Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 20. Несподівана зустріч
А тим часом, поки навколо Сусанни та Толіка розгорталися небезпечні кримінальні пристрасті, в іншій частині передмістя молода циганка Ляля гарячково обмірковувала свій план дій. Дівчина з розкішним рижим волоссям, яке яскравим вогнем виділялося на тлі звичайного табірного вбрання, перебувала в глибокому розпачі через зникнення своєї дорогої подруги та названої сестри Сусанни. Не в силах більше просто сидіти склавши руки та чекати звісток від барона Марка, Ляля твердо решила негайно поїхати до свого коханого жениха Тараса. Він був міським хлопцем із хорошими зв'язками, кмітливим та рішучим, і Ляля палко сподівалася, що Тарас зможе щиро допомогти їй знайти хоч якісь зачіпки чи сліди викрадачів Сусанни.
Вона вже збиралася вийти на головну дорогу, як раптом поблизу заскрипіли гальма. Ляля зупинилася і заворожено побачила, як прямо до неї під’їжджає шикарна, дорога черная машина елітного класу з тонованим склом. Двері плавно відчинилися, і з салону граціозно вишла доглянута, неймовірно красива жінка приблизно тридцяти семи років. Вона була одягнена в стильний брендовий одяг, її світле волосся ідеально спадало на плечі, а на обличчі читалися сліди великих грошей та високого статусу. Це була Юлія — рідна мати Лялі.
Десять років тому Юлія, не витримавши суворих, патріархальних цыганских традицій, постійного тиску та обмежень волі, прийняла важке рішення назавжди піти з циганської родини у великий світ. Тоді, десять років тому, вона відчайдушно хотіла забрать свою маленьку рижу доньку з собою, захистити її від табірного майбутнього, але через жорсткий опір родичів чоловіка щось пішло зовсім не так. Юлію силою вигнали, а дівчинку залишили в таборі. І ось тепер, через стільки років, Юлія випадково дізналася через свої міські канали, що її єдину, рідну доньку Лялю тепер теж примусово хотіли видати заміж за якогось старого поважного рома на ім'я Баро. Почувши про це, материнське серце не витримало: жінка рішуче зрозуміла, що треба негайно діяти й рятувати свою дитину, поки не пізно.
Ляля, глядячи на жінку, яку колись так палко чекала ночами, відчула, як у її грудях миттєво спалахнула образа, змішана з люттю. Вона випросталася і з глибоким презирством заговорила до неї підкреслено грубо:
— Мамо?! Що ти тут взагалі робиш?! Навіщо ти приїхала сюди через стільки років? Мені абсолютно не потрібна ні твоя запізніла допомога, ні твоє жалюгідне прощення! Ти просто злякалася, кинула мене одну серед усього цього, коли я була маленькою, і втекла у своє сите, розкішне життя!
Юлія, бачачи свою дорослу доньку в такому шаленому гніві, відчула, як сльози підступають до очей. Вона зробила кілька повільних кроків уперед, тримаючи перед собою відкриті долоні, і з неймовірно ніжним, повним любові та болю поглядом тихо промовила:
— Донечко моя... Прошу тебе, вислухай мене. Вони просто не хотіли віддавати тебе мені, ти ж сама чудово це знаєш! Твій батько і старійшини погрожували мені зброєю, вони відібрали тебе силою... Я ні на хвилину не забувала про тебе. І зараз я приїхала з наміром остаточно забрати тебе звідси, доки вони не зламали твоє життя проти твоєї ж волі! Я так і знала, що цим усе й закінчиться. Батько твій занадто слабкий чоловік, він ніколи не мав власного голосу в таборі. Я думала, що він хоча б тебе зможе захистити від цих диких звичаїв, але він підкорився... Ходімо зі мною, Лялю!
Але Ляля, гордо скинувши головою, продовжувала оборонятися від материнського тепла, ховаючи за агресією свої справжні дитячі рани:
— Ні! Мені твої запізнілі захисти взагалі не потрібні! У мене є своє життя, свій табір і свій коханий наречений Тарас. Мені плювати на твої гроші. Їдь назад до свого багатого світу і забудь сюди дорогу!
І раптом у цей самий момент десь із глибини вулиці почувся важкий, строгий голос. Сам Шандор — один із авторитетних і суворих циган табору, близький родич батька, голосно і владно позвав Лялю за іменем, вимагаючи негайно повернутися на територію громади. Ляля, почувши цей окрик, миттєво здригнулася. Вона з усього маху зробила різкий крок назад від матері, показуючи, що залишається відданою своєму народу.
А Юлія так і залишилася стояти біля своєї дорогої машини, схрестивши руки на грудях. Вона проводжала поглядом риже волосся своєї єдиної доньки і з холодним жахом у душі чітко розуміла: добром це все точно не закінчиться, і попереду на них усіх чекає страшна сімейна буря, де традиції та воля зіткнуться в смертельному поєдинку.
Важкі кроки Шандора лунали по сухій землі передмістя як удари ковальського молота. Коли рижоволоса Ляля поспіхом сховалася за воротами, хлопець повільно, але впевнено підійшов до дорогої чорної машини своєї колишньої дружини. Він зупинився всього за два кроки від Юлії. Шандор дивився на неї з такою глибокою, пекучою ненавистю, від якої повітря навколо, здавалося, ставало крижаним.
Адже колись усе було зовсім інакше. Десять років тому він палко, до нестями любив цю світловолосу жінку, був готовий кинути до її ніг увесь світ і піти проти всього табору заради її посмішки. Але в той день, коли вона цинічно зрадила його, його почуття, його дім і закони його предків, усередині Шандора щось назавжди зламалося. Любов перетворилася на отруйну лють, особливо після того, як Юлія підло, під покровом ночі, намагалася вкрасти їхню спільну маленьку доньку від нього і таємно вивезти її в місто. Тепер між ними з першої ж секунди спалахнув неймовірно важкий, хворобливий і напружений розговор.
Шандор, схрестивши руки на широких грудях, злісно процідив крізь зуби, зневажливо оглядаючи її розкішне міське вбрання:
— Навіщо ти приїхала сюди, зраднице? Тобі мало було того сорому, яким ти покрила мою голову десять років тому? Я ж чітко сказав тобі тоді: твій шлях сюди закритий назавжди. Щоб ти більше ніколи, чуєш мене, ніколи не приїздила на наші землі й не сміла навіть дихати одним повітрям із моєю донькою!
Юлія, попри весь страх перед гнівом колишнього чоловіка, гордо випросталася. В її очах спалахнув затятий вогонь материнської рішучості. Вона злобно, не відступаючи ні на крок, зажадала від нього головного:
— Я не поїду звідси з порожніми руками, Шандоре! Я вимагаю, я просто требую, щоб ти негайно повернув мені мою дитину! Я дізналася, що ви, дикуни, знову збираєтеся зламати їй життя. Я ні за що у світі не дозволю моїй єдиній доньці вийти заміж за цього мерзенного Баро! Ви хочете продати її як річ за свої циганські золоті монети?! Цього не буде, клянуся тобі!
Шандор від такої зухвалості аж почервонів від люті. Його очі налилися кров'ю, і він почав жорстоко, з презирством нагадувати їй кожну деталь її минулої ганьби, буквально випльовуючи слова їй в обличчя:
— Ти закриєш свій рот, Юліє! Як ти смієш узагалі говорити про права на дитину?! Згадай, як ти сама, наче остання щур, намагалася таємно уйти від мене, кинувши наше вогнище! Згадай, як ти хотіла викрасти мою доньку, позбавити її рідної крові, мого імені та нашого народу! Ти тоді програла, і зараз ти ніхто для неї! Ляля — циганка, вона виросла за нашими законами, і її доля вирішена без тебе!
Юлія гірко й болісно усміхнулася, і в її голосі прозвучала страшна правда, яку вона приховувала всі ці роки. Вона зробила крок уперед і додала, дивлячись йому прямо в зіниці: — Так, я тікала! Бо рятувала себе і свою дівчинку від вашої клітки! Але ти хочеш знати правду про моє «щасливе» життя, Шандоре? З тим багатієм, до якого я тоді втекла, сподіваючись на допомогу... я вже давно розлучилася! Я пройшла через справжнє пекло, встала на ноги сама, заробила ці гроші й тепер я абсолютно вільна. Я твердо вирішила повернути свою доньку додому, в цивілізований світ, і я знищу будь-кого, хто спробує мені завадити!
У підсумку цей емоційний, розриваючий душу розговор закінчується тим, що Юлія, бачачи повну стіну нерозуміння та жорстокості колишнього чоловіка, різко сідає назад у свій автомобіль. Вона зачиняє двері, опускає тоноване скло і, дивлячись на Шандора, холодно, але з залізною впевненістю обіцяє:
— Це ще не кінець, Шандоре. Я поверну її собі, навіть якщо мені доведеться підняти на вуха всю поліцію цього міста! Вона буде зі мною.
Машина з ревом рушає з місця, обсипаючи Шандора пилом з-під коліс, і Юлія їде геть, залишаючи за собою лише шлейф дорогого парфуму та важкої образи. Шандор просто мовчки стоїть посеред дороги, проводжаючи автомобіль важким поглядом, повним ненависті й глухого болю від роз'ятрених старих ран.
Проте довго сумувати йому не довелося. Чоловік різко струснув головою, згадуючи про реальність, і поспіхом повернувся на територію табору. Він попрямував до наметів, намагаючись знайти Лялю, щоб заперти її під замок після візиту матері від гріха подалі. Проте, обійшовши всі двори, Шандор із жахом розуміє, що його непокірна рижоволоса донька знову обвела всіх навколо пальця. Скориставшись тим, що батько був зайнятий з'ясуванням стосунків із Юлією, Ляля вже таємно втекла з табору через дальні зарості, аби якнайшвидше знайти свого Тараса та врятувати бідну Сусанну. Гра ставала дедалі небезпечнішою, і час для всіх героїв стрімко спливав.
