Раді Вас бачити!

Даміан

Жорсткий удар правою. Ще один. Хук зліва. Шкіряна рукавиця врізається в пед, і короткий глухий удар розлітається луною по залу.

​Джакс, мій тренер, ледь встигає амортизувати мій напад, відступаючи на крок назад. Чую як кросівки скриплять по матах.

​— Зберися, Восс! Ти провалюєш захист, коли б'єш з правої! — гавкає, піднімаючи лапи вище і жорстко фіксує їх. — Ще раз. Двійка, лоу-кік, лівий боковий!

​Я різко видихаю крізь капу, переношу вагу на опорну ногу. Крапля поту зривається з моєї скроні, повільно ковзає по напруженій шиї, прокладаючи вологу доріжку по рельєфних грудях, і губиться десь на поясі шортів. Тіло працює як ідеальний, безжальний механізм. Розворот стегна, вкладена маса — і моя гомілка зі страшною силою врізається в пед Джакса. Він крекче від удару, але тримає. Думки приходять невчасно.

​На вечірці треба справити враження. Може взяти з собою Алісу? Я ще ніколи нікого з собою не брав. Але там буде ця вискочка. Хай бачить, що ніякий я не гей.

​— От зараз добре! — кричить тренер, повертаючи мене в реальність. — Але швидше повертай ногу! Ти зависаєш, Даміане! У реальному бою тобі б уже зламали ребра. Давай ще серію! Максимум сили!

​Я б'ю знову і знову. Аперкот. Прямий. Мої м'язи горять, дихання на межі, але цей фізичний біль — ніщо порівняно з тією люттю, яка кипить у мені вже два дні, від самого аукціону. Перед очима стоїть її нахабне обличчя, крижані очі і нестерпна самовпевненість, з якою вона кидала мені в обличчя свої звинувачення.

​Стерво! Обізвати мене геєм. Треба подзвонити Алісі.

​— Час! — Джакс опускає лапи, важко хапаючи повітря. — Ти сьогодні якийсь скажений, Восс. Ледь руки мені не відірвав. З ким ти там б'єшся у своїй голові?

​— Завтра відпочинеш, — сухо кидаю, стягуючи зубами липучки на рукавицях.

​Скидаю їх на підлогу, випльовую капу і йду до роздягальні. Крижаний душ трохи остуджує розпечене тіло, але не мозок. Краплі води стікають по моїх плечах, поки я розтираю волосся жорстким рушником. Натягнувши чистий чорний гольф і штани, дістаю з сумки телефон. Гудки йдуть недовго.

​— Даміане? — лунає здивований голос Аліси. Вона знає, що я ніколи не дзвоню їй вдень, тим паче в робочий час.

​— Завтра ввечері ти йдеш зі мною на закритий прийом корейських інвесторів, — безапеляційно заявляю. Сідаю на лаву, складаю речі і закидаючи спортивну сумку на плече виходжу з роздягальні.

​— На корпоративну вечірку? — розчаровано зітхає в трубку. — Боже, Даміане, там же буде неймовірно нудно. Ці старі костюми, розмови про акції, цифри... Я думала, ти взагалі ніколи нікого не береш на такі заходи.

​— Зі мною нудно не буває, ти ж знаєш, — додаю владних ноток, які змушують її підкорятися в ліжку. — Одягни щось максимально відверте, але бездоганно елегантне. Щоб усі чоловіки в залі звернули шиї, а жінки вдавилися від власної неповноцінності.

​— А що я отримаю за те, що буду грати роль твоєї ідеальної, мовчазної супутниці цілий вечір? — грайливо муркоче, відчуваючи, що може трохи поторгуватися зі мною.

​— Гарячу ніч, Алісо. Таку, після якої ти не зможеш стояти на ногах, — звучить як обіцянка диявола. — І я виконаю будь-яке твоє бажання.

​Я чую, як у неї різко перехоплює подих на тому кінці дроту. Від таких пропозицій вона не відмовляється ніколи.

​— Домовилися. Буду готова о сьомій, — швидко погоджується.

​Скидаю виклик, і губи самі розтягуються в задоволеній, зловтішній усмішці. Ідеально. Завтра Вів'єн Кросс на власні очі побачить, хто гріє моє ліжко, і зрозуміє, наскільки жалюгідними були її образи в коридорі.

Виходжу з бійцівського клубу в прохолодне повітря Нью-Йорка. Кидаю спортивну сумку на заднє сидіння свого авто і сідаю за кермо. М'язи приємно ниють, тіло розслаблене, але розум працює на максимальних обертах. Втискаю педаль газу, і під хижий рик двигуна стрімко вливаюсь у щільний потік машин, прямуючи до офісу.

​В офісі панує звичний хаос. Мої асистенти снують туди-сюди, на ходу підсовуючи мені звіти та планшети з графіками. Я йду по темному паркету до свого кабінету, віддаючи короткі, жорсткі накази. Звільнити аналітика, який помилився в прогнозах. Перевірити бюджет рекламної кампанії. Підготувати досьє на всіх представників корейської делегації до завтрашнього вечора. Купа справ.

​Падаю в шкіряне крісло за своїм столом, коли мій особистий телефон вібрує. Екран висвічує повідомлення від Аліси.

​«Як тобі така сукня?»

​Я відкриваю фотографію і завмираю. Аліса стоїть перед великим дзеркалом у примірочній дорогого бутіка. На ній сукня кольору темного смарагду. Тканина настільки тонко і тісно обтягує її ідеальну фігуру, що здається другою шкірою, а розріз безсоромно відкриває ногу майже до самого стегна. Жадібно ковзаю поглядом по вигинах її талії, затримуючись на глибокому декольте. Внизу живота миттєво спалахує знайомий жар. Член твердіє, некомфортно впираючись у тканину штанів.

​Трясця, ця напруга мене доконає. Цей проєкт і постійна гонка з Aurevia витягують усі соки. Як же добре, що Аліса вчасно повернулася зі свого турне. Я терпіти не можу користуватися послугами повій, хай якими б елітними вони не були, і не збираюся спати з першою-ліпшою. Аліса — мій ідеальний, перевірений спосіб не втратити глузд.

​Швидко набираю відповідь.

«Я розірвав би її на тобі прямо в кабінці, а потім поставив би раком і трахнув».

​Відповідь прилітає миттєво — фото розкішного діамантового кольє від Cartier.

«Тоді ти маєш компенсувати мені зіпсовану дизайнерську річ заздалегідь».

​Усміхаюся. Набираю: «Без проблем. Купуй. Гроші вже на картці».

​Стук у двері перериває мій стан. Асистентка приносить замовлений обід з мого улюбленого стейк-хаусу. По кімнаті миттєво розливається запах смаженого м'яса та спецій. Відкладаю телефон і беруся за ніж. Соковитий стейк рибай прожарювання medium rare стікає м'ясним соком, щойно я відрізаю перший шматок. Відправляю його до рота, насолоджуючись бездоганним смаком. На гарнір — хрустка спаржа на грилі, а також салат зі свіжої руколи, томатів чері та густого бальзамічного соусу. Я їм з апетитом. Потрібні сили перед полюванням.

​Ще не встигаю дожувати останній шматок, як лунає дзвінок по закритій лінії. Відсовую тарілку, та вмикаю гучний зв'язок.

​— Пане Восс, містер Танака з Токіо на лінії, — повідомляє секретарка.

​— З'єднуй, — витираю губи білосніжною серветкою. — Танака-сан. Радий чути.

​— Даміане, ми вивчили ваші попередні цифри, — лунає обережний голос із легким акцентом. — Інновації Vantorix вражають, але ризики виходу на нові ринки надто високі. Aurevia пропонує більш... стабільну модель.

​— Стабільність — це синонім стагнації, Танака, — відчуваю як закипаю. Відкидаюся у кріслі. — Aurevia продає вам казку. Ми продаємо технологію, яка монополізує ринок на найближчі десять років. Якщо ваш фонд боїться ризикнути заради тридцятивідсоткового прибутку в перший же квартал, я прямо зараз дзвоню вашим прямим конкурентам у Шанхаї. Вони не такі полохливі.

​На тому кінці виникає пауза. Я чудово знаю, що блеф — це мистецтво, і я володію ним досконало.

​— Не варто гарячкувати, Даміане, — здається Танака. — Ми готові обговорити деталі наступного тижня.

​— От і чудово. Чекаю зустрічі.

​До самого вечора я не виходжу з кабінету, вичавлюючи з себе і своєї команди максимум. Коли я нарешті спускаюся на підземний паркінг, місто вже тоне в густій темряві. Втомився.

​Вдома панує стерильна тиша. Кидаю ключі на мармурову тумбочку і, навіть не вмикаючи світло у вітальні, прямую прямо до кліматичної кімнати. Електронний замок тихо клацає. Я заходжу всередину, вдихаючи вологе, ідеально відфільтроване повітря. Зупиняюся перед центральною вітриною, де на тонкій голці завмер мій блакитний метелик Морфо. Милуюся.

​Завтра я пришпилю тебе так само, Вів'єн Кросс. Будеш тріпотіти, але вже нікуди не дінешся.

На диво ця думка солодким теплом розтікається у грудях.

Залишаю кімнату, коли внутрішній таймер нагадує про те, що тіло потребує палива. Мій пентхаус — це не лише місце для жорстких ігор, а й моя особиста фортеця. Прямую до кухні з ідеальними поверхнями з чорного граніту та вбудованою технікою.

​Сьогодні я готую сам. Процес створення їжі — це ще один вид контролю, де все підкоряється моїм правилам, і мене це розслабляє. Дістаю з холодильника свіжі морепродукти: великі тигрові креветки, кільця кальмарів і мідії. На плиті вже закипає вода для пасти.

​Кидаю на розпечену сковорідку шматочок вершкового масла і наливаю щедру порцію оливкової олії. Роздавлений часник одразу починає шкварчати, віддає свій аромат, слідом за ним летять розрізані навпіл томати чері.

​— А зараз трохи спецій. Мммм... уявляю, яка це буде смакота, — бубоню собі під ніс, розтираючи в пальцях сушений базилік і пластівці гострого перцю чилі.

​Запах миттєво заповнює кухню. Закидаю морепродукти на сковорідку. Вони шиплять, швидко змінюючи колір.

​— Головне не перетримати кальмари, — хмикаю, віртуозно підкидаючи вміст сковорідки одним різким рухом руки. — Інакше стануть як гума. А я не терплю зіпсованих речей.

​Вливаю трохи білого сухого вина, чекаю, поки випарується алкоголь, і додаю зварену al dente лінгуїні. Кілька впевнених рухів кухарськими щипцями — і густий соус ідеально обволікає пасту.

​Викладаю страву на велику чорну матову тарілку. З холодильника дістаю пляшку охолодженого червоного вина і наливаю в кришталевий келих. Сідаю за кухонний острів, кидаючи погляд на нічний Нью-Йорк крізь вікно.

​Їм повільно. Смак бездоганний — гострота перцю, ніжність креветок і легка кислинка вина збалансовані так само ідеально, як і мої бізнес-стратегії. Роблю повільний ковток вина, відчуваючи приємну втому в м'язах після кікбоксингу та довгого робочого дня.

​Залишаю порожню тарілку на стільниці — завтра клінінг про це подбає. Прямую до спальні, скидаючи на ходу одяг. Падаю на прохолодні простирадла, заплющую очі і миттєво провалююся в глибокий, темний сон. Завтра на мене чекає велика гра.

Ранок починається з еспресо та шквалу дзвінків. Я влітаю до офісу рівно о восьмій. Сьогодні день, коли корейський картель має прийняти попереднє рішення.

​— Де фінальні розрахунки щодо логістики в Сеулі? — різко кидаю своєму фінансовому директору, ледь переступивши поріг переговорної.

— Майже готові, пане Восс. Залишилося звести останні...

— Мені не потрібно «майже»! — б'ю кулаком по столу. — Вони мають лежати в моїй папці до шостої вечора. Aurevia дихає нам у потилицю, і я не дозволю їм виграти через те, що хтось із вас не вміє швидко працювати. Зрозуміло?

​Решту дня я проводжу в безперервних відеоконференціях і жорстких торгах. Коли сонце нарешті сідає за хмарочоси, я закриваю ноутбук. Час переходити до другої фази.

​Вдома швидко приймаю душ і йду до гардеробної. Сьогодні ніяких компромісів. Вибираю вугільно-чорний смокінг від Tom Ford. Білосніжна сорочка, ідеально зав'язана краватка-метелик, срібні запонки холодять зап'ястя. Бризкаю свій улюблений парфум із нотами терпкого сандалу. З дзеркала на мене дивиться людина, яка не звикла програвати.

​Заїжджаю за Алісою. Вона спускається до машини, і я подумки аплодую її вибору. Темно-смарагдова сукня сидить на ній так само бездоганно, як на фото, а на шиї виблискує те саме діамантове кольє Cartier.

​— Мені хочеться розвернути машину назад у пентхаус, — зухвало розглядаю, коли вона сідає на пасажирське сидіння.

— Залишимо це на десерт, — багатозначно проводить пальцем по моєму піджаку.

​Закрита вечірка проходить на останньому поверсі елітного хмарочоса. Тут пахне мільярдами і владою. Ми віддаємо верхній одяг, і щойно я роблю крок до головної зали, мій погляд за звичкою сканує простір.

​І одразу ж натикається на неї.

​Вів'єн.

​У мене буквально перехоплює дихання. Вона стоїть біля вікна з келихом у руці. Сьогодні на ній немає, правильного смокінга. Сукня з червоного шовку, яка обтікає кожну лінію її фігури. Відкриває її ногу від самого стегна, але гірше інше — вона стоїть до мене напівобертом, і я бачу її безсоромно голу спину. Лише тонка срібна лінія ланцюжка губиться десь унизу.

​Бісове стерво! Вирішила грати без правил.

​Стискаю щелепи. Кров миттєво приливає до паху, в грудях розгорається пожежа. Ця жінка саме втілення гріха.

Чому я на неї так реагую?

​Відкидаю цю нав'язливу думку та владно хапаю Алісу за талію, притискаючи її до свого боку. Від злості пальці з силою впиваються в тонку тканину її сукні. Нехай Вів'єн бачить, що я прийшов не один. Нехай бачить, що мені є ким зайняти свої руки та свої думки, і що ніякий я, в біса, не гей.

​— Ходімо, люба, — кидаю і рішуче прямую в гущу натовпу, туди, де стоять головні корейські представники.

​— Містере Восс, раді вас бачити знову, — кланяється перекладач, що стоїть поруч із містером Паком, головою делегації інвесторів.

​— Взаємно, — тисну їм руки з непробивною впевненістю, натягуючи ідеальну світську усмішку. — Дозвольте представити мою супутницю, Алісу.

​Корейці прихильно кивають, відверто оцінюючи її зовнішність. Ми обмінюємося черговими ввічливими фразами через перекладача, я спілкуюся зі своїми колегами, обговорюємо тенденції ринку. Веду бесіду бездоганно, мій голос звучить рівно та авторитетно, але кожна клітинка мого тіла напружена. Мій радар налаштований лише на один об'єкт у цій залі — жінку в криваво-червоній сукні, яка повільно рухається серед гостей, як небезпечна, смертоносна хижачка.

Повітря в нашій частині зали раптом змінюється. Я відчуваю її наближення ще до того, як Вів'єн зупиняється поруч зі своєю командою з Aurevia.

​Сукня звабливо шелестить, коли вона граційно займає позицію навпроти нас. Поглядом ковзає по мені, але я бачу, як на мілісекунду вона затримується на Алісі, яка міцно притиснута до мого боку.

​— Добрий вечір, панове, — бездоганно всміхається, вітаючись із містером Паком і нашою групою. А потім стається те, чого я абсолютно не очікував.

​Замість того, щоб дочекатися перекладача, вона плавно переходить на чисту, бездоганну корейську мову. Голос звучить м'яко, з правильними інтонаціями поваги. Обличчя корейців миттєво світлішають, на губах розквітають щирі усмішки. Містер Пак щось радісно відповідає їй, і вони обмінюються коротким, але явно теплим діалогом.

​Я стою, зберігаючи на обличчі світську маску, але всередині мене ніби б'є струмом.

​Вона вільно говорить корейською? От же ж хитра стерво... Підготувалася. Вирішила обійти мене на повороті, вдаривши по їхньому національному его?

​Поки вона говорить, я користуюся моментом і відверто, безсоромно розглядаю її. Погляд ковзає по декольте, спускається до розрізу, з якого визирає ідеальна ніжка. Коли вона повертається, я пожираю очима її голу спину і цей тонкий срібний ланцюжок, що губиться між сідницями.

Чорт. Зваблива стервочка.

​Вів'єн перехоплює мій погляд. В очах миттєво спалахує виклик, а потім вона знову кидає швидкий, оцінюючий погляд на Алісу. Але моя дівчинка грає свою роль на мільйон доларів. Вона поводить себе бездоганно: мило всміхається, ввічливо киває в такт розмові, міцніше тулиться до мого плеча і принципово навіть не дивиться на Вів'єн. Для Аліси цієї вискочки з Aurevia просто не існує. Це ідеально підкреслює мій статус.

​Офіційна частина переговорів плавно перетікає в неформальну. Оркестр починає грати повільний, тягучий джаз. Пари виходять на імпровізований танцювальний майданчик у центрі зали.

​Я владно беру Алісу за руку і веду в центр. Притискаю її до себе, долоня впевнено лежить на її талії. Ми рухаємося плавно, в ідеальному такті, але мій радар і досі зафіксований на червоній сукні.

​Я бачу, як до Вів'єн підходить один із віце-президентів корейської делегації. Молодий, занадто самовпевнений хлопець у дорогому костюмі. Він щось каже їй, усміхаючись, і подає руку. Вів'єн прихильно киває і йде з ним на паркет, опиняючись за кілька метрів від нас.

​Кореєць кладе руку їй на талію. Точніше — на її голу спину. Безсоромно торкається її шкіри просто під тим бісовим срібним ланцюжком.

​Знову стискаю щелепи. Відчуваю як всередині все палає.

​Він притягує її ближче. Занадто тісно. Їхні стегна майже торкаються. Він щось шепоче їй на вухо, і Вів'єн ввічливо всміхається, дозволяючи йому вести.

​Якого біса він так її лапає? Прибери свої брудні руки від неї. Вона не для того одягла цю сукню, щоб ти слинив її своєю хтивістю. Стоп....а я що тоді роблю?

​Кров миттєво закипає. Мене накривають такі дикі ревнощі, що я ледь не збиваюся з ритму. Це моя суперниця. Моя жертва. Тільки я маю право заганяти її в кут, знущатися з неї і доводити до межі. Ніхто інший не сміє торкатися її з такою фамільярністю.

​Притискаю Алісу до себе ще сильніше, грубо впиваючись руками в її талі. Компенсую бажання підійти і зламати цьому корейцю руку. Погляд, яким я свердлю спину цього нахабного інвестора, міг би пропалити в ньому дірку. Вів'єн дивиться через його плече і наші очі зустрічаються. Вона бачить мою лють. І я клянуся, куточок її губ здригається в ледь помітній, тріумфальній усмішці.

Музика стихає, і містер нахаба нарешті відпускає Вів'єн. Вона щось каже своїй команді і прямує в бік відкритої тераси, подалі від натовпу.

​Це мій шанс. Я залишаю Алісу біля барної стійки, наказавши чекати, і йду слідом.

​Вона стоїть у напівтемному коридорі, що веде до виходу на балкон, спираючись на прохолодне скло і дивиться на вогні нічного міста. Я наближаюся абсолютно безшумно і різко хапаю її за лікоть, розвертаючи до себе і вдавлюючи спиною в стіну.

​— Відпусти! — сичить, очі метають блискавки. Вона намагається вирвати руку, але моя хватка міцна. — Не думай, що щоразу дозволятиму тобі таке. Я можу і врізати.

​Нахиляюсь так близько, що наші носи майже торкаються.

​— Ти мене виводиш, — гарчу їй в обличчя, відчуваючи, як від її близькості зносить дах. — Я знаю, що ви затіваєте грати в темну. Що за нові цифри ти щойно згодувала Паку своєю ідеальною корейською? Думаєш, вийде приховати проблеми з вашою підошвою? Але не вийде.

​Вона зухвало випинає підборіддя. Помічаю як груди під червоним шовком важко здіймаються.

​— Ще побачимо. А ви....

​Не даю їй договорити. Її зухвалий тон просто зриває мої гальма. Я накидаюся на неї, жорстко притискаючи до стіни, і впиваюся в її губи. Цього разу це не просто покарання, це спроба заткнути її і одночасно втамувати той дикий голод, який з'їдає мене весь вечір.

​Вона пручається, а потім різко відштовхує мене і з розмаху б'є по обличчю.Щока миттєво починає горіти.

​— Що ти витворяєш?! — кричить.

Красива, зараза.

​Але мене це тільки більше заводить. Я знову накидаюся на неї, перехоплюючи її зап'ястя однією рукою, а іншою хватаю за волосся та смикаю на себе. Цілую грубо, глибоко, підкорюючи собі. Вона намагається чинити опір, відчуваю як її вільна рука ковзає по моїх грудях... і раптом я чую її тихий стогін.

​Вона здається. Тіло Вів'єн обм'якає в моїх руках, і вона відповідає на поцілунок. Тріумф б'є в голову. Я зловтішаюся.

​Бляха, яка ж вона солодка... Смак гіркого джину, вишні та чистої небезпеки. Чому мене так криє від неї?! Це неможливо. Зберися, Восс. Ти просто змушуєш її підкоритися, нічого більше!

​Я борюся з собою, щоб не перетнути межу. Мені до біса подобається її смак, її запах, те, як її пальці зараз ковзають по спині. Відриваюся від її пухкеньких губ, намагаюся відновити дихання. Зиркаю на цю нахабну Восс. Картина не краща, гарненько я ж я її притиснув. Але мені цього мало.

​— Ми дотиснемо корейців, —хриплю, спускаючись губами до її вуха. — А ти погана дівчинка, і твоє місце не в офісі. Я б тебе...

​Я різко замовкаю. Ледь не бовкнув те, про що кричить мій напружений пах. Я б тебе трахав прямо в залі перед інвесторами.

​Не договорюю. Різко розвертаюся, не хочу слухати, що вона там кричить. Швидким кроком іду геть.

​Повертаюся в залу. Всередині все просто кипить. Знаходжу Алісу, яка нудьгує з келихом мартіні.

​— Ми йдемо, — кидаю на ходу, хапаючи її за руку.

​З натягнутою усмішкою прощаюся з містером Паком і кількома віце-президентами, після чого буквально тягну Алісу до ліфтів. Мені терміново потрібна розрядка.