Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 17. Кава з присмаком тривоги
А після закінчення занять в університеті, коли галасливі натовпи студентів почали розходитися по домівках, сам Рамір з неймовірною ніжністю та теплотою, радушно тримаючи за руку свою любиму Поліну, запросив її разом із старшою сестрою Вітою до затишного кафе неподалік. Це був невеликий, але дуже стильний заклад із м'яким освітленням і приємною музикою. Рамір, проявляючи максимум уваги, особисто провів дівчат до найкращого столика біля вікна, обережно допоміг їм зняти верхній одяг і ввічливо усадив їх на м'які крісла. Протягом усього часу він вів себе як справжній, вишуканий джентльмен, передбачаючи кожне бажання своїх супутниць.
Віта, яка тривалий час прожила в Європі й бачила багато вихованих чоловіків, була щиро й глибоко здивована тим, наскільки шляхетним, стриманим і вихованим виявився сам Рамір. У її голові миттєво зруйнувалися останні стереотипи, адже в суспільстві, особливо серед таких людей, як її батько чи брат Назар, побутувала думка, ніби всі роми — це неосвічені дикуни, і що їх часто ганяють як якихось баранів, позбавляючи людської гідності. Але Рамір руйнував цей міф кожним своїм рухом, кожним словом. Хлопець відразу ж покликав офіціанта і, орієнтуючись на смаки дівчат, замовив їм найніжніші десерти та ароматну каву латте по їхніх особистих побажаннях.
Віта, уважно спостерігаючи за тим, як Рамір ні на секунду не відпускав руку Поліни, переплітаючи свої пальці з її тонкими пальчиками, не відчувала ні капли заздрощів. Навпаки, її серце наповнювалося чистою, сестринською радістю. Вона була безмежно щаслива, що її любима молодша сестра закохана в такого доброго, уважного і турботливого чоловіка. Незважаючи на те, що він був циганом, і всередині нього бурлила гаряча, нестримна кров його предків, готова в будь-яку мить спалахнути на захист честі, зараз, поруч із Поліною, він був наповнений такою неймовірною ніжністю та м'якістю, наче великий, добрий плюшевий мишка.
Коли Рамір лагідно нахилився і поцілував Поліну в скроню, Віта, скориставшись моментом, почала детально й серйозно расспрашивать його про його велику родину, про традиції, побут та стародавню культуру народу циганів. Рамір з великою радістю, продовжуючи міцно держати за руки Поліну, почав охотно й захопливо розповідати про свій табір, про мудрість свого батька-барона та про те, як вони з Поліною вперше познайомилися на міській вулиці під час тієї безглуздої крадіжки. Віта слухала його, затамувавши подих, і в її думках остаточно закарбувався висновок: ось це — справжній, сильний чоловік, якого батьки, як сина барона, виховали достойно, вклавши в нього поняття про честь, повагу та захист жінки.
Старша сестра була щиро здивована його високому статусу в таборі, але, як реалістка, вона висловила те, що її найбільше турбувало:
— Раміре, ти дивовижний. Але скажи, як Поліна? Чи зможе вона, міська дівчина з абсолютно іншого світу, по-справжньому прийняти всі ваші суворі традиції, закони та стародавні звичаї? Це ж зовсім інше життя.
Поліна, не чекаючи відповіді хлопця, відразу ж, палко й охотно сказала, дивлячись Раміру прямо в очі:
— Я зможу, Віто! Заради нього я готова навчитися всього і прийняти будь-які правила, тому що без нього мій світ просто порожній!
Рамір від таких слів розтанув, його очі спалахнули вогнем кохання, і він знову ніжно цілував її рум'яні щочки. Віта з доброю, теплою усмішкою краткою дивилася на цю ідилію, а потім, згадавши ранкову розмову, спросила:
— Слухай, Раміре, а ти ж казав, що хотів нас сьогодні кое з кем познайомити тут, у місті? Хто це мав бути?
Рамір, оглядаючись навколо через велике скло кафе і продовжуючи тримати руки Поліни у своїх, трохи насупився. Він зауважив, що для повної картини зараз дуже не вистачало його старшого брата Миро, який мав під’їхати з хвилини на хвилину.
І раптом, не встиг він закінчити думку, як двері кафе з гуркотом розчинилися. До залу, важко дихаючи, весь блідий як смерть і спітнілий від шаленого бігу, прибежал сам Міро. Його кулаки були стиснуті до білих кісточок, а в шалених, диких очах читалося справжнє, невимовне прохання про допомогу та пекучий біль. Він підскочив до їхнього столика, переводячи подих, і страшним, хрипким голосом випалив прямо в обличчя братові:
— Раміре! Біда! Нашу дорогу, молодшу сестру Сусанну викрали! Якісь покидьки зухвало схопили її прямо серед білого дня біля університету і заштовхали в машину! Батько збожеволів від гніву, табір піднято на ноги! Ми повинні знайти їх і знищити!
У ту ж секунду латте на столі охололо, а світ закоханих знову вибухнув від нової, смертельно небезпечної загрози.
Слова Миро пролунали в затишному кафе як вибух гранати. Рамір у ту ж секунду змінився в обличчі. Він повільно, передповняючись диким, первісним гнівом, потихоньку підвівся з-за столика. Його пальці розтиснулися, і він уже повністю опустив ніжну руку своєї любимої Поліни, яку ще мить тому так пристрасно тримав. Зараз перед дівчатами стояв зовсім інший чоловік — він був весь у ярості, наче поранений, небезпечний дикий звір, у якому миттєво прокинувся шалений, некерований циганський огонь його предків. Очі Раміра спалахнули смертоносним полум'ям, він міцно стиснув кулаки до хрускоту в суглобах і, обернувшись до старшого брата, грубо, з глибоким наголосом заговорив на своїй рідній циганській мові, випліскуючи всю злість:
— Покидьки! Вони вкрали нашу улюблена сестру проти її волі! Ти ж знаєш, брате, як ці тварюки вміють діяти. Вони хочуть її силою видати заміж, як за старих часів видавали й дико крали невинних наречен проти їхньої волі, ламаючи життя через коліно!
Поліна сиділа на своєму місці з почуттям справжнього, крижаного ужаса, який сковував усе її тіло. Вона слухала кожне слово Раміра, і в її голові просто не вкладалося те, що відбувалося. Дівчина широко відкритими очима дивилася на братів, щиро не розуміючи, невже такі дикі й страшні традиції ще досі існують у нашому прогресивному двадцять першому столітті? Адже вона виросла у світі, де зараз суворо діють правоохоронні органи, де за кожне викрадення людини проти її волі світить реальний, важкий арешт і довгі роки суворої тюрми!
Поліні від усього цього стало неймовірно дико, не по собі, і водночас їй було до сліз, до болю жалко бідну Сусанну. Яка ж несправедливість, що ця мила, світла дівчина народилася в такому середовищі, де й досі існують подібні дикі традиції у циганів! Поліна гарячково вспоминала, як нещодавно знайшла її на дорозі з поламаною ногою, як щиро помогла їй, відвізши до лікарні, і як після цього вони за кілька днів стали дуже близькі, наче справжні рідні сестри. І тепер якусь беззахисну дівчину збираються видати заміж проти її власної волі за нелюда! Віта, яка сиділа поруч, теж перебувала в глибокому шоці від почутого. Вона з блідим обличчям додала, похитуючи головою:
— Оце так справи... Я просто в шоці. Невже таке первісне дикунство справді існує в двадцять першому столітті, прямо поруч із нами? Це просто в голові не вкладається!
Тут у розмову знову втрутився розгніваний Миро. Він рішуче виставив свої широкі груди вперед, важко дихаючи, і впевнено прогримів на все кафе, не зважаючи на наляканих офіціантів:
— Це Жеребовські, я впевнений на всі сто відсотків! Їхній клан давно вже хижо приглядався на нашу красуню-сестру Сусанну. Їхній старший син марив нею! Але наш батько-барон навріз відмовився віддавати дівчину, чудово знаючи їхню брудну, бандитську репутацію в місті. Хоч вони й цигани, але вони — наші давні, кровні вороги! Ми повинні негайно поїхати до них і, якщо знадобиться, пролити їхню чорну кров, але забрати сестру!
Рамір люто кивнув, повністю підтримуючи рішучість і наказ свого старшого брата:
— Правильно, Міро! Ми не позволимо нашу єдину сестру Сусанну видати заміж за ворога! Хто б це не зробив, вони будуть мати справу особисто з нами і з усім нашим табором! Вони за це дорого заплатять!
Тільки після цих палких слів Міро трохи заспокоївся і вперше за весь час уважно звернув увагу на двох красивих дівчат, які сиділи за столиком. Побачивши серед них витончену золотоволосу дівчину, він раптом лагідно й тепло усміхнувся, миттєво змінивши тон, і з цікавістю спросив у свого молодшого брата:
— Раміре, а ну стривай... Хто з цих прекрасних леді твоя улюблена дівчина, про яку гуде весь табір?
Рамір, попри весь свій гнів, з глибокою ніжністю одразу ж підвів Поліну за руку з крісла. Побачивши, яке її обличчя бліде, налякане й беззахисне від почутого про викрадення, він не витримав. Рамір міцно обняв її та відразу ж палко й ніжно поцілував у її холодні губи прямо на очах у брата. Від цього гарячого поцілунку Поліна відразу прийшла в себе, відчуваючи його захист, і її щоки знову покрилися легким рум'янцем. Рамір почав з гордістю знайомити свого старшого брата з Поліною, а далі представив і Віту, яка весь цей час мовчки стояла поруч, заворожено спостерігаючи за цією справжньою, бурхливою циганською пристрастю, де гнів і любов змішувалися в один шалений коктейль.
Міро був щиро рад познайомитися з такими чудовими дівчатами і міцно потиснув їм руки. Проте Поліна, повністю прийшовши до тями, раптом рішуче заявила, схопивши Раміра за куртку:
— Раміре, Сусанна мені неймовірно дорога, вона мені як сестра! Я не залишуся осторонь. Я вимагаю, щоб ви взяли мене з собою на її пошуки! Я можу допомогти!
Рамір занепокоєно й строго подивився на неї, обіймаючи за плечі:
— Ні, Поліно, це виключено! Це смертельно опасно, моя любима! Ми їдемо до озброєних, жорстоких ворогів, там може статися все що завгодно. Ти повинна їхати додому під захист Віти.
Але Поліна виявилася напрочуд упертою — вона буквально зламала його опір своїми благаннями, сльозами та запевненнями, що все одно поїде слідом за ними на таксі, якщо її не візьмуть. Раміру довелося важко зітхнути й погодитися взяти її з собою в машину під свій особистий нагляд.
Тим часом Віта, яка володіла холодним, практичним розумом, зрозуміла, що потрібно діяти дієво й швидко. Поки брати гаряче обговорювали план штурму будинку Жеребовських, вона відійшла вбік до вбиральні і в повній таємниці потайки зателефонувала до свого впливового хлопця, який мав великі зв'язки в органах. Вона коротко розповіла йому ситуацію і попросила, щоб його люди терміново перевірили тих самих Жеребовських, їхні адреси та машини, аби допомогти визволити дівчину. Проте ні Віта, ні Поліна, ні навіть самі циганські брати Рамір та Міро в цю хвилину навіть близько не знали й не здогадувалися, що все це викрадення — насправді підла, продумана рух рук і справа брудних діл Назара та Толіка, які просто цинічно підставили чужий циганський клан, щоб чужими руками знищити Раміра. Попереду на всіх чекала кривава розв'язка.
