залишається гіркий присмак її крові і джину.

​Втискаю педаль газу, направляючи машину до пентхауса. Вдома чекає Аліса. І сьогодні вона буде віддуватися за всіх. За кожне зухвале слово Вів'єн Кросс, за її крижаний погляд і за цей нестерпний стояк, який зараз розриває мої штани.

Залітаю в пентхаус, грюкнувши важкими дверима. Я написав їй ще з машини. У квартирі напівтемрява, лише вікна пропускають холодне світло нічного міста.

​Аліса вже чекає. Вона розкинулася на моєму ліжку в розкішній червоній білизні, що кричить про готовність підкорятися. Красива зараза. І завжди готова до будь-яких моїх експериментів. Це заводить. Наші зустрічі тривають уже два роки, і мене це повністю влаштовує. Я їй навіть не зраджую, хоча можливостей і пропозицій — безліч. Мені просто подобається вивчати з нею всі можливі грані контролю та підкорення, а класичних стосунків я не хочу. У нашій сім'ї роль щасливої людини давно дісталася моїй сестрі. Я ж обираю порядок, точність, і жодних сюрпризів.

​Наближаюся до ліжка, на ходу скидаючи піджак. Стояк уже просто нестерпний, ще з того чортового коридору. Мені потрібна розрядка негайно. Без розмов та прелюдій.

​Хапаю Алісу за ноги, різко смикаю на себе, змушуючи підкоритися моєму темпу. Різко перевертаю, ставлю раком. Не зчуваюся як здираю решту одягу та різко входжу в неї. Вона навіть не пручається, лише шумно видихає, коли я беру своє. Рухаюсь швидко. Ця перша хвиля настільки дика, настільки неконтрольована, що перед очима дійсно спалахують зірочки. Я вкладаю в цей жорсткий ритм усю свою злість, усю лють на ту стерву, яка посміла повернутися до мене спиною. Аліса голосно стогне, прогинаючись ще більше, віддає мені всю владу, і я просто зриваюся відчуваючи, як пекельна напруга залишає моє тіло. Вбиваюся з нею все сильніше. Через декілька хвилин гучно закінчую їй на спину.

​Я важко дихаю, спираючись руками на ліжко. Трохи відпускає. Розум знову стає холодним.

​— А тепер пограємося, — наказую владно. — На тебе чекає покарання.

​Очі Аліси спалахують жадібним блиском. Вона знає мої правила.

​Дістаю з шухляди металеві наручники. Холодний клік металу — і її руки приковані до узголів'я ліжка. Знаходжу спеціальні чорні шовкові стрічки, обмотую їх навколо її щиколоток і розводжу її ноги, надійно фіксуючи їх. Вона абсолютно беззахисна, повністю в моїй владі. Тепер я контролюю кожен її подих.

​Беру в руки флогер. Шкіряні хвости легко ковзають по моїй долоні. Спочатку ніжно проводжу ним по стегну. Потім різкий удар, який обпалює шкіру. Повторюю з іншою ногою. Переходжу на живіт. Нахиляюся і залишаю укуси спочатку на шиї, спускаюся до сосків, далі на живіт. Продовжую шмагати флогером.Я зганяю всю свою корпоративну злість, усю накопичену отруту, дозуючи силу так, як вона любить — на межі болю і насолоди. Аліса вигинається, стогони заповнюють спальню. Кладу руку на її шию, злегка стискаю, даруючи їй те відчуття абсолютної безпорадності, якого вона так прагне. Різко входжу і одночасно трахаю її, поки не темніє в очах.

​— Хто тут погана дівчинка? — нахиляюся, та шепочу їй на вухо, продовжуючи свою жорстку гру. — Розпусниця. Зараз ти отримаєш те, що хочеш.

​Я розчиняюся в цій владі. Наступні кілька годин це суцільний марафон виснаження. Зі спальні ми переміщаємося на холодний мармур кухонного острова, де я знову доводжу її до межі, а потім — у душову кабіну. Під гарячими струменями води вона опускається на коліна, даруючи мені останню, безкомпромісну розрядку, витягуючи з мене всі залишки енергії.

​Ми падаємо на ліжко абсолютно виснажені. Аліса миттєво засинає, притиснувшись до мого плеча.

​Я дивлюся в темну стелю, відчуваючи довгоочікувану порожнечу. Злість та адреналін випарувалися.

​Фух. Здається, мені нарешті вдалося викинути цю крижану стерву Вів'єн із думок. Не місце їй там. Абсолютно не місце.

Прокидаюся від того, що сонячне світло нахабно б'є крізь нещільно закриті жалюзі. Поруч ворушиться Аліса. Я обіймаю її за талію, різко притягуючи до себе. Ранковий секс виходить швидким, нестримним і жадібним. Цей вибух адреналіну зранку діє краще за подвійний еспресо. Він прочищає мізки, дарує шалене натхнення і остаточно вимиває залишки вчорашньої напруги.

​Коли Аліса йде в душ, я беру телефон і викликаю для неї преміальний Uber Black. Вона виходить, одягається, кидає мені повітряний поцілунок і зникає за дверима. Ідеально.

​Дістаю з шафи темні джинси та чорний кашеміровий гольф. Сьогодні без краваток і костюмів. В офіс не поїду. Усі ключові корейські зустрічі заплановані на наступний тиждень, а дрібними операційками нехай займається Марк. Мені потрібно відволіктися від постійного аналізу ризиків і думок про одну самовпевнену жінку в чорному смокінгу.

​Сьогодні мій день належить родині.

​По дорозі до клініки я паркую свій Mercedes біля елітного дитячого бутіка на Верхньому Іст-Сайді. Заходжу всередину, і мене миттєво огортає атмосфера пастельних тонів та якоїсь тихої колискової музики. Я почуваюся тут так само доречно, як акула в басейні з кульками.

​До мене одразу підходить консультантка — приємна жінка років п'ятдесяти. Вона професійно сканує мій зовнішній вигляд і привітно усміхається.

​— Вітаю. Чим можу вам допомогти?

​— Я вчора став дядьком, — мій голос звучить трохи занадто гучно для цього лялькового царства. — Дівчинка. Що взагалі купують для таких маленьких дітей? Їй усього один день, я без поняття, що їй треба.

​Жінка тепло всміхається, очі світяться розумінням.

​— О, це найпрекрасніший статус! Для новонароджених у нас є чудові набори з органічної бавовни, гіпоалергенні ковдрочки, перші іграшки для сну...

​— Давайте все, — перебиваю її я, дістаючи чорну платинову картку. — Упакуйте найкращі набори, ковдри, що там ще треба. Найдорожче і найякісніше, що у вас є.

​Поки вона метушиться, збираючи величезні фірмові пакети, мій погляд чіпляється за полицю з іграшками. Серед банальних рожевих ведмедиків і зайчиків сидить великий, неймовірно м'який плюшевий дракон смарагдового кольору з кумедними крильцями.

​— І цього також додайте, — я вказую на іграшку.

​— Дракончика? — усміхається консультантка. — Чудовий вибір, хоча для дівчаток частіше беруть єдинорогів.

​— Ні, дракон — це ідеально, — беру іграшку в руки, дивуючись її м'якості. — Дракон — це не якийсь казковий монстр, якого мають всі боятися. Він сильний, розумний, і якщо вже на те пішло, значно кращий захисник для моєї племінниці, ніж рожевий заєць.

​З повним багажником пакетів я під'їжджаю до приватної VIP-клініки. Мене пропускають без зайвих питань. Піднімаюся на потрібний поверх, знаходжу палату Сари і, не стукаючи, тихо відчиняю двері.

​Палата нагадує номер у розкішному готелі: панорамне вікно, багато світла, свіжі квіти. Сара сидить у великому м'якому кріслі. Вона саме закінчує годувати дитину, обережно поправляючи бретельку спеціального топа. У цій кімнаті панує така тиша і спокій, що я на мить завмираю на порозі, боюсь зруйнувати це своїм корпоративним цинізмом.

​Сестра піднімає голову. Обличчя виглядає втомленим, але вона світиться якимось внутрішнім, неземним світлом.

​— Даміане... — радісно усміхається, помічаючи мене. — Ти прийшов. Не попередив. І навіть без стуку.

​— Я ж казав, що для тебе завжди знайду час, — проходжу всередину, обережно опускаючи гору пакетів на диван. Підходжу до неї, нахиляюся і ніжно цілую сестру в скроню. — Як ти, рідна?

​— Болить усе на світі, але я неймовірно щаслива, — вона зітхає, зручніше перехоплюючи донечку на руках. — Ти скупив половину Нью-Йорка?

​— Тільки найкраще. Якщо їй щось не сподобається, я куплю другу половину.

​Обережно сідаю на краєчок крісла поруч із нею. Погляд опускається на дитину. Вона така крихітна, з червонуватим обличчям і смішними, міцно заплющеними оченятами. Сопе собі тихо-тихо. Усередині мене щось стискається. Уся та агресія, яку я генерував останні місяці, просто розчиняється.

— Познайомся з нею, — Сара обережно повертає донечку так, щоб мені було краще видно. — Це Гарпер.

​— Гарпер... — тихо повторюю, пробуючи ім'я на смак, і здивовано піднімаю брови. — Ви вже навіть назвали її? Так швидко? Я думав, ви з чоловіком будете сперечатися над іменами ще принаймні місяць.

​— Ми знали, що це буде Гарпер, ще на п'ятому місяці, — тепло сміється. — Просто тримали інтригу до останнього.

​Я обережно схиляюся ближче. Повільно простягаю руку і майже не дихаючи, торкаюся її неймовірно м'якої, теплої щічки. Гарпер ледь помітно ворушить крихітними губами уві сні і тихенько, солодко сопе, не звертаючи на мене жодної уваги. Хочеться всміхатися, що я і роблю.

​— Привіт, маленька Гарпер, — заворожено роздивляюся це диво. — Рости швидше. А дядько Даміан навчить тебе, як тримати цей світ у своїх руках.