Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 2. Фальшивий блиск і проста щирість
Ресторан, у якому Поліна зустрілася з Маринкою, вважався одним із найелітніших у центрі міста. Сюди пускали за зачиненим дрес-кодом, а серед відвідувачів можна було зустріти виключно бізнесменів, депутатів та їхніх розпещених дітей. Поліна та Маринка виросли в цьому середовищі еліти завдяки своїм впливовим батькам. Вони змалечку звикли до розкоші, дорогих брендів та офіціантів, які ловили кожен їхній погляд. Проте, якщо Поліна залишалася доброю та чуйною дівчиною, Маринка повністю перейняла пиху та зарозумілість свого кола.
Дівчата сиділи за столиком біля вікна, попиваючи свіжовичавлений фреш. Поліна, досі збуджена після ранкової пригоди, емоційно, активно жестикулюючи, розповіла подрузі про крадіжку гаманця, руду дівчину Лялю та появу загадкового, мускулистого красеня Раміра.
Почувши історію, Маринка не стрималася й голосно, глузливо засміялася на весь зал, прикриваючи ідеально доглянутими нігтями рота.
— Ой, Полько, ну ти даєш! — крізь сміх видавила вона, крутячи пальцем біля скроні. — Цигани? Серйозно? Та вони ж усі однакові — злодії, шахраї та брудні жебраки! Вони взагалі не люди нашого кола, а просто якесь непорозуміння. Раджу тобі триматися якомога далі від цього твого Раміра, ким би він там себе не уявляв. Очевидно ж, що він просто випендрювався перед тобою, щоб привернути увагу багатої дівчинки. Забудь цю гидоту, як страшний сон!
Поліна насупилася, відчуваючи, як слова подруги неприємно ріжуть слух. Їй стало ніяково від такого відвертого расизму та зверхності. Вона хотіла щось заперечити, але Маринка раптом замовкла, а її погляд став злим і презирливим.
Повз їхній столик проходила молода прибиральниця, яка мила підлогу. Це була циганка на ім'я Сусанна. Вона була вдягнена в скромну робочу форму, її темне волосся було акуратно зібране, а великі сумні очі дивилися виключно в підлогу, щоб не привертати уваги заможних гостей. Маринка, помітивши дівчину, гидливо скривилася.
— Терпіти не можу, коли вони тут вештаються, — процідила Маринка.
Навмисно, з абсолютною байдужістю та жорстокістю, Маринка різким рухом скинула свій келих із вишневим соком прямо на щойно вимиту, ще вологу кахляну підлогу. Червона калюжа миттєво розлилася під ногами прибиральниці. Сусанна, яка саме робила крок із важким відром, не встигла зорієнтуватися. Її нога послизнулася на мокрому соку, дівчина не втримала рівновагу і з глухим тріском та криком болю впала на тверді кахлі, підігнувши під себе руку. Відро перекинулося, брудна вода залила все навколо.
Маринка знову голосно, безжально засміялася, навіть не думаючи приховувати свого задоволення від цього принизливого видовища.
— Оце так грація! — реготала вона. — Дивись, куди преш, прибиральнице!
Поліна застигла, а потім усередині неї спалахнула така хвиля гніву та сорому за подругу, якої вона ніколи раніше не відчувала. Її щоки запалали. Вона різко піднялася з-за столу, ледь не перекинувши свій стілець.
— Маринко, це просто огидно! — гучно, на весь ресторан висказала Поліна, дивлячись на подругу з невимовним презирством. — Що ти твориш?! Тобі смішно з чужого болю? Ти ведеш себе як остання бездушна тварюка! Мені неймовірно соромно, що я взагалі сиджу з тобою за одним столом!
Маринка миттєво припинила сміятися. Її обличчя витягнулося від подиву, а потім на ньому з'явилася здогадка. Вона зміряла Поліну злісним поглядом і впевнено промовила:
— Ого, як ми заговорили… Та ти просто околдована цим своїм циганом! Захищаєш їх тепер? Ну й залишайся з цим брудом, а я в цьому цирку брати участь не збираюся!
Маринка різко вхопила свою сумочку, розвернулася на підборах і, гупаючи ними по підлозі, розлючено пішла геть із ресторану, залишивши Поліну саму.
Поліна навіть не подивилася їй услід. Вона миттєво опустилася на коліна прямо в калюжу соку та води, зовсім не дбаючи про свою дорогу кремову сукню. Сусанна лежала на підлозі, бліда від болю, міцно тримаючись за праве передпліччя, а з її очей котилися сльози.
— Ти як? Боже, пробач її, вона ідіотка… — з ніжною усмішкою та підтримкою заговорила Поліна, намагаючись заспокоїти бідну дівчину. — Давай я допоможу тобі піднятися. Обережно, тримайся за мене.
Поліна акуратно підняла Сусанну, притримуючи її за здорову руку та плечі. Дівчина-прибиральниця лише тихо стогнала:
— Рука… здається, я її зламала… Мені кінець, мене виженуть з роботи…
— Ніхто тебе не вижене, заспокойся, — лагідно заспокоювала її Поліна. — Я зараз же відвезу тебе в лікарню. Ходімо, моя машина тут поруч.
Поліна допомогла Сусанні дійти до свого автомобіля, посадила її на переднє сидіння і швидко поїхала до найближчої міської лікарні. Увесь цей час вона підтримувала дівчину теплими словами, розпитувала про її життя, намагаючись відволікти від сильного болю.
У лікарні їм довелося провести близько години. На щастя, після рентгену лікар вийшов до Поліни з усмішкою і повідомив радісну новину: перелому не було, лише дуже сильний забій та розтягнення м'язів. Сусанні наклали тугу еластичну пов'язку і виписали знеболювальні.
Коли вони вийшли на ґанок лікарні, Сусанна щиро, зі сльозами на очах, дивилася на Поліну:
— Дякую тобі, Поліно. Ти така багата, красива, але у тебе золоте серце. Наші дівчата не такі… та й ваші теж. Куди мені тепер? Автобуси туди вже не ходять.
— Я відвезу тебе додому, навіть не сперечайся, — рішуче відповіла Поліна з посмішкою. — Кажи адресу.
Сусанна назвала район на околиці міста, поблизу старої річки та занедбаних залізничних колій. Поліна впевнено завела мотор. Вона й гадки не мала, куди саме їде.
Коли машина заїхала на околицю, краєвид за вікном кардинально змінився. Замість висоток та елітних котеджів з'явилися величезні, але дуже колоритні будинки з кованими воротами, конями біля парканів та яскравими вогнищами в дворах. Це був самий центр циганського поселення, де панували свої закони.
Поліна припаркувала машину біля найбільшого, найрозкішнішого триповерхового будинку з золотими левами на воротах.
— Ми приїхали, це мій дім, — тихо сказала Сусанна. — Зайдеш? Моя мама обов'язково має пригостити тебе чаєм за порятунок.
Поліна трохи вагалася, адже цей світ лякав її своєю невідомістю, але природна доброта перемогла. Вона вийшла з машини, допомагаючи Сусанні. Вони відчинили важкі ворота й увійшли на подвір'я.
І саме тут на Поліну чекав справжній сюрприз долі, який змусив її серце пропустити удар. На ґанок будинку, почувши гамір, повільно вийшов високий, ставний і суворий чоловік у дорогому костюмі — сам барон Марко. А слідом за ним, застібаючи на ходу гудзики темно-синьої сорочки, вийшов Рамір.
Він зупинився, побачивши на своєму подвір'ї світловолосу Поліну в забрудненій сукні, яка тримала за руку його двоюрідну сестру Сусанну. Його темні очі спалахнули диким, переможним вогнем, а на вустах з'явилася та сама зухвала посмішка. Поліна зрозуміла, що вороття назад немає — вона опинилася в абсолютно іншому, чужому для себе світі, який від
тепер змінить її життя назавжди.
