Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 13. Вогонь кохання та циганська ніч
А через годину, коли густі літні сутінки остаточно опустилися на табір, Рамір по новому, зовсім незнайомому для дівчини маршруту таємничих вуличок провів Поліну ближче до центру табору. Там, на великій відкритій галявині, яскраво й палко горіло величезне багаття, розсипаючи золоті іскри в нічне зоряне небо. Навколо цього костра вже дружно збирався його великий, галасливий і неймовірно колоритний народ. Чоловіки налаштовували інструменти, готуючись заспівати старовинні, душевні пісні під гітару, а молоді циганки з великими, пишними, багатошаровими платьями вже почали кружитися в чарівному, палкому танці.
Серед цих танцівниць своєю неймовірною грацією та красою яскраво виділялася Хітана. Її циганське вбрання було справжнім витвором мистецтва: довга, неймовірно широка шовкова спідниця глибокого смарагдового кольору з криваво-червоними оборками злітала високо в повітря при кожному її різкому повороті. На її плечах була накинута легка, напівпрозора шаль із золотою бахромою, яка блищала й переливалася у відсвітах полум'я. Чорне, як смола, кучеряве волосся дівчини прикрашала жива червона троянда, а на руках і шиї при кожному русі мелодійно дзвеніли численні масивні золоті браслети та старовинне моністо з великих монет. Хітана рухалася настільки пристрасно й легко, що від неї просто неможливо було відвести погляд.
Раптом над галявиною зазвучав неймовірний жіночий голос. Одна з літніх циганок заспівала тужливу, але водночас могутню пісню. Вона співала так мелодійно, з такою глибокою надривною пристрастю у своєму рідному, стародавньому ромському мовою, що ця дика й прекрасна музика миттєво затронула найтонші струни душі Поліни. Серце міської дівчини затремтіло від почутого — вона без слів відчувала весь біль, волю та любов, які передавав цей спів.
Захоплені цією атмосферою, Поліна разом із Раміром приєдналися до загального кола глядачів. Музиканти вдарили по струнах ще сильніше, прискорюючи темп, і Рамір, з палким вогником в очах, раптом сміливо запросив Поліну в цей божевільний, пристрасний пляс під гітару. Танцювати під таку живу, справжню й дику музику прямо біля багаття було для Поліни чимось абсолютно новим. Навіть незважаючи на те, що вона була багатою дівчиною, яка звикла до елітних ресторанів, закритих клубів та світських раутів, їй зараз абсолютно не було ловко чи соромно. Вона скинула з себе всі маски та умовності. Раміру ж було неймовірно приємно й гордо на душі від того, що вона, не дивлячись на свій шикарний, розкішний образ життя та виховання, так легко й щиро прийняла його народ, його коріння та його культуру, розчиняючись у цьому святі.
Затем, значно пізніше, коли пісні потроху вщухли, а втомлені люди почали гасити маленькі багаття і повільно розходитися по своїх шатрах та будинках, Рамір під великим, усе ще тліючим костром залишився з Поліною наодинці. Навколо панувала тиша, порушувана лише потріскуванням вугілля та сюрчанням нічних цвіркунів. Хлопець ніжно розвернув Поліну до себе і почав трепетно, лагідно гладити її м'які, шовковисті золоті волоси, заглядаючи в глибину очей. Його голос звучав тихо, але неймовірно хвилююче:
— Рідна моя... Я давно вже хотів тобі дещо дуже важливе сказати. Це почуття спалює мене зсередини з першого дня нашої зустрічі.
Поліна від шаленого, раптового щастя аж перемкнулася в подиху. Її серце забилося десь у горлі, і вона, ледь чутно, з надією спросила:
— Так, Раміре? Кажи... Я слухаю тебе.
І Рамір своїми гарячими, огняними очима, в яких читалася непохитна рішучість чоловіка, глянув на Поліну. На ту дівчину, заради якої він тепер справді був готовий абсолютно на все в цьому житті — навіть піти проти волі батька, проти всього табору і зламати будь-які стародавні традиції крові. Він міцно взяв її за руки і палко промовив:
— Я кохаю тебе, Поліно... Дуже сильно люблю. Я хочу, щоб ти стала моєю єдиною, моєю жінкою перед Богом і людьми, і щоб ніхто й ніколи не зміг нас розлучити.
Поліна від такого довгоочікуваного, безмежного щастя лечуть не крикнула на все поле від захвату. Сльози радості заблищали на її віях. Вона з найніжнішою, світлою улыбкою повільно протягнула свої тонкі долоні до його мужнього обличчя, ніжно обхопила його гарячі щоки і, дивлячись прямо в його душу, відповіла:
— Дорогий мій... Я кохаю тебе теж! Більше за життя люблю!
Рамір, почувши ці заповітні слова, солодко видихнув, миттєво протягнув її тендітне тіло впритул до себе і пристрасно, жадібно почав цілувати її солодкі губи. Цей поцілунок був настільки палким і глибоким, що великий вогонь багаття поруч, здавалося, від їхньої шаленої енергії відразу став живішим, вищим і небезпечнішим. Полум'я спалахнуло з новою силою, висвітлюючи їхні силуети. Це буяння вогню ніби символізувало їхнє власне кохання — таке ж гаряче, некероване й небезпечне, у якого попереду обов'язково будуть важкі препятствия, суворі випробування та жорстока війна двох абсолютно різних світів. Але зараз, у цю літню ніч, для них існував лише цей поцілунок.
А тим часом у розкішному, шикарному особняку родини Поліни панувала важка, гнітюча атмосфера. Назар, її старший і егоїстичний брат, ні на хвилину не забував про свою головну мету. Його самолюбство було глибоко зачеплене, і всередині хлопця кипіла лють. Він був твердо і безкомпромісно намірений раз і назавжди поставити зухвалого цигана Раміра на місце. Назар прагнув зробити все можливе й неможливе, щоб Поліна більше ніколи не була з ним, а їхні впливові й авторитетні батьки-багатії ні за що у світі не дозволили їй пов'язати своє життя з цим бродячим ромом.
Раптом Назару в голову прийшла підла, але, як йому здалося, геніальна думка. Оскільки батьки досі не вірили його словам і вважали, що Поліна, їхня молодша улюблена донька, просто гуляє з подругами, а не проводить вечір за вечором із циганом та його табором, він вирішив діяти радикально. Коли вдома нікого не було, хлопець потайки заліз у її ніжну, оформлену в світлих пастельних тонах дівочу кімнату. Назар почав ретельно нишпорити по полицях шафи та в шухлядах столу. Раптом серед сумок і м'яких іграшок він наткнувся на її потаємний, плюшевий рожевий щоденник, який Поліна завжди ховала від сторонніх очей.
Хлопець хитро, злісно захихикав, коли його пальці торкнулися м'якої обкладинки. Назар без жодних докорів сумління почав поспіхом відкривати замок і жадібно читати особисті записи рідної сестри. Його очі розширилися від задоволення, коли він натрапив на її відверте, емоційне признання про те, що вона до нестями закохана в Раміра. Поліна детально описувала, як тепло прийняли її його велика родина та весь ромський табір, якими благородними виявилися ці люди і як сильно Рамір захищав її. Назар, продовжуючи злісно хихикати, тріумфально вигукнув на порожню кімнату:
— Ахаха! Все, Полінко, тепер тобі точно кінець! Батько тебе живцем закопає за це! Ахаха!
І тут раптом двері кімнати несподівано з гуркотом відчинилися. На порозі з'явилася висока, неймовірно стильна та модна дівчина двадцяти чотирьох років. Вона тримала в руках дорогий брендовий багаж, була одягнена в круті, ексклюзивні шмотки, які щойно привезла з Європи, а її довге світле волосся та виразні карі очі дихали впевненістю. Цю розкішну красуню звали Віта — вона була старшою сестрою Поліни та Назара, яка тривалий час навчалася за кордоном. Віта миттєво побачила і впевнено зрозуміла, що її нестерпний брат знову чудить і лізе туди, куди не треба. Вона гнівно насупилася і голосно закричала на весь коридор:
— Назаре! Ти що тут робиш?! Це не твоя, це кімната Поліни! Пішов геть, звідси, негайно!
Назар від такого раптового командного голосу старшої сестри чуть не іспугався, здригнувся і ледь не випустив щоденник з рук. Намагаючись повернути собі впевненість, він розвернувся і невдоволено буркнув:
— Та ну, Віто! Не лякай так! Ти чого взагалі так швидко приїхала й не попередила?
Але Віта не слухала його виправдань. Вона роздратовано пройшла вглиб кімнати, кинувши свій важкий багаж прямо біля порога, і відразу побачила, що брат судорожно ховає за спиною плюшевий щоденник сестри. Дівчина гнівно склала руки на грудях і суворо промовила:
— Ну-ка швидко поклав це на місце! Навіщо тобі її особисті речі? Ти взагалі совість втратив?
І тут, почувши гучні крики дітей з другого поверху, у кімнату відразу зайшла їхня мати — елегантна, строга жінка зі світськими манерами. Побачивши безлад і суперечку, вона роздратовано запитала:
— Що тут знову відбувається? Ви що, знову ссоритеся прямо з порогу? Назаре, тобі взагалі не соромно?! Сестра тільки-но приїхала з далекої Швейцарії, втомилася з дороги, а ти замість привітання відразу починаєш сварки з нею і влаштовуєш сцени!
Назар, відчуваючи, що ситуація обертається проти нього, розлютився і, нахабно тикаючи пальцем у бік Віти, закричав:
— Вона перша почала, мама! Це вона на мене накинулася, хоча я справу говорю!
Віта у відповідь лише злобно схрестила руки на грудях, зміряла брата презирливим поглядом і чітко, впевнено здала його матері:
— Мамо, він бреше! Він просто заліз сюди без дозволу і нахабно читав особисті щоденники нашої молодшої сестри!
Назар зрозумів, що це його зірковий час, і з підлою посмішкою вигукнув:
— Сестра, та ти просто ще не знаєш, що наша свята Полінка творила за твоєї відсутності! Ось, мама, подивися сама!
З цими словами він рішуче вихопив щоденник і протягнув його матері. Мать, насупившись, відразу взяла до рук плюшевий щоденник Поліни, відкриваючи його на першій-ліпшій закладинці. Назар, тріумфуючи, підлив олії у вогонь і гучно промовив:
— Мамо... Наша люба сестричка повністю осоромила нашу шановану родину! Вона не просто гуляє десь... вона закохана в бродячого цигана! У якогось нікчемного ромського хлопця з табору!
Мать, швидко пробігши очима по рівних рядках Поліни, де та описувала свої палкі поцілунки з Раміром під нічним літнім небом та битву в полі, відразу впала в такий дикий, невимовний шок, що у неї навіть широко розширилися очі від переляку та гніву. Вона схопилася рукою за серце, не вірячи, що її вихована, інтелігентна донька могла так низько пасти.
А Віта, хоч і не зовсім розуміла, що взагалі тут відбувається і хто такий цей Рамір, але, знаючи підлий характер Назара, прекрасно розуміла: її нікчемний брат ні за що не робить усе це просто так. Він явно плете якусь брудну інтригу, щоб якнайболяче навредити молодшій сестрі та виставити її винною перед батьками, аби одноосібно претендувати на прихильність батька. Над коханням Поліни та Раміра згустилися найчорніші хмари.
Важка, липка тиша панувала в кімнаті ще кілька довгих секунд, здаючись майже фізично відчутною. Мати, Інна, сама не вірила власним вухам, слухаючи те, що щойно так нахабно й переможно випалив її син Назар. Вона стояла посеред розкішного дівочого покою абсолютно приголомшена, тримаючи в руках злощасний рожевий щоденник Поліни, і просто не могла прийти в себе від почутого й прочитаного. Уся її світська витонченість, аристократичні манери та гордість умить похитнулися, загрожуючи перетворитися на грандіозний сімейний скандал.
Проте Віта, її старша донька, яка щойно повернулася з далекої Швейцарії, не збиралася мовчки спостерігати за цим підлим тріумфом брата. Вона рішуче та сміливо заперечила, миттєво порушивши цю гнітючу тишу своїм упевненим, твердим голосом:
— Мамо, не вір йому! Назар просто перекручує все так, як вигідно його хворому его!
З цими словами Віта блискавичним рухом руки відразу вихватила плюшевий щоденник сестри з рук розгубленої матері. Міцно стискаючи його у своїх долонях, вона суворо подивилася на Назара, захищаючи право молодшої сестри на приватність, і з металом у голосі додала:
— Тобі взагалі не варто було брати чужі речі, Назаре! Твоє виховання залишилося десь на рівні початкової школи, раз ти дозволяєш собі копатися в брудній білизні дівчини!
Назар лише обурено та здивовано глянув на старшу сестру, ніяк не очікуючи, що вона замість обурення почне захищати винуватицю. Його обличчя перекосилося від злості, і він уїдливо вигукнув:
— Сестро, ти взагалі розумієш, що зараз кажеш?! Наша молодша сестричка ганебно позорить усе наше чесне ім'я, таємно зустрічаючись із якимось бродячим циганом у таборі, а ти замість того, щоб відкрити очі батькам, так відкрито її захищаєш?! Хіба це нормально?!
Віта, намагаючись зберегти холодний розум, опустила очі й поспіхом сама вичитала кілька рядків у щоденнику. На мить вона теж була глибоко здивована і навіть шокована тим, що її завжди слухняна, тиха сестричка Полінка справді по самі вуха закохана в циганського хлопця на ім'я Рамір. Віта чудово знала, як саме їхні строгі, впливові батьки завжди реагують на такий вільний народ. У їхньому закритому світському колі циган ніколи не вважали за рівних — їх презирливо та відкрито таврували як злидарів і нещабродів, які не мають права навіть наближатися до їхнього елітного паркану.
Проте, попри весь початковий подив, Віта миттєво зрозуміла головне: Назар узагалі не турбується про честь родини. Ним рухає виключно підла, брудна заздрість і палке бажання жорстоко принизити, розтоптати молодшу сестру перед батьком і матір'ю, щоб назавжди позбавити її батьківської любові та спадку. Віта відразу жорстко обернулася до матері, намагаючись загасити пожежу, яка готова була спалахнути в будинку:
— Мамо, заспокойся, прошу тебе! Давай ми спочатку дочекаємося Поліну, вона повернеться, і ми поговоримо з нею спокійно, без емоцій і без цього клоуна поруч. Потрібно вислухати її версію!
Інна, важко дихаючи, перевела погляд на старшу доньку. Її очі застигли, наповнюючись холодною рішучістю та панікою. Вона похитала головою і владно промовила:
— Ні, Віто. Тут немає чого чекати й обговорювати. З нею потрібно поговорити дуже серйозно, і поговорити негайно! І батьку про це теж треба сказати сьогодні ж увечері. Він повинен знати, що відбувається за його спиною!
Віта відразу ж заперечила, роблячи крок уперед і загороджуючи собою вихід:
— Ну мамо, будь ласка, не варто цього робити! Не кажи батьку зараз, ти ж знаєш його вибуховий характер, він просто зруйнує її життя, навіть не вислухавши!
Але матір було вже не зупинити. Вона випросталася, і з глибокою, щирою тривогою та жахом в очах тихо, але приречено вимовила:
— Це справжня катастрофа, дочко... Катастрофа для всієї нашої родини, яку ми будували роками. Я не можу це так залишити.
Навіть не зупиняючись ні на мить і повністю ігноруючи благання Віти, Інна різко повернулася і відразу ж пішла геть із кімнати, прямуючи до кабінету чоловіка.
Назар, задоволено відвертаючись від сестри, стояв біля вікна, схрестивши руки. На його обличчі грала переможна, огидна посмішка. Своє діло він уже зробив — зерно сумніву та гніву було посіяно, і тепер йому залишалося лише спостерігати за тим, як руйнується світ його молодшої сестри.
Віта, встигнувши чітко уловити цей його підлий, задоволений погляд, підійшла до нього майже впритул, ледь стримуючи лють, що закипала всередині. Вона гнівно процідила крізь зуби:
— Ти чого посміхаєшся, брате?! Чому ти либишся?! Ти тільки й любиш, що все навколо крушити й ламати... Що тобі такого поганого зробила рідна сестра, що ти готовий її так підло продати батькам?!
Назар вмить перестав хихикати. Його обличчя стало кам'яним, холодним і серйозним. Глядячи прямо в очі своєї старшої сестри, він жорстко й упевнено відчеканив:
— А те, Віто, що вона — донька поважних людей, і вона не повинна шлятися з нерозумілими, сумнівними особистостями на кшталт цього дикаря-цигана! Вона ганьбить нас усіх, і я просто повертаю її в реальність, поки не пізно!
Віта у відповідь лише возмущено, з глибоким презирством вигукнула:
— Дикарем?! Та ти його напевно навіть не знаєш добре! Ти в очі його не бачив, не спілкувався з ним жодної хвилини, а вже сидиш і судиш про людину тільки по її нації! Як це низько, Назаре!
Назар різко перебив старшу сестру, виставивши руку вперед, не бажаючи більше слухати її європейські лекції про толерантність:
— Досить, сестро! Ось хай батько сам усе вирішить, у нього на таких швидко знайдеться управа. А я зараз спущуся вниз і послухаю, що він скаже.
З цими словами Назар, гордо піднявши підборіддя, відразу вийшов із кімнати, тримаючи на губах солодкий смак своєї повної, як йому здавалося, перемоги.
Віта, залишившись наодинці серед розкиданих речей Поліни, роздратовано й голосно ричачи під носом, люто стиснула кулаки:
— От гад... Яка ж ти тварюка, Назаре! Я просто зобов'язана захистити сестру, чого б мені це не коштувало! Цього не варто було ховати від батька, але тепер я маю пом'якшити цей удар, тим більше, що тато в гніві страшний...
Віта, навіть не розібравши до кінця свої дорогі речі й просто кинувши відкритий багаж посеред кімнати, поспіхом вибігла в коридор і відразу ж спустилася по мармурових сходах униз. Її довгоочікуваний приїзд додому, на який вона так сильно сподівалася, вдався просто «незабутнім». Замість тихого сімейного затишку, відпочинку від навчання та спокійного проведення часу, на які вона так розраховувала у рідних стінах, дівчина з першої ж хвилини потрапила в епіцентр справжньої війни, дізнавшись про всі страшні таємниці та інтриги, що відбуваються в цьому домі. Але зараз вона була гот
ова стояти за Поліну до кінця.
Стрімко й упевнено, відразу додому після важкої та виснажливої роботи, тримаючи в руках строгий шкіряний футляр із ноутбуком, прийшов сам Ростислав Вікторович. Одягнений у бездоганний дорогий костюм-трійку, який підкреслював його високий статус у суспільстві, він поспішав якнайшвидше побачитися зі своєю любимою сім'єю. Чоловік уже знав, що його старша донька нарешті приїхала додому зі Швейцарії, і щиро прагнув відпраздновати її довгоочікуваний приїзд у теплому сімейному колі.
Він переступив поріг особняка і з широкою, щасливою улыбкою на обличчі поспешив пройти вглиб просторого холу. Далі Ростислав Вікторович голосно, радісно закричав на весь будинок, розводячи руки в боки:
— Донечка! Віто! Тато вдома! Ну де ти там? Я так сильно чекаю, коли ти вийдеш і нарешті розкажеш мені в усіх деталях про свою учебу за кордоном, про успіхи та про сам приїзд!
Проте замість веселої старшої доньки на його голос із коридору відразу прибежала абсолютно бліда, стривожена дружина Інна. Вона судорожно махала руками, її губи тремтіли від пережитого потрясіння, а в очах стояли сльози паніки. Жінка підскочила до чоловіка і, задихаючись від емоцій, голосно промовила:
— Боже, Ростику... У нас біда! Справжня біда в домі!
Сам Ростислав Вікторович від такої картини миттєво був у глибокому шоці. Побачивши свою зазвичай виважену, холодну та елегантну дружину в такому розірваному, дикому стані, він аж випустив із рук футляр із ноутбуком, який важко глухнув об мармурову підлогу. Чоловік одразу насупився, його обличчя потемніло, і він за звичкою вже подумав, що їхній нестерпний син Назар знову чудить і наробив якихось серйозних боргів чи неприємностей. Ростислав суворо спросив:
— Дружино, та що ж таке сталося?! Знову наш син потрапив у якусь халепу?! Ну все, клянуся, його я зараз так покажу, що він на все життя запам'ятає! Він дістав мене вже своїми витівками, сил моїх немає терпіти цього неробу! Я особисто з ним розберуся прямо зараз!
Він уже розвернувся, збираючись люто крокувати до сходів, але його дружина, міцно вхопивши його за лікті, судорожно зупиняла його. Похитавши головою, Інна крізь сльози вигукнула:
— Ні, Ростику, стій! Зупинись! Це не син... зовсім не син цього разу! Справа набагато гірша... Наша улюблена, тиха донька Поліна...
Ростислав Вікторович на мить онімів від почутого. Його серце пропустило удар, а брови зійшлися на переніссі в сувору лінію. Він ніяк не міг пов'язати образ своєї зразкової, вихованої молодшої дівчинки з якимось гучним скандалом. Чоловік важко, з наростаючим занепокоєнням спросив:
— Що?! Що Поліна зробила?! Я не розумію, Інно, говори чітко! Що моя маленька донька могла такого скоїти, що ти сама на себе не схожа?!
Він застиг, очікуючи на відповідь, яка мала назавжди розколоти спокійний і ситий світ їхньої заможної родини на «до» та «після».
далі буде..)
