Спочатку:
На сторінку книги
Розідл 10. Конфлікт у аудиторії
Коли закінчилася пара, Марія Денисівна задала студентам завдання й поспішила на викладацьке засідання. Аудиторія почала шуміти: студенти збирали книжки, хтось жваво обговорював перші враження від навчання. Маринка, відчуває що їй зле, швидко вийшла з класу.
Рамір залишився. Він одним оком глянув на Поліну й відчув, як у пам’яті оживають слова бабусі Рубіни. Її пророчі слова завжди мали вагу в таборі, і він знав: ця зустріч не випадкова. Він спостерігав, як Поліна показувала свій пухнастий щоденник Мії, вони сміялися, а він лише милувався її усмішкою.
Та саме в цей момент у дверях з’явився Назар. Його погляд був холодним і жорстким. Він підійшов до Толіка й почав шепотіти йому на вухо, отруюючи думки:
— Циган… жалюгідний самоброд. Він забере ту, яку ти любиш. Тобі треба зруйнувати його солодке життя. Їм не місце серед нас.
Толик, який давно відчував симпатію до Поліни, слухав друга й не міг не довіряти йому. Його серце розривалося від ревнощів. Він кивнув Назару:
— Добре… Що треба робити?
Назар зловісно усміхнувся:
— Ідемо, друже.
Вони підійшли до Раміра, який складав свої книжки. Назар грубо штовхнув його плечем:
— Слухай, бродяга, що ти тут робиш? Циганам не місце серед нас!
Рамір випрямився, його голос був твердим:
— Я поступив на бюджет. Усі іспити склав на відмінно. Я маю право бути тут.
Назар засміявся й вихопив його книжки, кинувши їх на підлогу. Толик, підбурений ревнощами, теж втрутився — він різко штовхнув Раміра, і той упав на коліна перед розкиданими книжками. Назар зловтішно підняв ногу, готуючись наступити на його руки:
— Ось твоє місце — в бруді.
Рамір не хотів проблем, але його очі палали гнівом. Він підняв голову й злобно дивився на Назара. І саме тоді втрутилася Поліна. Вона зі злості відштовхнула брата:
— Не смій його чіпати! Ти здурів?!
Назар вдарився об стіну й закричав:
— Ти що, сестро? Він ніхто! Йому не місце тут!
Поліна підійшла ближче, її голос тремтів від рішучості:
— Слухай, брате… Я все розповім батькові.
Назар зловісно перебив:
— А я розповім, що ти заступаєшся за цигана. Що він тобі подобається…
Мія втрутилася, ставши поруч із подругою:
— Назаре, залиш їх у спокої!
Назар зиркнув на неї й, зрозумівши, що ситуація виходить з-під контролю, кинув:
— Ладно. Ходімо, Толік. Нам тут не місце.
Вони вийшли, залишивши аудиторію в напруженій тиші.
Поліна нахилилася, допомагаючи Раміру зібрати книжки. Її руки торкнулися його щоки, відчуваючи легку щетину.
— Рамір… Він дуже підло вчинив із тобою. Я не дозволю, щоб він так поводився. Я не можу цього терпіти.
Рамір, зворушений її словами, ніжно провів пальцями по її обличчю й притягнув ближче. Їхні лоби торкнулися одне одного. Мія, розуміючи, що цей момент належить лише їм, тихо вийшла з аудиторії.
Поліна й Рамір залишилися удвох. Він прошепотів:
— Знаєш… Я радий, що ти зустрілася зі мною. Це не випадковість.
Він узяв її за руку й додав:
— Ходімо. Я пригощу тебе.
Поліна усміхнулася, її очі світилися радістю:
— Чудово. Якраз зголодніла.
Вони вийшли з аудиторії, тримаючись за руки. І в цей момент стало зрозуміло: віднині вони — одне ціле.
Маринка швидко вийшла з аудиторії, відчуваючи, що їй стає зле. Вона поспішила до туалету, зачинила двері й довго стояла, дивлячись на маленьку коробочку в руках. Її пальці тремтіли. Вона вже кілька днів підозрювала, що щось не так, і тепер мала підтвердження.
Тест на вагітність. Дві чіткі смужки.
Маринка сіла на лавку біля дзеркала, притискаючи тест до грудей. Її серце калатало, думки плуталися. «Що тепер робити? Кому сказати? Поліні? Мії? Чи, може, йому…?»
Вона згадала останні вечори, слова, які звучали як обіцянки, і тепер розуміла: життя змінилося назавжди.
Її очі наповнилися сльозами, але водночас у глибині душі з’явився дивний спокій. Вона знала, що не зможе приховати це довго. Хтось мусить дізнатися.
Маринка піднялася, глибоко вдихнула й вирішила: сьогодні вона розповість правду.
