Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 16. Зухвале викрадення
Наступного дня з самого раннього ранку в розкішному особняку родини Поліни панувала сувора, ділова атмосфера. Батьки дівчини прокинулися з єдиною залізобетонною думкою: вони повинні зробити абсолютно все, що в їхніх силах, аби Поліна раз і назавжди забула про свого зухвалого цигана. Сам Ростислав Вікторович, попри свій учорашній страшний гнів та істерику, глибоко в душі все ж таки залишався батьком. Він не хотів якось занадто жорстоко, тираньски карати свою молодшу улюблену доньку, замикаючи її в підвалі чи позбавляючи всього. Натомість його практичний розум бізнесмена знайшов набагато кращий, цивілізований та хитрий вихід — якнайшвидше знайти для Поліни надійного, заможного хлопця з їхнього кола, який офіційно одружиться на ній і виб'є всю цю табірну романтику з її голови.
І як раз у цей доленосний момент, ніби за помахом чарівної палички, до нього в гості завітав той самий Толік, про якого вчора по телефону так підло домовився Назар. Ростислав Вікторович, побачивши хлопця на порозі свого кабінету, сам був неймовірно радий такому несподіваному, але такому вчасному візиту. Толік з'явився не з порожніми руками, продемонструвавши бездоганні світські манери: він одразу ж галантно підніс пишний, дорогий букет квітів матері, Інні, зробивши їй витончений і солодкий комплімент, від якого жінка трохи розслабилася. Слідом за цим хлопець з повагою віддав пляшку колекційного, багаторічного віскі самому Ростиславу Вікторовичу, підкреслюючи свій статус і повагу до господаря дому.
Не гаючи ні хвилини, Толік упевнено перейшов до головної мети свого приходу. Сівши за стіл, він прямо й чесно попросив у батьків руку Поліни, запевняючи, що вже дуже давно й палко кохає її та готовий забезпечити їй королівське життя. А збоку, причаївшись у тіні коридору біля напіввідчинених дверей, за цією сценою пильно й тріумфально спостерігав сам Назар. На його обличчі грала мерзенна, задоволена усмішка. Хлопець тихо прошепотів собі під ніс:
— Таааак... Все йде чітко за моїм планом. Дурепа Полінка навіть не зрозуміє, як опиниться в золотій клітці.
Виконавши свою брудну місію вдома та запустивши маховик сімейного тиску, Назар відразу ж з чистим сумлінням уїжджає на навчання в університет. Сідаючи в свій дорогий автомобіль, він усю дорогу продовжував гарячково будувати нові підступні плани, прораховуючи кожен крок, щоб остаточно зламати Раміра, підставити його перед законом за допомогою заляканої Маринки та назавжди запроторити за ґрати.
Тим часом у будинку Ростислав Вікторович був просто на сьомому небесах від щастя через таку пропозицію Толіка. Для нього це було ідеальним вирішенням сімейної ганьби, тому він з величезною радістю, не вагаючись, пообіцяв видати Поліну заміж за цього гідного, на його думку, кандидата. Проте Інна, попри всю вигідність шлюбу, хмуро й занепокоєно зауважила, що не варто занадто сильно тиснути на доньку одразу: потрібно, щоб сама Поліна спочатку хоча б трохи звикла до Толіка, почала виходити з ним на побачення і змирилася зі своєю долею. Ростислав Вікторович, трохи подумавши, був зовсім не проти такого м'якого підходу, адже головне — циганський табір тепер точно залишиться в минулому. Зашморг навколо свободи Поліни затягувався все тугіше.
А біля самого входу до університету на дівчат уже з нетерпінням піджидала Мія. Коли до будівлі під’їхала безмежно радісна Поліна, а разом із нею з машини вийшла її старша сестра Віта, Мія щиро розпливлася в посмішці. Вона була неймовірно рада цій раптовій зустрічі з Вітою, яку не бачила дуже давно через її навчання у Швейцарії. Дівчата дружно обійнялися, і Поліна, ледь стримуючи емоції, що переповнювали її після бурхливої ночі, начала по секрету ділитися з найкращою подругою найінтимнішим — своїм першим палким і незабутнім поцілунком із Раміром біля нічного багаття. Мія, слухаючи це захоплене щебетання, була безмежно рада за подругу, адже знала, як сильно та кохає свого циганського захисника.
Проте раптом Віта, уважно оглядаючись довкола й помітивши відсутність однієї дуже помітної особи, з підозрою спросила у Мії:
— Слухай, Міє, а де сама Маринка? Чому її сьогодні не видно з тобою?
Мія з трохи нерозуміючим і спантеличеним поглядом знизала плечима й тихо сказала, що Маринка сьогодні залишилась удома, бо нібито трохи приболіла й погано почувається. Віті така відповідь одразу показалась дуже странною та підозрілою. Знаючи складний, заздрісний характер Маринки, Віта прекрасно розуміла: ця дівчина своєю підлістю та егоїзмом дуже схожа на їхнього нестерпного брата Назара. У голові Віти миттєво з'явилася тривожна думка, що ці двоє точно щось недобре замишляють за спиною Поліни.
І раптом їхні роздуми перервалися: дівчата бачать, що до них швидким і впевненим кроком іде сам Рамір із чорним рюкзаком на одному плечі. Його очі відразу знайшли Поліну, і на його мужньому обличчі з’явилася тепла посмішка. Віта, не гаючи часу, рішуче вирішила нарешті познайомитися з цим загадковим хлопцем, про якого стільки чула. Поліна з гордістю їх представила одне одному. Між Вітою та Раміром одразу пройшла іскра взаємної поваги — старша сестра оцінила його горду поставу та чесний погляд. Вони швидко договорилися після закінчення пар в університеті обов'язково зустрітися разом у затишному кафе неподалік. Рамір, ніжно тримаючи Поліну за руку, таємниче додав, що після цього він хоче познайомити її кое з кем дуже важливим зі свого життя. Закохані розійшлися по аудиторіях, навіть не підозрюючи, яке пекло вже розгортається за рогом.
А тим часом на іншій стороні університетського двору, сховалися за тонованим склом дорогого автомобіля, Назар із Толіком хижо піджидали свою беззахисну жертву. Їхньою ціллю була молода циганка Сусанна — рідна сестра Раміра, яка ні про що не здогадувалася і поспішала на свої заняття в університет. Як тільки дівчина з'явилася на безлюдній алеї, Назар із Толіком різко вискочили з машини. Вони підбігли до неї з двох боків і грубо, нахабно коуражили бідну циганку, перекриваючи їй будь-який шлях до відступу.
Сусанна з диким перепугом в очах, притискаючи до грудей зошити, тремтячим voice спросила:
— Що... що ви хочете від мене?! Відпустіть мене негайно!
Назар із мерзенною, хижою ухмилкою на обличчі підійшов до неї майже впритул і процідив крізь зуби: — Твій зухвалий брат перейшов дорогу мені... Він нахабно соблазняє мою молодшу сестру і думає, що йому все зійде з рук. Тепер ти, дрянь, відповіси за нього і за всю його сімейку!
І він разом із Толіком, не зважаючи на дівочі сльози, силою схватили Сусанну за руки. Бідна циганка відчайдушно кричала, намагаючись вирватися, але навколо, як на зло, не було жодної живої душі, і ніхто так і не поміг їй у цю страшну хвилину. Вони підтягли її до автомобіля і грубо затолкали її в темний салон машини на заднє сидіння. Сусанна щосили кричала у відчинене вікно:
— Допоможіть! Поможіть хто-небудь! Раміре!
Назар, розлючений її вереском, миттєво витягнув із кишені заздалегідь приготований міцний скотч і заклеїв їй рот, повністю позбавляючи можливості видати хоч звук. Хлопець жорстоко гаркнув на неї:
— Закрийся, брудна циганко, бо гірше буде! Тільки писни мені тут — і ми тебе взагалі живцем закопаємо!
Він різко зачинив двері й сів на переднє сидіння. За кермом у цей момент сам Толік раптом чітко й болісно увідав і осознав, що вони поступають абсолютно неправильно, підло й кримінально. Його руки затремтіли на кермі від усвідомлення, що вони щойно викрали людину. Проте Назар шалено кричав на нього, змушуючи тиснути на газ. На дорозі вдалині раптом почувся тривожний звук — сама поліція увімкнула сирену десь на сусідній вулиці, що додало викрадачам дикої паніки. Толік різко викрутив кермо, і вони на шаленій швидкості їдуть геть із міста, прямуючи в занедбаний, глухий підвал у промисловій зоні, про який ніхто не знає у цих місцях. Сусанна опинилася в пастці, а над головою Раміра заносився новий, нищівний удар долі.
А тим часом, поки в стінах університету та на глухих околицях міста розгорталися страшні й кримінальні події, у самому таборі час невблаганно летів уперед. Пройшло уже три довгих, напружених години, відколи молода Сусанна мала б повернутися з пар або хоча б подати про себе бодай якийсь знак. Досвідчена циганка Віра разом зі своїм любимим мужем, шанованим і владним циганським бароном Марком, стали не на жарт переживати за свою улюблену доньку. Дівчина ніколи не дозволяла собі зникати без попередження, а зараз вона просто не бере трубку, скільки б мати не намагалася до неї додзвонитися. У відповідь на кожен виклик із динаміка мобільного лунали лише глухі, байдужі довгі гудки, від яких серце матері стискалося від жахливого передчуття.
Усе це відбувалося в той самий момент, поки навколо шумить, вирує та гуляє сама пишна процесія хрещення одного маленького дитини з поважного роду їхнього табору. Це було велике й радісне свято для всієї громади. Навколо розливалися звуки скрипок та гітар, чоловіки й жінки в яскравому вбранні весело танцювали, святкуючи народження нового життя, скрізь лунали тости та щирі побажання. Проте барону Марку було зовсім не до веселощів. Він сидів на чолі столу похмурий, як грозова хмара, і від блукаючої тривоги просто не міг знайти собі місця, раз за разом переводячи важкий погляд на дорогу, що вела до табору.
Навіть Канделла, їхня маленька принцеса, молодша сестричка Сусанни, дивлячись на занепокоєних батьків, теж начала сильно переживати за свою старшу сестру. Вона смикала матір за спідницю і зі сльозами на очах питала, чому Сусанна досі не прийшла і не принесла їй обіцяні солодощі з міста. Бачачи такий стан родини барона, самі його численні родичі, кузени та поважні старійшини, які сиділи поруч, наділені мудрістю та досвідом, начали теж серйозно беспокоїтися. Вони розуміли: якщо донька барона зникла посеред білого дня — це не просто випадковість, це прямий виклик і загроза для всього їхнього вільного народу.
Напруга досягла своєї межі, і барон Марко, більше не в силах терпіти невідомість, важко підвівся з-за столу, одним рухом руки змусивши музикантів замовкнути. Навколо миттєво запала тиша, перериваючи свято. Голос барона пролунав як грім серед ясного неба, коли він голосно й суворо приказав своїм найкращим людям негайно розійтися по місту, перевернути кожен камінь і знайти Сусанну живою чи мертвою. Також він наказав терміново подзвонити Раміру, який зараз теж перебував у місті, щоб той негайно підключав усі свої зв'язки та шукав сестру в університеті.
У цей самий момент до вогнища швидко підійшов його старший син, рідний брат Сусанни й Раміра — Міро, який щойно на машині приїхав із далекого міста, де успішно виконував важливі доручення батька по бізнесу. Дізнавшись про страшне зникнення сестри, Міро вмить змінився в обличчі, а його очі налилися люттю. Барон Марко, дивлячись на свого сина, дав йому найстрашніший і найважливіший наказ у його житті: негайно знайти того підлого і зухвалого гада, хто посмів стати похитителем Сусанни, його улюбленої, ніжної дочки. Барон, міцно стиснувши плече Міро, тихо, але виразно процідив крізь зуби священний закон табору: знайти мерзотника і безжально убити виновника без будь-якого суду, слідства та законів чужинців, прямо на місці помстившись за честь їхнього роду. Хмари над Назаром і Толіком ставали дедалі чорнішими, і циганська кров уже вимагала справедливої відплати.
