Раді Вас бачити!

Минуло два місяці після бурі крові та втрат. Місто ще не оговталося від війни, а клан Лоренцо вже готувався до найбільшого дня — дня, коли його «король» і його «принцеса мафії» мали стати чоловіком і дружиною.

Палац, вибраний для церемонії, сяяв золотом і кришталем. Сотні охоронців стояли по периметру: кожна тінь могла приховувати ворога. Настя особисто керувала безпекою, бо знала — цей день не можна було зіпсувати.

Анна нервувала, поправляючи вінок на голові. Її сукня — біла, мов сніг, але з тонкою вишивкою у вигляді чорних троянд, символу їхнього клану. Вона виглядала ніжною, але водночас — загрозливою, як сама імперія.

— Ти готова? — пошепки запитала Софія, тримаючи сестру за руку. Очі дівчинки світилися гордістю.

— Я більше ніколи не буду боятися, — відповіла Анна, і на її губах з’явилася усмішка.

Коли двері відчинилися, час зупинився. Лоренцо стояв у чорному костюмі з криваво-червоним галстуком — символом сили й честі. Його погляд був прикутий тільки до неї.

Вони підійшли один до одного й обмінялися обітницями. Не лише словами любові, але й клятвою крові: торкнувшись лезом долоні, вони сплели руки, змішуючи кров.

— Тепер ми одне ціле, — сказав Лоренцо.

— До кінця, — відповіла Анна.

Гості аплодували, хоча серед посмішок було багато прихованого холоду. Радники перешіптувалися: «Тепер вона має офіційну владу», «Принцеса мафії справді стала королевою».

На бенкеті музика грала гучно, келихи дзвеніли, але Лоренцо і Анна бачили тільки одне одного. Вони вийшли на середину й закружляли у танці. Її руки лежали на його плечах, його долоні тримали її так, ніби весь світ міг зникнути, але вона лишалася.

— Ти — моє кохання, моя війна і моя перемога, — шепнув він їй у вухо.

— А ти — мій дім, навіть у пеклі, — відповіла вона, піднімаючи голову для поцілунку.

Їхній поцілунок зустріли оплески, але серед гостей один погляд був холодний і пронизливий. Той, хто ховав у кишені кинджал не тільки зі сталі, а й із зради.

Весілля стало святом кохання й сили, але вже цього вечора їхня нова сім’я мала дізнатися: вороги ніколи не сплять.

Анна відчувала, як кожен рух танцю наближав їх не тільки як подружжя, але й як майбутніх батьків. Коли оркестр заграв ніжнішу мелодію, Лоренцо нахилився до неї, його пальці міцно обіймали її талію.

Раптом Анна різко вдихнула, зупинилася на мить і з усмішкою схопила його за руку:

— Лоренцо... — прошепотіла вона. — Малюк... він рухається.

Він завмер. Його темні очі, які бачили сотні смертей і зрад, зараз наповнилися теплом і трепетом. Анна взяла його долоню й поклала на свій живіт.

Спершу — тиша. А потім Лоренцо відчув легкий, ледь помітний поштовх. Наче саме життя стукнулося в його руку, нагадуючи: відтепер він відповідає не лише за імперію, а й за маленьке серце всередині Анни.

— Він... — голос зрадницьки затремтів. — Він справді рухається...

Анна засміялася крізь сльози щастя й пригорнулася до нього ще сильніше.

— Бачиш? Він знає, що сьогодні ми стали сім’єю.

Лоренцо нахилився й поцілував її у скроню. Навколо лунали оплески гостей, але вони вже нікого не чули. Для них увесь світ звівся до цього поштовху, до цього нового життя.

— Маленький, — прошепотів він, стискаючи руку на її животі. — Ти вже моя сила. Я не дозволю, щоб тебе чи твою маму хтось торкнувся. Клянусь.

Анна заплющила очі, вдихаючи його слова, як клятву кохання й захисту. І хоча над святом витали тіні зради, у цю мить вони обоє були тільки батьками, які вперше зустрілися з власним дивом.

Після того, як малюк у животику почав ворушитися, зал заповнила м’яка хвиля захоплених вигуків. Гості засміялися, хтось навіть заплескав у долоні — адже це була така щира, тепла мить серед розкоші та урочистості.

Аня відчула, як очі знову наповнилися сльозами — але цього разу від щастя. Лоренцо міцно обійняв її за талію, його рука ніжно лежала на животі, де бився маленький символ їхньої любові. Він нахилився і прошепотів:

— Він відчуває, що сьогодні особливий день.

Аня посміхнулася крізь сльози й відповіла:

— Він святкує разом із нами…

Музика змінилася на повільнішу, і пара залишилася в центрі зали, ніби весь світ зник навколо. Танцювали тільки вони, а малюк у животику додавав власний ритм.

Після танцю брати Ані підійшли, щоб обійняти її й потиснути руку Лоренцо. Навіть ті, хто раніше не довіряв мафіозному босу, тепер бачили в його очах справжню любов і турботу.

Коли урочистості перейшли у веселощі, Лоренцо тихо відвів Аню у бік. У невеличкому внутрішньому дворі, прикрашеному ліхтариками, він опустився на одне коліно й знову взяв її за руки.

— Ми з тобою пройшли стільки бур, — його голос тремтів. — Але сьогодні я відчуваю, що це лише початок. Я клянусь, що оберігатиму тебе і нашого сина… навіть якщо доведеться воювати з цілим світом.

Аня стиснула його пальці й шепнула:

— У нас тепер є наш маленький світ, Лоренцо. І він починається тут…

Вони поцілувалися, а за спиною у дворі несподівано загриміли феєрверки — брати вирішили зробити сюрприз для молодят. Сяйво вогнів відбивалося у її вологих очах, і Лоренцо подумав, що кращої миті у його житті ще не було.

Та навіть серед цього сяйва він краєм ока побачив постать Дельто, який стояв трохи осторонь. Радник тримав келих вина і посміхався, але в його очах було щось надто холодне.

Лоренцо міцніше пригорнув Аню, вже знаючи: попереду на нього чекає нова боротьба.