Раді Вас бачити!

Даміан

Мій ранок почався з перевірки температури в кімнаті з колекцією. Клімат-контроль підтримував ідеальні двадцять два градуси та шістдесят відсотків вологості. Зупиняюся перед центральною вітриною. Один із рідкісних екземплярів блакитного метелика Морфо завмер на склі, пришпилений найтоншою голкою, демонструючи бездоганну, холодну симетрію. У корпоративному світі такої краси не існує. Тут є лише ті, хто б'є першим, і ті, хто летить у прірву.

​Сьогодні на благодійному аукціоні я планую перерізати кисень Aurevia. Рада директорів Vantorix поставила чітке завдання: зірвати їхню угоду з корейськими інвесторами й викрасти повний пакет даних про їхню нову технологію. Вони думають, що зможуть захопити азійський ринок своїм стерильним мінімалізмом. Я ж збираюся розтерти їхні амбіції в пил. І найбільше я чекаю моменту, коли побачу, як розіб'ється крижаний спокій в очах Вів'єн Кросс.

​Тихий клацаючий звук електронного замка вириває мене з роздумів. Двері до мого пентхауса могли відчинити лише дві людини, і мій асистент ніколи б не насмілився прийти без дзвінка.

​— Ти навіть не зустрінеш мене? — лунає тягучий, низький голос із вітальні.

​Я виходжу з кліматичної кімнати, безшумно зачиняючи за собою герметичні двері. Аліса. Прима-балерина, яка вночі повернулася з європейського турне. Вона стоїть посеред моєї вітальні в одному лише розстебнутому тренчі, під яким немає нічого, крім тонкої смужки чорного мережива.

​Повільно скорочую відстань між нами. Очі ковзають по її ідеальній поставі та блідій шкірі, на якій уже зникли синці від нашої останньої зустрічі. Аліса любить біль. Любить, коли я стискаю її горло до темряви в очах, коли доводжу до межі, ламаючи її самоконтроль.

​Вона подається вперед, жадібно притискається до моїх грудей, і тягнеться до ременя моїх штанів.

​Перехоплюю її зап'ястя і стискаю їх однією рукою за її спиною, змушуючи вигнутися.

​— Не сьогодні, — голос звучить хрипко і безапеляційно. — Я їду на війну.

​— Даміане... — вона тихо стогне, коли я вільною рукою грубо хапаю її за підборіддя, змушуючи дивитися мені в очі. — Я думала про тебе весь цей довбаний місяць у Лондоні. Я хочу тебе. Зараз.

​— Ти отримаєш мене ввечері.

​Я нахиляюся і впиваюся в її губи. Це не ніжний поцілунок. Це укус, груба демонстрація влади. Прикушую її нижню губу до ледь відчутного металевого присмаку крові, сильніше стискаю підборіддя, жорстко фіксуючи її голову. Вона тремтить у моїй хватці, стогне мені в рот, і податливо розсуває стегна.

​Я відсторонююся так раптово, що вона ще кілька секунд стоїть нерухомо, намагається перевести подих. Губи – припухли. Очі – затуманені.

​— Будь слухняною дівчинкою. Чекай мене тут після аукціону, — проводжу великим пальцем по її вологій губі, стираючи краплю крові. — Буде спекотно. Ти не зможеш стояти на ногах до ранку.

​Аліса театрально зітхає, відступаючи на крок.

​— Ти нестерпний виродок, Восс. Але я буду чекати.

​Я відвертаюся, миттєво викидаю її з голови, і йду до передпокою. Накинувши на плечі темно-синій піджак, беру з тумбочки ключі.

​За п'ятнадцять хвилин підземний паркінг розриває первісний рик двигуна. Мій матово-чорний Mercedes-AMG GT — це концентрована агресія на колесах. Повна протилежність безшумним, стерильним іграшкам, на яких їздять ці святенники з Aurevia. Я втискаю педаль газу в підлогу, і вісім циліндрів відкликаються звіриним ревом, кидаючи машину у вузький тунель виїзду на вулиці Нью-Йорка.

​Мої думки вже повністю належать корейським інвесторам. Я змушу їх підписати контракт із Vantorix, навіть якщо для цього доведеться шантажувати половину їхньої ради директорів.

​Різко входжу в поворот на П'ятій авеню, обганяю потік. Вів'єн Кросс. Її ім'я пульсує у скронях, як відлік таймера перед вибухом. Сьогодні я розберу її на частини.

Скляна вежа Vantorix з чорного металу та бетону височіє над містом, мов моноліт. Я паркую машину на персональному місці і піднімаюся на сороковий поверх. Мій офіс — це темне дерево, сталь і жодних зайвих деталей. Жодних білих стін і фальшивого світла, яким так пишаються в Aurevia. 

​День перетворюється на суцільну м'ясорубку. Ми з командою маркетологів і розробників розбираємо наш проект по кісточках.

​— Корейці хочуть інновацій, але вони також хочуть сили, — жбурляю роздруківки з аналітикою на стіл, спираючись на нього обома руками. — Наша технологія поглинання удару має позиціонуватися як зброя, а не як кросівки для ранкової пробіжки. Ми продаємо їм домінування на ринку. Якщо Aurevia спробує влізти зі своєю еко-ніжністю, ви повинні розіп'яти їхні рекламні кампанії в мережі ще до того, як вони вийдуть у прайм-тайм. Зрозуміло?

​Команда мовчки киває, швидко занотовуючи кожне слово. Вони знають, що я не терплю виправдань.

​Коли переговорна порожніє, мій особистий телефон вібрує в кишені піджака. На екрані світиться ім'я сестри. Я відкидаюся у шкіряне крісло, послаблюючи комір сорочки, і натискаю на прийом.

​— Тільки не кажи, що ти знову намагаєшся зіпсувати комусь життя своїми контрактами, — лунає у слухавці втомлений, але напрочуд щасливий голос Сари.

​— Це моя робота, сестричко. Але для тебе в мене завжди знайдеться хвилина, — трохи пом'якшую тон, повертаючись до панорамного вікна.

​— Дзвоню повідомити, що три години тому ти став дядьком. — радіє, і я відчуваю полегшення.

​Закриваю очі на секунду. Усередині щось стискається — щось, що я зазвичай ховаю дуже глибоко під корпоративною бронею. Племінниця. Мала, тендітна дівчинка, яка щойно з'явилася в цьому брудному світі.

​— Вітаю, сестричко. Зроблю з неї справжню хижачку, коли підросте, — куточок моїх губ сіпається в усмішці. — Як ви обидві?

​— Виснажені. Але вона ідеальна. Ти ж приїдеш?

​— Обіцяю. Розберуся з одним набридливим конкурентом на вечірньому аукціоні і з'явлюся найближчими днями з найдорожчими іграшками, які тільки знайду в цьому місті. Відпочивай.

​Я скидаю виклик, кидаю телефон на стіл і тягнуся до мишки. Слова про набридливого конкурента спрацьовують як тригер. Пальці самі набирають ім'я в рядку пошуку Instagram на великому моніторі.

​Вів'єн Кросс.

​Знову відкриваю її профіль. Тисячі підписників, бездоганні кадри, строгі костюми, ідеальний холодний погляд, який ніби кричить: "Не наближайся, вб'ю". Вона грає в льодову королеву, але я знаю, що під цим панциром б'ється серце. Треба лише знайти, куди вдарити.

​Я відкриваю коментарі під одним із її нещодавніх робочих фото. Більшість — це нудне підлабузництво від колег по індустрії, але мій погляд чіпляється за свіжий, жовчний допис із фейкового акаунту: "Так тобі й треба, крижана стерво. Втратила такого мужика, тепер тільки й лишається, що працювати".

​Брова іронічно вигинається. Я швидко копіюю теги, які залишили нижче під цим коментарем у гілці обговорень. Крістіан Гейл. Тенісист.

​Один клік, і я на його сторінці. Перекачаний прес, золотий засмаглий фасад, білосніжні зуби і якась порожня, як пластиковий манекен, брюнетка, що висить на ньому на останніх п'яти фотографіях. Я зневажливо шкірюся, розглядаю цей ярмарок дешевого щастя. Який же ідіот. Вона ж на дві голови вища за нього. Кросс, мабуть, з'їдала його на сніданок своїм інтелектом, тому він і втік до цієї силіконової простоти, де не треба напружувати звивини. Вразливе місце знайдено. Тепер я знаю, яка поразка ховається за її ідеальними білими сорочками.

​Закриваю сторінку цього придурка, повертаюсь до профілю Вів'єн. Скролю вниз, проминаючи десятки фотографій з офісів і презентацій. І раптом зупиняюся.

​Фото з якоїсь приватної відпустки десь на островах, заховане глибоко в стрічці. На ній немає жодного панцира. Тут на ній чорний, зухвало відкритий суцільний купальник, який обтягує кожен вигин її тіла, та гарно відкриває стегна. Краплі води блищать на засмаглій шкірі, довгі ноги розслаблено витягнуті на білому піску. Платинове волосся мокре і заплутане. А погляд... погляд спрямований прямо в об'єктив, важкий, хижий, темний.

​Я відчуваю, як у горлі раптом пересихає. У кімнаті стає занадто душно. Вдивляюся в лінію її талії, в те, як тканина купальника врізається в стегна. Внизу живота миттєво спалахує важкий жар. Член миттєво твердіє, болісно впираючись у жорстку тканину костюмних штанів.

​— Чорт... — хрипко видихаю, відкидаючи мишку.

​Я зціплюю щелепи, відчуваючи, як кров стукає у скронях. Стояк від однієї фотографії жінки, яку я маю сьогодні розмазати по стінці. Місяць. Місяць довбаної аскези через підготовку до цього запуску, жодного сексу, лише тренування і робота, і тепер моє тіло реагує на цю стерво, як голодний пес на кров.

​Різко закриваю вкладку браузера, але її образ у вологому купальнику вже випалений на сітківці. Думки зриваються з ланцюга. Ввечері треба як слід розважитися. Аліса чекатиме в пентхаусі. Я виб'ю з себе цю напругу так жорстко, що на ранок не залишиться жодної зайвої думки. Сьогодні вночі я буду трахати Алісу, уявляючи, як ламаю цю холодну, досконалу броню Вів'єн Кросс.

Дорога додому здалася вічністю, бо напруга після того клятого фото навіть не думала спадати. Замість того, щоб готуватися до аукціону, мені доводиться встати під крижаний душ, спираючись рукою на темний мармур кабіни, і задовольнити себе. Швидко, різко і без жодних сентиментів. Фізичний біль відступив, але нав'язлива думка про Вів'єн Кросс нікуди не поділася.

​Виходжу з ванної кімнати, обернувшись рушником, і відчиняю двері гардеробної. Сьогодні без компромісів. Я дістаю свій найкращий костюм — темно-синій, майже чорний, пошитий на замовлення італійським кравцем. Тканина ідеально лягає на плечі, підкреслюючи кожну лінію тіла. Білосніжна сорочка. Краватку не одягаю. Я недбало розстібаю кілька верхніх ґудзиків, відкриваючи шию. На зап'ястя лягає важкий хронограф Audemars Piguet.

​Піднімаю погляд на своє відображення у великому дзеркалі. Дорогий, небезпечний і абсолютно безжальний. Хижак на вершині харчового ланцюга. Проводжу рукою по темному волоссю, зачісуючи його трохи назад, і задоволено шкірюся своєму відображенню. Я виглядаю бездоганно. І я знаю, що сьогодні не одна кар'єра впаде до моїх ніг.

​Коли мій автомобіль зупиняється біля готелю «Плаза», я віддаю ключі паркувальнику і заходжу у вестибюль. Зала вже гуде. Запах великих грошей, фальшивої благодійності та страху. Я проходжу крізь натовп, ігноруючи підлесливі кивки якихось дрібних інвесторів.

​Офіціант пропливає повз із тацею. Перехоплюю келих елітного шампанського, хоча віддаю перевагу віскі, і закидаю до рота крихітну канапе з чорною ікрою. Смак ідеальний, але вся моя увага миттєво фокусується на іншому.

​Я бачу її.

​Сповільнююсь. Вів'єн стоїть за кілька метрів від мене, в оточенні якихось корпоративних стерв'ятників. На фото вона виглядала небезпечно, але вживу... вживу вона просто збиває з ніг. На ній тотально чорний смокінг з екстремально гострими плечима. І більше нічого. Я це просто відчуваю. Глибокий виріз відкриває бліду, ідеальну шкіру, яка так і просить, щоб на ній залишили червоні сліди від укусів. Платинове волосся контрастує з чорною тканиною. Вона випромінює холод, пиху та абсолютний контроль.

​Що ж, королево, тим цікавіше буде тебе ламати.

​Я зупиняюся, роблю ковток шампанського, не відриваючи від неї погляду. Вона відчуває це. Повертає голову. Очі зустрічаються з моїми, і простір між нами ніби іскрить від напруги. Я безсоромно ковзаю поглядом по її обличчю, спускаюся до цього розпусного вирізу на грудях, затримуюся там, смакуючи те, як вона напружується, і повільно піднімаю очі назад. Мої губи самі розтягуються в нахабній, знущальній усмішці. Я бачу, як вона міцно стискає келих. Вона тримає удар, відповідаючи мені крижаним поглядом, а потім різко розвертається і йде геть на своїх убивчих червоних підошвах.

​Думки в моїй голові перетворюються на токсичний коктейль. Одна частина мозку відчайдушно прораховує, як притиснути її до найближчої стіни в темному коридорі, стягнути цей бісів смокінг і змусити її стогнати моє ім'я. Інша частина, холодна і розважлива, нагадує: під цим смокінгом приховані секрети колекції «Aether». Спочатку я заберу її технологію, а потім, можливо, дозволю собі забрати і її.

​Ставлю напівпорожній келих на стійку і неквапливо направляюся до зали аукціону. Боковим зором я помічаю, як кілька людей у непримітних сірих костюмах починають рухатися паралельно мені. Служба безпеки Aurevia. Маркус приставив до мене своїх псів.

​Я всміхаюся, поправляючи манжет сорочки. Наївні ідіоти. Повертаю голову і киваю своєму начальнику служби безпеки, який стоїть біля колони з ще трьома моїми людьми з Vantorix. Вони миттєво відсікають хвіст від Aurevia, блокуючи їм прохід. Полювання почалося.