Раді Вас бачити!

Вів'єн

Зала аукціону потопає в золотистому світлі, коли я займаю своє місце в першому ряду. М'який оксамит крісла контрастує з холодною жорсткістю мого чорного смокінга. Поруч нервово совається Маркус, від нього тхне дорогим коньяком і відвертою панікою.

​Я ж абсолютно спокійна. Принаймні, зовні.

​На сцену виходить аукціоніст. Починаються торги. Перші лоти — нудні картини пейзажистів, якісь вінтажні прикраси, благодійні поїздки на сафарі. Я пригублюю крижану воду з лимоном, намагаючись ігнорувати важкий погляд, що свердлить мою спину. Я точно знаю, де він сидить. Даміан Восс розмістився трохи правіше, на кілька рядів позаду. Відчуваю його присутність кожною клітинкою шкіри, немов він випромінює радіацію.

​— Наступний лот, — лунає зі сцени, і асистенти викочують щось накрите чорним оксамитом. Тканина спадає. — Ексклюзивна абстрактна скульптура початку двадцятого століття. «Агонія металу». Стартова ціна — п'ятдесят тисяч доларів.

​Я дивлюся на цей химерний шматок іржавого, покрученого заліза, який нагадує розчавлений пресом двигун. Це настільки потворно, що навіть смішно.

​— П'ятдесят п'ять, — раптом піднімає табличку якийсь сивий віце-президент зліва.

​Повільно повертаю голову. Випадково перетинаюся поглядом з Даміаном. Він сидить розслаблено, закинувши ногу на ногу, недбало крутить у пальцях ручку аукціонної таблички. Свердлить мене поглядом, і..... насміхається з мене. Він схиляє голову, ніби кидає мені виклик. Ну ж бо! Зіграємо? – Звісно зіграємо!...Бовдур! 

​Я плавно піднімаю свою табличку.

​— Шістдесят тисяч, — спокійно лунає мій голос.

​Маркус поруч ледь не давиться слиною.

​— Вів'єн, що ти робиш? Нам не потрібен цей металобрухт! — агресивно шипить мені на вухо.

​— Сімдесят, — глибокий баритон розрізає тишу зали.

​Відчуваю, як по спині пробігає електричний розряд. Даміан Восс. Він навіть не дивиться на лот. Він дивиться лише на мене, і його губи розтягуються в нахабній усмішці, від якої в мене зрадницьки стискається низ живота.

​— Вісімдесят, — знову піднімаю номер, гордо випнувши підборіддя.

Злегка розвертаюся до нього, щоб побачити його реакцію. Тканина смокінга натягується на грудях, і я знаю, що він це бачить. Його погляд миттєво темнішає, опускаючись до мого глибокого вирізу, де від пульсу здригається гола шкіра.

​— Сто тисяч, — кидає, вальяжно відкидаючись на спинку крісла.

​В залі перешіптуються. Всі присутні чудово розуміють, що ця купа заліза не коштує й половини заявленої суми. Але зараз ніхто не купує мистецтво. Зараз два хижаки міряються владою.

​— Сто п'ятдесят, — продовжую, але серце б'є у скронях, як скажене.

​Жорсткий чокер із білого золота на моїй шиї здається гарячим. Стискаю цю кляту табличку. Він хоче мене зламати? Хоче показати, що може перебити будь-яку мою ставку і принизити перед усім Мангеттеном? Не вийде.

​— Двісті тисяч, — Восс трохи нахиляється вперед, спираючись ліктями на коліна.

​Його погляд обіцяє речі, від яких моє дихання стає занадто поверхневим. Це вже не просто торги. Якась прелюдія. Жорстка, безкомпромісна прелюдія при сотні свідків, де замість дотиків — цифри.

​— Вів'єн, негайно зупинись! — шипить Маркус, до болю стискаючи мій лікоть. — Це корпоративні гроші!

​Я різко вириваю руку, не відриваючи очей від Даміана. Дивлюсь на цю розстебнуту сорочку, хижий прищур, токсичну самовпевненість... Я хочу стерти цю посмішку з його обличчя. А ще більше, до болю — хочу відчути смак цих губ на своїх. Думка настільки недоречна і дика, що я ледь не втрачаю контроль над обличчям.

​— Двісті п'ятдесят, — холодно продовжую, вигинаючи брову. Отримуй, виродку.

​Даміан завмирає на секунду. Здається навіть, що очі спалахують чорним вогнем. Повільно, майже знущально проводить язиком по нижній губі, від чого тілом розливається жар. Це настільки відверто, що наступна гаряча хвиля вже затоплює тіло, соски твердіють, і зрадницьки труться об жорстку тканину піджака.

​— Триста, — владно вимовляє. Зала замовкає остаточно.

​— Триста тисяч — раз! — нервово вигукує аукціоніст, витираючи лоб хустинкою. — Триста тисяч — два!

​Я граційно опускаю табличку, плавно відкидаючись на спинку крісла. Я змусила його переплатити в шість разів за купу іржавого сміття. Це маленька перемога. Але коли я дивлюся в його очі, я розумію, що для нього це не поразка. Він купив не скульптуру. Він щойно заявив свої права на мою увагу.

​— Продано пану Воссу! — лунає удар молотка.

Удар молотка ще довго лунає у вухах, сигналізуючи про завершення нашої першої публічної сутички. Наступні півтори години аукціону для мене як суцільна розмита пляма. Я навіть не намагаюся стежити за лотами. Весь цей час ми продовжуємо недобре свердлити одне одного очима через залу. Щоразу, коли я повертаю голову, мій погляд стикається з його важким, непроглядним прищуром. Він сидить у своєму кріслі з грацією ситого хижака, періодично обмінюючись репліками з колегами, але його увага прикута до мене. Від цієї безмовної дуелі шкіра під смокінгом горить.

​А може, звабити його і використати? — раптом прослизає в голові підступна думка, поки я спостерігаю, як він підносить до губ кришталеву склянку з темною рідиною. Ох уже цей ідеальний профіль, жорстка лінія підборіддя, недбало розстебнута сорочка... Він неначе гріх, перед яким неможливо встояти.

​Нервово стискаю тканину штанів на стегні. Вів'єн, ти що? Думаєш, він такий дурний? Це він тебе використає. Досить з тебе колишнього.

​Крістіан був лише блідою, жалюгідною тінню порівняно з Воссом. Якщо Даміан впустить свої кігті, він не просто розіб'є серце — він випатрошить усю мою кар'єру, а заразом і залишки душі. Нііііі, грати з ним у ці ігри надто небезпечно. Мені потрібна лише інформація про їхню технологію.

​Такс, як же мені пробратися в його офіс? Треба терміново щось придумати.

​Переводжу погляд на Маркуса, який усе ще нервово совається поруч, і даю собі настанови. Тільки я зможу вивести нашу компанію на новий рівень. Я не підведу. Я поклала на цей запуск роки своєї праці, пожертвувала особистим життям і нормальним сном. Vantorix не отримають Азію. 

Цей нахаба ще не знає, на що я здатна.

​Коли офіційна частина нарешті завершується і гості починають розходитися залою для неформального спілкування, я підводжуся. Мені потрібен ковток повітря. А краще — міцного алкоголю, щоб змити цей адреналін.

​Прямую до довгої барної стійки з чорного мармуру, залишаючи Маркуса розмовляти з інвесторами. Офіціант у білосніжній сорочці миттєво подає мені кришталевий келих із джином і тоніком. Лід дзвенить об стінки келиху. Роблю великий ковток, прикриваючи очі. Насолоджуюсь гіркуватим холодом на язиці.

​— Сподіваюся, ви не п'єте з горя через втрачену скульптуру, міс Кросс? — низький голос із нотками відвертого знущання лунає над моїм лівим вухом.

​Повітря просто викачали з кімнати. Я відчуваю запах його парфумів: терпкий сандал, дорогий віскі і щось таке темне, від чого по хребту пробігає дрож.

​Я повільно повертаюся до нього, не випускаючи келиха з рук. Нахаба стоїть непристойно близько. Настільки близько, що я бачу дрібні золотисті вкраплення в його темних очах.

​— Навпаки, пане Восс, — губи розтягуються у ввічливій, наскрізь фальшивій світській усмішці. — Я п'ю за вашу благодійність. Двісті п'ятдесят тисяч переплати за іржавий шматок металобрухту — це дійсно щедрий жест. Дитячий фонд буде вам надзвичайно вдячний.

​Даміан підступає ближче, змушуючи мене інстинктивно відхилитися назад, щоб не торкнутися його грудей. Погляд ковзає по моєму обличчю, потім повільно, зухвало опускається до V-подібного вирізу мого смокінга, відверто вивчаючи лінію моїх грудей, і повертається до очей.

​— За задоволення завжди доводиться платити, Вів'єн, — свердлить своїм пронизливим поглядом. — А бачити, як ви втрачаєте контроль, хоч і намагаєтеся приховати це за своїм бездоганним фасадом — безцінно.

​— Я ніколи не втрачаю контроль, — відчуваю, як градус розмови стрімко зростає. Фальшива ввічливість тріщить по швах. — На відміну від вашої компанії. Кажуть, Vantorix настільки зневірилися перед нашим новим релізом, що змушені вкладати мільйони в агресивний піар, аби хоч якось приховати недоліки вашої розробки.

​Даміан завмирає. Зціплює зуби, і я знову бачу, як в очах спалахує чорний вогонь, який я бачила під час торгів.

​— Недоліки? Наша технологія розчавить вашу еко-ніжність, від Aurevia не залишиться навіть мокрого місця, — спирається рукою на барну стійку біля мого стегна, відрізаючи мені шлях до відступу. — Ви думаєте, що вийдете на азійський ринок зі своїми стерильними білими кросівочками? Азія любить силу. Азія любить домінування. І ми заберемо цей ринок, поки ви будете рахувати збитки.

​— Самогубна впевненість, Восс, — піднімаю підборіддя, роздивляюся його нахабне обличчя. Відчуваю, як у грудях закипає тиха лють. Дихання збивається, видає моє хвилювання. — Ви нічого не знаєте про наш продукт. Ваш брудний маркетинг не врятує вас від розгромної поразки.

​— Ваш продукт — це міраж, — нахиляється ще ближче, так, що я відчуваю гарячий подих на своїй щоці. Від нього пашить жаром і злістю. — А ви — просто красива, холодна лялька в дорогому смокінгу, яка думає, що вміє грати в дорослі ігри. Але ви навіть не уявляєте, з ким зв'язалися. Якщо ви спробуєте перейти мені дорогу...

​Рефлекторно стискаю руки в кулаки. Мене буквально трусить від нестерпного бажання простягнути руку і видряпати ці його нахабні, самовпевнені очі, роздерти це ідеальне обличчя, стерти цю токсичну зверхність раз і назавжди.

​— ...я знищу вас так швидко, що ви не встигнете... — продовжує свій отруйний випад, пропалюючи поглядом мої губи.

​Я різко встаю і розвертаюся, ледь не зачепивши плечем його груди. Слова обриваються в порожнечі. Я не даю йому закінчити фразу. Терпіння скінчилося. Зневажливо розвертаюся від його гігантського его, та швидко покидаю бар.

​Рішуче прямую через залу до Маркуса, цокіт моїх підборів звучить майже зухвало. Даміана Восса залишаю біля бару – нехай сам ковтає свій недоговорений ультиматум.

Підходжу до Маркуса, інерційно розправляючи плечі. Пульс усе ще зашкалює після цієї сутички, але на обличчі — непробивна посмішка.

​— Все під контролем, — кидаю, перш ніж він встигає почати панікувати через мій раптовий відступ від бару.

​Наступні кілька годин це суцільна блискуча корпоративна вистава. Ми переходимо від однієї групи інвесторів до іншої. Я пускаю в хід увесь свій шарм, сиплю цифрами, графіками та завуальованими обіцянками того, як технологія «Aether» змінить світовий ринок. І.....це працює. Я бачу, як в очах кількох впливових гравців з'являється непідробний інтерес, вони прихильно кивають і ховають мої візитки до внутрішніх кишень піджаків. Радість і солодке відчуття перемоги приємно лоскочуть зсередини.

​Але навіть поки веду найважливіші переговори, я не можу змусити себе не шукати цього нахабу поглядом у натовпі.

​Даміан теж часу даремно не витрачає. Я помічаю його на іншому кінці зали, де інвестори буквально обступили його та команду Vantorix. Він схожий на диявола у цьому своєму ідеальному темному костюмі. А ще я помічаю дещо інше: час від часу до нього намагаються клеїтися жінки. Спадкоємиці, світські левиці, моделі. Вони стріляють очима, нахиляються занадто близько, грайливо торкаються його плеча. Але Восс відшиває їх усіх. З такою холодною байдужістю, що деякі буквально червоніють від приниження і швидко відходять.

​Хм, можливо в нього хтось є? Цікаво... цікаво. Яка дурепа згодиться бути з таким нахабою? — іронічно думаю, відпиваючи крихітний ковток шампанського.

​Напередодні аукціону я вивчала про нього всю можливу інформацію. Перерила інтернет, бізнес-пресу, колонки пліток. І ніде не знайшла жодних згадок про жінок. Жодної офіційної чи неофіційної партнерки.

​А може він гей? Точнооооо. Він трахає задок якогось смазливого мужичка.

​Уява миттєво підкидає настільки яскраву і брудну картинку з його участю, що моє тіло раптом реагує зрадницьким жаром. Вів'єн! Ну і ну! Про що ти тільки думаєш.

​Щоки спалахують. Мені стає нестерпно душно, тканина смокінга ніби плавиться на голій шкірі.

​Ну вже ні, я більше не буду про це думати. Мені терміново потрібно ще келих шампанського, а може й два. Так, тільки не можна перебрати. Ще ж зустріч з подругою, не можна набратися.

​Відганяю ману і знову зосереджуюся на роботі. Решта вечора минає просто бездоганно. До кінця заходу мені вдається схилити на бік Aurevia ще кількох ключових корейських представників. Це абсолютний успіх.

​Тіло ниє від втоми, ноги в лакованих шпильках благають про пощаду. Відчуваю, що мені терміново потрібно в туалет — освіжити макіяж і просто видихнути на кілька хвилин у тиші.

​Я вибачаюся перед Маркусом і непомітно вислизаю з галасливої головної зали. Коридори готелю «Плаза» тонуть у важкій розкоші і тиші. Я йду по м'якому килиму, прокручуючи в голові підсумки вечора, коли раптом чиясь міцна рука несподівано виринає з напівтемряви.

Хтось хапає мене за руку, та різко смикає убік, затягуючи в темний, глухий куток між колонами.

​— Що за... — подих миттєво перехоплює від несподіванки. Я інстинктивно відкриваю рота, щоб закричати чи нанести удар, але ніздрі першими вловлюють цей запах.

​Терпкий сандал, дорогий віскі і чиста, хижа небезпека. Знайомий аромат.

Мене з силою вдавлюють у стіну. Тверда чоловіча грудна клітка блокує будь-які спроби вирватися. Піднімаю погляд і стикаюся з чорною безоднею очей Даміана Восса. Він свердлить мене наскрізь, дихання обпікає моє обличчя.

​— Я не закінчив розмову, коли ти посміла просто розвернутися і піти, — з погрозою гарчить.

​Я намагаюся вивільнити зап'ястя, але його хватка лише сильнішає, наче залізні лещата.

​— Жінкам взагалі не місце в бізнесі, Кросс. Тим паче там, де високі ставки, шалені контракти та мільярдні прибутки, — нахиляється ще ближче, так, що наші носи майже торкаються. — Не плентайся під моїми ногами. Тобі ж гірше буде.

​Від цих слів я просто сатанію. Кров приливає до обличчя. Ну я йому покажу! — думки буквально розривають мою голову.

​— Це ми ще подивимося, кому буде гірше, Восс. Ваш час домінування минув, — сичу йому в обличчя, не відводячи погляду. — Якщо ти боїшся конкуренції з жінкою, то ти жалюгідний.

​— Конкуренції? З жінкою? — презирливо скривлює губи, окидаючи поглядом мою фігуру. — Жінкам місце тільки в ліжку. Розважати та розслабляти чоловіка, поки він займається справжніми справами.

​Це остання крапля. Мій самоконтроль тріскається і розлітається на друзки. Я не витримую, мене буквально трясе від обурення.

​— Що ти можеш знати про жінок і їх можливості! — кричу йому прямо в обличчя, абсолютно забувши про обережність. — Ти ж бовдур! А ще 100% гей. Що, Восс, подобається трахати чоловічі зади?!

​Зависає мертва тиша.

​Він настільки сатаніє, що, здається, зараз лопне. На вилиці сіпаються м'язи, а в очах спалахує така люта темрява, що мені на мить здається, ніби він мене зараз вдарить. Серце падає кудись у шлунок. Я різко ковтаю повітря, і в цей момент дійсно шкодую, що не прикусила собі язика. Він величезний, сильний і абсолютно неконтрольований.

​— Я зараз покажу тобі, який я гей, — стає так страшно, що по спині котиться крижаний піт.

​Він різко хапає мене за плечі і з силою розвертає обличчям до стіни. Удар об тверду поверхню вибиває повітря з легень, мені буквально нічим дихати. Даміан грубо відсуває моє волосся вбік, оголюючи шию, і несподівано боляче вгризається зубами в ніжну шкіру ззаду. Я скрикую. Гаряче дихання обпікає місце укусу, а потім з розмаху ляскає мене по сідниці — жорстко, боляче, так, що тіло мимоволі вигинається дугою.

​Не дає мені й секунди на те, щоб оговтатися, він знову різко розвертає мене до себе. Жорстко фіксує моє підборіддя, і ....впивається в мої губи. Це не поцілунок. Це покарання. Він кусає мої губи, вгризається в них із такою силою і жорстокістю, що в мене перед очима темніє, а в легенях остаточно закінчується повітря. Здається, я відчуваю присмак власної крові.

​Він відсторонюється так само раптово, як і напав. Залишає мене так стояти, притиснутою до стіни, зі збитим диханням , з розпухлими губами. Відступає назад, поправляє піджак, немов нічого й не сталося.

​— Я тебе попередив! — різко кидає наостанок. — Не смій переходити мені дорогу.

​Розвертається і йде по коридору, розчиняючись у напівтемряві. Залишає мене саму в стані абсолютного шоку.

​Я стою, спираючись спиною на стіну, і судорожно ковтаю повітря. Думки просто катують мозок.

​От дурепа, чому ти все це дозволила? Чому не врізала йому ляпаса, або ще краще – по його бубенцях?!

​Тіло тремтить. Я відчуваю, як підкошуються ноги. Стає по-справжньому страшно, бо тепер я розумію: схоже, він дійсно небезпечний. Не лише для моєї кар'єри, а й для мене самої.

​Треба забиратися звідси. Негайно.

​Пальці не слухаються, коли я дістаю з клатча телефон, набираю номер Слоун і підношу апарат до Притискаю телефон до вуха. Гудки здаються нестерпно довгими, поки на тому кінці нарешті не лунає знайомий голос.

​— Ну що, королево, вже святкуєш перемогу на кістках Восса? — бадьоро питає Слоун.

​— Слоун... — мій голос зрадницьки тремтить, і я змушую себе глибоко вдихнути. — Мені треба випити. Дуже багато випити. І не в компанії цих корпоративних акул. Я їду до тебе.

​— Ого. Здається сталася катастрофа. Або ж можливо найкращий секс у твоєму житті? — її тон миттєво стає серйозним. — Чекаю.

​Я скидаю виклик і на ходу друкую повідомлення Маркусу: "Аукціон для нас завершився перемогою. Корейці зацікавлені. Мені раптом стало зле, поїхала додому. Завтра буду в офісі о дев'ятій". Блокую екран, не чекаючи відповіді, і майже біжу до ліфтів.

​За пів години мій Porsche різко гальмує біля елітного будинку на Верхньому Іст-Сайді.

​Слоун Адамс відчиняє двері ще до того, як я встигаю подзвонити вдруге. Ефектна, як і завжди. Ідеально рівне, вугільно-чорне каре підкреслює гострі вилиці, а шовкова піжама від Versace виглядає краще, ніж більшість вечірніх суконь на сьогоднішньому аукціоні. Як головна редакторка глянцю, вона не дозволяє собі виглядати погано навіть вночі у власній вітальні.

​— А ось і жертва корпоративних війн. Заходь. — тягне мене всередину і відразу веде до кухні.

​На кухонному острові з чорного мармуру вже стоїть пузата пляшка преміального шампанського Krug Grande Cuvée, покрита краплями конденсату, і велика таця. Слоун знає мої смаки: ніжний трюфельний брі, витриманий пармезан, свіжий інжир, соковита лохина і жменя пекану з макадамією.

​Мовчки наливає іскристу рідину у два високих келихи і простягає один мені. Я випиваю половину залпом, ігноруючи всі правила дегустації. Алкоголь приємним вогнем розливається по венах, трохи знімає льодяний панцир, у який перетворилося моє тіло після того коридору.

​— А тепер розповідай, — Слоун сідає на високий барний стілець, закидаючи ногу на ногу, і бере шматочок інжиру. — Що цей нахаба з тобою зробив? Бо ти виглядаєш так, ніби тебе переїхав потяг, а потім ще й здав назад.

​І я розповідаю. Усе. Як він перебив мою ставку за ту ідіотську скульптуру, змусивши мене піднімати ціну. Як ми свердлили одне одного очима весь вечір. Як я пішла в туалет, а він затягнув мене в напівтемний куток.

​Коли я доходжу до моменту, де він заявляє, що жінкам місце тільки в ліжку, Слоун обурено давиться шампанським. А коли я описую, як назвала його геєм і що було після цього, в її очах спалахує дикий захват.

​— Він укусив тебе? — різко подається вперед. — Це щось новеньке. Ану покажи!

​Я неохоче прибираю волосся з шиї. Слоун присвистує.

​— Вів, та тут реальний синець буде. Божевільний виродок, — робить великий ковток. — Але, чорт забирай, яка ж між вами іскрить напруга! Це вже не просто конкуренція. Він хоче тебе знищити, але при цьому його явно від тебе криє. 

​— Він небезпечний, Слоун. Мені здавалося, він мене вдарить, — нервово кручу ніжку келиха, відчуваючи, як від одних лише спогадів низ живота зрадницьки стягує тягучим жаром.

​— Тобі треба розслабитися, — рішуче ставить келих на стіл і бере мене за руку. — Ти занадто довго була ідеальним солдатом Aurevia. Забула, що ти жінка? Ходімо зі мною.

​Тягне мене до своєї спальні, а звідти — до величезної, розміром з пристойну квартиру, гардеробної. Слоун часто рятує мої світські виходи, але зараз її очі горять якоюсь диявольською ідеєю. Вона перебирає вішалки і нарешті витягує щось вогняне.

​— Ось воно. Ти одягнеш це на найближчу закриту вечірку, де буде Восс. І ми подивимося, хто з вас кого зламає, — простягає мені сукню.

​Це шедевр із важкого червоного шовку. Я скидаю свій доволі пом'ятий смокінг і обережно одягаю шедевр. Тканина струменить по тілу, як вода. Сукня довга, в підлогу, але спереду має екстремально глибокий асиметричний розріз, який при кожному кроці повністю оголятиме мою праву ногу аж до стегна. Декольте спереду не супер глибоке, але лаконічне — воно зухвале, провокативне і залишає рівно стільки загадки, щоб змусити чоловічу фантазію працювати на межі.

​Але головний удар — це спина.

​Повертаюся до великого дзеркала, і в мене перехоплює подих. Спина абсолютно відкрита, до самого попереку. Немає жодної тканини, лише тонкий, витончений срібний ланцюжок, який горизонтально розділяє лопатки, а потім спускається вздовж хребта і звабливо губиться в драпіруванні тканини в зоні куприка.

​— Матінко рідна... — тихо видихаю, розглядаючи своє відображення. З дзеркала на мене дивиться не стримана керівниця маркетингу, а фатальна жінка, яка прийшла руйнувати чужі життя.

​— Ти – справжній гріх на мільярд доларів, — задоволено констатує Слоун, простягаючи мені мій келих. — Сьогодні ти залишаєшся в мене. Давай вип'ємо ще.

​Ми добиваємо другу пляшку десь о другій ночі, сміючись і обговорюючи план моєї помсти. Нарешті я падаю на прохолодні простирадла в гостьовій спальні і миттєво провалююся в темряву.

​Але сон не приносить полегшення.

​Я в порожній, темній кімнаті. Холодно. Я відчуваю, що абсолютно оголена, а мої зап'ястя і щиколотки жорстко зафіксовані шкіряними ременями. Намагаюся вирватися, але марно. Придивляюся і з жахом розумію, що прив'язана до тієї самої химерної металевої скульптури з аукціону — «Агонії металу». Іржаве залізо дряпає шкіру. Лунають повільні кроки. З темряви виходить Даміан. Він без піджака, рукави білої сорочки закочені до ліктів. У чорних очах немає нічого людського — лише одержимість. Він зупиняється навпроти мене, повільно проводить поглядом по моєму беззахисному тілу, і на його губах розквітає токсична усмішка. А потім я бачу, що в його правій руці жорсткий шкіряний флогер. Він повільно піднімає його і проводить по моєму стегну...

​Я різко відкриваю очі.

​Ранкове світло б'є крізь жалюзі. Я сиджу на ліжку, важко хапаючи повітря, наче пробігла марафон. Серце гатить об ребра у скаженому ритмі, а все тіло вкрите холодним потом. Між стегнами пульсує такий нестерпний, гарячий сором і бажання, що мені хочеться розплакатися від власного безсилля.

Голова розколюється так, ніби по ній усю ніч били тим самим аукціонним молотком. Здається, хтось учора явно перебрав із шампанським. Я повільно сповзаю з ліжка, намагаючись не робити різких рухів. На тумбочці знаходжу склянку води і блістер зі знеболювальним — завбачлива Слоун завжди тримає аптечку напоготові. Ковтаю одразу дві таблетки.

​На кухонному столі залишаю коротку записку: "Ти найкраща. Сукню вкрала. З мене вечеря".

​Викликаю таксі. Ранковий Нью-Йорк за вікном автомобіля пливе сірою, розмитою плямою, поки я намагаюся зібрати себе до купи.

​Вдома я відразу йду до ванної. Шум води заповнює простір. Я стаю під гарячі струмені, заплющую очі і дозволяю воді змити з себе залишки вчорашнього безумства. Краплі красиво стікають по ключицях, ковзають по животу та стегнах, змиваючи запах дорогого алкоголю і... той нав'язливий фантомний аромат терпкого сандалу.

​Впираюся долонями у вологу плитку, схиливши голову. Картаю себе. За цей безглуздий страх у коридорі, за цей зрадницький трепет у колінах. У мене ж із чоловіками завжди так — суцільна катастрофа. Щоразу один і той самий паршивий сценарій: вони або намагаються приборкати мене, зламати мій характер і перетворити на зручну прикрасу, або я сама настільки розчиняюся в них, віддаючи всю себе, що швидко стаю їм нецікавою. Як із Крістіаном.

​Ну вже ні.

​Різко закручую кран. Витираюся жорстким рушником, розтираючи шкіру до червоного, і йду до гардеробної. Змушую себе дихати спокійно. Беремо себе в руки.

​Спочатку одягаю розкішний комплект мереживної білизни глибокого винного кольору. Ніхто в офісі не побачить цього, але ця маленька, сексуальна таємниця під бронею завжди додає мені впевненості, нагадуючи, що під костюмом я — жінка. А вже поверх білизни натягую строгий брючний костюм графітового відтінку і, застебнуту на всі ґудзики чорну шовкову сорочку. Мій класичний, непробивний панцир.

​На кухні тихо гуде кавоварка, перемелюючи зерна. Цей механічний, знайомий звук остаточно повертає мене до реальності. Наливаю в горнятко міцний, чорний як смола еспресо. Роблю перший, обпалюючий ковток. Гіркота б'є по рецепторах, прояснюючи розум.

​Триндець тобі! — ця думка спалахує в голові гостро і ясно, коли я згадую його нахабний погляд.

​Роблю ще один ковток, розглядаючи через вікно місто, яке вже вирує життям і мільярдними угодами.

​Бовдур! — злість знову закипає в крові. Назвав мене лялькою? Сказав, що моє місце в ліжку, щоб розважати чоловіків?

​З гуркотом ставлю горнятко на стільницю.

​Думав, залякає мене цим? — губи самі кривляться у зневажливій посмішці. Ні. Даміан Восс ще не зрозумів, що його дешеві трюки з домінуванням на мене не діють. Ніхто мене не зламає, і цей контракт буде моїм. Мені просто потрібно максимально зосередитись. Тим більше, що сьогодні ввечері в мене тренування з фехтування. Мені потрібна холодна голова і тверда рука. Точність. Баланс. Смертельний випад.

​Я підхоплюю шкіряну сумку, накидаю на плечі пальто і виходжу з квартири.

​Коли переступаю поріг свого кабінету, годинник на стіні показує рівно 09:00.