Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 12. Сватання
Минуло кілька днів. За цей час Поліна й Рамір стали ще ближчими. Вона довіряла йому свої думки, а Мії розповідала все, що відчувала в душі: як між ними наростає щось нове й сильне, як він дивиться на неї так, ніби бачить лише її одну. Батьки Поліни поки що нічого не підозрювали — для них донька залишалася слухняною студенткою, яка живе звичним життям.
Маринка тим часом поїхала з батьками в пригород. Її відсутність не засмучувала Поліну — навпаки, вона перестала з нею спілкуватися, не здогадуючись, що Маринка готує підлий сюрприз для Раміра. Назар же, приховуючи власний сором і страх, розповів Толіку про їхній план із Маринкою. Толик поклявся зберегти таємницю, і Назар підштовхнув його до того, щоб сватати Поліну. Для батька-політика Ростислава це було б вигідно — союз із багатою родиною Толіка обіцяв нові бізнесові можливості. Все йшло за планом: зруйнувати те, що почали будувати молоді серця.
А тим часом після занять Рамір вирішив провести Поліну додому пішки. Він узяв її за руку, і вони йшли поруч, розмовляючи й сміючись. Він хотів показати їй ще більше свого світу й запросив до себе, щоб пригостити вечерею від матері Віри. Поліні це подобалося — вона навіть захотіла навчитися готувати так само смачно.
Її не лякало, що доводиться приховувати дружбу з циганами від батьків. Вона вже відчувала себе частиною їхньої родини. Рамір був добрим, турботливим, пристрасним і розумним — саме ці риси приваблювали її. Він довів, що може досягати успіху: вступив на бюджет, склав іспити на відмінно. І саме це викликало заздрість у Назара.
Поліна ж бачила в ньому людину, яка заслуговує на любов. Вона закохувалася все більше, а він думав про те, щоб нарешті зізнатися їй у своїх почуттях.
Коли вони підійшли до території табору, там кипіло життя. Коні скакали, люди займалися своїми справами. Поліні було цікаво — ще з дитинства вона любила коней і тепер із захопленням слухала, як Рамір розповідає про розведення коней.
Раптом до них підбігли його сестри Сусанна й Канделла в яскравих циганських нарядах, а поруч — кузина Хитана. Вони дружно привітали Поліну й повідомили новину:
— До Лялі прийшов інший свататися!
Рамір здивувався. Адже Лялю мав сватати його брат Баро. Що це означає? Чи Ляля закохана в іншого? Чи вона просто намагається уникнути шлюбу з Баро?
Він вирішив піти й розібратися. Поліна теж захотіла бути присутньою — їй було цікаво побачити, як відбувається справжнє циганське сватання.
Два тижні тому в невеликому, але затишному будинку на околиці табору, де Ляля жила разом зі своїм батьком, панувала важка, гнітюча тиша. Саме того дня до них без попередження завітав сам барон Марко. Його візит не був звичайною родинною справою — він прийшов, щоб вирішити долю дівчини. Через сліпе баловство та безмежну любов до свого названого сина Баро, барон затявся і вирішив усе-таки засватати Лялю за нього. Марко міркував тверезо й прагматично: Ляля була його рідною племінницею, і барон щиро вірив, що в його родині вона завжди буде ситою, одягненою та захищеною, навіть якщо палкий і непередбачуваний Баро знову почне чудити й показувати свій шалений норов.
Почувши страшні слова про сватання, Ляля, яка до цього тихо стояла біля вікна, миттєво зблідла. Її серце пропустило удар, а в очах спалахнув невимовний жах. Вона не витримала, вибігла на середину кімнати і, дивлячись на могутнього дядька-барона, відчайдушно закричала: — Ні! Я ніколи не вийду заміж за Баро! Навіть не думайте про це! Я краще помру, ніж стану його дружиною!
Не тямичи себе від горя й сліз, Ляля відразу вибігла з дому, з силою грюкнувши дверима. У кімнаті залишилися тільки двоє чоловіків. Батько Лялі, якого звали Шандор, важко зітхнув. Він підвівся зі стільця, безпорадно глянув на свого могутнього брата й заперечив, намагаючись захистити єдину доньку:
— Брате Марко, хіба ти сам не бачиш? Моя донька категорично не хоче йти за твого сина. Вона боїться його! Навіщо ламати їй життя, адже Баро навіть не рідний твій син за кров'ю? Навіщо ця примусова жертва?
Марко сумно й водночас суворо глянув на Шандора, поклавши свою важку долоню йому на плече:
— Ти, Шандоре, прекрасно знаєш своє теперішнє становище. Ти ледве зводиш кінці з кінцями. Тобі нема на що жити, ти не здатний забезпечити доньку так, як вона на те заслуговує... Мати втекла від неї вже дуже давно, вона пішла і навіть не згадує про вас, не цікавиться вашим життям. Увесь цей час про вашу родину дбаю я, твій барон. А Баро... він гаряче, до нестями любить Лялю. До того ж вона — циганка за твоєю кров'ю, а отже, за нашими законами повинна підчинятися волі старших. Тому весілля ми зіграємо вже через місяць. Не сперечайся, брате. Я повністю допоможу тобі з усіма витратами та підготовкою до свята.
Шандор замовк і більше не заперечував. У нього просто не було сил і права сперечатися з бароном. Він по вуха вліз у величезні борги через свою колишню дружину, яка колись розбила його серце. Ляля була неймовірно схожа на свою матір — така ж красива, з розкішним вогняно-рудим волоссям. Її мати була українкою за національністю. Свого часу вона закохалася в цигана Шандора, але так і не змогла витримати суворих та закритих циганських звичаїв, законів табору та постійного тиску. Кинувши Лялю зовсім маленькою дівчинкою на руки батька, вона пішла геть і тепер жила десь у столиці в розкоші з іншим, дуже багатим чоловіком. Шандор боявся, що донька повторить долю матері, тому й погодився на цей шлюб, сподіваючись, що табір утримає її. Така, здавалося, була неблаганна доля рудоволосої Лялі.
Тим часом сама Ляля стояла на подвір'ї, ковтаючи гіркі сльози, що застеляли їй очі. Вона почувалася абсолютно самотньою. Дівчина не могла навіть розповісти про своє горе кузинам, адже вони самі були безпорадними жертвами таких самих жорстоких традицій і шлюбів за розрахунком. Не хотіла вона псувати життя і своєму улюбленому брату Раміру, який зараз мав власні клопоти в університеті й таборі, і Ляля просто не бажала обтяжувати його своїми проблемами.
Раптом із-за рогу будинку до неї тихо підійшов Баро. На його обличчі грала самовпевнена, хижа ухмилка, а світлі очі блищали від тріумфу. Він підійшов майже впритул, обдаючи її жаром свого тіла, і зухвало промовив:
— Ах, яка ж ти в мене гаряча, Лялю... Охх, кров кипить, коли дивлюся на тебе! Не упрямся, дівчино. Тобі буде набагато краще в моєму домі, я зроблю тебе королевою.
З цими словами Баро, втрачаючи контроль від пристрасті, хотів було силою притиснути свої губи до губ Лялі, аби зірвати перший поцілунок. Дівчина з огидою відсахнулася, але в цей момент на ґанок вийшов барон Марко. Побачивши зухвалість названого сина, він гучно й суворо крикнув на все подвір'я: — Баро! Не позор мене і свій табір! Вона — чиста дівчина, незаймана! Потерпиш до весілля, як велить закон предків! А ну, пішли геть звідси, не чіпай її!
Баро миттєво нахмурився, його очі злісно блиснули, але перечити батькові-барону він не наважився. Хлопець різко розвернувся і відразу пішов геть. Ляля ж, тремтячи від огиди й страху, забігла в дім. Вона впала на коліна перед батьком, плачучи й умоляючи Шандора скасувати це страшне рішення, але батько лише ховав очі й відвертався, відмовляючись слухати її благання.
Тим часом на вулиці Марко, суворо дивлячись на похмурого Баро, тихо, але твердо попередив його:
— Запам'ятай, хлопче: якщо ти образиш Лялю або доторкнешся до неї хоч пальцем до весілля... я особисто все скасую і знайду їй іншого чоловіка. Ти мене почув?
Баро слухняно прислухався до цих слів, але всередині нього все палало. Він рахував дні й буквально чекав не дочекався, коли нарешті настане день весілля, і ця рудоволоса норовиста красуня належатиме йому повністю.
Ляля ж щиро ненавиділа його. Вона занадто добре знала його приховану жорстокість і ніколи не забуде той страшний день, коли Баро у припадоку шаленого гніву через підліткову образу жорстоко вбив її улюблену конячку Зорьку. Зорька була її єдиним вірним другом, і Ляля досі пам'ятала той біль. Тепер дівчина щоночі молилася всім богам, аби тільки якийсь випадок врятував її від заміжжя з цим монстром.
І диво справді сталося, коли Ляля вже зовсім втратила надію. Під час однієї з рідкісних поїздок до міста вона випадково зустріла молодого, доброго українського хлопця на ім'я Тарас. Дізнавшись про страшну трагедію та безвихідь циганської дівчини, Тарас не залишився байдужим. Він вирішив допомогти Лялі врятуватися від жорстокого Баро і запропонував їй таємну сделку: стати його фіктивною дружиною, аби мати законне право піти з табору під захист українських законів. Ляля довго вагалася, але зрозуміла, що це її єдиний, останній шанс на порятунок та свободу. Навіть попри те, що він був українцем і гаджо, вона погодилася вийти за нього заміж.
І ось, рівно через два тижні після тієї доленосної зустрічі, Тарас в умовлений день упевнено переступив поріг будинку Шандора. Серце Лялі шалено калатало в грудях, коли хлопець підійшов до її батька, аби офіційно просити руки його рудоволосої доньки й назавжди змінити хід заздалегідь вирішеної долі.
Шандор сидів за масивним дубовим столом, важко спираючись на лікті. Його обличчя перекосилося від гніву, коли він суворо і зверхньо подивився на Тараса. Новина про те, що його єдина донька Ляля приведе в дім чужоземця, гаджо, вмить облетіла весь табір завдяки довгим язикам сусідів. Шандор був засліплений люттю: мало того, що його племінник Рамір уже привів сюди українку Поліну, так тепер ще й його власна рудоволоса Ляля пішла тим самим гріховним шляхом! Якщо так піде й далі, їхній гордий циганський табір скоро перетвориться на незрозумілий мікс, де змішаються всі можливі нації та крові, а від традицій предків не залишиться й сліду. Сам Шандор колись зробив таку саму фатальну помилку, закохавшись в українку, яка зрештою кинула його з дитиною на руках. Він пройшов крізь це пекло самотності й тепер затявся: він ні за що не дозволить доньці повторити цей пекучий сценарій. Чоловік досі щиро дивувався, як його старший брат, барон Марко, взагалі дозволив тій багатій дівчині Поліні залишитися в таборі й підтримав Раміра. Але у своєму домі Шандор збирався бути господарем.
Тарас тримався впевнено, попри гнітючу атмосферу. Разом із Лялею, яка помітно тремтіла, але міцно стискала його долоню, вони почали спокійно розповідати історію свого знайомства. Тарас говорив прямо, дивлячись Шандору в очі, запевняючи, що має стабільний заробіток, зможе повністю забезпечити Лялю, окружить її турботою і ніколи ні в чому їй не відмовить.
Проте спокійної розмови не вийшло. За лічені хвилини звістка про зухвалого чужинця зібрала під вікнами будинку мало не половину табору. Ромські родичі та сусіди збігалися з усіх усюд, штовхаючись у дверях, аби на власні очі побачити цього нахабного хлопця і вголос засудити такий небачений сором. Серед натовпу активно шушукалася стара циганка Рада, яка припадала рідною тіткою як Лялі, так і Раміру. Вона картинно сплескувала руками, кривлячи губи в огиді:
— Боже мій, святі ікони! Що ж це коїться в нашому роду?! Мало нам було Раміра, який притягнув сюди цю біляву чужоземку, так тепер і Ляля туди ж! Тьху! Наш табір скоро перетвориться на прохідний двір для гаджо! Вони взагалі перестали чіпати й поважати ромський закон! Треба негайно все розповісти барону Марку, нехай навчить цих шмаркачів розуму!
Поки Тарас, ігноруючи крики з вулиці, з останніх сил намагався переконати непохитного батька дівчини, Шандор вирішив піти на крайні заходи. Бачачи, що хлопця не лякають бідність чи чужі традиції, він захотів морально розчавити й відштовхнути парня. Шандор підвівся, важко вдарив кулаком по столу і з жорстокою посмішкою заявив:
— Кого ти хочеш забрати в дружини, чужинцю?! Ти хоч знаєш, яка вона насправді? Моя донька — крадійка і грішниця! Вона обманює, спритно крутить людьми і змалечку звикла жити за законами вулиці, де немає святості! Ти не втримаєш її, вона затягне тебе на саме дно!
Ляля від цих батьківських слів тихо схлипнула, закриваючи обличчя руками. Але Тарас навіть не моргнув. Він лише міцніше обійняв дівчину за плечі й уперто, з залізною рішучістю відповів: — Мені байдуже, що ви кажете. Я знаю її серце. Навіть якщо вона помилялася — поруч зі мною вона зміниться, я особисто простежу за цим і стану для неї надійною опорою. Я не відступлюся.
У цей момент крізь галасливий натовп у домі нарешті протиснулися Рамір та Поліна, які щойно повернулися з міста. Разом із ними прибігли рідні сестри Раміра — Хітана та Сусанна. Почувши, що якийсь чужак вимагає руку його кузини, Рамір миттєво спалахнув. Його темні очі горіли справжнім циганським вогнем. Він рішучим, широким кроком підійшов упритул до Тараса, закриваючи собою перелякану Лялю, і грубо, загрозливо запитав:
— Ти хто такий, гаджо?! Що ти тут забув і яке право маєш крутитися біля моєї родини?! Геть звідси, поки цілий!
Ляля миттєво кинулася між хлопцями, благально дивлячись на брата: — Раміре, благаю тебе, зупинись! Не чіпай його! Це Тарас... він мій наречений! Прошу, вислухайте його!
Поліна, яка стояла трохи позаду і з подивом спостерігала за цією бурхливою сценою, миттєво все зрозуміла. Вона побачила той самий відчайдушний, жертовний блиск в очах Лялі та щиру готовність Тараса йти до кінця. Дівчина відчула глибоку солідарність: Ляля так само відчайдушно виборювала своє право на кохання з людиною з іншого світу, як і вона сама. Поліна була щиро рада, що Ляля так само сміливо вітає і приймає почуття до чужого, попри засудження всього табору.
Сусанна, бачачи, що її гарячий брат Рамір ось-ось затіє бійку, швидко підскочила до нього. Вона міцно схопила його за лікоть і почала швидко, емоційно заспокоювати його ромською мовою, благаючи не робити дурощів при гостях і поважати вибір кузини. Поліна стояла поруч, абсолютно не розуміючи швидкої циганської говірки, але за інтонацією відчувала, яка смертельна напруга панує в повітрі.
А тим часом на іншому кінці табору зріла справжня кривава катастрофа. Баро, який саме обходив територію, зустрів маленького циганського хлопчика. Задихаючись від бігу, малий випалив:
— Баро! Там до Лялі приїхав якийсь багатий українець! Він прийшов до Шандора просити її руки! Увесь табір каже, що Ляля втече з ним і весілля з тобою не буде!
Ці слова подібно до блискавки вдарили в голову Баро. Його світлі очі налилися кров'ю, а обличчя перекосилося від шаленої, дикої люті. Його наречена, його власність, яку йому пообіцяв сам барон, сміє приймати іншого чоловіка?! Порушуючи всі закони табору і його особисте его?!
Не тямичи себе від сказу, Баро з розбігу застрибнув на свого найгарячішого вороного коня. Він з силою вп'явся пальцями в гриву, дико крикнув і на шаленій швидкості поскакав прямо через центр табору до будинку Шандора. В його голові була лише одна брудна, жорстока думка: він уб'є цього зухвалого чужинця прямо на очах у всіх, розтопче його копитами, а саму Лялю жорстоко покарає перед усім табором за таке нахабне, смертельне непокору його волі. Земля стогнала під копитами його коня, віщуючи початок справжньої війни
Атмосфера в дерев'яному будинку Шандора розжарилася до межі, коли Рамір зробив крок уперед, майже впритул наблизившись до Тараса. Його кулаки були міцно стиснуті, а темні очі метали блискавки. Сам Рамір, розмовляючи з Тарасом неймовірно грубо та різко, буквально виплюнув йому в обличчя:
— Ти що надумав, гаджо?! Ти взагалі совість утратив?! Ти хочеш гратися з почуттями моєї кузини Лялі?! Ти хоч знаєш, куди потрапив, хлопець?! Це табір, тут чужинцям не місце, а за такі жарти з нашими дівчатами ми з тебе шкуру спустимо!
Проте, на подив усіх присутніх циган, Тарас навіть не поворухнувся. Він не злякався гарячого, сміливого й небезпечного цигана, який виростав на волі й умів битися до першої крові. Тарас чітко знав, заради кого він це робить, і бачив перед собою лише заплакані очі рудоволосої дівчини, яку пообіцяв врятувати від тиранії. Хлопець сміливо, прямо й непохитно глянув у палаючі очі Раміра і спокійно, але твердо промовив:
— Я чудово знаю, де я перебуваю, і знаю ваші суворі норови. Але я прийшов сюди з чистими намірами. Я не ображу Вашу сестру і ніколи не дозволю комусь іншому заподіяти їй біль. Я дам їй те життя, на яке вона заслуговує.
Рамір пильно подивився в глибину очей хлопця, намагаючись розгледіти там фальш чи боягузтво, але в погляді Тараса була лише чиста, непохитна правда й залізна воля. Циганська інтуїція підказала Раміру, що цей чужинець не бреше — він справді готовий ризикувати головою заради Лялі.
У цей момент сама Ляля не витримала. Вона підбігла до двоюрідного брата, міцно взяла його за мускулисті руки й крізь сльози відчайдушно заговорила:
— Брате, благаю тебе, вислухай його! Баро хоче силою одружитися зі мною! Весілля призначили вже через місяць! А ти ж знаєш його прекрасно... Ти знаєш, який він жорстокий, некерований і страшний у своєму гніві! Я не хочу заміж за нього, я краще в річці втоплюся, ніж піду в його дім!
Рамір від почутого впав у справжній шок. Він застиг на місці, важко дихаючи, а його обличчя зблідло. Він перевів погляд на тремтячу сестру і приголомшено запитав:
— Що?! Весілля з Баро?! Чому... чому ти нічого не сказала мені раніше, Лялю?! Чому ти мовчала про таке лихо?!
Сусанна, яка стояла поруч із Поліною, теж нервово сплеснула руками, а в її голосі забриніли сльози образи й хвилювання за кузину:
— Так, Лялю! Чому ти нам нічого не розповіла?! Ми ж одна родина! Ми б не залишили тебе в біді, чому ти все тримала в собі?!
Ляля сумно опустила вогняно-руду голову, і дві гарячі сльози скотилися по її щоках. Вона тихо, з невимовним болем промовила:
— Тому що я дуже люблю вас... Я не хочу, щоб ви спуталися і постраждали через мене. Баро не знає жалю, він би помстився кожному. Але ваш батько, барон Марко, вже все вирішив самостійно. Шанс змінити його слово майже рівний нулю, мій батько Шандор теж дав згоду через свої борги...
Рамір гордо й водночас із глибоким смутком подивився на її змучене обличчя. Усередині нього все закипало від обурення. Він чудово знав, що Баро, хоч і був його названим братом, відрізнявся неймовірною жорстокістю, егоїзмом і ніколи не рахувався з чужими почуттями. Хлопець просто в ума не прикладав, як його батько, мудрий і справедливий барон Марко, міг допустити таке свавілля і приректи рідну племінницю на вічні страждання в домі тирана.
Рішуче розвернувшись, Рамір гордо підійшов до столу, за яким сидів батько Лялі, і голосно, з докором отстриг:
— Дядьку Шандоре! Як ви могли допустити таке?! Як ви могли віддати власну доньку, мою сестру, цьому м'яснику Баро?! Невже гроші й борги для вас дорожчі за рідну кров?!
Шандор небезпечно, злісно глянув на племінника, його ніздрі роздималися від образи, але він абсолютно не знав, що сказати у виправдання. Чоловік просто опустив очі, розуміючи свою провину, але в цей момент важкі дубові двері будинку з гуркотом розчинилися, злітаючи з петель.
До кімнати, важко дихаючи, буквально увірвався сам Баро. У його руках був затиснутий той самий важкий шкіряний кнут, який він злісно стискав, а його світлі очі дико блукали по приміщенню. Побачивши, що Ляля стоїть поруч із якимось незнайомим світловолосим хлопцем, Баро скаженіло закричав:
— Так це що, правда?! Те, що мені циганята на вулиці наплели — правда?! Ти, дрянь руда, притягла в табір цього гаджо, поки я чекаю на наше весілля?!
Ляля, попри шалений страх, який сковував її тіло при вигляді вбивці її конячки, знайшла в собі залишки гордості. Вона зробила крок уперед, закриваючи собою Тараса, і гордо, голосно випалила прямо в обличчя нападнику:
— Да, Баро! Це правда! Я за тебе ніколи в житті не вийду! Я знайшла чоловіка, якого поважаю, і краще піду з ним, ніж стану твоєю рабинею!
Обличчя Баро від такої публічної ганьби перед усім табором перекосилося від тваринного сказу.
— Ах ти ж відьма руда! — заревів він і з силою замахнувся, збираючись ударити Лялю кнутом прямо по обличчю.
Але Рамір зреагував блискавично. Він миттєво увірвався між ними, залізною хваткою перехопив руку Баро в повітрі й грозно, смертельно небезпечно подивився названому брату в зіниці:
— Ти зовсім оболдів, Баро?! Ти на кого кнут піднімаєш у цьому домі?! Ляля категорично не хоче заміж за тебе! Чого ти доводиш її до сліз, чого ти знущаєшся з дівчини?! Сховай свою зброю, поки я її не зламав об твою голову!
Баро, якого вже до смерті дістали постійні правильні слова та втручання Раміра, з силою вирвав руку й процідив крізь зуби:
— Це моє особисте рішення, брате! Барон дав мені слово, і Ляля буде моєю дружиною! Ти повинен чітко чтити наші ромські традиції й закони, а не лізти не в свої справи! Ох, ах так... Хто б казав про закони! Ти ж сам привів якусь чужу, багату гаджо в наш табір, вона крутиться тут серед нас, а тепер ти ще й тут командуєш і захищаєш цього бродягу?! Не тобі мене вчити!
Рамір зробив ще один крок уперед, закриваючи собою весь простір, і закричав так, що затремтіли шибки у вікнах:
— Ти більше не підійдеш до неї близько! Ти зрозумів мене, Баро?! Тільки спробуй торкнутися її — матимеш справу зі мною!
Баро злобно подивився на Раміра, потім перевів свій хижий погляд трохи назад, де біля стіни стояла налякана Поліна. Дівчина зі страхом і водночас із гордістю за свого коханого стояла разом зі старшим братом Лялі, тримаючись ближче до Раміра, ніби шукаючи в ньому єдиний захист від цього божевілля. Баро презирливо сплюнув на підлогу, перевів погляд на німого Тараса й зухвало кинув Раміру:
— Добре, братику... Якщо ти так сильно хочеш воювати за закон — відійди в бік і дай мені нарешті поговорити з цим чужим гаджо! Ти тут ні до чого, це справа між чоловіками!
Тарас, не чекаючи, поки Рамір відповість, спокійно відсторонив цигана рукою і сам підійшов упритул до Баро, дивлячись на нього з висоти свого зросту.
— Ляля сама вирішує, з ким їй бути і чиє прізвище носити, — твердо і спокійно сказав Тарас, не показуючи ні краплі страху перед кнутом. — Ти не зможеш змусити її любити тебе силою.
Баро хижо оскалився, обходячи Тараса по колу, наче вовк здобич:
— Ти прийшов у мій табір і заявляєш права на мою жінку? Тоді ти повинен добре знати наші звичаї, хлопче... За нашими законами, якщо чужинець хоче забрати циганку, він повинен довести всьому табору, що він справді гідний її! Сразись зі мною! Покажи, на що ти здатний у чесному бою, якщо ти не боягуз!
Рамір, почувши це, знову кинувся вперед, вихором підскочив до Баро і, грубо хватаючи його за шовкову сорочку на грудях, проричав:
— Не смій, Баро! Ти завідомо сильніший, ти все життя вчився битися на ножах та батогах! Це нечесний бій!
Проте Баро лише жорстоко посміхнувся, заглядаючи в очі Раміру, і тихо, з ухмилкою вимовив:
— Брате, ну що ти таке кажеш? Ти ж сам чистокровний циган, син барона! Ти прекрасно знаєш наші стародавні традиції, так адже? Якщо гаджо приймає виклик — ніхто, навіть барон, не має права втручатися до закінчення поєдинку. Чи ти хочеш піти проти закону крові предків поруч зі своєю білявою дівчинкою?
Рамір повільно, із затиснутими зубами відійшов від нього на кілька кроків. Його серце розривалося від гніву, але він чітко розумів: Баро правий. Проти стародавнього закону поєдинку честі він піти не зможе, інакше табір просто скине його батька з посади барона за зраду традицій.
Поліна, яка уважно спостерігала за кожним рухом, раптом підскочила до Раміра і в повному шоці, хапаючи його за тремтячі плечі, прошепотіла:
— Раміре... Що відбувається?! Зупини це! Він же просто уб'є його! Цей Баро божевільний, він тримає зброю! Зроби що-небудь!
Але Баро з Тарасом уже переглянулися між собою смертельними поглядами. У цих поглядах не було місця для слів чи компромісів. Вони без зайвих реплік вирішили влаштувати цей кривавий поєдинок у чистому полі за табором, де земля розсудить, хто має право на життя та свободу рудоволосої красуні.
Ляля ж так і залишилася стояти посеред кімнати, бліда як стіна. Дівчину трусило від невимовного страху та глибокого сорому за дикі звичаї свого народу. Вона закрила обличчя руками, прекрасно розуміючи, чим саме може закінчитися цей нерівний, страшний бій для її єдиного рятівника Тараса, який щойно підписав собі смертний вирок заради її свободи.
А тим часом у розкішному домі барона Марка панував рідкісний спокій, який ніяк не передвіщав бурі, що вже розгорталася за межами його стін. Могутній барон сидів за столом, лагідно й закохано дивлячись на свою красиву дружину Віру, яка з особливою турботою та усмішкою на вустах готувала його найулюбленішу циганську страву. Раптом до батька з веселим сміхом підбежала його мила, маленька донечка Канделла. Дівчинка буквально світилася від щастя — вона вже тривалий час жила в передчутті великого свята, адже чекає не дочекається, коли нарешті настане день її першого причастя.
Сам її батько Марко, мило глядячи на свою улюблену доченьку, в якій не чаяв душі, підхопив її на руки. Він міцно притис дівчинку до себе і, ніжно цілуючи її в рум'яну щоку, лагідно промовив:
— Моя донечка, моя маленька лялечка... Не хвилюйся, тато зробить усе, щоб у тебе було найрозкішніше, найбагатше і найкрасивіше перше причастя в усьому місті! Ти будеш справжньою принцесою, обіцяю тобі.
Сама Віра тепло посміхалася, дивлячись на цю неймовірно зворушливу, ніжну родинну сцену. Жінка раділа, що в їхньому домі панує мир. Проте цей спокій тривав лічені секунди. Двері особняка з гуркотом розчинилися, і в коридор, важко дихаючи та затинаючись від переляку, ворвався молодий циган із табору. Він закричав на всю хату, блідий як смерть:
— Бароне Марко! Біда! Лихо в таборі! Баро зовсім з'їхав з глузду! Він прямо зараз уб'є чужого хлопця-гаджо в полі за табором! У них справжня кривава битва за Лялю! Вони б'ються на ножах, зупиніть це!
Почувши таку страшну звістку про свого названого сина, барон Марко миттєво змінився в обличчі. Його очі стали грозними, а доброта вмить випарувалася. Він різко опустив Канделлу на підлогу і з грозною рішучістю відразу побежав геть із дому, оставивши перелякану дружину Віру та маленьку доньку в повній розгубленості й страху. Барон знав, на що здатний жорстокий Баро, коли втрачає контроль.
А в цей самий час у широкому, оточеному густою травою полі за табором зібрався майже весь табір. Цигани утворили щільне, живе коло, збуджено кричачи та спостерігаючи за жорстоким видовищем. У самому центрі цього кола розгорталася смертельна драма. Баро, рухаючись граційно й хижо, наче справжній вовк, раз по раз заносив довгий, гострий циганський ніж. З його уст злітало дике ричання, коли він упевнено й безжально намагався знову і знову ранити Тараса, який ледве встигав ухилятися від смертоносного леза.
Бліда, тремтяча Ляля стояла на самому краю цього кола зі справжнім, невимовним страхом у кожній клітині свого тіла. Сльози градом котилися по її щоках. Вона бачила, що її рятівник ризикує життям лише через неї. Поруч із нею невідступно перебували кузини — Сусанна та Хітана. Дівчата міцно, до болю тримали її за холодні руки, намагаючись дати хоч якусь опору, і з усіх сил підтримували її, шепочучи слова розради, хоча самі з жахом дивилися на бій.
Поруч із ними стояв хмурий Рамір. Обличчя хлопця перетворилося на кам'яну маску, а брови були гнівно зсунуті до перенісся. Всередині нього кипіло справжнє пекло: його циганська кров вимагала поважати традиції поєдинку, але серце і розум кричали про те, що відбувається страшна несправедливість. Рамір у глибині душі прекрасно розумів, що його названий брат — неймовірно жорсткий, підлий і безжальний боєць. Баро не просто хотів перемогти — він мав намір холоднокровно уб'є парня прямо тут, на очах у переляканого табору, аби довести свою абсолютну владу.
Поліна стояла трохи подалі від Раміра, і її серце стискалося від дикого жаху та глибокого, гіркого розчарування. Дівчина дивилася на натовп, який улюлюкав при вигляді крові, і в її думках панував хаос. Вона була щиро разочарована тим, що в цьому світі досі існують такі дикі, середньовічні й жорстокі традиції, де людське життя нічого не варте. Але найбільше її ранило те, що сам Рамір — її сильний, коханий Рамір — зараз просто мовчки стоїть і підчиняється цим жорстоким законам свого народу, не наважуючись зупинити безумство названого брата.
Поліна після такої страшної сцени вже навіть потай жаліла, що взагалі прийшла сьогодні в цей табір, що дозволила собі повірити в романтику циганського життя. Проте, дивлячись на змучену, ридаючу Лялю, Поліна відчула, як уся її злість зникає, поступаючись місцем чистому співчуттю. Незважаючи на те, що зовсім нещодавно, вранці, рудоволоса циганка намагалася сворувати її власну сумочку в ресторані, Поліні стало неймовірно жалко її страшну, зламану судьбу. Вона більше не бачила в Лялі злодійку — вона бачила в ній таку ж молоду, 17-річну дівчину, яку суспільство й родина намагаються примусити до примусового шлюбу.
Переборовши власний страх, Поліна рішуче підійшла ближче і, ніжно обнявши Лялю за плечі, міцно притисла її до себе, намагаючись передати хоч краплю своєї сили. Вона нахилилася до її вуха і тихо, але впевнено прошепотіла їй:
— Не хвилюйся, Лялю... Тримайся, благаю. Тарас сильний, він обов'язково переможе! Справедливість є, він витримає це!
І в цей самий момент пролунав глухий, страшний звук. Баро, зробивши обманний маневр, спритно крутнувся на п'ятах і з силою провів лезом ножа по плечу Тараса. Тканина сорочки миттєво забарвилася в яскраво-червоний колір. Тарас зойкнув від болю і зсунувся на коліно, тримаючись за рану, з якої швидко цівкою потекла кров.
Усі присутні навколо були дико перелякані. Весь табір просто занімів від такої неймовірної ловкості, швидкості та тваринної жорсткості Баро, який уже заніс ніж для фінального, смертельного удару в груди лежачого суперника. Ляля дико закричала, закриваючи очі.
Але в цю доленосну секунду Рамір більше не зміг стримувати звіра всередині себе. Плюнувши на всі закони, заборони й традиції, він вихором ворвався в центр кола. Його рухи були швидшими за блискавку. Рамір з розгону залізною хваткою впився в зап'ястя Баро, зжимаючи його руку з такою шаленою, надлюдською силою, що кістки названого брата хруснули, і гострий ніж зі дзвоном упав на прим'яту зелену траву.
Поліна, міцно зжимаючи Лялю в обіймах, нарешті побачила в цьому вчинку саме того Раміра, якого хотіла й мріяла побачити — сміливого, шляхетного захисника, який готовий піти проти всього світу заради порятунку невинного.
Рамір, важко дихаючи, закричав прямо в обличчя оскаженілому Баро:
— Це повне безумство! Зупинись, Баро! Ти ганьбиш наш табір і нашого батька! Якщо ти так сильно прагнеш крові та бою — залиш цього хлопця в спокої! Краще сразись зі мною! Ну же, давай, покажи свою силу на мені!
Весь табір був у повному шоці від такого зухвалого повороту подій. Ніхто ніколи не бачив, щоб рідні сини барона йшли один проти одного зі зброєю. Обличчя Баро перекосилося від люті, він вихопив з-за халяви чобота другий, запасний ніж, а Рамір миттєво дістав свій. Натовп навколо охнув, коли брати почали злісно кидатися один на одного ножами, розсікаючи повітря сталевими лезами. Кожен їхній випад дихав смертельною небезпекою.
Поліна, не тямичи себе від жаху за життя Раміра, закричала щосили разом із Сусанною та Лялею, перекриваючи галас натовпу:
— Ні! Раміре, зупинись! Не треба! Благаю, ні-і-і!
І саме в цей критичний момент крізь натовп, важко дихаючи після бігу, прорвався сам барон Марко. Його голос прогримів над полем, подібний до гуркоту грому:
— Прекратіть негайно!!! Сховайте зброю, я наказую вам як ваш барон і батько!
Цей залізний наказ подіяв протверезливо. І Баро, і Рамір миттєво зупинилися, завмерши в бойових позах за крок один від одного. Вони повільно опустили й оставили ножі, але продовжували важко дихати, кипя всередині від своєї дикої, невиплеснутої ярості. Їхні погляди досі обіцяли один одному швидку розправу.
Поєдинок був офіційно зупинений, адже слово барона — це вищий закон. Тарас був серйозно ранее, він безсило сидів на траві, важко дихаючи й затискаючи криваве плече. Побачивши, що небезпека минула, до нього з голосними риданнями відразу прибежала щаслива Ляля. Вона впала перед ним на коліна, дістаючи хустку, аби зупинити кров, і міцно обняла свого рятівника.
А Поліна, забувши про всі свої попередні образи та розчарування в диких традиціях, стрімко побігла прямо до Раміра. Вона підскочила до хлопця, тремтячими руками торкаючись його обличчя та міцних грудей, і зі сльозами на очах злякано спросила:
— Раміре... Боже мій, ти живий? Ти не поранений?! Скажи мені, з тобою все добре?!
Рамір, дивлячись на її заплакане, повне щирої любові та хвилювання обличчя, миттєво пом'якшав. Уся його ярість і дикий гнів розчинилися в одну секунду, поступившись місцем безмежній ніжності. Він з силою притис Поліну до своїх широких грудей, ховаючи її від усього світу, і, ніжно цілуючи її в гарячі від сліз щочки, тихо, але пристрасно промовив:
— Ні, рідна моя, все добре... Все добре, чуєш? Зі мною все гаразд, я поруч, я з тобою. Не бійся нічого.
Весь табір, сотні циган, які стояли навколо, були в повному, німому шоці від побаченого. Син барона, гордий спадкопець роду Рамір, на очах у всіх старшин і родичів обіймав та палко цілував чужоземку, багату гаджо, відкрито заявляючи про свої почуття та кидаючи виклик усім законам крові. Рада ледве не зомліла, а Баро злісно заскрипів зубами, розуміючи, що ця ніч стала початком великої, неминучої війни між двома світами.
Після того як над зеленим полем відлунали останні крики і вщух брязкіт бойових ножів, могутній барон Марко залізною рукою навів лад. Одним лише владним порухом руки та гучним, суворим наказом він швидко розігнав усіх циган, які розгублено та збуджено перешіптувалися, по їхніх домівках. На полі стало тихо, чулося лише важке дихання чоловіків. Барон повільно обернувся і неймовірно грозним, важким поглядом глянув на своїх синів — рідного Раміра та названого Баро. Його серце стискалося від люті й болю, адже ці двоє, його гордість і надія, ледь не пролили рідну кров на очах у всього табору через чужоземця, порушивши спокій і мир роду.
Потім Марко перевів свій проникливий погляд на знесиленого Тараса, який усе ще сидів на прим'ятій траві, міцно держачись рукою за глибоку, криваву рану на плечі. Поруч із ним, не відходячи ні на крок, стояла бліда, але рішуча Ляля. На її обличчі змішалися сльози та полегшення, адже відніні вона нарешті відчувала себе захищеною від шлюбу з тираном, і все це — блгоадаря сміливому вчинку Раміра. Наостанок барон затримав погляд на Поліні. Він бачив, як тремтять плечі цієї тендітної багатої дівчини, якій сьогодні довелося пережити такі дикі, середньовічні нрави та побачити виворіт циганського життя. Марко насупився, випростався на повний зріст і грозно, не припускаючи жодних заперечень, скомандував:
— Додому! Швидко всі в будинок! Негайно!
Усі рушили за ним, замовкнувши під вагою батьківського авторитету. У просторому, пахнучому травами та деревом домі барона робота закипіла миттєво. Мудра й турботлива Віра разом із донькою Сусанною та зляканою Лялею прийнялися оперативно обробляти глибоку рану Тараса. Вони принесли чисту воду, антисептики та білі марлеві бинти. Сам Тарас, підкоряючись жіночим рукам, до сих пір перебував у глибокому шоці від усього, що з ним сталося за цей довгий день. Його міські уявлення про життя розбилися вщент. Хлопець ніколи в житті не міг навіть подумати, що в сучасному світі досі існують такі жорстокі, первісні закони, де право на шлюб і свободу коханої дівчини доводиться виборювати ціною власної крові на дуелі.
Поліна не втручалася безпосередньо в медичний процес, а тільки тихо стояла поруч і слухняно подавала медичні інструменти, бинти та мазі. На її обличчі все ще тримався вираз глибокого потрясіння від побаченої жорстокості Баро. Але з другої сторони, десь у глибині душі, вона була безмежно восхищена своїм коханим героєм Раміром. Поліна згадувала, як раніше читала в книгах про справжніх, самовідданих рицарів, які йдуть проти натовпу заради справедливості, і раптом усвідомила: цей книжковий, настільки омріяний герой став реальністю, і цей герой — сам її Рамір! Дівчина почувалася неймовірно щасливою тим, що він не піддався цим диким, кривавим традиціям, знайшов у собі мужність переступити через думку табору і зміг самотужки захистити беззахис
